ПОЛІТИЧНІ ПАРТІЇ ЯК СУБ’ЄКТИ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ :

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Політичні партії існують в усіх політичних систе­мах. Дослідження влади та управління неможливе без аналізу діяльності полі­тичних партій у владних структурах. Тому аналіз впливу інституту політичних партій на державну політику та управління важливий для підвищення їх результативності.

Відіграючи роль посередника між громадянським суспільством і держа­вою, політичні партії становлять частину механізму саморегуляції суспільства незалежно від того, є демократична партія джерелом тоталітаризму чи авто­рита­ризму. Завдяки політичним партіям антагонізм, внутрішньо притаманний відносинам між суспільством і державою, утримується в безпечних для соціаль­ної стабільності межах. Політичні партії не тільки виражають інтереси певних соціальних груп, а й активно формують ці інтереси. Недосконалість політичних партій обертається недостатньою дієздатністю держави, її дезорієнтацією, оскільки втрачається зворотний зв’язок між ними та контроль над політичними процесами.

Партії беруть безпосередню участь у творенні державної політики, реалі­зуючи свої програми, та в державному управлінні, формуючи владні струк­тури. Їх вплив на державну діяльність відрізняється ступенем залученості, яка залежить від форми правління і типу виборчої системи. Форма правління – прези­дентська, змішана чи парламентська – визначає місце та роль парламент­ських фракцій при створенні уряду та впливає на взаємозв’язки гілок влади в державі. Тип виборчої системи зумовлює ступінь залученості громадян до демократичних процесів у державі та роль партій в організації роботи законо­давчого органу.

Вплив політичних партій на творення та здійснення державної політики – це не тільки важлива теоретична, а й практична проблема, оскільки вона пов’я­зана з розподілом повноважень між гілками влади, з питаннями оптимізації державно-владних відносин, ефективного творення та результативного здій­снен­ня державної політики. Це проблема як колективної, так і персональної відпо­відальності за проголошення та здійснення стратегії і тактики державного управління.

Актуальність дослідження зумовлена тим, що й досі проблема суб’єкт­ності політичних партій у процесі творення та здійснення державної політики в Україні не стала об’єктом системного вивчення вітчизняної державно-управлін­ської науки і, відповідно, не знайшла адекватного висвітлення в науковій літературі.

Філософське осмислення ролі політичних партій у державному управ­лінні притаманне ще працям Аристотеля, Цицерона, Платона та Сократа. Деякі філософи класичної школи (А. де Токвіль та Дж.Мілль) оцінювали діяльність партій негативно, інші (Ф.Бекон і Е.Берк), навпаки, позитивно. Роль держави як арбітра між конкуруючими партійними угрупованнями обґрунтував Т.Гоббс. Д.Юм убачав у партіях важливий інститут державного правління, який обмежує монархію. Т.Джеферсон, Дж.Адамс, А.Гамільтон, Д.Медісон обгрунтували зако­номірності поділу американського суспільства на конкуруючі соціально-політичні угруповання.

Засновниками класичної теорії політичних партій вважаються М.Остро­гор­ський, Р.Міхельс, М.Вебер. Олігархічні тенденції партії, досліджувані Р.Міхельсом, і типологія, запропонована М.Вебером, на багато років уперед задали напрям дискусій у цій галузі.

Низка методологічних конструкцій, розроблених М.Дюверже, заклала осно­ви сучасної теорії політичних партій та визначила її загальну спрямо­ваність. Доповнили теорію партій та партійних систем Дж.Сарторі, М.Геллахер, М.Лейвер, П.Меїр, зокрема запровадивши моніторинговий компаративний проект, що відслідковував формування європейських парламентів та урядів і роль політичних партій у цьому процесі. Певний внесок у розвиток досліджень про політичні партії зробили також З.Нойман, О.Кіркхаймер, С.Ліпсет, Дж.Лапа­лом­бара, М.Вейнер, В.Кротті, Р.Даль, Р.Рокан, К.Джданда та інші науков­ці, які розвинули концептуальну та емпіричну основу подальших наукових розвідок.

Проблемам демократичної партійної розбудови у постсоціалістичних країнах присвячені роботи С.Гантінгтона, Дж.Ішиями, Т.Каротерса та ін.

