АПЕЛЯЦІЯ В АДМІНІСТРАТИВНО-ЮРИСДИКЦІЙНОМУ ПРОЦЕСІ: ПИТАННЯ ТЕОРІЇ ТА ПРАКТИКИ

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Невпинний розвиток громадянського суспільства, демократичні перетворення, характерні для Української держави сьогодні, вимагають від державних інституцій проведення комплексного реформування системи забезпечення прав і свобод людини як невід’ємної ознаки правової держави та обов’язкового елементу механізму подальших системних та якісних змін.

Конституція України 1996 р. закріпила ряд основоположних засад та вихідних принципів формування та проведення державної політики у будь-якій сфері, зокрема: людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; в Україні визнається і діє принцип верховенства права; звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується; усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах; права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод; громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб; забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду тощо.

Складові адміністративно-юрисдикційного процесу як своєрідного правового феномену, сфери об’єктивізації захисту прав та свобод людини і громадянина, у першу чергу, у відносинах із органами публічної адміністрації та її посадовими особами, вимагають свого унормування у чіткій відповідності із оновленою – «людиноцентриською» – концепцією адміністративно-правової науки, покликаною забезпечувати права та свободи людини у сфері публічно-правових відносин. І саме інститут апеляції в адміністративній юрисдикції – гарантія дотримання конституційних прав людини – вимагає ґрунтовних і глибоких наукових досліджень, метою яких має стати оптимізація й підвищення ефективності апеляційного механізму, та інституту оскарження в цілому в адміністративно-юрисдикційному процесі. Усе це в контексті реформування загальних засад адміністративного процесу на сучасному етапі зумовлює необхідність перегляду засад апеляції в зазначеній складовій адміністративного процесу та істотно актуалізує необхідність наукового вивчення вказаної проблематики.

Безпосередньо проблематиці інституту апеляції в рамках адміністративно-юрисдикційного процесу увага вчених-юристів, на жаль, не приділялася. В основному їх зусилля концентруються на дослідженні загальних положень адміністративного процесу, його юрисдикційної складової, окремих особливостях та сутності адміністративно-деліктного процесу, дисциплінарного провадження, провадження за скаргами осіб та адміністративного судочинства, в розрізі вивчення яких і розкриваються досить фрагментарно окремі засади апеляції. Незважаючи на це, фундаментальною та основоположною базою дослідження апеляції в адміністративно-юрисдикційному процесі є праці із загальної проблематики адміністративного процесу та його складових відомих вітчизняних та зарубіжних учених-адміністративістів: В.Б. Авер’янова, Н.В. Александрової, О.Ф. Андрійко, О.М. Бандурки, О.А. Банчука, Д.М. Бахраха, В.М. Бевзенка, Ю.П. Битяка, І.Л. Бородіна, А.С. Васильєва, С.В. Ващенка, І.П. Голосніченка, В.М. Горшенєва, Є.В. Додіна, С.В. Ківалова, Л.В. Коваля, Ю.М. Козлова, В.К. Колпакова, Т.О. Коломоєць, А.Т. Комзюка, І.Б. Коліушка, О.В. Кузьменко, Р.О. Куйбіди, Д.М. Лук'янця, О.І. Миколенка, В.Г. Перепелюка, Г.І. Петрова, В.Г. Поліщука, Л.Л. Попова, Н.Г. Саліщевої, В.Д. Сорокіна, Ю.М. Старілова, М.Ф. Стахурського, В.С. Стефанюка, М.М. Тищенка, А.А. Тюріної, А.П. Шергіна та інших.