СУСПІЛЬНА МОРАЛЬНІСТЬ ЯК ОБ’ЄКТ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОЇ ОХОРОНИ

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Для кожного цивілізованого та демократичного суспільства, у тому числі й українського, мораль (моральність), будучи особливою формою суспільної свідомості, є основним типом нормативної регуляції людської поведінки, таким, як право, звичаї, традиції, перетинається з ними й у той же час істотно відрізняється від них. Завдяки моральності забезпечується дотримання людиною встановлених суспільством норм моралі, сприймаються загальнолюдські цінності, формуються правильні  уявлення про справедливість, гуманність, добро, зло. Більше того, під впливом моральних вимог відбувається постійне збагачення права та зростання його ролі як соціального регулятора суспільних відносин. Варто зазначити, що про категорії, пов’язані зі суспільною моральністю, згадує безпосередньо й Конституція України, наголошуючи у своїх положеннях про: “моральну підтримку” (ст. 24), “моральну шкоду” (ст.ст. 32, 56, 62), “моральність населення” (ст. 35), “моральні інтереси” (ст. 54). Низка міжнародних (зокрема, Конвенція ЮНЕСКО про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини 1972 р., Всесвітня декларація прав тварин 1978 р., Рамкова конвенція РЄ про значення культурної спадщини для суспільства від 2005 р.) і національних (зокрема, Основи законодавства України про культуру від 14.02.1992 р., закони України “Про поховання та похоронну справу” від 10.07.2003 р. та “Про захист суспільної моралі від 20.11.2003 р.) нормативних правових актів покликані забезпечувати правову охорону сфери суспільної моральності.

Поряд з цим охорона суспільної моральності здійснюється нормами цивільного, трудового, адміністративного законодавства. Однак, особливого звучання набуває такого роду охорона з огляду на кримінально-правові норми (ст.ст. 297–304 розділу ХІІ “Злочини проти громадського порядку та моральності” Особливої частини Кримінального кодексу (КК) України), оскільки саме ці норми покликані захищати суспільну моральність від найбільш ганебних і небезпечних посягань на моральні засади суспільства, зокрема в частині: поваги до померлих і місць їхнього поховання; ставлення до пам’яток – об’єктів культурної спадщини; збереження культурної спадщини та відкритості інформаційних ресурсів; ставлення до тваринного світу; розповсюдження відомостей про засоби вирішення конфліктів і прийнятні способи поведінки людей (сексуальної включно); підстав і форм задоволення сексуальних потреб; нормального розвитку неповнолітніх.

Згідно зі статистичними даними Міністерства внутрішніх справ (МВС) України за період 2002–2009 рр. спостерігається відчутне зростання кількості низки зареєстрованих злочинів проти суспільної моральності (зокрема, ввезення, виготовлення або розповсюдження творів, що пропагують культ насильства і жорстокості, расову, національну чи релігійну нетерпимість та дискримінацію – у 23,7 разів; ввезення, виготовлення, збуту і розповсюдження порнографічних предметів – у 5,5 разів; створення або утримання місць розпусти і звідництва – у 3 рази; сутенерства або втягнення особи в заняття проституцією – у 1,6 разів). Проте, навіть ці показники не відображають реальної кількості скоєних злочинів проти суспільної моральності, оскільки значну кількість випадків їх учинення правоохоронні органи не фіксують, через що ці діяння мають високий рівень латентності. Така ситуація зумовлена низкою негативних факторів, що наявні й дотепер в Україні, зокрема: відсутністю чіткої державної ідеології; невирішеними міжконфесійними конфліктами у суспільстві; зростанням загальнокримінальної злочинності; непродуманою кримінальною політикою у сфері суспільної моральності; неефективністю відповідних профілактичних заходів правоохоронних та інших органів держави; безвідповідальністю керівників і службових осіб; морально-культурною деградацією населення; прогалинами шкільного і сімейного виховання молоді; деструктивним впливом низки фонових явищ – алкоголізму, наркоманії, бродяжництва, азартних ігор, проституції.

