АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПЕРЕБУВАННЯ МІГРАНТІВ У ПУНКТАХ ТИМЧАСОВОГО УТРИМАННЯ :

Краткое содержание

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Конституція України (ст. 26) визначає, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть ті самі обов’язки, як і громадяни України.

Україна через власне специфічне географічне розташування є однією з основних країн на шляху міграційних потоків до країн Європейського Союзу, що зумовлює на її території збільшення кількості нелегальних мігрантів з різних країн, а також накопичення тих осіб із Заходу, які затримані в рамках двосторонніх угод про реадмісію з Польщею, Угорщиною та Словаччиною тощо. Так, лише у 2009 році було виявлено 35 820 нелегальних мігрантів, 68 % з яких видворено з України. Не зменшуються також потоки осіб, які внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвами переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань на території постійного проживання, прагнуть залишитися на території України, звертаються з проханням до публічних органів про отримання правового статусу біженця. Так, у 2009 році до Державного комітету у справах національності та релігії звернулося з проханням про надання статусу біженця 624 особи, 28 % з яких вказаний статус отримали.

Вищезазначені особи розміщуються у відповідних пунктах тимчасового утримання для визначення їх правового статусу, що поділяються на види відповідно до призначення та умов утримання.

Іноземці та особи без громадянства, які подали заяву про надання статусу біженця, а також особи, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, та яким надано в Україні статус біженця, розміщуються в пунктах тимчасового розміщення біженців відповідно до ст. 6 Закону України “Про біженців”.

Нелегальні мігранти, відповідно до ч. 6 ст. 32 Закону України “Про   правовий статус іноземців та осіб без громадянства”, розміщуються у спеціально обладнаних приміщеннях – пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства.

Водночас сучасна нормативно-правова база, якою врегульовано призначення та діяльність цих пунктів, а також засоби, що використовуються для регулювання режимів цих пунктів, потребують усунення існуючих правових прогалин та вдосконалення відповідно до встановлених європейських стандартів щодо реалізації прав та свобод людини. Система публічних органів управління, до компетенції яких віднесено регулювання зазначених установ, також вимагає сучасної модернізації. Саме тому дослідження правового статусу пунктів тимчасового утримання є нагальним та необхідним напрямом наукового пошуку, при розробленні якого слід ураховувати норми Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод.

Наукова і практична значимість зазначених питань, не достатня розробленість їх у науці адміністративного права, а також дискусійний характер багатьох проблем обумовили вибір теми цього  дослідження.

Проблеми міграції мають багатоаспектний характер, а тому приваблюють дослідників різних галузей знань: істориків, соціологів, філософів, політологів, демографів, кримінологів. Деякі питання удосконалення правових й організаційних основ міграційних процесів розглянуто в наукових працях західних дослідників, а саме: Г. Венден-Дідьє, Г. Вербунта, Д. Коста-Ласку, Т. Хаммара; російських учених: О.М. Арбузкіна, М.М. Богуславського, М.Р. Вокуєва, О.Д. Воробйової, Н.Х. Гулієва, В.А. Іонцева, Е.С. Красунець, В.М. Моісеєнка; а також вітчизняних авторів: С.П. Бритченка, І. Вайнагія, О.М. Джужі, В.К. Колпакова, С.Ф. Константінова, О.В. Кузьменко, О.А. Малиновської, С.О. Мосьондза, В.О. Новіка, Н.Р. Нижник, В.І. Олефіра, О.І. Піскуна, С.І. Пирожкова, Ю.І. Римаренка, В.І. Шакуна, А.М. Шлепакова.

Таким чином, комплексне наукове дослідження особливостей регулювання перебування мігрантів у пунктах тимчасового утримання, а також вдосконалення режиму перебування в зазначених установах позитивно вплине на міграційну сферу взагалі, сприятиме розвитку міграційного законодавства й забезпеченню прав і свобод іноземних громадян та осіб без громадянства.

Вищенаведене свідчить про актуальність і необхідність узагальнень теоретичного та емпіричного матеріалу, оцінки тенденцій, що мають місце, та обґрунтування на цій підставі способів вирішення зазначених проблем.