ДІАЛОГОВА ВЗАЄМОДІЯ ОРГАНІВ ВЛАДИ ТА ГРОМАДСЬКОСТІ ЯК УМОВА ДЕМОКРАТИЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ



Название:
ДІАЛОГОВА ВЗАЄМОДІЯ ОРГАНІВ ВЛАДИ ТА ГРОМАДСЬКОСТІ ЯК УМОВА ДЕМОКРАТИЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

 

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

 

Актуальність теми. Стабільність і розвиток держави, яка спирається на засади демократії, неможливі без організації діалогу між органами державної влади, посадовцями, організаціями громадянського суспільства та громадянами. Саме участь останніх в управлінських процесах на всіх рівнях (від місцевого до загальнодержавного) і на всіх етапах (від підготовки рішень до їх виконання) дозволяє підвищити ефективність здійснення владних функцій у цілому.

В Україні вже створено умови для такої взаємодії, але вони потребують нових засобів впровадження для подальшого розвитку суспільства, спрямованого на досягнення високої якості життя громадян і реалізацію ними демократичних прав і свобод. З огляду на це формування державного управління на демократичних засадах стане незворотнім за наявності організаційно-правових механізмів для постійного обміну інформацією між усіма суб’єктами цього процесу, оволодіння ними психологічними навичками й вміннями вести ефективний діалог. Поки що на цьому шляху існують гострі суперечності, що виявляються між наявним усвідомленням необхідності вдосконалення взаємовідносин влади та громадськості, проявом чого є діалогова взаємодія, та ігноруванням владними структурами діалогового спілкування з громадянами. Не сформованість громадянського суспільства в Україні зумовлює беззахисність громадян перед тиском держави в плані відстоювання власних інтересів та криє в собі потенційні можливості реставрації авторитарних методів управління й загрозу створення відповідного їм політичного режиму.

Стан наукової розробки проблеми. На теоретико-методологічному рівні в таких галузях знання, як державне управління, філософія, політологія, соціологія, право та психологія детально опрацьовано категорію діалогу, здійснено його концептуалізацію та операціоналізацію. Аналізом суспільного діалогу в соціально-філософському аспекті займалися такі відомі науковці, як Л. Аверкієва, А. Ахієзер, М. Бахтін, В. Біблер, М. Бубер, М. Култаєва, А. Хараш, О. Чаплигін та ін., а на рівні методології пізнання суспільних процесів, взаємодії й обміну інформацією та теорії поліпарадігмального розвитку науки – М. Вебер, Г. Гадамер, Г. Лассуелл, Дж. Мілль, Дж. Рітцер.

Діалогова проблематика активно вивчається у межах теорії інтегративного розуміння соціальної структури суспільства, що розглядається у працях Дж. Александера, Е. Арато, Ю. Габермаса, Е. Геллнера, Е. Гідденса, Дж. Кіна, Дж. Когена, Дж. Макліна, Т. Парсонса, О. Тоффлера та ін. Аналіз соціальних та психологічних аспектів діалогової взаємодії залежно від форм державного управління представлено в роботах Ф. Боркенау, В. Бочелюка, Р. Даля, А. Інкелеса, Р. Левенталя, Дж. Талмона, Е. Фромма, С. Хантінгтона, Т. Хомуленко та ін. Проте ще недостатньо опрацьовано діалогічний аспект з урахуванням відповідності демократичної моделі державного управління конкретним параметрам діалогу. У новітніх теоріях управління (В. Лоуденс, Л. Лінн, О. Молодцов, Л. Сморгунов С. Хайнріх, С. Хілл, К. Худ та ін.) лише вказується на необхідність пошуку нових форм і засобів взаємодії влади з громадськістю.

Теоретичні напрацювання з державного управління, які слугують фундаментальною основою для розроблення механізмів діалогової взаємодії органів влади та громадськості, представлено у працях таких науковців, як В. Авер’янов, О. Амосов, Г. Атаманчук, В. Бакуменко, М. Головатий, А. Дєгтяр, В. Дзюндзюк, Н. Драгомирецька, Д. Карамишев, В. Князєв, В. Корженко, О. Коротич, О. Крюков, Ю. Куц, М. Латинін, Т. Лозинська, В. Малиновський, В. Мамонова, В. Мартиненко, Г. Одінцова, В. Олуйко, О. Поважний, С. Серьогін, Ю. Сурмін, В. Цвєтков, Ю. Чернецький, В. Якимець та ін.

На науково-методичному рівні існує низка конструктивних розробок взаємодії суб’єктів діяльності у вирішенні окремих прикладних проблем у державному управлінні. Так, у працях Н. Нижник і В. Токовенко розглядається взаємодія гілок влади, В. Візхир і Н. Ковалішина вивчають взаємодію однієї з гілок влади з громадськими організаціями в окремих аспектах, у роботах І. Ібрагімової, В. Надраги, Н. Піроженко, А. Стойки О. Тинкован, О. Хуснутдінова та С. Хаджирадєвої аналізується взаємодія державних органів та інститутів громадянського суспільства у вирішенні окремих соціальних проблем, а Т. Бутирська та О. Якубовський розглядають процес взаємодії державної влади й громадянського суспільства з позицій системного підходу. Проте комплексний аналіз взаємодії учасників діалогу як рівноправних й автономних суб’єктів державного управління ще залишається поза увагою дослідників.

У роботах Н. Балабанової, Е. Гансової, В. Гошовської, В. Давиденко, Н. Діденко, І. Дубровського, В. Жукова, Г. Лопушняк, С. Мельника, В. Скуратівського, Н. Сокур, П. Шевчука, І. Ходжило представлено науковий дискурс розвитку соціального діалогу в Україні, розкрито його роль і місце у функціонуванні державних інституцій, а також розглядаються інструменти реалізації соціальної політики, проблеми та перспективи розвитку соціального партнерства. Однак і в цих працях проблема взаємодії розглядається в її вузькому значенні – як тристороння співпраця профспілок, роботодавців і влади. Залишаються малодослідженими можливості охоплення широкого кола громадськості діалогом з органами влади. Відсутня також цілісна концептуальна модель діалогової взаємодії, яка б об’єднала організаційно-правовий і соціально-психологічний механізми. Потребують також подальшого аналізу умови, що сприяють продуктивному діалогу між органами влади та суспільними організаціями й окремими громадянами, що представляють громадянське суспільство. Усе це визначає актуальність теми дисертаційного дослідження, його спрямованість і завдання.

 

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины