КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС НАРОДНОГО ДЕПУТАТА УКРАЇНИ І ПАРЛАМЕНТАРІЇВ ІТАЛІЇ, ПОЛЬЩІ ТА УГОРЩИНИ: ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Сучасне запозичення доробку світового парламентаризму українськими правознавцями зумовлене потребою національної розбудови конституційних інститутів представницької демократії, й зокрема, необхідністю вирішення проблематики як сутнісно-понятійного, так і практично-регулятивного характеру статусу парламентаріїв.

Нинішня вітчизняна політико-правова практика переконливо доводить, що парламентаризм є однією з основних засад конституційного ладу. Відтак належне формулювання правового статусу депутата парламенту – необхідна передумова ефективного практичного функціонування й інших гілок державної влади. Адже парламент покликаний бути виразником інтересів та волі нації і отже є органом загальнонародного представництва, що характеризується багатоманітністю соціального складу, завдяки якому народжується певна державна та суспільна злагода.

На жаль, існуючі нині теоретико-правові погляди щодо положення парламентаріїв не відповідають вимогам державно-правової дійсності і вимагають їх переосмислення з позицій юридичної науки. Тому надзвичайно велика роль парламентаря, яка полягає в тому, щоб служити інтересам пересічного громадянина, – з одного боку, а з іншого – опосередковувати представницьку демократію, актуалізує дослідження даної проблематики, що водночас посилюється необхідністю вироблення нової конституційно-правової моделі статусу народного депутата.

Водночас інтеграція України до міжнародних організацій, прагнення набути членства в Європейському Союзі має бути пов’язана відповідністю національного законодавства зі Статутом цієї організації. Як відомо, в період з     1 травня 2004 року по 1 січня 2007 року членами Європейського Союзу стали країни, які за своїм геополітичним розташуванням межують з Україною, – Польща, Румунія, Словаччина та Угорщина.

Прийняття відповідних законів та гармонізація їх із законодавством країн Європейського Союзу віднесена до компетенції народних депутатів України, отже, від того, якими є їхні права, обов’язки, гарантії, привілеї, іншими словами, яким є їх конституційно-правовий статус, до певної міри залежить майбутнє парламентаризму і в Україні. При цьому нормативна база Румунії та Словаччини, на нашу думку, не зазнала в процесі євроінтеграції суттєвих трансформацій у напрямку їх уніфікації з правом Європейського Союзу. Польща ж та Угорщина, навпаки, – яскравий приклад максимально повного врахування принципів права Європейського Союзу та їх відображення в новітньому законодавстві. Тому видається актуальним дослідження відповідної нормативної бази саме цих держав. Італія ж є зразком послідовного розвитку інституту конституційно-правового статусу парламентарія, приклад якої, на нашу думку, дозволить Україні покращити власне законодавство в таких сферах як дотримання парламентської етики, регламентування відповідальності народного депутата тощо.

На переконання здобувача, задля максимально ефективного законодавчого регламентування статусу українського парламентарія доречним є порівняльний аналіз відповідних принципів та законодавчих норм, існуючих у європейських країнах, зокрема в Італії, Польщі та Угорщині, і визначення на цій підставі шляхів удосконалення правового статусу народного депутата України.

За таких умов виникає необхідність всебічного й ґрунтовного дослідження суті й природи парламентського мандата, на якому ґрунтується статус парламентарія, структури та особливостей статусу народного депутата, характеристики кожної з його складових, їх взаємозв’язку й розробки на цій основі пропозицій і рекомендацій щодо вдосконалення правового регулювання статусу народного депутата й відносин між ним та іншими елементами державного механізму, а також виборцями.

Незважаючи на наявність низки досліджень з цього приводу, чимало питань все ще залишається поза увагою їхніх авторів або отримало неповне висвітлення. Крім того, перманентний процес внесення змін і доповнень до чинного законодавства, що регламентує правове становище народного депутата, та поява нових рішень Конституційного Суду України з цього приводу обумовлюють необхідність їх постійного системного аналізу з метою виявлення неузгодженостей і суперечностей у правовому регулюванні статусу українського парламентарія. Таким чином, глибоке і всебічне дослідження проблем, пов’язаних з визначенням правового становища народного депутата, набуває нині особливої актуальності.

Теоретико-концептуальними засадами дисертаційного дослідження є наукові положення з конституційного права, адміністративного права, філософії права, з теорії та історії держави і права, державного будівництва та місцевого самоврядування про сутність інституту статусу народного депутата, принципи та елементи його представництва в законодавчій гілці влади, роль і місце в суспільстві та державі, що містяться в працях українських і російських учених-юристів дореволюційного, радянського та сучасного періодів: Є.Б. Абросимова, С.А. Авак’яна, К.В. Барановського, М.О. Баймуратова, О.О. Безуглова,              Т.А. Васильєвої, О.О. Висовеня, Н.Г. Григорук, Н.І. Грушанської, С.Д. Дубенко,        В.С. Журавського, П.С. Кислого, Н.М. Колосової, І.В. Котелевської,                  М.А. Краснова, Л.Т. Крищенко, І.М. Кузнєцова, Л.І. Летнянчина, С. Лінецького, О.В. Майданника, П. Іщука, А.А. Мішина, Н.А. Михальової, Н.Р. Нижник,          В.Ф. Погорілка, О.І. Процевського, Ж.М. Пустовіт, Б.А. Страшуна, М. Тепляка, Ю.М. Тодики, І.К. Ушакової, В.Л. Федоренка, М.В. Фрицького, Ю.С. Шаповала та ін.

У дисертації використано також праці зарубіжних дослідників, зокрема       С. Вороновськи, А. Замойськи, М. Зелинськи, С. Золтана, М. Кудей, Л. Крозби,    О. Нормана, П. Сарнецьки, Дж. Слай, С. Роговики та ін.

Нормативну базу наукової роботи становлять законодавство України, Італії, Польщі, Угорщини. Детальному аналізу піддаються як діючі законодавчі акти, так і ті, що вже втратили чинність, але мають пізнавальне значення при вивченні проблематики, пов’язаної зі шляхами та проблемами вдосконалення повноважень народного депутата України з огляду на цей інститут у країнах Італії, Польщі та Угорщині.

Емпіричною базою дисертаційного дослідження стали матеріали практичної діяльності парламентаріїв в Україні та країнах Італії, Польщі та Угорщині.