ІНФОРМАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ МІСЦЕВИХ ОРГАНІВ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ (НА ПРИКЛАДІ РІВНЕНСЬКОЇ ТА ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТЕЙ) :

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об’єкт і предмет дослідження; його мету та завдання, зроблено аналіз методологічної основи дисертації, сформульовано наукову новизну, висвітлено теоретичне і практичне значення отриманих результатів, вказано на зв’язок роботи з науковими напрямами досліджень, подано апробацію дослідження та структуру роботи.

У першому розділі «Державна інформаційна політика як об’єкт наукового дослідження» проаналізовано ступінь наукової розробленості і джерел вивчення проблеми, з’ясовані і обґрунтовані теоретико-методологічні засади дослідження державної інформаційної політики та її реалізації на регіональному рівні.

Основні підходи до проблеми формування державної інформаційної політики сформувались ще в ХIХ ст. і були зорієнтовані на ЗМІ, які вважались основним інформаційним інститутом тогочасного суспільства. Дослідження функціонування політичних систем у другій половині XX ст. змусило по-новому поглянути на місце і роль засобів масової комунікації в державно-управлінському процесі. Кожний із дослідників звертав увагу на роль інформації у взаємодії з елементами управлінської системи держави: Д.Істон (системний підхід), Г.Альмонд (структурно-функціональний), М.Дюверже (інституційний), У.Розенбаум (культурологічний). К.Дейтч з позицій інформаційно-кібернетичного підходу розглядав політичну систему держави як сукупність інформаційних потоків, які визначались рівнем впливу політичних суб’єктів, особливостями процесів переробки, трансляції і збереження інформації.

Значний внесок у вивчення ролі засобів масової комунікації в забезпеченні тісних зв’язків з громадськістю внесла Франкфуртська школа (Т.Адорно, Г.Маркузе, Ю.Хабермас). Перспективи розвитку сучасного інформаційного суспільства знайшли відображення у працях Д.Белла, О.Тофлера, А.Турена, Ф.Фукуями та інших теоретиків постіндустріального суспільства.

В дисертації значна увага приділена аналізу основних напрямів інформаційної політики та її складових, викладених у працях сучасних вітчизняних і зарубіжних дослідників, зокрема, Р.Абдеєва, А.Антопольського, Г.Атаманчука, В.Баєва, В.Бакуменка, І.Бачили, В.Бебика, К.Белякова, М.Бочарова, Д.Брайсона, П.Брауна, В.Брижка, М.Бутка, В.Василенка, М.Вершиніна, Л.Винарика, Г.Виноградової, О.Власюка, Т.Гаман, О.Голубуцького, Я.Гонцяжа, О.Гриценка, Л.Губерського, А.Дегтяра, Л.Джеймса, І.Древицької, О.Дубаса, В.Журавського, К.Зайцевої, Т.Закупень, В.Іванова, В.Іноземцева, В.Карпенка, М.Кастельса, С.Катлипа, І.Клименка, В.Князєва, І.Колосовської, Б.Кормича, О.Кохановської, С.Кулицького, В.Кульби, М.Лациби, М.Лесечка, О.Литвиненка, В.Лісовця, В.Мамонової, О.Манойла, К.Манхейма, У.Мартина, М.Марущака, І.Мелюхіна, К. Мея, О.Нестеренка, Н.Нижник, Ю.Нисневича, В.Олуйка, Л.Пала, Л.Попова, А.Серанта, І.Слісаренка, О.Сосніна, Д.Стеченка, О.Сушинського, В.Тертички, С.Томаса, О.Флюр, В.Цимбалюка, С.Чукут, М.Швеца, О.Шевчука, Г.Штромайера, О.Юдіна.

Проведений історіографічний аналіз літератури дав змогу виокремити малодосліджені аспекти проблем регіональної інформаційної політики. Незважаючи на певну увагу дослідників до питань регіональної інформаційної політики, залишається ціла низка важливих питань, які вимагають подальшої розробки. Вадою і спільною особливістю більшості розглянутих праць була відсутність спроб аналізу якісного впливу інформаційної політики на ефективність державного управління. Недостатність розгляду проблем розробки як концептуальних, так і прикладних принципів інформаційної політики територіальних органів управління Хмельницької і Рівненської областей та шляхів її реалізації зумовили необхідність їх поглибленого вивчення. Досягненню цієї мети значною мірою сприяло залучення в якості джерел всього доступного масиву інформації офіційної, наукового і публіцистичного змісту, пов’язаної з досліджуваною темою.

Науковий інструментарій, методологія та основні підходи до вивчення державної політики та впливів на процеси її вироблення були сформульовані такими дослідниками, як Г.Атаманчук, В.Бакуменко, В.Князєв, О.Машков, Н.Нижник, В.Ребкало, Ю.Сурмін, В.Тертичка та ін. У роботах зазначених дослідників були сформульовані базові наукові підходи до вивчення державної політики, набули подальшого розвитку теоретико-методологічні засади формування та прийняття державно-управлінських рішень, проаналізовані процеси вироблення та впровадження державної політики тощо. Таким чином, проаналізовані теорії, концепції та підходи до засад вироблення державної політики допомогли визначитися з методологічним забезпеченням вирішення поставленого завдання.

