ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ КУЛЬТУРИ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ



Название:
ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ КУЛЬТУРИ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

 

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

 

У вступі розкрито сутність і стан наукової проблеми, що досліджується, обґрунтовано актуальність теми, показано зв’язок дисертації з науковими програмами, темами, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет, гіпотезу дослідження, охарактеризовано методи, наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, наведено дані щодо особистого внеску здобувача, апробації та публікації результатів дослідження.

Перший розділ «Теоретичні засади дослідження професійної культури державних службовців» присвячено дослідженню вітчизняної та зарубіжної наукової літератури з питань професійної культури державних службовців та комплексному аналізу її змісту, факторів та умов формування.

На підставі аналізу наукових досліджень, присвячених професійній культурі державних службовців, з’ясовано, що більшість публікацій присвячено їхній професійній культурі взагалі, або її окремим підвидам, зокрема політичній, правовій, управлінській (адміністративній), організаційній, моральній, етичній, естетичній культурам. Інші підвиди культур – економічна, екологічна, культура праці, культура мови, естетична культура та інші – досліджені меншою мірою. Недостатньо наукових праць із комплексного дослідження культури державної служби.

З’ясовано, що науковці не завжди акцентують увагу на взаємодії різних підвидів культур у культурі державного управління, культурі державної служби, культурі державних органів та професійній культурі державного службовця. Дискусійною є теза про те, що у змісті професійної культури державного службовця найважливішою є морально-етична культура.

При вивченні професійної культури державних службовців виявлені наукові підходи до її розуміння, які акцентують увагу на окремих аспектах, що призводить до одновимірного її розгляду. Виявлені відмінності підходів мають принципове методологічне і світоглядне значення, задаючи різні системи відліку для розуміння проблеми дослідження професійної культури. Водночас, інтерпретація професійної культури державних службовців має бути багатовимірною. У цей час у науковій літературі існує кілька підходів до інтерпретації поняття «професійна культура», які розкривають різні аспекти її багатовимірного змісту. Умовно ці підходи можна визначити як гносеологічний, аксіологічний та праксіологічний.

У рамках гносеологічного підходу професійна культура трактується як процес і результат творчої діяльності соціального суб’єкта у всіх сферах свідомості й буття, вона свідчить про ступінь освоєння суб’єктом своєї професійної сутності, оволодіння мистецтвом підтримки стабільності організації, поєднання знань із практичними справами, становлення професійно підготовленого фахівця. Аксіологічний підхід припускає дослідження та формування професійної культури крізь призму засвоєння цінностей, норм і традицій, розгляд їхнього впливу на мотивацію професійно орієнтованої поведінки до досягнення поставленої мети, формування відповідних стандартів поведінки. Сутність праксіологічного підходу зводиться до того, що формування професійної культури осмислюється через категорію «діяльність» і характеризується вмінням використовувати отримані знання в професійній діяльності. Встановлено, що використання праксіологічного підходу до інтерпретації концепту професійної культури у поєднанні з гносеологічним та аксіологічним, надає більш евристичні можливості щодо дослідження професійної культури державних службовців.

Доведено, що основу професійної культури державного службовця становить його загальна культура особистості, але оцінювання рівня її сформованості ще не враховується у складі критеріїв добору на державну службу.

Обґрунтовано, що такі основні системи більш високого рівня, як культура суспільства, культура державного управління, культура державного органу, культура державної служби є щодо професійної культури державних службовців як надсистеми та одночасно зовнішні фактори її формування.

З позицій такого комплексного аналізу професійна культура державного службовця може бути визначена як системний якісний стан особистості, що характеризує рівень соціально-професійного розвитку державного службовця, міру й спосіб реалізації його сутнісних сил та творчої активності у вигляді цінностей, норм, стилю мислення, мотивації, професійної та культурної компетентності, особистих якостей у процесі професійної діяльності та її результатів.

На підставі аналізу нормативно-правової бази державної служби в Україні доведено, що вона не відповідає з’ясованому нами розумінню професійної культури як складнокомпонентного явища. Обґрунтовано, що норми професійної культури для державних службовців стосуються лише етики поведінки, стилю спілкування, службової поведінки, шанобливого ставлення до громадян, керівників і співробітників, що епізодично відображає зміст їхньої професійної культури. Удосконалення нормативно-правової бази державної служби може бути здійснене через закріплення у ній підвидів культур, чітких критеріїв оцінювання професійної культури з урахуванням її компонентів, що складають зміст професійної культури державних службовців.

У другому розділі – «Теоретична модель професійної культури державних службовців» обґрунтовано зміст професійної культури державних службовців, здійснено аналіз її структурних та функціональних компонентів.

Професійна культура державних службовців внутрішньо структурована й може бути представлена теоретичною моделлю, що містить: надсистеми більш високого порядку (культура суспільства, культура державного управління, культура державної служби, культура державного органу), які одночасно є зовнішніми факторами її формування; підвиди культур, що входять до професійної культури державних службовців: політична, правова, управлінська, економічна, екологічна, інформаційна, інноваційна, психологічна, комунікативна, культура мови, культура праці, морально-етична та естетична,  які визначаються залежно від посадової компетенції державного службовця; компоненти (структурні та функціональні); критерії оцінювання професійної культури та рівні її сформованості.

Доведено, що компоненти професійної культури державних службовців поділяються на структурні та функціональні. Структурні, у свою чергу, поділяються на базові: професійні цінності, професійні норми, професійну мотивацію, професійні якості; та на компетентнісні: професійні знання, професійні уміння, професійні навички, професійний досвід. До функціональних компонентів професійної культури належать управлінський, виконавський, особистісно-творчий, інформаційно-комунікативний і морально-етичний.

