ПРИРОДНІ ТА СОЦІАЛЬНІ ДЕТЕРМІНАНТИ ФОРМУВАННЯ ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ ЛЮДИНИ: ФІЛОСОФСЬКО-ПРАВОВИЙ ВИМІР :

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Актуальність дослідження природних та соціальних детермінант формування девіантної поведінки людини зумовлюється насамперед вивченням тих негативних процесів, що мають місце в українському суспільстві, але які до цього часу більше привертали увагу політиків і журналістів, аніж філософів, правників, соціологів і психологів.

Незважаючи на багатоаспектне дослідження проблеми девіантної поведінки як людини, так і соціальних груп, не вивченими досі залишаються ще чимало аспектів цього соціального явища. Адже, кожна епоха, кожний конкретний історичний період розвитку суспільства завжди характеризуються властивими лише для них чинниками і детермінантами девіантності, філософсько-правове осмислення яких дасть можливість на теоретичному і практичному рівнях виявити можливості вирішення багатьох соціальних проблем, пов’язаних iз девіантною поведінкою людини.

Соціальні конструкти сучасності вирішуючи завдання виправлення шкідливої для суспільства девіантної людини, послуговуються надбаннями спеціальних дисциплін: юриспруденції, психології, соціології, педагогіки, медицини, психіатрії, антропології тощо. Відповідно до своїх завдань ці галузі науки вузькоспеціалізовано, різновекторно і, як правило, суперечливо підходять до тлумачення чинників, що спричиняють девіантну поведінку, до з’ясування значущих ознак девіантної людини, мети та змісту виправного впливу на неї.

Водночас, на сьогодні недостатньо розробленою є філософсько-правова концепція виправлення асоціальної девіантної людини, з позицій якої можна було б інтегрально підійти до визначення причин виявлення асоціальної поведінки, ознак девіантної людини, мети, змісту та форми виправного впливу на неї. Це знову ж таки посилює актуальність філософсько-правового дослідження проблеми виправлення, бо саме така загальнонаукова концепція повинна стати методологічним базисом для сукупної практичної діяльності широкого спектру вузьких ланок науки у питанні виправлення асоціальної девіантної людини.

Дослідження означеної проблеми є вкрай важливим для сучасного вітчизняного транзитивного суспільства, суто правові системи якого доводять слабку спроможність дієво впливати на девіантну людину. Їх криза, зокрема, пояснюється тим, що вітчизняна наука тривалий час неповною мірою враховувала широкий спектр європейських філософських поглядів, які звужено тлумачилися у контексті панівної ідеології. Сучасні спроби тотожного наслідування європейського емпіричного досвіду не сприяють вітчизняному соціуму знайти шляхи розв’язання означеної проблеми. Це пояснюється тим, що тлумачення мети, змісту та сутності виправного впливу у європейській науці є також різновекторними, як і в Україні, а це закономірно призводить до невизначеності форми його соціального буття.

Як відомо, парадигма – це вихідна концептуальна схема, модель постановки проблем, що обумовлює стиль мислення в певній системі наукового знання. Це – сукупність передумов, що визначають конкретне наукове дослідження (знання) на певному етапі. На питання, чому саме тепер конче необхідний новий стиль мислення, нова методологія пізнання причин і механізмів формування девіантної поведінки, можна дати таку відповідь: тому, що найважливіший об’єкт досліджень – злочинність та її причини – якісно змінився, а боротьба зi злочинністю, на нашу думку, тільки тоді може бути ефективною, коли інструмент наукового пізнання цього феномена відповідатиме його суті.

Певний науковий інтерес до категорії поведінка» проявили вже мислителі Давньої Греції. Демокріт, Сократ, Геракліт, Платон, Арістотель та інші філософи античності прагнули з’ясувати причини, що спонукають людину виявляти за конкретних умов ту чи іншу активність. Та лише в Новітні часи ці дослідження піднесено на якісно вагоміший етап. Особливо відчутних результатів досягнуто у ХІХ ст., коли сформувалися такі галузеві науки як психологія, соціологія, фізіологія та інші науки, в рамках яких і вивчалося це явище. Науковці оперували цією категорією кожен у своїй галузі, тому зміст категорії розкривався згідно з вимогами відповідної галузі знань. Дослідженню категорії «поведінка» у західній соціології присвятили праці М. Вебер, Т. Парсонс, Е. Дюркгейм, Дж. і Дж. Болдуіни, Дж. Хоманс, М. Хетчер, П. Блау, Г. Блумер та інші, котрі розглядали соціальну поведінку як основний елемент життєдіяльності соціуму. Психологічний напрямок проявився у працях Дж. Уотсона, З. Фрейда, Г. Маркузе, К. Юнга, А. Адлера, К. Хорні, В. Райха, Б. Скіннера, К. Лоренца, Р. Андрі, Е. Уілсона, К. Левіна, Дж. Міда, Т. Шибутані та інших. У Росії вивчення особливостей поведінки як явища започаткували фізіологи І. Павлов, І. Сєчєнов, О. Ухтомський та їх послідовники. Подальший поглиблений аналіз проблем, пов’язаних з поведінкою і діяльністю, знайшов продовження у працях філософів, психологів та суспільствознавців Л. Виготсь­кого, С. Рубінштейна, А. Леонтьєва, Б. Ананьєва, Г. Батищева, М. Кагана, М. Ярошевського, Н. Дубініна, М. Ковальзона, Л. Когана, Е. Маркаряна, А. Маргуліса та інших.

