ПРОФЕСІОНАЛІЗАЦІЯ СЛУЖБИ В ОРГАНАХ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ: ЗМІСТ, ФОРМИ ТА МЕТОДИ :

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Проблема професіоналізації служби в органах місцевого самоврядування передбачає її дослідження не лише як самостійного явища і процесу, а і як складової системи вищого рівня, якою є суспільна сфера. Для трактування сучасного суспільства останнім часом широко використосується термін “суспільство знань”. Цим акцентується увага на тому, що головною цінністю є інвестиції в нематеріальний, людський і соціальний капітал, а основною рушійною силою суспільного розвитку – знання і творчість. Концепція суспільства знань базується на таких принципах, як свобода слова, розширення доступу до інформації і знань, сприяння культурній різноманітності, рівний доступ до якісної освіти. Ця концепція відтепер визнана одним із ключових напрямів на шляху досягнення Цілей розвитку тисячоліття. На сьогодні місце України в рейтингах країн світу є не високим (зокрема, 85-те місце з-поміж 177 країн світу за Індексом розвитку людського потенціалу), що зумовлює необхідність активізації місцевого самоврядування, яке відіграє життєво важливу роль у суспільстві, осмисленні та впровадженні у сферу управління концепції суспільства знань як національної мети розвитку України у XXI ст. Дуже важливо, щоб наша країна не відставала від світових процесів розвитку людського потенціалу, під яким розуміються здібності особи взагалі, що не залежать від їх використання в матеріальному чи нематеріальному виробництві, але формують високоосвічену, розвинену, благополучну особистість.

Постановка такого завдання пов’язана з істотним підвищенням ролі всіх інституцій. Функціонування нинішнього інституту служби в органах місцевого самоврядування зумовлене: проведенням місцевих виборів, за підсумками яких призначення керівників органів місцевого самоврядування є, по суті, політичними; майже однаковими вимогами до посадових осіб місцевого самоврядування та державних службовців, що виписані в законах України “Про державну службу” та “Про службу в органах місцевого самоврядування” (зокрема поширення на них трудового законодавства, ідентичні процедури призначення, припинення служби та її проходження: атестація, щорічна оцінка, присвоєння рангів, граничний термін перебування на службі та його продовження, обчислення стажу тощо); визначенням посадових окладів посадових осіб місцевого самоврядування Кабінетом Міністрів України, а не законом та ін.). Саме тому службі в органах місцевого самоврядування притаманні на нинішньому етапі системні проблеми, зокрема необхідність розмежування виборних і адміністративних посад, застосування в регулюванні служби в органах місцевого самоврядування спеціального законодавства, що виключало б поширення на посадових осіб місцевого самоврядування законодавства про працю, реформування системи оплати праці тощо. Досі служба в органах місцевого самоврядування не діє згідно з принципами верховенства права та поваги до інтересів громадян, яким слугує. Для кардинальної зміни ситуації на краще необхідна професіоналізація цього інституту, при цьому головний акцент має бути зроблено на розвиток людського потенціалу, особливо інтелектуального, під яким розуміється сукупність творчих здібностей, знань та умінь посадових осіб, які дають їм змогу використовувати технологічний капітал, засвоювати набуті й створювати нові знання та інформаційні блага на основі сформованих в органах місцевого самоврядування відносин співробітництва, довіри, а також ефективного розвитку місцевого самоврядування в цілому.

Розв’язання проблеми професіоналізації служби в органах місцевого самоврядування полягає передусім в осучасненні не лише інституційної, а й кадрової складової системи вітчизняного місцевого самоврядування. Слід враховувати, що посадові особи з притаманними їм обов’язками та зобов’язаннями з огляду на те, що слугують державі й територіальній громаді, є насамперед індивідами. Це потребує системи стимулів, які спрямовують поведінку посадовців у певне русло і тим самим роблять менш невизначеним соціальне середовище, в якому вбачається винятково індивідуальне ставлення посадової особи до нових і надійних можливостей розвитку. Аналіз кадрової політики органів місцевого самоврядування в Україні показав, що посадові особи позбавлені перспективи довгострокового і стійкого розвитку: починаючи з 2005 р. з’явилася тенденція до поступового зниження темпів зростання номінальної і реальної заробітної платні; посилюється залежність плинності кадрів від політичних впливів (при плинності кадрів за останні 5 років на рівні 9–10% вона має різкі сплески (до 20%) у роки проведення місцевих виборів); рівень освіти не гарантує поступове кар’єрне зростання (майже третина посадових осіб має базову вищу освіту); не спостерігається зростання кількості посадових осіб, які підвищили кваліфікацію, в результаті сплесків плинності кадрів у роки проведення місцевих виборів. Тож не дивно, що професіоналізація служби в органах місцевого самоврядування набуває особливої значущості. Її важливість зумовлює підхід, за яким здатність до самоактуалізації щодо пізнання, активності, творчості, цілеспрямованості в контексті служіння державі й територіальній громаді, по-перше, дасть змогу посадовцю здійснювати управління, зорієнтоване на зменшення негативних наслідків управлінських рішень у результаті неповноти доступної інформації і обмеженості інтелектуальних можливостей; по-друге, сприятиме формуванню інтелектуального потенціалу посадової особи як основи її конкурентоспроможності; по-третє, надасть нового імпульсу професіоналізації служби в органах місцевого самоврядування. Підхід до посадової особи як до суб’єкта управління, навчання та інтелектуальної діяльності має стати основою змісту, форм та методів професіоналізації.

