Інноваційні аспекти регіонального розвитку

Краткое содержание

Актуальність теми. Початок ХХІ століття ознаменувався отриманням нового практичного досвіду, що відноситься до феномену соціально-економічної трансформації. Розрив господарських зв’язків, лібералізація, приватизація тощо суттєво вплинули на характер розвитку новостворених країн. Внаслідок цього народжувалися нові та специфічні за суттю економічні відносини, що вимагає особливої уваги до формування адекватних теоретичних уявлень щодо їх змісту та наслідків.

Значною мірою це відноситься до підвищення ролі регіонів у забезпеченні економічного зростання. На відміну від розвинутих країн, перехідні демонструють відносно нові тенденції та результати – нерівномірність регіональних економік у період трансформації є одним з визначальних факторів, що стримують економічне зростання. Важливу роль у забезпеченні зближення регіонів має відігравати регіональна інноваційна політика, зміст якої формується на розумінні закономірностей інноваційного регіонального розвитку. Як свідчить сучасний досвід розвинутих країн, в умовах зростання світової конкуренції та динамічності суспільства регіони відіграють провідну роль у мобілізації науково-дослідних зусиль, у стимулюванні інноваційної активності суб’єктів господарювання, в організації міжрегіональних кооперативних зв’язків різних типів тощо.

Проблема інноваційного регіонального розвитку є порівняно новою в економічній теорії і тому малодослідженою як в Україні, так і за її межами. Разом з тим, протягом останніх років у світі різко зростає кількість та якість теоретичних досліджень інноваційного регіонального розвитку. Розробляються нові інтерактивні моделі інноваційного процесу, теорії, зокрема регіональних інноваційних мереж та інноваційних систем, елементи методології, форми та методи державного регулювання інноваційного розвитку регіонів. Зокрема, вони розглядались в роботах Г. Хакенсона, Р. Кемегні, Д. Бекаттіні, М. Портера, Д. Хоувеллса, Ф. Кука та інших.

Широке відображення даної проблеми знайшло в працях українських вчених: О. Амоши, Л. Безчасного, М. Долішнього, О. Лапко, І. Гришина, В. Мельника, С. Кацури, О. Одарича, А. Мазура, Б. Малицького, І. Колота, В. Чижова та інших. Проблемами інноваційного розвитку економіки як такого займаються такі вчені, як В. Александрова, Г. Андрощук,  Ю. Бажал, В. Герасимчук, Б. Гриньов, Д. Данько, Л. Нейкова, О. Носова, Н. Тувакова, Д. Черваньов, А. Шпак,
В. Денисюк, В. Соловйов, А. Поручник, Л. Антонюк, С. Ільяшенко та інші.

Незважаючи на значну кількість робіт теоретичного та емпіричного характеру, більшість авторів обмежуються розглядом теорії науково-технічних інновацій, методів їх стимулювання, лінійною моделлю інноваційного процесу. Поза увагою залишаються інші типи інновацій, зокрема організаційні, управлінські, інституційні. На відміну від науково-технічних, їх розробка та впровадження пов’язані з відчутними синергетичними ефектами і не потребують значних фінансових ресурсів. Відтак, для країн, що перебувають у стані трансформації, ці типи інновацій

2

набувають особливого значення. Зосередженість сучасних досліджень переважно на науково-технічних інноваціях породжує певний розрив між реальними змінами соціально-економічних відносин, що мають місце в перехідний період, та теоретичним осмисленням їх рушійних сил.

Отже, наукова актуальність та прикладна значущість теоретичних, методологічних та емпіричних досліджень закономірностей інноваційного регіонального розвитку,  узагальнення сучасного досвіду розвинутих країн у формуванні політики інноваційного розвитку регіонів, з огляду на особливий характер перехідного періоду, визначили вибір теми дисертаційного дослідження.