У процесі аналізу категорій «поведінка» і «девіантна поведінка» нами використовувався субстанційний дослідницький підхід, обґрунтування якого базується на концептуальних положеннях, запропонованих Арістотелем, Ф. Аквінським, Р. Декартом, Б. Спінозою, Г. Лейбніцем, Ф. Беконом, П. Гольбахом, Дж. Толландом та іншими видатними мислителями, які відношення сутності та існування розглядали і з позиції діалектичного, і метафізичного методів дослідження.

З-поміж сучасних російських філософів, котрі віддають перевагу субстанційному дослідницькому підходу, необхідно назвати В. Готта, А. Урсула, А. Лосєва, Н. Чурінова, К. Момджяна, С. Мартинович, З. Оруджева, А. Кузнєцова та ін.

У цьому контексті, щоб розкрити різні прояви існування сутності поведінки через багаточисельні опосередковувальні фактори в дисертації враховувались узагальнені висновки, положення наукових праць таких відомих зарубіжних учених як А. Щюц, Ю. Хабермас, Ф. Знанецький, С. Діллінгер, Я. Рейковський, П. Сорокін, Н. Данилевський, А. Леонтьєв, Г. Батіщев, М. Каган, М. Квєтний, В. Садовський, В. Афанасьєв, П. Смірнов, І. Стернін, В. Добреньков, А. Кравченко. Вивчаючи міру поведінки, окрім того ми зверталися до наукових напрацювань Г. Гарфінкеля, Г. Мюррея, Дж. Міда, М. Бахтіна, П. Пєшкова, В. Махліна, П. Сімонова, Г. Тульчинського, В. Кудрявцева та інших, які як характеристику міри поведінки використовували поняття: «акт», «дія», «вчинок».

Слід відзначити, що проблеми девіантності, а також теоретичні обґрунтування девіантної поведінки становили в різний час науковий інтерес таких зарубіжних учених, як Р. Мертон, І. Гофман, Ф. Танненбаум, Е. Саттерленд, Е. Лемерт, Г. Беккер, Н. Смелзер, Е. Еріксон, Е. Уілсон, Г. Салліван, А. Маслоу, А. Бандура, Ч. Ломброзо, У. Шелдон, Г. Хард, У. Пірс, П. Уіткін, У. Гоув, X. Айзенк, А. Коен. Цю ж проблематику висвітлювали у своїх працях російські учені А. Алєксандров, Л. Божович, Л. Виготський, А. Макаренко, М. Ярошевський, І. Кон, Я. Гилінський, Б. Урванцев, В. Мендєлєвич, Г. Аванесов, В. Кудрявцев, Г. Сафіна, А. Личко, С. Бєличева, Ю. Клейберг, Є. Змановська та ін.

Як відомо, невіддільною від проблеми девіації є категорія «норма». Її суть розкривається у працях І. Канта, В. Парето, Т. Куна, М. Бобнєвої, С. Даштамірова, А. Ручки, В. Ядова та інших. Вони запропонували різноманітні підходи, спрямовані на дослідження норм, їх дефініцій та класифікацій.

Для розмежування проявів існування сутності девіантної поведінки велике значення мають праці Д. Фаррінгтона, Д. Веста, Ф. Патакі, Р. Мертона, Г. Бек­кера, Е. Лемерта, І. Гоффмана, Р. Дженкінса, Дж. Ніссена, Л. Робінса, У. Шелдона, В. Кудрявцева, В. Пирожкова, Л. Вассермана, І. Горькової, Є. Роміциної, С. Кулакова, В. Плахова, С. Белічевої, Ю. Василькової, Л. Зюбіна, В. Степанова, А. Алєксандрова, А. Личко, В. Корольова, І. Невського, Г. Сафіної та ін.

Історія дослідження проблеми превенції має глибоке коріння. Ще Платон і Арістотель у своїх філософських працях розглядали ідею превенції, котрій згодом приділили належну увагу Дж. Локк, Вольтер, Руссо, Гольбах, Ш. Монтеск’є, Ч. Беккаріа. Всебічне дослідження проблем порядку і соціального контролю проводили О. Конт, Е. Кабе, А. Кетле, А. Феррі, Ч. Спенсер, К. Маркс та інші.

Безпосередньо питання соціального контролю розглядалися Р. Парком, Е. Россом, Г. Беккером, Ж. Ліотаром, М. Фуко та іншими. З російських учених проблемою превенції переймалися М. Чубинський, С. Гогель, М. Гернет, Н. Таганцев, М. Ковалевський, Є. Тарновський, К. Бєлоусов та ін.

Методологічною основою дослідження стали праці як українських, так і зарубіжних вчених серед яких: С. Алексєєв, В. Грищук, О. Грищук, М. Гуренко-Вайцман, С. Гусарєв, М. Микієвич, А. Карась, М. Кельман, Д. Керімов, В. Козлов, А. Козловський, М. Козюбра, С. Комаров, А. Коренєв, М. Костицький, А. Крижанівський, В. Кудрявцев, В. Лисий, В. Лемак, Л. Луць, В. Макарчук, С. Максимов, О. Мурашин, В. Навроцький, В. Ортинський, О. Петришин, П. Пилипенко, П. Рабінович, Ю. Римаренко, С. Сливка, О. Скакун, В. Тацій, В. Титов, А. Токарська, Р. Халфіна, В. Шакун, І. Шутак та ін.

Та незважаючи на чималий обсяг наукових публікацій, присвячених вивченню людської поведінки та різноманітних її проявів, у тому числі й девіантної поведінки, все ще недостатньо висвітлено, на нашу думку, проблеми детермінації, існування та сутності девіантної поведінки. А такий її аспект, як превенція девіантної поведінки набуває особливої актуальності з огляду на сучасні реалії (зростання наркоманії, алкоголізму, соціального паразитування, злочинності тощо).