ПОДАТКОВИЙ МЕХАНІЗМ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИХ ПРОЦЕСІВ В УКРАЇНІ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі – «Теоретичні засади функціонування податкової системи як інструменту державного управління» – досліджено напрями впливу регулювальної функції податків на соціально-економічний розвиток, розглянуто підходи до визначення критеріїв оптимальності податкової системи та обґрунтовано теоретичні засади побудови та функціонування податкового механізму державного регулювання соціально-економічних процесів.

Вплив податків як основного інструменту державного управління на соціально-економічний розвиток опосередковує регулювальна функція податків, яка виявляється за двома напрямами – стимулювальному та дестимулювальному. За допомогою регулювальної функції податків можна впливати на збільшення заощаджень, стимулювати інвестиційну та інноваційну діяльність, підтримувати мале підприємництво, сприяти створенню нових робочих місць, демонополізації економіки та розвитку конкурентного ринку, вирішувати ряд питань у соціальній сфері тощо.

Складність проблеми оптимальності податкової системи має фундаментальний характер і визначається як теоретичними, так і практичними обставинами. Податкова система може бути оптимальною з погляду статичної рівноваги економічної системи, тобто в тому випадку, коли економічні показники є сталими і саме до них «прив’язані» ставки оподаткування. Однак така модель є ідеальною, а не реальною, оскільки будь-яка економіка не є чимось застиглим, а постійно зазнає змін, тобто перебуває в динаміці. До того ж в економічній теорії критерій максимізації корисності, що становить основу завдання оптимізації на певних відрізках часу, методологічно суперечить вимогам стійкого збалансованого соціально-економічного розвитку соціально-економічної системи.

Зараз загальновизнаною є концепція сталого розвитку, яка проголошує економію ресурсів та справедливий розподіл доходів, чого неможливо досягти за допомогою ринкового механізму, тому для сталого розвитку актуальним виступає завдання якомога більшого розширення функцій податкової політики держави. Тобто ця політика повинна мати не тільки фіскальні та регулятивні (щодо розвитку економіки), а й соціальні цілі. Йдеться про необхідність інвестування у людський капітал, актуальність економії ресурсів, провадження екологічних програм тощо. Виходячи з цього, неможливо вивчати ефективність функціонування податкової системи в агрегованому вигляді, оскільки це не дає змоги розгледіти сутності нагальних проблем сьогодення, а отже, й правильно визначити методи та механізми перетворень у податковій сфері.

Запропоновано методичний підхід, згідно з яким, критерій оптимальності податкової системи є власним для кожного з її елементів, які виступають її підсистемами: 1) податкові інститути, що є суб’єктами податкового адміністрування; 2) податкові законодавчо оформлені правила, що визначають дію податкових механізмів (платники податків, об’єкти оподаткування, ставки податків тощо); 3) структура податкової системи – сукупність діючих податків, що дають певний соціально-економічний ефект. До того ж у процесі вивчення її оптимальності треба враховувати необхідність формування заощаджень та розглядати корисність індивідуума не як максимальну величину, а як мінімальну прожиткову доцільність.

З погляду науки державного управління податковий механізм державного регулювання соціально-економічних процесів слід трактувати як засіб послідовної реалізації організаційних та економічних дій, що ґрунтуються на об’єктивних законах, базових принципах, цільовій спрямованості, функціональній визначеності з використанням відповідних методів та податкових інструментів, які орієнтовані на досягнення мети, що полягає в забезпеченні розвитку економіки та соціальної сфери. Іншими словами, – це система податкових методів, важелів та інструментів, які використовуються державними органами влади для стимулювання підприємницької діяльності суб’єктів господарювання та розвитку соціальної сфери, за відповідного нормативно-правового, організаційного та інформаційного забезпечення.

Першим критерієм оптимальності податкового механізму є відношення сплачених податків до бази оподаткування. В ідеальному випадку одного податку це співвідношення є величиною, що є також ставкою податку. Головним критерієм ефективності дії податкового механізму є величина податкового тиску.

За умов бюджетних обмежень (держава не в змозі витратити більше, ніж отримає від оподаткування, а домашнє господарство спожити більше, ніж заробило) і прагнення уряду зробити максимальною суспільну функцію корисності, найбільш ефективна податкова ставка має відповідати рівнянню:

,                                                (1)

де t – податкова ставка;

q – ціна виробника;

X – кількість одиниць товару, яку споживає споживач;

w – фіксована заробітна плата;

L – кількість одиниць праці, яку постачає на ринок пересічний споживач (вимірюються часткою робочого дня).

Зміст цього рівняння полягає в тому, що податок не повинен зменшувати частину доходу, що необхідна для прожиття, оскільки частка доходу особи, потрібна для підтримання її умовного існування, ототожнюється із прожитковим мінімумом. Цей показник можна використовувати для обчислення величини оптимального податкового навантаження й одночасно граничної податкової ставки.

