ФІЛОСОФСЬКО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ КОНФЛІКТІВ У СФЕРІ ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЮРИСТА :

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Сучасне українське суспільство, яке перебуває у стані глибоких змін (структурної перебудови, ліквідації та створення нових інститутів тощо), характеризується значним посиленням напруженості, загостренням різноманітних протиріч, виникненням численних конфліктних ситуацій у багатьох сферах суспільного буття і, зокрема, державного управління. Зазначене потребує адекватних засобів їх попередження, розв’язання, недопущення тощо. Проте брак глибокого наукового аналізу внутрішньої детермінації протиріч позбавляє можливості адекватно реагувати на ці конфліктні процеси. Саме таке формулювання проблематики конфлікту, поза сумнівом, і підтверджує актуальність теми дослідження.

Проблема конфлікту та шляхів його розв’язання формує інтерес як для розуміння поведінки окремого індивіда, так і для забезпечення ефективного управлінського рішення. Знання природи конфлікту допомагає орієнтуватись у складній соціальній дійсності нашого часу, знаходити правильні рішення в нестандартних ситуаціях і надзвичайних умовах, дає можливість глибше пізнати людську природу з усіма її вадами.

Головним завданням влади та громадськості є пошук можливостей і шляхів переведення конфліктів з їх вибухових і деструктивних форм у конструктивні, коли вони можуть і повинні позитивно вплинути на суспільство. Загострення багатьох сфер життя держави, суспільства і громадянина формує об’єктивну необхідність спеціальної підготовки юристів, фахова діяльність яких – необхідний атрибут управлінського апарату, представницьких органів усіх рівнів, правоохоронних органів тощо, основам конфліктології. Знання загальної теорії конфлікту дасть змогу юристам у професійній діяльності контролювати конфлікти, управляти ними і вирішувати їх. За результатами проведеного автором анкетування, наведену тезу підтримують понад 95 % респондентів.

Світоглядною та методологічною базою розуміння змісту професійної діяльності юриста, а саме філософського осмислення юридичної діяльності залежно від типів праворозуміння, є публікації в радянській та пострадянській філософсько-правовій літературі, зокрема: В. Бабкіна, О. Бандури, М. Братасюк, О. Гвоздіка, Д. Керімова, М. Козюбри, М. Костицького, В. Нерсесянца, А. Полякова, П. Рабіновича, В. Селіванова, В. Сокуренка, М. Цимбалюка.

В існуючих наукових поглядах провідних фахівців у галузі теорії права: В. Горшенєва, С. Гусарєва, О. Жалінського, В. Карташова, В. Кудрявцева, В. Леушина, О. Скакун, О. Тихомирова, – юридичну діяльність пропонується розглядати з різних аспектів, зокрема, як елемент правової системи, як правову діяльність, як юридичну практику або як практичну діяльність юристів.

Як вихідне положення вони використовують таку характеристику професійної діяльності юриста: здійснюється у сфері права; суб’єктами здійснення виступають юристи – спеціально підготовлені фахівці; юридична діяльність спрямовується на організацію діяльності інших суб’єктів права; кінцевою метою юридичної діяльності є впорядкування та узгодження суспільних відносин; під час її здійснення використовуються як правові, так і неправові засоби; юридична діяльність регламентується правовими та іншими соціальними нормами; здійснюється у формах практичної, наукової та освітньої діяльності.

Конфлікти як одна з природних сторін соціального життя і специфічної взаємодії людей завжди звертали на себе увагу дослідників, що поступово формувало конфліктологічну парадигму. Предметом досліджень учених протягом багатьох сторіч було вивчення суперечностей у природі, суспільстві та мисленні, зіткнення протилежних цінностей і мотивацій людей, боротьба між індивідами, соціальними групами, державами. Проблема раціонального осмислення конфлікту походить від раннього періоду філософської та правової думки, але розроблення власне конфліктологічних концепцій набуває свого поширення з початку XX ст. Починаючи з 50–60 рр. минулого століття, цей науковий напрям набув свого фундаментального розвитку. Відомі вчені Дж. Бернард, К. Боулдінг, М. Дойч, Л. Козер, Л. Крисберг (США), М. Кроз’є (Франція), Р. Дарендорф (Німеччина) дослідили понятійний апарат конфліктології, розкрили природу конфлікту як явища, його роль та значення в суспільному бутті. Вони також фундаментально дослідили різноманітні аспекти конфлікту: профілактику та прогнозування, виникнення і причини, розвиток та регулювання, методи вирішення і наслідки.

Із середини 90-х рр. ХХ ст. проблеми конфліктології стали предметом фундаментальних розробок учених різних напрямів – правознавців, соціологів, філософів, політологів і психологів, що визначило міжгалузевий і креативний характер цих досліджень. Так, у соціології конфлікти вивчали Д. Зеркін, Г. Козирев, О. Маноха, у філософії – Р. Дарендорф, Л. Козер, Г. Шеллінг. У психології конфліктам приділяли увагу такі автори, як В. Андреєв, А. Анцупов, Ф. Бородкін, О. Єршов, Д. Зарайський, А. Ішмуратов, А. Ковальов, Н. Коряк, В. Кудрявцев, В. Лефевр, М. Пірен, Д. Скотт. Питанням осмислення конфліктів у межах юридичної психології присвячено праці О. Бандурки, Л. Казміренко, Я. Кондратьєва, М. Костицького, В. Медведєва, М. Порубова, С. Тарарухіна, М. Хайдукова, Г. Юхновця. У філософсько-правовій парадигмі українські науковці М. Панов і Л. Герасіна досліджують гносеологічні, феноменологічні та праксеологічні проблеми правової конфліктології.

Окремі конкретні питання правової конфліктології в аспекті деонтологічного, соціолого-правового, психологічного і праксеологічного аналізу висвітлюються у працях сучасних вітчизняних і зарубіжних дослідників – С. Алімова, Г. Антонова-Романовського, Л. Волошиної, О. Баєва, В. Друзя, Б. Водолазького, Н. Гришиної, М. Гутермана, Д. Зеркіна, В. Кожевникова, Н. Крогіус, В. Кудрявцева, С. Кудрявцева, Г. Ложкіна, Н. Повякель, В. Тація, Ю. Тодики, Т. Соловйової, Н. Монохіної, О. Ставицької, М. Филимонова та ін.

Актуальність зазначеної проблематики та відсутність глибоких теоретичних досліджень не тільки визначають актуальність цієї роботи, а й формують гносеологічну ситуацію та раціональну потребу наукового розвитку досліджень теоретико-прикладного характеру в галузі конфліктології. Йдеться про необхідність філософсько-правової рефлексії феномена конфлікту, а також дослідження, логічне й теоретичне впорядкування більш широкого спектра проблем, таких як конфлікт і право, колізії у праві як джерело конфліктів, особливості динаміки розвитку та кола учасників конфліктів, правові механізми попередження і розв’язання юридичних конфліктів тощо.