РОЗВИТОК СОЦІАЛЬНОГО КАПІТАЛУ В УКРАЇНІ В УМОВАХ ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ :

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми Соціальний капітал має ключове значення для розвитку країни, оскільки він безпосередньо впливає на характер суспільних відносин, забезпечуючи позитивні перетворення в соціально-економічній та політичній сферах. Спрямованість України на європейську інтеграцію обумовлює необхідність використання нових підходів до формування взаємовідносин в суспільстві на основі наближення діяльності органів влади та органів місцевого самоврядування до потреб і запитів людей. Впровадження світових та європейських стандартів у діяльність владних установ країни зумовлює необхідність вирішення проблеми наукового обґрунтування нових підходів до удосконалення суспільних відносин з урахуванням такого ресурсу, як соціальний капітал. Активізація дій держави у напрямку забезпечення сприятливих умов для різностороннього розвитку відносин в суспільстві дозволить подолати рецидиви колишньої командно-адміністративної системи. Дослідження особливостей формування соціального капіталу в Україні мають допомогти визначити шляхи підвищення ролі громадськості у формуванні та здійсненні економічної, соціальної, гуманітарної політики держави, забезпечити їх реалізацію, сприяти інтеграції країни у європейське та світове співтовариство.

Проблеми розвитку соціального капіталу як у вітчизняній, так і в іноземній літературі розглядаються у межах політології, соціології, антропології та економіки. З позицій науки державного управління цьому напрямку досліджень приділяється недостатня увага. У зв’язку з цим особливого значення набувають теоретичні обґрунтування розвитку соціального капіталу як об’єкта державного управління і розробка пропозицій щодо створення сприятливих умов для його відтворення й використання.

Стан наукової розробки проблеми. Теоретико-методологічні основи дослідження особливостей соціального капіталу розглядаються переважно у працях іноземних науковців. Основні положення, які тією чи іншою мірою пояснюють природу соціального капіталу, містяться у наукових працях С. Барсукової, П. Бурдьє, М. Вулкока, Е. Глейзера, Х. Грутаетра, М. Гуревичева, М. Джексона, Д. Коулмана,  Д. Лєйбсона, Д. Нараяна, Р. Патнама, А. Портеса, Ф. Сабатіні, І. Ставерен, М. Сісайнена, С. Творогової Ф. Фара, Ф. Фукуями та ін.

Проблеми розвитку соціального капіталу в Україні, починаючи з середини 90-х років XX ст., плідно вивчають Т. Басіна, Л. Березовець, А. Бова, Н. Бусова, М. Горожанкіна, Є. Гугнін, О. Демків, Ю. Зайцев, М. Лесечко, Н. Маркова, І. Мейжис, Б. Кравченко, А. Колодій, Ю. Привалов, О. Рогожин, Ю. Саєнко, О. Сидорчук, А. Чемерис та ін.

Окремі форми соціального капіталу (довіра та взаємодія) аналізують у своїх роботах вітчизняні вчені, що працюють безпосередньо в галузі державного управління: В. Дзюндзюк, В. Корженко, В. Мартиненко, Н. Мельтюхова, В. Нікітін, Р. Плющ, О. Радченко, Ю. Сурмін, О. Якубовський та ін.

Оцінюючи рівень розробленості проблеми посилення державного впливу на розвиток соціального капіталу, слід зазначити, що в Україні бракує комплексних досліджень у цьому напрямку. Державно-управлінський аспект проблеми більшість авторів розкриває здебільшого опосередковано, надаючи перевагу розгляду окремих форм соціального капіталу.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в межах Комплексного наукового проекту Національної академії державного управління при Президентові України “Державне управління та місцеве самоврядування”, а саме науково-дослідних робіт кафедри державного управління та менеджменту Харківського регіонального інституту державного управління  “Вдосконалення структурно-функціонального забезпечення діяльності територіальних органів влади” (державний реєстраційний номер 0105U002743) та “Розробка методичних рекомендацій щодо формування паспорта сільської ради” (державний реєстраційний номер 0107U000576). Особистий внесок здобувача у їх виконання полягає у визначенні з позиції теорії соціального капіталу особливостей суспільних відносин на національному та регіональному рівнях, розробці та обґрунтуванні заходів щодо забезпечення розвитку соціального капіталу громад.

