ФІКЦІЇ В ПРАВОВІЙ СИСТЕМІ УКРАЇНИ

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Процеси глобалізації й індивідуалізації суспільства істотно відбиваються на всій системі соціального регулювання, у тому числі позначаються на механізмі дії права. Традиційний розгляд правової системи як нормативної все частіше доповнюється ціннісними характеристиками, що дає можливість вважати її ціннісно-нормативною системою. Звідси випливає необхідність більш глибокого осмислення тих сторін механізму дії права, які залишалися в тіні досліджень правової науки та її законодавчого оформлення. В цілому це стосується такого явища правової сфери як правова фікція.

Проте сьогодні можна констатувати, що дослідження питань ролі фікції у правовій сфері не тільки набуває особливої актуальності, але й потребує певного переосмислення. Важливо дотримуватися загальних традицій вітчизняної юриспруденції, але практика висуває нові реалії, ігнорувати які неможливо. Зміна напрямів суспільного і державного розвитку диктує необхідність пошуку більш адекватних засобів регулювання та координації суспільних відносин, формування нового погляду на використовуваний у правовому житті інструментарій, який вже  апробований практикою і може використовуватися для підвищення ефективності механізму дії права. До таких інструментів належить правова фікція, яка достатньо широко застосовується в матеріальних і процесуальних галузях українського права. Разом із тим, у наукових дослідженнях проблема фікцій аналізується фрагментарно і в  загальній теорії права теорія фікцій до теперішнього часу не отримала самостійної конструктивної розробки, де розглядалися б загальнотеоретичне розуміння правових фікцій, їх класифікація, значення і роль як для механізму  дії права, так і у функціонуванні правової системи України.

Зміна теоретичних поглядів протягом тривалого часу на сутність фікцій визначила необхідність дослідження генезису наукової думки – з її першоджерел до сучасних робіт. Так, наприкінці ХІХ ст. вийшли в світ роботи Д.І. Мейєра, Г.Ф. Дормідонтова, Г.С. Мена, С.А. Муромцева, Л.І. Петражицьким було здійснено переклад з німецької роботи Ю. Барона «Система римского гражданского права». 

Дослідження проблеми сутності фікцій переважно у цивільному праві визначило перевагу галузевої належності подальшого наукового пошуку. У радянській юридичній літературі зазначена проблема була досліджена вкрай недостатньо, в основному, на рівні наукових статей. Більшою мірою було вивчено питання правових презумпцій. У цьому контексті можна відзначити  монографію В.А. Ойгензіхта, статті М. Гурвіча, присвячені презумпціям у радянському цивільному процесі, В.К. Бабаєва, Я.Б. Левенталя, підготовлений В.К. Бабаєвим навчальний посібник. У 1948 р. вийшла робота В.І. Камінської, присвячена проблемі правових презумпцій у кримінальному праві.  Щодо фікцій, слід назвати статтю В.М. Горшеньова, присвячену нетиповим нормативним приписам у праві.

У пострадянський період проблема сутності фікцій викликала більший науковий інтерес з боку вчених-представників різних галузевих юридичних наук (переважно російських вчених). Так, на рівні кандидатських дисертацій із кримінального права та процесу, криміналістики були захищені роботи Ю.Г. Зуєвим (2000), К.К. Паньком (1998), І.В. Філімоновою  (2007). Серед досліджень із загальної теорії права слід назвати роботи Л.А. Душакової (2004), О.О. Курсової (2001), Є.Ю. Марохіна (2004), Н.О. Нікішиної (2004), О.В. Танімова. У дослідженнях із цивільного права та процесу проблема фікцій отримала науковий аналіз у роботах Є.А. Джазояна (2006), Р.К. Лотфулліна, О.О. Нахової. Вчені намагались аналізувати проблему фікцій і в межах більш широких за змістом проблем розвитку окремих галузевих юрисдиних наук: цивільного права та процесу (Д. Луспеник, Є.О. Харитонов, Б.Б. Черепахін та ін.), кримінального права (Б.В. Волженкін, В.О. Глушко та ін.), інформаційного права (Б.А. Кормич), фінансового права (А.Й. Іванський), питань розвитку загальної теорії права (Л.В. Бацюра, О.В. Левченко, Ю.М. Оборотов та ін.).

Отже, російські вчені-юристи намагалися визначити положення теоретичної концепції фікцій, апробація якої здійснювалася, враховуючи норми російського законодавства, а в наукових дослідженнях вітчизняних вчених проблема фікцій у праві вивчалась фрагментарно.

Таким чином, актуальною проблематикою постає визначення сутності фікцій у правовій системі України, враховуючи вкрай недостатній рівень теоретичного опрацювання зазначеної проблеми та її важливе значення для формування цілісної сучасної теорії правових фікцій, а також впровадження доктринальних положень у сучасне законодавство.