ФІНАНСОВО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ АУДИТОРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ

Краткое содержание

Актуальність теми. З моменту проголошення Україною незалежності розпочався процес її переходу від командно-адміністративного управління до організації правової держави з ринковою економікою, який супроводжувався швидким зростанням чисельності суб’єктів господарювання різних форм власності. Існуюча система фінансового контролю виявилася непристосованою до ринкових умов та неспроможною охопити підконтрольних осіб, а наявне законодавство не відповідало новим вимогам країни та потребувало узгодження з міжнародними нормами. Перед державою постало актуальне й сьогодні завдання забезпечити незалежний фінансового контроль, що відповідатиме конституційним засадам демократичного суспільства, сприятиме отриманню підконтрольними суб’єктами допомоги фахівців, здатних надати фінансову та правову оцінку їх діяльності без негативних наслідків. Як зазначає О.П. Орлюк, на відміну від результатів ревізій або перевірок державних контролюючих органів, висновок аудитора не є підставою для застосування санкцій за порушення фінансової дисципліни, а є моніторингом фінансової діяльності.

Досвід країн з розвинутою ринковою економікою свідчить, що аудит не лише оптимально поєднує незалежність та професійність, але й саме такий контроль виступає гарантом об’єктивності фінансової інформації і виконує функції виявлення та попередження правопорушень у сфері економіки. Зокрема,  кримінолог О.М. Джужа, зазначає, що аудиторські організації є частково-спеціалізованими суб’єктами профілактики економічної злочинності. Згідно з дослідженням міжнародної аудиторської компанії “Pricewaterhouse Coopers”, у 2010 р. за кількістю економічних злочинів Україна посіла 6 місце серед 56 країн світу, в тому числі на 45 % підприємств має місце розкрадання майна своїми співробітниками, що було виявлено за допомогою аудиту.

Фактично в Україні, у стислі терміни, без заздалегідь розробленої нормативно-правової й теоретичної бази формується інститут незалежного фінансового контролю – аудит, якому держава делегує частину контрольних повноважень, тому за собою повинна залишати особливо виважену роль фінансово-правового регулювання, що полягає в правовій регламентації та в опосередкованому управлінні за допомогою представництва основних фінансових та контролюючих органів держави в складі самоврядної Аудиторської палати України. Відповідно, подальший розвиток аудиту зумовлює необхідність запровадження реформ як у фінансовій, так і у правовій сферах та потребує належної теоретичної основи з позиції фінансового права.

Проте, протягом останніх років гостро проявляється недосконалість чинного законодавства у сфері аудиту. Зокрема, у Верховній Раді України обговорюється необхідність внесення змін до 46 нормативних актів у сфері аудиту. Потребує вдосконалення законодавство, що визначає правовий статус аудитора, розмежовує поняття “аудит” та “державний аудит”, визначає взаємодію контролюючих органів. Разом з тим, Л.А. Савченко зазначає, що недостатня розробленість наукової бази, відсутність теоретичного обґрунтування понятійного апарату перешкоджає функціонуванню фінансового контролю. Так, Концепція розвитку державного внутрішнього фінансового контролю від 24.05.2005 р., яка передбачала запровадження внутрішнього державного аудиту не була реалізована у 2009 р., тому розпорядженням Кабінету Міністрів України від 22.10.2008 р. продовжена до 2015 р.