У контексті досліджуваної проблеми становлять інтерес праці сучасних вітчизняних науковців А.Білоуса, А.Гальчинського, В.Кременя, Д.Табачника, В.Ткаченка, М.Томенка, в яких аналізуються трансформаційні процеси та україн­ський шлях розвитку. В.Бебик, Д.Видрін, А.Пойченко вивчають техно­логії партійно-політичної діяльності в суспільстві й державному управлінні, зокрема на базі маркетингового підходу до політичних явищ.

Політичні партії сьогодні досліджуються філософськими, політичними, юридичними науками, а також наукою державного управління, зокрема у працях В.Базіва, С.Бондар, В.Баштанника, П.Ворони, Н.Вінничук, Б.Гагалюка, Ю.Ганджурова, Б.Максимця, К.Меркотан, В.Місюри, Н.Піскарьової, Є.Пере­гуди, Е.Пуфлера, М.Примуша, А.Романюка, О.Совгирі, М.Червоної, Ю.Шведи та ін. Аналізуючи місце і роль партій у формуванні та реалізації державної політики, Б.Максимець доходить висновку, що в теорії державного управління відчувається брак досліджень, у яких партії розглядалися б під кутом зору не лише маркетингових уявлень стосовно участі та конкуренції на ринку полі­тичних послуг, а і їх участі у формуванні та реалізації державної політики.

Динаміка політичних процесів у контексті державно-владних відносин, способи формування та функціонування державних інституцій, принципи і особливості, що базуються на механізмах стримувань і противаг у демокра­тичних суспільствах, досліджуються у працях Р.Арона, Г.Аренд, М.Дюверже, Р.Далтона, Дж.Елстера, Г.Йонаса та ін. Проблеми стабільності політичної систе­ми через легітимність та ефективність влади аналізує С.М.Ліпсет. Сут­ність легітимності на стадії переходу суспільства від авторитаризму до демократії вивчаються М.Доганом, А.Лійпгартом, Д.А.Растоу, С.Гантингтоном, Ф.Шміттером. Такі питання, як форма правління та виборча система, що забезпечують демократичний розвиток держави, розглядають Х.Лінц, А.Лійп­гарт, А.Пшеворський та ін.

Державну політику досліджують сучасні українські науковці О.Дем’ян­чук, О.Кілієвич, О.Кучеренко, В.Ребкало, В.Романов, О.Рудік, В.Тертичка та ін. Цікавими й оригінальними є публікації, присвячені різноманітним аспектам процесу державної політики В.Бакуменка, М.Білинської, В.Бондаренка, Т.Бу­тир­ської, О.Валевського, І.Варзара, Б.Гаєвського, А.Гальчинського, М.Голо­ватого, В.Голубь (Токовенко), І.Грицяка, Ю.Кальниша, Ю.Ковбасюка, В.Коза­кова, В.Князєва, В.Лісничого, О.Лебединської, М.Логунової, В.Лугового, М.Ми­халь­ченка, П.Надолішного, І.Надольного, Н.Нижник, М.Пірен, С.Пирож­кова, Н.Пла­хотнюк, А.Пойченка, Г.Почепцова, В.Рижих, В.Ребкала, І.Розпу­тенка, Ф.Рудича, Ю.Римаренка, С.Рябова, С.Серьогіна, С.Сьоміна, П.Ситника, В.Ску­ра­тівського, І.Солоненка, С.Телешуна, В.Троня, В.Трощинського, В.Цвєт­кова, В.Шаповала, Ю.Шарова, Ю.Шемшученка, Л.Шкляра, В.Якушика, В.Юрчи­шина та ін.

Незважаючи на те, що останнім часом напрацьований значний науковий та теоретико-методологічний матеріал щодо осмислення ролі і місця полі­тичних партій у державному управлінні як зарубіжними, так і вітчизняними вченими, у згаданій сфері комплексних досліджень цієї проблеми все ж недостатньо. Осмислення досягнень світової та сучасної пострадянської державно-управлінської науки, аналіз вітчизняної практики реформаційних перетворень дають автору підстави запропонувати власне бачення процесу становлення та розвитку політичних партій як суб’єкта державної політики в Україні.