| Краткое содержание: |
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі обґрунтовано актуальність, розкрито ступінь наукової розробленості і зумовленість вибору теми дисертаційного дослідження; вказано на зв’язок проблеми з науковими програмами і темами; визначено мету, завдання, об’єкт, предмет і гіпотезу дослідження, охарактеризовано використані методи дослідження; розкрито наукову новизну одержаних результатів та їх практичне значення; наведено відомості про апробацію результатів дослідження, кількість публікацій за темою дисертації, структуру й обсяг роботи.
У першому розділі – „” – охарактеризовано ступінь розроблення у вітчизняних і зарубіжних наукових працях питань реалізації принципів державного управління в галузі охорони здоров’я, розглянуто існуючі в наукових працях підходи до тлумачення використаної в дослідженні дисертації базової термінології та, на цій основі, визначено сутність поняття “принципи державного управління в галузі охорони здоров’я”, окреслено проблемні питання теми, напрями і методи проведення дослідження дисертації, проаналізовано вітчизняну правову базу, яка регламентує державно-управлінські відносини у галузі охорони здоров’я, та наявні в ній недоліки.
Автором встановлено, що у вітчизняних і зарубіжних наукових працях, зокрема таких учених, як В. Б. Авер’янов, Г. В. Атаманчук, В. Д. Бакуменко, М. М. Білинська, Н. Т. Гончарук, В. А. Гошовська, О. Л. Копиленко, А. Ф. Мельник, Т. В. Мотренко, Н. Р. Нижник, В. М. Олуйко, Л. А. Пашко, С. Г. Стеценко, М. В. Чечетов, В. В. Цвєтков та ін., більше уваги приділяється дослідженню питань теорії, історії, практики та проблематики державного управління. Окремі історико-теоретичні аспекти державного управління охороною здоров’я розглядаються у працях таких вітчизняних дослідників, як Ю. В. Вороненко, З. С. Гладун, О. М. Голяченко, Л. І. Жаліло, В. І. Журавель, Б. П. Криштопа, О. О. Приходський, О. С. Шаптала та ін. Тематиці дослідження проблем у галузі охорони здоров’я та пошуку шляхів їх розв’язання присвячені наукові праці Ю. В. Вороненко, В. М. Князевича, Я. Ф. Радиша, В. М. Рудого, І. М. Солоненка та ін. Водночас у теорії державного управління не існує цілісного наукового дослідження, присвяченого принципам державного управління в галузі охорони здоров’я. На периферії вітчизняної державно-управлінської науки наразі залишаються питання розроблення наукового підґрунтя, дослідження історичної ґенези, сучасних тенденцій та зарубіжного досвіду реалізації принципів державного управління охороною здоров’я.
Проведений аналіз засвідчив, що бурхливі світові процеси глобалізації містять в собі загрози, які негативно позначаються на стані здоров’я населення, а їхні наслідки мають не лише медичні, а й економічні, соціальні і політичні виміри. Це зумовлює необхідність переосмислення формату та засад державного управління охороною здоров’я. З’ясовано, що в сучасних умовах розвитку існує дилема між централізованим і децентралізованим підходами до державного управління національними системами охорони здоров’я, кожний з яких має свої переваги і недоліки. Виявлено, що діяльність сучасної держави в галузі охорони здоров’я має базуватися на засадах соціальної справедливості, солідарності, гарантування реалізації права кожної людини на здоров’я.
Аналіз наукових праць учених Д. В. Карамишева, О. А. Машкова, Н. Р. Нижник, Я. Ф. Радиша, І. М. Солоненка, В. В. Цвєткова та ін., низки публікацій, а також даних статистичних і соціологічного опитування за темою дисертації дав автору підстави виокремити такі напрями проведення дослідження: вивчення теоретико-методологічних засад реалізації принципів державного управління в галузі охорони здоров’я; вивчення історичної ґенези принципів вітчизняного державного управління охороною здоров’я крізь хронологічну призму періоду радянської доби; вивчення зарубіжного досвіду реалізації засад державного управління охороною здоров’я та оцінка можливостей впровадження окремих його елементів на теренах України.
