КОДИФІКАЦІЯ ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ: ПОНЯТТЯ, ОСОБЛИВОСТІ, ВИДИ

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Формування в Україні засад демократичної правової державності передбачає рішуче підвищення вимог до якості та системності законодавства. Проведення реформ у найбільш важливих сферах суспільного життя зумовлює нагальну потребу в кодифікаційній діяльності, яка виступає головною особливістю розвитку системи законодавства України. 

Ухвалення значної кількості законодавчих і підзаконних актів призвело до того, що прийняті норми дублюються, по-різному регулюють одне й те саме питання, суперечать одна одній. У зв’язку з цим виникає гостра потреба у проведенні кодифікації всього чинного правового матеріалу.

Починаючи з другого тисячоліття до нашої ери в різних країнах світу з різними правовими системами, в тому числі й з англо-американською активізується усунення громіздкості законодавства й приведення його у відповідну систему. Усе це вказує на досконалість кодифікації, спрямованої на заміну змісту норм права, що містяться в нормативно-правових актах. Крім того, кодифікація досить тісно пов’язана з природою самого права, істотними ознаками  якого є системність, впорядкованість правових актів. 

Україна обрала шлях інтеграції до об’єднаної Європи, що передбачає адаптацію національного законодавчого матеріалу до законодавства країн ЄС, значну роль у якій відіграватиме його кодифікація. Не випадково в 1995-2000 рр. на території України діяла Українська кодифікаційна комісія, створена Указом Президента України. На неї покладались обов’язки визначення наукових засад проведення кодифікації вітчизняного законодавства, черговість і послідовність у прийнятті кодексів.

Питанню кодифікації права присвячували багато уваги вчені-юристи як дореволюційного, так і радянського періодів. На сьогоднішній день також здійснюються спроби спрямовані на фрагментарне вирішення зазначеної проблеми. Проте, брак в Україні комплексних спеціальних наукових робіт, які надавали б загальнотеоретичне  уявлення про кодифікацію норм права, її особливості, основні види, принципи зумовлюють актуальність дисертаційного дослідження.

Науково-теоретичною базою для проведення дослідження послужили наукові праці таких провідних правознавців, як С.С. Алексєєв, В.М. Баранов, С.Н. Братусь, В.К. Грищук, А.М. Іодковський,             Д.А. Керимов, А.М. Колодій, В.В. Копєйчиков, Д.М. Михайлович,   О.В. Міцкевич, Н.М. Оніщенко,  Н.М. Пархоменко, О.В. Петришин, А.С. Піголкін, Є.В. Погорєлов, І.М.Погрібний, С.В. Поленіна,           Т.М. Рахманіна, О.Я. Рогач,  І.С. Самощенко, І.П. Сидорчук,            О.Ф. Скакун, В.С. Смородинський, А.П. Ткач, Ю.О. Тихомиров,         І.Б. Усенко, О.О. Ушаков, О.Ф. Шебанов, Ю.С. Шемшученко,            Г.Г. Шмельова, О.І. Ющик, Л.С. Явич та ін.