КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЯ ПОБУДОВИ ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ БЮДЖЕТНОЇ СИСТЕМИ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційної роботи, визначено мету і завдання дослідження, його об’єкт і предмет, ступінь наукової розробленості теми, розкрито наукову новизну і практичне значення отриманих результатів,визначено особистий внесок здобувача та ступінь апробації й опублікування отриманих результатів.

У першому розділі  «Місцеве самоврядування та його фінансові можливості щодо забезпечення соціального розвитку суспільства»  розглянуто генезис наукових ідей щодо соціального призначення держави, обґрунтовано теоретичну концепцію держави соціального спрямування в контексті процесів упорядкування, структурування, узгодження та контролювання різноманітної та різноспрямованої діяльності соціальних груп, територіальних спільнот і окремих людей із приводу забезпечення та підвищення їх добробуту, обґрунтовано роль органів місцевого самоврядування в наданні конституційно ґарантованих соціальних послуг та доцільність реалізації в сучасний період на національних теренах концепції бюджетної самодостатності місцевого самоврядування та стабільності фінансування його власних і делегованих йому повноважень з надання соціальних послуг.

Виходячи з узагальнення вітчизняних і зарубіжних наукових праць, сутність соціальної держави пропонується сприймати як особливу реальність сьогодення через спосіб організації та здійснення державної влади в країні з надання суспільних благ у необхідних обсягах і досягненню на основі збалансування потенцій саморозвитку та можливостей держави щодо захисту конкретних, соціально вразливих верств населення, суспільної злагоди. У формулюванні відтворено факт набуття державою здатності до вирішення низки соціальних проблем суспільства за наявних у неї ресурсів.

Держава від початку покликана створити таку систему інститутів і так організувати їх діяльність, щоб забезпечити ефективне надання соціальних послуг. Унаслідок цього сформувалася позиція, за якою тільки ті органи управління, що перебувають у безпосередньому постійному контакті з відповідними споживачами суспільних послуг, спроможні створювати належні умови життя і забезпечувати соціально-економічну динаміку. З системного погляду структура державного управління в Україні являє собою інтегроване системне утворення, між складовими якого з одного боку, існує пряма підпорядкованість, а з іншого – опосередкована цілями як загальнонаціонального, так і територіального соціально-економічного розвитку. При цьому повноваження щодо надання суспільних послуг не концентруються на одному рівні управління, а розподіляються між різними рівнями з тяжінням до різнорівневих представницьких і виконавчих органів місцевого самоврядування. З бюджетів останніх, які формуються через розподіл державних податків і зборів та закріплення їх конкретних видів за державним та місцевими бюджетами, фінансуються соціальні потреби суспільства.  

Упродовж усіх років після набуття незалежності в Україні приймалися законодавчі акти щодо прямого або опосередкованого посилення фінансової достатності того чи іншого рівня місцевого самоврядування або бюджетної галузі. Проте до останнього часу, за висновком автора, ставляться питання про зміну співвідношення у розподілі мобілізованих до зведеного бюджету фінансових ресурсів на користь місцевих бюджетів. Питання нарощування фінансової основи місцевого самоврядування найменшою мірою корелюються з бюджетною самостійністю, а  більшою – з раціональним розподілом бюджетних ресурсів за рівнями бюджетної системи відповідно до соціальних повноважень. Виходячи з існування раціонального співвідношення, для даного періоду, централізації і децентралізації в управлінні, у розділі обґрунтовується висновок щодо необхідності розподіляти фінансові ресурси місцевих бюджетів за рівнями відповідно до теорії забезпечення структурної стійкості у функціонуванні складних системних утворень.

У другому розділі – «Дослідження процесів побудови та функціонування бюджетної системи місцевого самоврядування в Україні»  на підставі офіційних статистичних даних здійснено моніторинг стабільності надходжень і фінансування повноважень місцевого самоврядування, досліджено практику формування доходної частини місцевих бюджетів та стан забезпечення соціального призначення органів місцевого самоврядування фінансовими ресурсами.

За розрахунками автора, питома вага доходів місцевих бюджетів у зведеному бюджеті країни в період 1992 – 2006 р. знизилася на
24,4 відсоткових пункти й становила на початок 2007 р. тільки 23,2 %. Водночас питома вага видатків місцевих бюджетів у зведеному бюджеті країни зросла за той же період з 37,8 % до 41, 2 %, або на 3,4 відсоткових пункти.

Для відтворення бюджетної політики та підтвердження її спрямованості на стабілізацію фінансування повноважень місцевого самоврядування автор у даному дослідженні зупинився на 2000 – 2006 рр. Цей часовий проміжок залишив позаду всі неадекватні стратегії фінансової децентралізації, законодавчі акти й відповідні деструктивні дії. Тим більше, що 21 червня
2001 р. набрав чинності Бюджетний кодекс України, за яким до останнього часу визначаються обсяги доходів та видатків місцевих бюджетів і здійснюються міжбюджетні відносини.

Однак, із введенням Бюджетного кодексу України в межах бюджетної системи країни сформувалася особлива форма відносин між центром і місцевими органами самоврядування, яка спотворює розподільчі механізми й вводить деструктивні з погляду стійкості та посилення фінансової самодостатності способи перерозподілу ресурсів. За даними моделювання
(рис. 1) можна з достатньою ймовірністю стверджувати, що на національних теренах з 2000 по 2006 рр. була започаткована й стає перманентною бюджетна політика послаблення власної дохідної бази органів місцевого самоврядування й посилення їх залежності від центральних органів влади.