Усе це позначається на кримінальній відповідальності за злочини проти моральності, реалізація якої ускладнюється: по-перше, через суперечливість і недосконалість норм, якими вона встановлена, про що свідчать численні зміни й доповнення до КК України (зокрема, протягом 2004–2010 рр. отримали нового змісту ст.ст. 297, 298, 300, 301, 303, 304, крім цього Кодекс доповнено у 2006 р. ст. 298¹); по-друге, відсутністю окремого (єдиного) розділу щодо такої групи злочинів (зокрема, навряд чи їх доцільно розглядати поряд зі злочинами проти громадського порядку), а також паралельним вживанням термінів “моральність” і “мораль”; по-третє, відсутністю спеціальної постанови Пленуму Верховного Суду України (ПВСУ), яка б комплексно розглядала питання судової практики щодо злочинів цієї групи; по-четверте, небезспірним тлумаченням низки окремих понять і термінів, що закріплені у нормах про відповідальність за ці злочини. За таких умов очевидно, що питання про суспільну моральність як об’єкт кримінально-правової охорони ще остаточно не вирішено.

Варто вказати, що дослідження питань кримінально-правової охорони окремих сфер суспільної моральності від злочинних посягань здійснювало чимало вітчизняних і зарубіжних вчених (Ю.В. Александров, Ю.М. Антонян, А.М. Бойко, В.В. Вітвіцька, С.Б. Гавриш, І.А. Головко, Н.О. Горб, І.М. Даньшин, С.Ф. Денисов, О.М. Джужа, А.І. Долгова, В.Т. Дзюба, О.О. Дудоров, В.П. Ємельянов, М.Й. Коржанський, М.В. Костицький, О.М. Костенко, Л.М. Кривоченко, В.В. Кузнецов, Н.Ф. Кузнецова, В.М. Куц, Л.С. Кучанська, А.В. Ландіна, В.А. Ломако, Ф.А. Лопушанський, П.П. Михайленко, Г.М. Міньковський, В.О. Навроцький, Б.М. Одайник, О.П. Рябчинська, А.В. Савченко, П.П. Сердюк, В.М. Смітієнко, В.Я. Тацій, П.Л. Фріс, М.І. Хавронюк, В.І. Шакун, С.С. Яценко та ін.). Незважаючи на це, чимало питань щодо суспільної моральності в аспекті розуміння її в якості об’єкта кримінально-правової охорони у теоретичному та прикладному значенні залишаються не дослідженими взагалі або недосконало дослідженими (зокрема, це стосується історичного розвитку такого роду охорони та зарубіжного досвіду з цього приводу, ступеня її нормативної регламентації, змісту суспільних відносин, предмета і потерпілого у злочинах проти суспільної моральності, форм забезпечення кримінально-правової охорони суспільної моральності, а також удосконалення цієї охорони за різними напрямками). З огляду на це, всебічна розробка згаданих питань уявляється актуальною, важливою та необхідною.

Теоретичним підґрунтям дисертаційної роботи стали також праці П.П. Андрушка, М.І. Бажанова, Ю.В. Бауліна, І.Г. Богатирьова, В.І. Борисова, П.А. Вороб’я, В.К. Грищука, О.Г. Колба, М.Й. Коржанського, С.Я. Лихової, В.К. Матвійчука, П.С. Матишевського, М.І. Мельника, В.А. Мисливого, А.А. Музики, В.І. Осадчого, М.І. Панова, В.В. Сташиса, Є.Л. Стрельцова, В.П. Тихого, В.О. Тулякова, Є.В. Фесенка, Н.М. Ярмиш та інших провідних вчених. У дослідженні також використовувалися наукові розробки з теорії держави та права, конституційного, адміністративного та порівняльного права, кримінології, кримінального процесу, етики, філософії тощо.