ЗАОХОЧУВАЛЬНІ НОРМИ У КРИМІНАЛЬНОМУ ЗАКОНОДАВСТВІ УКРАЇНИ: ТЕОРЕТИЧНІ, ЗАКОНОТВОРЧІ ТА ПРАВОЗАСТОСОВНІ ПРОБЛЕМИ

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Докорінні зміни в політичних та економічних умовах життя суспільства і держави на сучасному етапі розвитку України та прийняття Конституції України створили передумови для реформування системи кримінальної юстиції у напрямку подальшої демократизації, гуманізації, посилення захисту прав і свобод людини відповідно до вимог міжнародних правових актів і зобов’язань нашої держави перед європейським та світовим співтовариством. Запобігання злочинності, захист прав людини, суспільства і держави здійснюються не тільки сталими для кримінального законодавства охоронними, а й новітніми заохочувальними нормами. Охоронні і заохочувальні кримінально-правові норми єдині у соціальному завданні якнайповніше і найефективніше захистити права і свободи людини і громадянина, власність, громадський порядок та громадську безпеку, довкілля, конституційний устрій України від злочинних посягань, забезпечити мир і безпеку людства, а також запобігти злочинам (ч. 1 ст. 1 Кримінального кодексу України – далі КК).

Стале поширення заохочувальних норм у кримінальному законодавстві України відображає зміщення напрямків кримінально-правової політики у боротьбі із злочинністю на економію засобів репресії, гуманізацію кримінальної відповідальності та покарання. Держава виявляє неабияку зацікавленість у розв’язанні кримінально-правових конфліктів шляхом поширення інститутів звільнення від кримінальної відповідальності та покарання у випадках дійового каяття, примирення винного з потерпілим, відшкодування заподіяної шкоди та інших різновидів позитивної посткримінальної поведінки, особливо у разі вчинення злочинів невеликої або середньої тяжкості. У визначений законом спосіб заохочувальні норми стимулюють особу, яка знаходиться у сфері кримінально-правового регулювання, здійснити правомірну, соціально-корисну поведінку, гарантуючи у таких випадках певну мінімізацію кримінально-правового обтяження.

Феномен заохочення у праві завжди притягував вчених, найбільшу ж увагу серед правників галузевого рівня заохочувальні норми викликали у фахівців з кримінального права. Проблему заохочувальних норм у вітчизняному кримінальному, кримінально-виконавчому та кримінально-процесуальному законодавстві досліджували: Ю. В. Александров, П. П. Андрушко, М. І. Бажанов, О. Ф. Бантишев, Ю. В. Баулін, І. Г. Богатирьов, В. І. Борисов, В. М. Верещак, Г. Б. Віттенберг, І. А. Войтюк, В. В. Голіна, О. М. Готін, М.Є. Григор’єва, В.К. Грищук, Ю.В. Гродецький, Ю. М. Грошевий, І. М. Даньшин, О. О. Дудоров, Л. В. Дорош, С. І. Дячук, В. П. Ємельянов, О. О. Житний, А. Ф. Зелінський, О. Ф. Ковітіді, М. Й. Коржанський, О. М. Костенко, В. М. Куц, О. М. Лемешко, В. А. Ломако, В. Т. Маляренко, Ж. В. Мандриченко, М. І. Мельник, В. А. Мисливий, А. А. Музика, В. О. Навроцький, Ю. А. Пономаренко, Т. І. Присяжнюк, В. В. Скибицький, В. В. Сташис, А. Х. Степанюк, В. Я. Тацій, В. М. Трубников, С. І. Туркота, В. І. Тютюгін, П. Л. Фріс, М. І. Хавронюк, В. І. Шакун, С. Д. Шапченко, Т. В. Шевченко, С. М. Школа, О. О. Ямкова, С. С. Яценко, А. М. Ященко та інші, вивчалась вона й російськими криміналістами, серед яких: З. А. Астеміров, Х. Д. Алікперов, М. О. Бєляєв, В. М. Галкін, Л. В. Головко, В. К. Дуюнов, А. В. Єндольцева, В. О. Єлеонський, В. С. Єгоров, І. Е. Звечаровський, В. Є. Квашис, С. Г. Келина, Т. В. Кленова, В. М. Коган, М. М. Кропачов, О. В. Лєвашова, Т. О. Леснієвські-Костарева, Н. О. Лопашенко, І. Л. Марогулова, А. С. Михлін, В. С. Прохоров, В. В. Похмелкін, О. З. Рибак, С. М. Сабанін, Р. О. Сабітов, О. Ф. Сизий, В. Г. Смирнов, О. М. Тарбагаев, Є. С. Тєнчов, В. Д. Філімонов, О. М. Яковлєв та інші.

За останні роки в Україні захищені кандидатські дисертації, що в тій чи іншій мірі торкалися заохочувальних норм у кримінальному законодавстві та присвячені кримінально-правовому компромісу (Г. О. Усатий, 1999 р.), спеціальним видам звільнення від кримінальної відповідальності за злочини в сфері наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів (О. В. Наден, 2003 р.), кримінально-правовим та кримінологічним аспектам заохочення суспільно-корисної мотивації (Н. Б. Хлистова, 2008 р.). В Російській Федерації проблемам заохочення позитивної поведінки та позитивному стимулюванню у кримінальному праві та законодавстві присвятили докторські дисертації Ю. В. Голик (1994 р.), І. А. Тарханов (2002 р.). Заохочувальні норми у Кримінальному кодексі РФ на рівні кандидатських дисертацій досліджували (Р. М. Мелтонян, 1999 р., І. А. Семенов, 2002 р.).

Наукові дослідження зазначених правників не вичерпують всю складність даної проблематики, але, безумовно, створюють фундаментальну базу для її подальшого дослідження. Більшість же наукових досліджень у цьому напрямку здійснювалися у минулому столітті, базувалися на радянському кримінальному законодавстві та не могли враховувати сучасну трансформацію суспільних відносин в Україні. Тому актуальність і практична цінність дослідження заохочувальних норм зумовлюється новим законодавством про кримінальну відповідальність, сучасним станом доктрини кримінального права та практикою застосування закону про кримінальну відповідальність. Набуття чинності новим КК у 2001 р. започаткувало розгорнуту систему заохочувальних норм як в Загальній, так і в Особливій частинах та зумовило необхідність комплексного дослідження їх правової природи, взаємозалежності і взаємодії в межах закону про кримінальну відповідальність, механізму правового впливу та регулювання, загальних системних ознак та специфіки окремих різновидів. Дослідження заохочувальних норм, практики їх застосування дозволило висловити ряд пропозицій щодо системи заохочувальних норм КК, вдосконалення чинних та запровадження нових заохочувальних норм, що врешті-решт підвищує ефективність боротьби зі злочинністю.