ІНФОРМАЦІЙНО-ПРАВОВІ ГАРАНТІЇ ТАЄМНИЦІ ОСОБИСТОГО ЖИТТЯ ЛЮДИНИ :

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. З розвитком інформаційного суспільства виникають суспільні відносини, що потребують регулюючого впливу держави зокрема за допомогою інформаційного права. Адже саморегулювання інформаційних відносин є проблематичним з причин конфліктності інтересів відповідних учасників, імовірності настання шкоди для людини як основного учасника таких суспільних відносин.

Особисте життя людини було і залишається предметом досліджень різних галузевих юридичних наук: цивільного, кримінального, адміністративного, сімейного, фінансового права тощо. Однак жодна з правових галузей не регламентує відносин щодо правових механізмів збереження в таємності відомостей про особисте життя людини.

Потреба в правовому регулюванні суспільних відносин, пов’язаних з таємницею особистого життя людини, саме засобами інформаційного права виникає у зв’язку із збільшенням швидкості передачі і обробки інформації, включенням таких відомостей до різноманітних баз даних та інформаційних систем. Причому неврегульованими і науково-теоретично необґрунтованими залишалися питання обігу відомостей, що є таємницею особистого життя людини, для вирішення законної функції держави - забезпечення правопорядку під час здійснення правоохоронної, контролюючої, наглядової діяльності. На це акцентовано увагу і у рішенні Ради національної безпеки і оборони України від 21 березня 2008 року «Про невідкладні заходи щодо забезпечення інформаційної безпеки України», зокрема у контексті обов’язкового віднесення до інформації з обмеженим доступом персональних даних, а також відомостей, що надаються фізичними особами органам державної влади, підприємствам і організаціям у зв’язку з виконанням їхніх повноважень та розголошення яких може завдати шкоди зазначеним особам. Були відсутні комплексні наукові розробки щодо гарантій нерозголошення таємниці особистого життя людини, закріплених інформаційним правом України.

Недостатність наукової розробки проблематики інформаційно-правових гарантій таємниці особистого життя людини спричиняло перелік недоліків і колізій практичного характеру. Зокрема, невизначеними були підходи до обсягу таємниці особистого життя людини. Так, за результатами проведеного анкетування, обсяг таємниці особистого життя людини, на думку респондентів, визначається шляхом закріплення у законі переліку відомостей, що становлять таку таємницю - 18 % опитаних; шляхом закріплення у підзаконному нормативно-правовому акті переліку відомостей, що становлять таку таємницю - 3,4 %; шляхом визначення самою особою - 78,6 %.

Науково необґрунтованими залишалися принципи обігу відомостей про особисте життя людини в державних органах, установах і організаціях. Це питання було предметом уваги Ради національної безпеки і оборони України, яка у своєму Рішенні від 21 березня 2008 року «Про невідкладні заходи щодо забезпечення інформаційної безпеки України» акцентувала увагу на посиленні кримінальної відповідальності за незаконне збирання, зберігання, використання або поширення персональних даних особи без її згоди, а також установлення відповідальності за незабезпечення захисту персональних даних, що піддаються автоматизованій обробці.

Проблеми правової регламентації особистого життя людини аналізували дослідники галузевих юридичних наук: Є.В. Білозьоров, В.І. Бобрик,              М.М. Гуренко, Ю.І. Дем’яненко, П.В. Діхтієвський, Т.М. Заворотченко,             В.І. Курило, В.Г. Лісогор, С.М. Логінова, Л.В. Малюга, І.Й. Магновський,        О.А. Михайлюк, Е.О. Олефіренко, О.В. Пабат, К.М. Рудой, В.С. Сивухін,          І.В. Смолькова, В.М. Трофименко та інші.

У своїх працях питання інформаційних відносин розкривають такі науковці: І.В. Арістова, В.М. Брижко, І.І. Ващинець, В.Д. Гавловський,            Р.А. Калюжний, Т.А. Костецька, О.В. Кохановська, Г.М. Красноступ,                О.В. Логінов, А.І. Марущак, О.І. Наливайко, О.М. Пастухов, В.С. Цимбалюк,    І.В. Шатковська, М.Я. Швець, Ю.С. Шемшученко, І.С. Чиж; І.Л. Бачило,        В.М. Лопатін, М.А. Федотов, В.А. Копилов (Російська Федерація) та інші.

Таким чином, вибір теми дисертації зумовили соціальна і наукова значущість досліджуваного питання, недостатній рівень його теоретико-методологічної розробленості, невизначеність понятійно-категоріального апарату та нагальна потреба в практичному впровадженні відповідних наукових результатів.