Проблема виміру рівнів сформованості професійної культури державних службовців пов’язана із проблемою критеріїв її оцінювання. Критерії професійної культури визначаються, виходячи із системного розуміння культури, виділення її структурних і функціональних компонентів, тлумачення професійної культури як системного якісного стану особистості, що характеризує рівень соціально-професійного розвитку державного службовця, міру й спосіб реалізації його сутнісних сил та творчої активності у вигляді цінностей, норм, стилю мислення, мотивації, професійної та культурної компетентності, особистих якостей у процесі професійної діяльності та її результатів.

Визначено рівні сформованості професійної культури державних службовців, зокрема адаптивний, репродуктивний та креативний рівні. Адаптивний рівень професійної культури вказує на те, що перше місце в системі цінностей займають цінності, що не належать до професійної діяльності. Відношення до знань індиферентне, система знань і готовність до їхнього використання в необхідних ситуаціях відсутні, тобто коло їхніх знань обмежене, тому що представники даного рівня володіють лише первісними навичками. Професійна компетентність визначається в основному відносно успішним рішенням організаційно-діяльнісних завдань практичної спрямованості, як правило, відтворює власний попередній досвід і досвід колег. Професійна діяльність будується за заздалегідь відпрацьованою схемою, що стала алгоритмом, творчість не присутня. Ступінь виразності творчої активності проявляється у відсутності здатності до здійснення інноваційної діяльності. Ступінь розвитку мислення характеризується відсутністю професійної рефлексії, гнучкості й варіантності мислення, а також самостійності прийняття рішень. Мотивація до професійної досконалості майже не має проявів.

Репродуктивний рівень професійної культури характеризується стійким відношенням до реальності, професійні цінності займають важливе, але не перше місце в ієрархії цінностей, мета й завдання професійної діяльності визначені в загальному виді, вони не є орієнтиром і критерієм професійної діяльності. Професійна діяльність будується за заздалегідь відпрацьованою схемою, негативним моментом є невміння виділити проблему, але, з іншого боку, державні службовці даного рівня вчасно знаходять шляхи її рішення. Професійна компетентність визначається успішним рішенням не тільки організаційно-діяльнісних, але й конструктивно-прогностичних завдань, що припускають цілепокладання й планування професійних дій, прогноз їхніх наслідків. Творча активність, як і раніше, обмежена рамками професійної діяльності, але виникають елементи пошуку нових рішень у стандартних ситуаціях. У мисленні намічається перехід від репродуктивних форм до пошукових. У плані професійної досконалості активність проявляється за умови додаткового стимулювання.

Креативному рівню професійної культури властива висока міра результативності професійної діяльності в інтересах суспільства, тому що перше місце в системі цінностей займають цінності до професійної діяльності. Креативний рівень професійної культури визначається знаннями прийомів рішення аналітико-діяльнісних, прогностичних, організаційно-діяльнісних, оцінно-інформаційних завдань і вмілим використанням їх у професійній діяльності. Даний рівень характеризується більшою цілеспрямованістю, стійкістю шляхів і способів професійної діяльності. У професійній діяльності важливе місце займають такі прояви творчої активності, як прагнення до інновацій, професійна імпровізація, інтуїція, уявлення, що сприяють оригінальному продуктивному рішенню професійних завдань. Державні службовці без труднощів знаходять у професійній діяльності проблемні ситуації й успішно їх вирішують, охоче діляться особистим професійним досвідом і вивчають досвід інших, їх відрізняє висока мотивація до професійного удосконалення. У структурі професійного мислення важливе місце займають професійна рефлексія, гнучкість і варіантність мислення, самостійність прийняття рішень, емпатія, що забезпечує глибоке розуміння особистістю своїх професійних вчинків. Спостерігається вибірковість до пропонованих форм підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації.

На рівні сформованості професійної культури державного службовця вказують такі критерії: ціннісне ставлення до професійної діяльності; ступінь прояву творчої активності особистості державного службовця; домінантний стиль мислення; мотивація до професійного вдосконалення; рівень професійної та культурної компетентностей.

Розроблена теоретична модель покладена в основу технології формування професійної культури державних службовців, яка у контексті дисертаційного дослідження набуває особливого значення.

Третій розділ – «Напрями формування професійної культури державних службовців» присвячений визначенню особливостей сприйняття державними службовцями власної професійної культури на підставі самооцінювання та експертної оцінки, що дозволило конкретизувати уявлення щодо сприйняття державними службовцями власної професійної культури; розробці основних напрямів та технології формування професійної культури державних службовців.

Для оцінювання рівня сформованості професійної культури було проведено соціологічне дослідження серед державних службовців Дніпропетровської області. Генеральна сукупність склала 455 осіб. Найбільша кількість опитаних державних службовців (група 1) та експертів (група 2) мають стаж роботи в державних органах від 5-10 до 10-15 років. Група експертів 2 складалася з 54 керівників структурних підрозділів регіональних органів державної влади. Отримані дані свідчать про те, що на креативному рівні сформованості професійної культури перебувають лише 16,4% державних службовців. Найчисленнішу групу становлять державні службовці, які перебувають на репродуктивному (57,6%) і адаптивному (25,9%) рівнях сформованості. При цьому більшість з них належать до категорії молодих фахівців. Результати дослідження свідчать, що формування професійної культури у державних службовців й досі не вважається одним з основних напрямів процесу їх професіоналізації. 

 

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины