ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Розвиток знань про право передбачає глибоке осмислення основних начал, на яких базується правове регулювання. До таких, зокрема, належать категорії права. Знання їхніх понять, системи і змісту дає змогу полегшити процес правотворчості, оскільки допомагає чіткіше визначити орієнтири законодавчої діяльності й забезпечити єдність юридичної практики у різноманітних її сферах. Окрім того, категорії права тісно пов'язані з проблемами правової ідеології. Тому дослідження змісту системи правових понять (як загалом, так і окремих її елементів) має не тільки академічне, а й практичне значення.

У наш час значно активізувався правовий вплив громадян та їхніх об'єднань. Зокрема, у суспільній свідомості закріпилось уявлення про необхідність звернення до суду для вирішення спорів, збільшився цивільний оборот, і, як наслідок, зросла частота укладення угод тощо. Сфера правового регулювання розширилася також за рахунок виникнення нових видів суспільних відносин (наприклад, новітніх високих технологій). Однак, водночас збільшилася чисельність порушень прав і свобод громадян, юридичних осіб. У такій ситуації принципово важливим є вивчення однієї з основних засад правового впливу – категорії рівності у праві.

Питання рівності належить до фундаментальної філософської, етичної, політико-правової та економічної проблематики. Багато видатних учених-філософів і політичних діячів якщо безпосередньо не звертались до осмислення рівності, то у будь-якому випадку враховували цю категорію. Так, вивчення проблем рівності розпочалося ще зі стародавніх часів. У період буржуазних революцій її ідея стала гаслом зростаючої політичної ваги буржуазії та вперше була закріплена в американській Декларації незалежності, а також французькій Декларації прав та свобод людини і громадянина. Проте досить швидко виявився конфлікт між рівністю і свободою. Адже зменшення останньої може вирівнювати суспільство, але водночас гальмує його в еволюційному плані; і навпаки – абсолютна свобода тільки підсилює нерівність. Тому ця проблема, маючи значний політичний потенціал, потребує постійної уваги дослідників.

Тривалий час питання про рівність мало здебільшого ідеологічне значення. Ідею реальної, матеріальної рівності протиставляли західній традиції так званої формальної рівності, і на основі цього доводили, що право за своєю природою не є універсальним явищем, оскільки у різних країнах діють правові приписи, створені на принципово різних началах. У наш час постулюється відмова від різноманітних ідеологічних штампів, а також від тлумачення рівності як виключно матеріальної категорії. Однак не можна обмежуватися лише констатацією факту, що право визнає тільки формальну рівність.

Водночас дослідження змісту рівності як категорії права важливе для визначення сутності права та подальшого вдосконалення законодавства. Власне тому наше дисертаційне дослідження не можна розглядати лише як абстрактно-теоретичне й далеке від практичної діяльності суб'єктів правотворчого та правозастосовного процесів.

Сам термін "правова рівність" необхідно розглядати з позицій вузького (нормативістського) та широкого (природно-правового) розуміння права. Оскільки у сучасних демократичних державах норми та принципи природного права стають частиною законодавства, ми вважаємо цю тенденцію найбільш правильною, зокрема й для України. У зв'язку з цим терміни "правова рівність" та "юридична рівність" ми використовуємо як синоніми.

До того ж, проблеми правової рівності особливо загострюються у перехідний період, який якраз переживає наше суспільство та держава. Побудова демократичного ладу неможлива без забезпечення реальної рівноправності. Прийняття Конституції України дало новий імпульс до розвитку українського суспільства і трансформування його у громадянське з усіма характерними для цього процесу проблемами.

Перехід до нової економічної системи, приватизація державної власності посилили соціальну стратифікацію відносно монолітного українського суспільства, передусім, у майновому та соціальному аспекті. Втрата соціальної однорідності суспільства різко виявила фактичну нерівність громадян України при декларативності правової рівності. У цьому проявився парадокс сучасного права, яке має боротися зі своєю суттю, що полягає у властивостях правової рівності: намагання досягти рівності веде до знищення того, на чому базується право. У зв'язку з цим виникла нагальна необхідність глибше вивчити філософсько-правові проблеми рівності як правової категорії.