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає у теоретичному обґрунтуванні та розробці методичних підходів і практичних рекомендацій щодо забезпечення сприятливих умов розвитку, накопичення та використання соціального капіталу в Україні. Її досягнення зумовило необхідність вирішення наступних завдань:

– узагальнити теоретичні підходи щодо з’ясування сутності соціального капіталу як явища та визначення відповідної термінології, а також виокремити його структурні особливості та функціональні характеристики;

– дослідити природу виникнення соціального капіталу на індивідуальному, груповому та регіональному рівнях;

– виявити особливості національного законодавства України щодо забезпечення сприятливих умов розвитку соціального капіталу та визначити напрямки його удосконалення;

– запропонувати комплексну систему оцінки соціального капіталу в Україні на основі узагальнення зарубіжних методик;

– розкрити зміст і характер протиріч щодо розвитку соціального капіталу в Україні в умовах євроінтеграції;

– обґрунтувати наукові та організаційно-правові заходи щодо організації процесу державного впливу на накопичення та використання соціального капіталу.

Об’єктом дослідження є формування і реалізація державної політики розвитку соціального капіталу в Україні.

Предмет дослідження – наукове та організаційно-правове забезпечення реалізації державної політики щодо розвитку соціального капіталу.

Методи дослідження. Теоретичною та методологічною основою дисертаційної роботи є використання принципів і методів наукового пізнання, які забезпечують достовірність отриманих результатів. Для узагальнення й уточнення понятійного апарату застосовувались методи структурно-функціонального аналізу та системного підходу, які дозволили розглянути соціальний капітал як складний феномен розвитку суспільних відносин і сприяли визначенню взаємовпливів окремих складових цього явища; аналітико-інтегративний – при аналізі соціальних явищ; компаративний метод, що на основі запозичення світового досвіду дозволяє співставити однотипні соціальні явища і знайти найбільш ефективний спосіб соціальної організації суспільства; метод аналогій, який уможливлює шляхом порівняння соціального капіталу з іншими типами капіталів виявити притаманні йому властивості; моделювання – для з’ясування змісту явищ і процесів суспільного розвитку та ін.

Дослідження особливостей розвитку соціального капіталу в сучасній Україні здійснювалось також за допомогою методу вторинної обробки соціологічної інформації, отриманої в процесі репрезентативного вивчення громадської думки провідними соціологічними установами країни, а також методу аналізу документів.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у визначенні і теоретичному обґрунтуванні концептуальних засад організаційно-правового забезпечення розвитку соціального капіталу та напрямків формування і реалізації державної політики у цій сфері.

У дисертації вперше:

– обґрунтовано концептуальні положення організації процесу державного впливу на формування та розвиток соціального капіталу країни, що має здійснюватись шляхом зміцнення суспільних зв’язків, забезпечення розвитку суспільної свідомості, освіти, культури, залучення громадськості до процесу обговорення і прийняття рішень, підтримки інституту сім’ї, впровадження корпоративної моделі формування соціального капіталу;

– виокремлено функції соціального капіталу: за ознакою створення та розширення структури суспільних відносин – визначення, закріплення і відтворення соціальних зв’язків; за ознакою забезпечення життєдіяльності цієї структури – регулятивна, інтеграційна, комунікативна та транслююча, що дозволяє здійснювати поглиблений аналіз соціального капіталу та розуміти його суспільну значущість;

удосконалено:

– структуру соціального капіталу країни шляхом визначення таких його складових, як індивідуальна, групова та корпоративна, що на відміну від існуючих підходів відображає процес накопичення цього ресурсу на основі розвитку суспільних взаємовідносин в країні на різних рівнях;