У другому розділі – «Аналіз складових податкового механізму державного регулювання соціально-економічних процесів в Україні» – здійснено аналіз ефективності застосування в Україні таких елементів податкового механізму, як податкові пільги, спрощені податкові режими, податкова амортизаційна політика, екологічні платежі й оподаткування доходів громадян.

Податкові пільги є важливим, але досить небезпечним елементом податкового механізму і мають специфічний характер реалізації, оскільки вимагають дотримання балансу: жодна з функцій податків (регулювальна чи фіскальна) не повинна мати перевагу. Спираючись на зарубіжний досвід, можна зазначити, що податкові  пільги можуть бути спрямовані на: а) стимулювання інвестиційно-інноваційної діяльності; б) розвиток слабко розвинутих регіонів; в) стимулювання виробничої діяльності; г) вирішення соціальних проблем. Найбільш актуальним для вітчизняної економіки можна вважати розгляд трьох перших видів податкових пільг, які стимулюють ділову активність. У разі їх ефективного функціонування одночасно вирішуються й соціальні питання, зокрема, відбувається підвищення зайнятості населення. Особливе значення має пільгове оподаткування інвестиційно-інноваційної діяльності, яке дуже поширене в розвинутих країнах світу.

Структура податкових пільг в Україні не є оптимальною. Більш доцільним було б впровадження податкових пільг не на споживання, а на нагромадження, оскільки саме концентрація та вкладення капіталу виступає одним із головних чинників сталого економічного розвитку. Оподаткування прибутку, як відомо, здійснює найбільший вплив на процес нагромадження капіталу, тому саме пільги з податку на прибуток повинні мати першочерговий характер, але умовою для їх впровадження повинно бути використання цього капіталу для інвестування інноваційних проектів та пріоритетних галузей економіки. Звичайно, при цьому необхідно налагодити ефективний контроль за використанням таких коштів. Система пільг, що існують в Україні, потребує впорядкування. Воно має здійснюватися за такими принципами: а) диференційоване ставлення до пільг, яке полягає у вмінні виділити серед них економічно недоцільні й необхідні; б) заміна пільг, що завдають суттєвих втрат державному бюджетові, пільгами, що спричинюють менші втрати, коли немає можливості взагалі скасувати ці пільги; в) відмова від ідеї створення в цілому нейтральної податкової системи, оскільки пільги виступають дієвим інструментом регулювання економіки.

Одним з інструментів податкового механізму, який  покликаний сприяти розвитку підприємництва, є спрощені режими оподаткування. Втім, як свідчить зарубіжний досвід, вони можуть використовуватися тільки як тимчасовий захід на певному етапі становлення малого та середнього підприємництва. Таким чином, існує необхідність поступового переведення суб’єктів господарювання, що працюють в умовах спрощеного оподаткування, на стандартний режим нарахування та сплати податків.

Доцільно це здійснювати трьома етапами:

І етап: виведення з кола обов’язкових платежів, що замінюються спрощеним оподаткуванням, внесків до Пенсійного фонду та фондів загальнообов’язкового соціального страхування з переведенням суб’єктів малого підприємництва на сплату цих внесків на загальних засадах, визначених чинним законодавством з одночасним наданням можливості суб’єктам малого підприємництва переходу на сплату податку на оцінний дохід за бажанням.

ІІ етап: виведення з кола податків, від яких звільняється суб’єкт спрощеного оподаткування ПДВ.

ІІІ етап: остаточне скасування спрощеного оподаткування для суб`єктів малого бізнесу та переведення їх на стандартний режим оподаткування і впровадження спрощеної системи бухгалтерського обліку та звітності, зменшення ставки ПДВ, застосування податку на оцінний дохід замість податку на прибуток тощо.  

У забезпеченні економічної модернізації важливим критерієм виступає інвестиційна діяльність. Враховуючи важливу роль джерел внутрішнього фінансування, на стан інвестиційної діяльності має суттєво впливати амортизаційна політика держави. Головним напрямом реформування податкової амортизаційної системи є її лібералізація, метою якої є створення зручних умов для того, щоб підприємства самі знаходили найбільш ефективні для них амортизаційно-інвестиційні рішення, що відповідають конкретним фінансовим і технічним умовам. Амортизаційна система України має реформуватися за такими принципами:

-       використання прискореної амортизації тільки у сфері оподаткування, щоб вона не впливала через витрати на фінансові результати підприємства та ціну його продукції;

-       спрямування амортизаційних відрахувань тільки на інвестиційні цілі;

-       забезпечення права власників основного капіталу на альтернативний вибір амортизаційного режиму за правилами, встановленими державою, тобто знайти вдалий баланс приватнопідприємницького та державного інтересів у бюджетній та інвестиційній сферах.