Вивчення наявних у наукових джерелах підходів до тлумачення термінології за темою дослідження дисертації, зокрема державне управління, його об’єкт і суб’єкт, охорона здоров’я, принципи державного управління, дав дисертанту змогу визначити поняття “принципи державного управління в галузі охорони здоров’я” та “державне управління охороною здоров’я”, під яким пропонується розуміти постійну, цілеспрямовану й ефективну діяльність органів державної влади, що базується на виконавчо-розпорядчому за формою та організуючому за змістом впливі на об’єкт управління (систему охорони здоров’я), яка спрямована на забезпечення надання громадянам гарантованого державою рівня доступної, якісної і кваліфікованої медичної допомоги, а також збереження і зміцнення стану їх здоров’я. З’ясовано, що сутність управлінського впливу держави на систему охорони здоров’я полягає в діяльності органів державного управління, спрямованої передусім на надання всім громадянам гарантованого рівня медичної допомоги, збереження, охорону та зміцнення здоров’я населення. Автор дійшов висновку, що до принципів державного управління в сфері охорони здоров’я доцільно віднести принципи: публічності, об’єктивності, партнерства, демократизму, законності, централізації і децентралізації. Водночас наголошується на тому, що з огляду на специфіку діяльності галузі охорони здоров’я далеко не всі принципи державного управління можуть бути повною мірою реалізовані в цій галузі. Зокрема практичній реалізації принципу демократизму стоять на заваді пережитки радянської адміністративно-командної системи, а також труднощі пов’язані з наданням медичної допомоги населенню безкоштовно.
Аналізом встановлено, що підґрунтям для розроблення і реалізації державно-управлінських принципів галузі охорони здоров’я в Україні є статті 3, 49 Конституції України, статті 4, 12 Основ законодавства України про охорону здоров’я населення. Виявлено, що державне управління в галузі охорони здоров’я регламентується численними законодавчими (понад 300) і підзаконними актами (понад 1000), що ускладнює регулювання цієї сфери, провокує виникнення колізії і суперечності. До недоліків правового регулювання відносин у вітчизняній галузі охорони здоров’я належить застарілість положень багатьох актів, які розроблені основі наказів МОЗ СРСР та УРСР та не відповідають міжнародним вимогам і нормам.
Актуалізуючи зарубіжний досвід і необхідність приведення національної правової бази у відповідність до вимог і стандартів європейського медичного законодавства, як умову вступу до ЄС, автор, водночас, схиляється до точки зору науковців щодо виваженого ставлення до його впровадження, важливості врахування у процесі законотворчої діяльності особливостей, традицій і сучасних реалій розвитку України.
У другому розділі – „” – досліджено історичну ретроспективу, сучасні тенденції та проблеми реалізації вітчизняних принципів державного управління в галузі охорони здоров’я; сформульовано практичні рекомендації щодо оптимізації державно-управлінських принципів і реформування галузі охорони здоров’я в Україні.
Аналізом історичної ґенези принципів державного управління системою охорони здоров’я періоду радянської доби виявлено, що соціальні умови суспільного ладу зумовили появу нової у світі моделі управління державою системою охорони здоров’я, так званої “системи Семашка”. До магістральних принципів, які покладено в основу цієї системи можна віднести принципи: безкоштовності і загальнодоступності; наукового підходу; профілактичної спрямованості; участі громадськості в заходах охорони здоров’я. На підставі аналізу архівних джерел, зарубіжної наукової літератури, офіційних радянських документів, законодавчих та підзаконних актів автор здійснив періодизацію ґенези реалізації принципів державного управління охороною здоров’я періоду радянської доби (1917-1991 рр.), яку подано нижче на рис. 1.
Статистичний аналіз переконливо свідчить про позитивну динаміку розвитку радянської інфраструктури галузі охорони здоров’я по багатьох показниках. Зокрема, упродовж 1940-1975 рр. збільшились: витрати з державного бюджету на охорону здоров’я і фізичну культуру в 13,3 раза; чисельність лікарів різних спеціальностей – у 4-5 разів; кількість лікарняних ліжок, закладів –
1,8-3,8 раза та ін. Виявлено, що зорієнтованість державної політики на підвищення здоров’я і добробуту населення позитивно впливала і на демографічні процеси в СРСР. Водночас розвиток радянської медицини, який пов’язувався тільки зі збільшенням кількісних показників (без поліпшення якості) слід віднести до її серйозних вад. Автор робить висновок, що радянська модель охорони здоров’я, незважаючи на її критику, була свого часу авангардною, а централізований підхід держави до управління медициною виправдано ефективним подоланням масових епідемій, низки захворювань, підвищенням рівня здоров’я населення.
|