Без розв’язання цієї проблеми реформа місцевого самоврядування в Україні, яке функціонувало б на базі принципів, орієнтованих на ЄС, буде або взагалі неможливою, або спричинить інші негативні суспільні процеси, що можуть призвести до деградації суспільних відносин, формального підходу посадових осіб до виконання своїх обов’язків, низької якості надання послуг і, як результат, до підриву авторитету органів місцевого самоврядування в українському суспільстві.

Системний аналіз наукових праць і дисертацій із досліджуваної теми засвідчив, що в науковій літературі, особливо зарубіжній, розглядається досить широкий комплекс проблем, що стосуються професіоналізації як у цілому, так і у сфері місцевого самоврядування зокрема.

У розробці теоретико-методологічних засад професіоналізації служби в органах місцевого самоврядування значну роль відіграють наукові праці з теорії та історії державного управління, державної служби та служби в органах місцевого самоврядування таких українських та зарубіжних дослідників, як О.В.Авілов, В.Б.Авер’янов, С.С.Алексеєв, Г.В.Атаманчук, В.П.Бєзобразов, Т.Є.Василевська, Н.І.Глазунова, В.П.Гомель, Н.Т.Гончарук, В.Д.Граждан, В.Г.Ігнатов, В.М.Князєв, Ю.В.Ковбасюк, В.С.Куйбіда, О.Д.Лазор, Н.А.Липовська, В.М.Манохін, О.Ю.Оболенський, В.М.Олуйко, Т.І.Пахомова, О.С.Поважний, С.М.Серьогін, Ю.М.Старілов, О.І.Турчинов, Ф.І.Шамхалов, Г.В.Швидько та ін. Проте проблеми професіоналізації служби в органах місцевого самоврядування розглядаються в них фрагментарно, наприклад з огляду на соціально-економічні і політичні перетворення в Україні, які також залежатимуть від того, наскільки посадові особи розуміють свою роль і наскільки вона вмотивована (В.В.Голубь, І.В.Розпутенко); статус і організаційно-функціональну діяльність органів місцевого самоврядування, у тому числі в різних сферах (Є.В.Ромат, Г.П.Ситник); підготовку фахівців місцевого самоврядування (Ю.Г.Кальниш, І.В.Козюра, О.Ю.Лебединська); організаційну культуру й управління персоналом (А.П.Рачинський, А.С.Сіцінський); європейський вимір (І.А.Грицяк) тощо.

Висвітленню проблем професіоналізації в цілому і професіоналізації служби в органах публічної влади зокрема присвячені дослідження в різних галузях науки: історії (В.П.Бузускул, В.А.Григор’єв, М.С.Грушевський, А.О.Гурбик, О.К.Дживелегов, М.П.Драгоманов, В.А.Дядиченко, Л.М.Залівалова, М.І.Кареєв, О.С.Компан, Л.Г.Морган, Г.В.Чапала), економіці (В.В.Бурега, Г.Г.Востріков, І.В.Іванова, Дж.К.Лафта, Б.З.Мільнер, Дж.В. Н’юстром), педагогіці (Л.С.Виготський, Е.Ф.Зеєр, Б.В.Зейгарник, І.О.Зимна, Т.В.Ткач), психології (Д.Б.Ельконін, Є.П.Ільїн, С.Б.Каверін, Т.С.Кобаченко, Ю.М.Кулютін, О.В.Лозгачова, К.Г.Юнг), права (О.І.Бедний, Ю.П.Битяк, С.В.Ківалов, В.А.Кобзаненко, О.Ф.Скакун), особливо в соціологічних і філософських концепціях зарубіжних науковців, таких як: Х.Л.Віленський, В.Х.Врум, М.С.Ларсон, М.К.Мамардашвілі, С.Дж.Мілл, Р.М.Павалко, С.В.Перрі, Л.С.Різер, С.Р.Роджерс, Л.М.Спенсер та ін.

Інтерес у контексті дисертаційного дослідження становлять розробки науковців радянських часів: М.С.Кагана, І.П.Калошиної, Г.М.Кочетова, К.К.Платонова, В.Г.Подмаркова, Ю.О.Розенбаума, Е.Г.Юдіна та ін.

Загальнотеоретичну основу дисертаційного дослідження становлять класичні праці та ідеї філософів, соціологів, істориків, економістів, психологів, педагогів і передусім Аристотеля, Платона, Сократа, М.Вебера, Т.Веблена, Г.В.Ф.Гегеля, П.Ф.Друкера, Е.Дюркгейма, Г.Зіммеля, І.Канта, К.Маркса, А.Маслоу, Т.Парсонса, А.Сміта та багатьох інших.

Аналіз наукової літератури та порівняння з відомими способами розв’язання проблеми засвідчив, що, незважаючи на активізацію зусиль, спрямованих на вивчення професіоналізації служби в органах місцевого самоврядування, не вистачає робіт узагальнюючого, теоретико-методологічного характеру. Існуючим дослідженням бракує цілісності, системності, вони не надають можливості комплексного аналізу професіоналізації служби в органах місцевого самоврядування з орієнтацією на переосмислення її змісту, форм та методів. Це і зумовило вибір теми дисертації.