ІНСТИТУЦІОНАЛЬНА ТЕОРІЯ ЗЛОЧИННОСТІ ТА КРИМІНАЛІЗАЦІЇ СУСПІЛЬСТВА :

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

         Актуальність теми. Процеси, що відбуваються в Україні, привели до прискореної криміналізації суспільства, що  проявляється, насамперед, у змінах кількісних і якісних характеристик злочинності, консолідації кримінального світу і розширенні сфери його впливу на суспільство, розпаді або деформації базових державних та громадських інститутів, маргіналізації населення, формуванні правового нігілізму та масової аномії як наслідок втрати ціннісних орієнтацій. Штучна деінституціалізація суспільства стала основною метою багатьох псевдореформаторських змін, які власне були спрямовані на створення сприятливих умов для злочинної діяльності.  Так, у 1996 р. рівень злочинності в Україні зріс у порівнянні з 1972 р. більше, ніж на 500%.   Загрозливі тенденції криміналізації суспільства та інституціоналізації злочинності вимагають адекватного реагування, у тому числі на науковому рівні.

         Феномен злочинності, як відомо, досліджується не тільки кримінологами, але й соціологами, психологами, політологами, однак у сучасній Україні, як і в колишньому СРСР, основний внесок у його вивчення зробили юристи. Широко відомі роботи таких українських вчених, як Ю.П. Аленін, О.М. Бандурка, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, А.М. Бойко, В.В. Василевич, В.О. Глушков, В.В. Голіна, Н.О. Гуторова, В.К. Грищук, І.М. Даньшин, Т.А. Денисова, Є.В. Додін, С.В. Ківалов, О.М. Джужа, А.П. Закалюк, В.С. Зеленецький, А.Ф. Зелінський, Н.А. Зелінська, О.Г. Кальман, О.М. Костенко, О.Г. Кулик, О.М. Литвак, М.І. Мельник, А.А. Музика, В.О. Навроцький,  В.І. Осадчий, В.М. Попович, В.В. Сташис, Є.Л. Стрельцов, В.Я. Тацій, В.П. Тихий, В.В. Тіщенко, А.П. Тузов, В.О. Туляков, П.Л. Фріс, М.І. Хавронюк, В.І. Шакун, Н.М. Ярмиш, О.Н.Ярмиш,  С.С. Яценко, і багатьох інших, які досліджували кримінологічні, кримінально-правові та криміналістичні аспекти злочинної діяльності. Велике практичне та наукове значення у вивченні злочинності мають фундаментальні дослідження представників російської школи кримінології – Ю.М. Антоняна, Г.А. Аванесова, Ю.Д. Блувштейна, В.М. Бурлакова, Я.І. Гілінського, Г.М. Горшенкова, А.І. Долгової, С.М. Іншакова, І.І. Карпеця, П.О. Кабанова, М.П. Клейменова, В.М. Кудрявцева, Н.Ф. Кузнєцової, Н.О. Лопашенко, В.В. Лунєєва, Г.М. Міньковського, В.А. Номоконова, В.С. Овчинського, Е.П. Побєгайло, О.Б. Сахарова, Д.А. Шестакова, В.Є. Емінова, О.М. Яковлєва та багатьох інших відомих російських учених.

Значним здобутком сучасної кримінології є накопичення величезного масиву статистичних даних щодо динаміки та структури злочинності, аналіз різних аспектів детермінації та організації профілактичної діяльності. Разом з тим, гостро відчувається дефіцит наукових теорій, які узагальнюють дані процеси та пропонують суспільству нову оцінку кримінальної реальності.  Очевидно, що кримінологія не може впродовж багатьох десятиліть ґрунтуватись на теоретичних постулатах, сформульованих ще в роки «боротьби з імперіалізмом». Нині стан теоретичної думки в кримінології характеризується пошуком та обґрунтуванням нових концепцій причин та протидії злочинності. Однією з таких теорій може стати  інституціональна теорія злочинності та криміналізації суспільства.

  Інституціоналізм не є новітньою концепцією. Ще Е. Дюркгеймом та Р. Мертоном було переконливо доведено, що аналіз девіантної поведінки передбачає вивчення соціальних інститутів, процесу   «інституціоналізації порушень інституціональних правил». Формування інституціонального напрямку в правознавстві пов’язане з іменами М. Оріу, Л. Дюгі, Г. Гурвича, П. Сорокіна, Ж. Ренара. Помітне місце в західній науці займає інституціональний підхід до вивчення злочинності в межах теорії «економіки злочинів та покарань» (Т. Шеллінг, Г. Беккер).  У 1992 р. Г. Беккер був удостоєний Нобелівської премії за «поширення сфери мікроекономічного аналізу на цілий ряд аспектів людської поведінки і взаємодії». Інтерес до проблем злочинності в контексті інституціональної теорії виявляли лауреати Нобелівської премії М. Фрідмен, Д. Стіглер, Дж. Б’юкенен. Лідером неоінституціонально-еволюційної теорії справедливо називають американського вченого, лауреата Нобелівської премії Д. Норта, який створив широку концепцію інститутів та інституціональної динаміки. Для розвитку інституціональної теорії криміналізації суспільства важливо підкреслити, що в основі інституціоналізму Д. Норта знаходиться теорія людської поведінки.

У 90-х роках минулого століття американські кримінологи С. Месснер та Р. Розенфельд обґрунтували «теорію інституціональної аномії». У 2006 р. за редакцією Р. Розенфельда була опублікована фундаментальна монографія «Злочинність і соціальні інститути». Широко розповсюджена в США теорія інституціональної легітимності, яку виклав Г. Лафрі у своїй книзі «Втрачаючи легітимність: вулична злочинність і послаблення соціальних інститутів в Америці» (1998).

У радянській кримінології інституціональний підхід до вивчення злочинності в його сучасній інтерпретації не застосовувався, хоча певний інтерес до соціальних інститутів був завжди. Видатний кримінолог А.М. Яковлєв уже в 1985 р. приділив серйозну увагу соціальним інститутам у своїй книзі «Теорія кримінології та соціальна практика», а також у монографіях «Соціологія економічної злочинності» (1988), «Соціологія злочинності (кримінологія): Основи загальної теорії» (2001).

В Україні інституціональна теорія як кримінологічна концепція не розроблена. Тим не менш, у працях відомих українських кримінологів ідеться про необхідність аналізу злочинності з позицій інституціоналізму. У контексті віктимологічних досліджень про злочинність як соціальний інститут пише В.О. Туляков. Окремі проблеми інституціоналізації тіньової економіки досліджувалися В.М. Поповичем. Про кримінологічні аспекти інституціональної теорії в межах соціологічних досліджень злочинності пишуть С.А. Гриценко та І.П. Рущенко.

У Росії інституціональний підхід до вивчення злочинності застосовують Н.Б. Бараєва, С.Ю. Барсукова, Л.В. Гевелінг, С.П. Глінкіна, В.М. Єсипов, В.О. Ісправніков, В.В. Колесников, І.М. Клямкін, Л.Я. Косалс, Ю.В. Латов, А.М. Олейник, В.В. Радаєв, Р.В. Ривкіна, Г.О. Сатаров, Л.М. Тимофєєв та інші відомі науковці. Вагомим внеском у розвиток інституціонального підходу до вивчення злочинності стали докторська дисертація Н.Б. Бараєвої «Організована злочинність як соціальний інститут» (2002); дослідження тіньової економіки, засновані на трактуванні її як інституту (комплексу інститутів), здійснені Ю.В. Латовим;  праці А.М. Олейника, який досліджував тюремну субкультуру та її вплив на суспільство.

Праці вітчизняних та зарубіжних учених мають велике теоретичне та практичне значення. Однак доводиться констатувати, що у вітчизняній кримінології відсутні дослідження злочинності, які б ураховували не тільки кримінальну ситуацію в Україні, але й кримінологічні аспекти соціально-політичних та економічних реформ, які корінним чином змінили інституціональний дизайн суспільства. Заповнити таку прогалину можливо за допомогою інституціонального аналізу злочинності та криміналізації суспільства. Зазначені вище фактори визначають  актуальність теми дисертаційного дослідження і зумовили її вибір.