Проведений системний аналіз характеристик і функціональних властивостей таких дефініцій і категорій, як інформація, джерела інформації, інформаційний простір, інформаційні ресурси та інформаційна інфраструктура, інформаційна система, інформаційне суспільство, інформаційні відносини, національна і регіональна інформаційна політика, суб’єкти і об’єкти державної інформаційної політики, інформаційна стратегія, інформаційний суверенітет і інформаційна безпека України, дав можливість уточнити їх змістовність і в ряді випадків дати авторську інтерпретацію цих понять.

Зокрема, розглядаючи інформаційний простір із позицій синергетики, визначено, що його доцільно розглядати як відкриту самоорганізуючу систему, що включає в себе величезну багатоманітність інформаційних потоків та інформаційних полів, в їх взаємодії. Єдиний інформаційний простір слід визначити як сукупність інформаційних ресурсів, технологій їх ведення і використання, інформаційно-телекомунікаційних систем і мереж, що функціонують на основі відкритих технологій, а також організаційних структур, котрі забезпечують взаємодію організацій і громадян та задоволення їх інформаційних потреб.

Узагальнюючи наявні підходи щодо розгляду інформаційної політики, її можна визначити як найважливіший компонент системи соціальних і політичних відносин сучасного суспільства. Це діяльність суб’єкта з актуалізації і реалізації своїх інтересів в суспільстві з допомогою формування, перетворення, збереження і передачі всіх видів інформації. Під національною інформаційною політикою слід розуміти сукупність цілей, які відображають загальнодержавні інтереси України в інформаційній сфері, стратегічні напрямки їх досягнення і систему заходів щодо їх реалізації.

Методологічною основою визначення поняття «регіональна інформаційна політика», на думку дисертанта, може слугувати «загальна теорія діяння» Т.Парсонса, розроблена в рамках структурно-функціонального підходу. Через призму цієї теорії регіональну інформаційну політику слід розуміти як управлінський процес, сутність якого полягає в скеруванні наявних інформаційних потоків і ресурсів на реалізацію реальних та декларованих інформаційних позицій, як органів місцевого управління, так і громадськості регіону.

Впорядкування понятійно-термінологічного апарату безпосередньо обумовлює розгляд актуальних питань регіональної інформаційної політики крізь призму розвитку інформаційного суспільства в Україні, партнерських відносин між державою та громадянським суспільством.

Доведено, що інформаційна галузь, яка належить до стратегічних інтересів будь-якої країни, потребує особливої уваги. Від рівня її керованості залежить стан політичної, соціально-економічної ситуації як в регіоні, так і в цілому в країні. Під керованістю розуміється сучасний рівень управління інформаційною галуззю, зумовлений, насамперед, гармонізацією вітчизняного законодавства щодо інформаційної сфери з міжнародно-правовими нормами, європейськими стандартами та національними традиціями. Державна інформаційна політика, як важлива складова зовнішньої і внутрішньої політики країни, охоплює всі сфери життєдіяльності суспільства. Тому вона повинна бути цілісною, концептуально вивіреною та перспективною і бути незалежною від тимчасових факторів, особистих уподобань і уявлень.

Проведений аналіз законодавчої та нормативно-правової бази функціонування інформаційної сфери України засвідчив, що вона в цілому відповідає європейським нормам, однак вимагає подальшого вдосконалення через те, що достатньо широке коло правових відносин в інформаційній сфері ще залишається неврегульованим. Перспектива інтеграції України у світовий інформаційний простір, міжнародний ринок інформаційних товарів і послуг вимагають активної національно-правової імплементації міжнародно-правових стандартів в інформаційній галузі у національне законодавство. Тому для реформування інформаційного законодавства дуже важливим є періодичне проведення аналізу законодавства в сфері інформаційної політики з метою своєчасного приведення його у відповідність до потреб суспільства. Прийняття Інформаційного кодексу України буде сприяти систематизації інформаційного законодавства.

У другому розділі «Реалізація інформаційної політики на регіональному рівні» основну увагу приділено висвітленню питань організаційно-правових та функціональних особливостей регіональної інформаційної політики.

Головними суб’єктами реалізації державної інформаційної політики в регіонах виступають місцеві (обласні і районні) держадміністрації, які, згідно з чиним законодавством, є відповідальними перед Президентом України та Кабінетом Міністрів України і підзвітні вищим органам виконавчої влади. В розділі розглянуто принципові основи правового поля для здійснення й удосконалення інформаційної політики на всіх рівнях організації державної влади.

Проаналізовано структурну організацію управління інформаційною сферою в регіоні, яка являє собою сукупність різних організаційних елементів у структурі управління, що мають інформаційно забезпечити ефективну діяльність місцевих органів виконавчої влади. В останні роки інституційна та організаційна структура управління інформаційною політикою пережила багато змін, кожна з яких зближувала інформаційну сферу регіону з моделями, чого вимагала Концепція національної інформаційної політики і Постанова Кабінету Міністрів України від 18 травня 2000 р. «Про упорядкування структури місцевих державних адміністрацій». Так, в апараті обласних державних адміністрацій почали діяти відділи зв’язків із громадськими організаціями та засобами масової інформації, а серед структурних підрозділів – відділи у справах преси та інформації. Сьогодні в структурі місцевих органів виконавчої влади діють такі відділи, як інформаційного пошуку та інформаційних ресурсів, аналітично-експертний, центр інформаційної підтримки, науково-аналітичний центр, прес-центр, центр з європейської інтеграції.