В Україні екологічний напрям функціонування податкової системи знаходить свій вираз у наявності в ній таких обов’язкових зборів: за забруднення довкілля; за спеціальне використання природних ресурсів (який має такі складові: збір за використання надр та видобуток корисних копалин (або без видобутку); плата за землю; збір за спеціальне використання лісових ресурсів і використання ділянок лісового фонду; збір за спеціальне використання диких тварин; збір за спеціальне використання рибних та інших водних ресурсів).

Статистичні дані свідчать, що екологічний збір за забруднення навколишнього природного середовища становить дуже незначну частку бюджетних надходжень, втім цей інструмент є досить дієвим у плані застосування стягнень. Його корисними для природоохоронної діяльності якостями є такі: 1) досягнення цільового використання коштів через систему державного та місцевих екологічних фондів; 2) встановлення підвищеної плати за перевищення квот на викиди забруднювальних речовин у навколишнє природне середовище; 3) не включення зборів за перевищення лімітів на забруднення довкілля до валових витрат суб’єктів господарювання. Недоліками чинного в Україні екологічного збору є низький рівень нормативів, що не сприяє стимулюванню підприємств до обмеження шкідливих викидів. Головним моментом еколого-економічного регулювання є те, щоб нормативи зборів за забруднення навколишнього природного середовища дорівнювали величині дійсних збитків, завданих довкіллю і виражених у грошовому вимірі. Актуальною залишається і проблема гнучкості податкового екологічного механізму задля стимулювання екологічно безпечних підприємств. Так, підприємствам, шкідливі викиди яких менші за встановлені ліміти, можна було б повертати частину сплаченого ними екологічного збору або взагалі зменшувати для них його розмір.

Регулювальна функція екологічних податків в країнах Європейського Союзу розцінюється як головна, тоді як фіскальна вважається другорядною. Екологічне оподаткування використовується як фінансовий інструмент, що здатний у разі необхідності сприяти досягненню екологічних цілей і виправленню негативних наслідків ринкового господарювання для навколишнього природного середовища. Разом з тим використання екологічного оподаткування для запобігання негативним зовнішнім ефектам і перетворення їх у внутрішні для екологічно шкідливих підприємств може призвести до того, що екологічна ефективність вступить у суперечність із ефективною і взаємодоповнюваною податковою системою, оскільки, зменшення технологічного тиску на довкілля зумовлює і зменшення надходжень екологічних податків. Отже, у країнах Євросоюзу існує нагальна потреба в координації екологічного оподаткування з метою досягнення взаємодоповнюваності систем оподаткування.

Важливим аспектом застосування регулювальної функції податкової системи виступає її здатність до впорядкування економічних відносин суб’єктів господарської діяльності, домогосподарств та фізичних осіб. Збільшення доходів та заощаджень населення має своїм наслідком посилення регулювальної функції податків, оскільки воно стане переважним їх платником. Для цього необхідно, щоб відбувалося значне підвищення питомої ваги заробітної плати у складі ВВП, що, у свою чергу, підвищує соціальну мотивацію до його зростання. Інвестиції в економічний розвиток із заощаджень громадян мають велику перевагу. За умови тривалого підвищення реальних доходів фізичних осіб (при контрольованих урядом інфляційних процесах) через певний не тривалий час можна уникнути дефіциту бюджету, який виступає наслідком звуження бази оподаткування, оскільки, згідно з моделлю Ф. Рамсея, час повернення бюджетної системи до початкового балансового обмеження є обернено пропорційним квадратному кореню зростання реальної заробітної плати.

Перетворення в системі функціонування механізму податку на доходи громадян зумовлює суттєве підвищення платоспроможного попиту і зростання заощаджень населення. Ці заощадження можуть покрити нестачу довгострокових інвестиційних ресурсів вітчизняних підприємств, які зараз для її покриття змушені виходити на зовнішні ринки, що призводить до збільшення дефіциту платіжного балансу, а отже, сприяє зниженню стабільності фінансової системи України. Стале довгострокове зростання доходів фізичних осіб в офіційному секторі економіки можливе лише за умови відповідного реформування системи відрахувань з фондів оплати праці. Ці відрахування потребують суттєвого скорочення та реального спрощення системи їх адміністрування. У зв’язку з цим існує необхідність впровадження єдиного соціального податку.

У третьому розділі – «Шляхи вдосконалення організаційного забезпечення податкового механізму державного регулювання соціально-економічних процесів в Україні» – запропоновано заходи щодо вдосконалення бюджетного планування податкових надходжень, реформування моделі податкового адміністрування та підвищення ефективності податкового обліку і податкового контролю.