– систему оцінки соціального капіталу шляхом розширення кількості показників його вимірювання на основі узагальнення існуючих світових методик та адаптації їх до національних умов;

дістало подальший розвиток:

– визначення змісту поняття “соціальний капітал” як суспільного ресурсу, що формується та існує за умови наявності в суспільстві довіри, соціальних мереж, загальновизнаних норм і здатності суб’єктів до співпраці;

– термінологічне визначення типів соціального капіталу, а саме: запропоновано до наукового обігу поняття “індивідуальний соціальний капітал” – ресурс, що утворюється на основі взаємостосунків між окремими людьми однієї соціальної групи; “груповий соціальний капітал”, що формується завдяки розвитку взаємо-відносин між різними суб’єктами одного соціального прошарку; “корпоративний соціальний капітал”, підґрунтям якого є взаємостосунки між суб’єктами різних соціальних рівнів;

– характеристика поняття “соціальний потенціал”, яка відрізняться від існуючих (“сума суспільних та індивідуальних можливостей”) спрямованістю на дію та визначається як здатність соціальних суб’єктів реалізовувати власні та суспільні можливості у певному середовищі;

– періодизація етапів розвитку теорії соціального капіталу за критерієм відображення змісту антропологічного, економічного, соціологічного, політологічного та адміністративного підходів щодо розгляду цього поняття.

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в розширенні наукових уявлень про природу виникнення соціального капіталу, розкритті сутності цього явища в суспільстві та обґрунтуванні якісно нових підходів до використання соціального капіталу для побудови ефективної системи суспільних відносин й підвищення ефективності державного управління та місцевого самоврядування. Висновки та рекомендації дисертаційної роботи можуть бути використані для подальшого поглиблення й опрацювання теми дослідження, вдосконалення законодавчої бази, а також при викладанні спеціальних дисциплін для слухачів магістерської підготовки зі спеціальності “Державне  управління”.

Результати дослідження впроваджено: виконавчим комітетом Алчевської міської ради Луганської області – щодо використання методичного підходу до визначення рівня соціального капіталу на місцевому рівні (довідка про впровадження від 07.10.2009р. №4/15-1793), Управлінням з питань внутрішньої політики та зв’язків з громадськістю Луганської обласної державної адміністрації – для оцінки рівня розвитку суспільних відносин в області на основі використання системи показників соціального капіталу (довідка про впровадження 22.10.2009р. №01-12/450).

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні результати дисертаційного дослідження оприлюднені на VІ, VІІ, VІІІ міжнародних наукових конгресах “Державне управління та місцеве самоврядування” (м. Харків, 2006 р.; м. Харків, 2007 р.; м. Харків, 2008 р.); науково-практичних конференціях “Взаємодія молодіжних громадських організацій та органів влади в реалізації молодіжної політики” (м. Харків, 2006 р.), “Органи влади та молодіжні громадські організації. Інноваційні рішення в молодіжній політиці” (м. Харків 2007 р.), “Сучасні проблеми управління” (м. Київ, 2007 р.), “Соціальні та гуманітарні аспекти європейської та євроатлантичної інтеграції” (м. Харків, 2006 р.), “Регіональна політика на сучасному етапі державотворення: проблеми децентралізації, ризики та перспективи впровадження” (м. Одеса, 2006 р.), “Стратегія регіонального розвитку: формування та механізми реалізації” (м. Одеса, 2007 р.), “Тенденції та перспективи розвитку державно-управлінських відносин” (м. Харків, 2007 р.).

Публікації. Основні положення та результати дисертаційного дослідження викладені у п’ятнадцяти наукових працях, чотири з яких опубліковано у наукових фахових виданнях з державного управління. Загальний обсяг публікацій становить - 4,03 авт. арк.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Повний обсяг роботи – 228 сторінок, у т.ч. рисунків – 18 (на 5 сторінках), таблиць – 12 (на 6 сторінках), додатків – 6 (на 24 сторінках). Список використаних джерел налічує 206 найменувань, у т.ч. 25 – іноземною мовою  ( на 4 сторінках).