Теоретичною базою дисертаційного дослідження стали фундаментальні праці таких філософів: Геракліт, Демокріт, Протагор, Сократ, Платон, Арістотель, Ціцерон, Марк Аврелій, Ульпіан, що дозволило простежити витоки дискурсу ідеї рівності. Надалі християнські ідеологи (Августин, Фома Аквінський) розійшлись у позиціях стосовно цієї проблеми, а це зумовило актуалізацію уваги на проблемах нерівності мислителів Нового часу: Н. Макіавеллі, Т. Мора, Т. Кампанелли, Б. Спінози, Г. Гроція, Ф. Бекона, Т. Гобса, Дж. Лільберна, Дж. Локка, Вольтера, Ш.-Л. Монтеск'є, Ж.-Ж. Руссо, М. Робесп'єра, Г. Бабефа, І. Канта, Г. Гегеля, а також інших представників європейської та української юриспруденції і філософії ХVІІІ – першої половини ХІХ ст.ст, зокрема І. Вишенського, Г. Сковороди. Саме вони заклали основу конституційного оформлення принципу рівності.

Подальшого розвитку ця ідея набула у марксистському політико-правовому вченні, що обґрунтовувало ідею майнової рівності. Цій проблемі приділяли увагу у своїх працях такі дореволюційні учені: Б. Чичерін, М. Бердяєв, Б. Кистяківський, Г. Шершеневич, П. Новгородцев, В. Соловйов, М. Драгоманов, М. Ковалевський.

Серед сучасних західних філософів і теоретиків права, які досліджували категорію рівності, слід назвати Ж.-Л. Бержеля, Д. Ллойда, Дж. Роулза, К. Хесе, Р. Дворкіна, П. Рікера, Р.-Ж. Лукаса, Р. Нозіка, Ю. Габермаса, А. Токвіля, Ф. Гаєка, Б. Леоні, Дж. Фінніса та інших, ідеї яких на міжнародному рівні сприяли актуалізації уваги до проблем негативного прояву згаданої ідеї – нерівності. У російській та українській правовій науці рівність традиційно розглядається як елемент правової дійсності, при цьому дослідження проводяться як на загальнотеоретичному (С. Алексєєв, В. Баранов, М. Козюк, В. Копейчиков, В. Лазарєв, В. Нерсесянц, В. Бачинін, О. Данільян, Є. Тележинський, М. Козюбра, А. Козловський, М. Костицький, С. Максимов, П. Рабинович, С. Сливка, Л. Венецька, С. Околіта та інші), так і на галузевому рівнях (Г. Анашкин, І. Бондаренко, О. Гетманцев, С. Братусь, О. Йоффе, В. Мальцев, Р. Савонюк, А. Слюсаренко, М. Томенко, Я. Уманский, М. Шаргородский та інші).

Високо оцінюючи дослідження цих та інших авторів, все-таки слід зауважити, що у них проблема рівності досліджується або в контексті вузькому – як правовий принцип рівності громадян (З. Брциєва, О. Гетманцев, М. Козюк, В. Федорова, К. Чернов та інші), або в національному – як характерна ознака права окремої держави (Є. Бирдін, Г. Комкова, Є. Тележинський та інші), або у філософському – як вираження сутності права (Л. Венецька, О. Вовченко, А. Колодій, Н. Митина, С. Околіта та інші). При цьому такі питання, як процес виникнення та формування ідеї рівності, співвідношення рівності та інших правових явищ, рівності громадян, юридичних осіб і держави, комплексно не розглядаються. Не досліджуються також проблеми переходу від декларативної рівності до реальної правової в умовах світової глобалізації, соціальної стратифікації та поляризації українського суспільства і причини, які не дозволяють це зробити. Необхідно також зазначити, що відсутнє єдине комплексне визначення правової категорії рівності як у національному, так і міжнародному аспектах.

Рівність є лідером із філософсько-правових оцінювальних категорій щодо закріплення у законодавчих актах (рівноправність, кожен, всі тощо). Тому потрібно концептуально визначити рівність, що дозволило б на нормативному рівні сформулювати єдиний напрям у законодавчому втіленні цієї категорії.

Необхідність філософсько-правового осмислення задекларованих проблем і визначили стратегію та мету дисертаційного дослідження.