ВЗАЄМОДІЯ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ ТА ІНСТИТУЦІЙ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА В ПРОЦЕСІ РЕАЛІЗАЦІЇ ЄВРОІНТЕГРАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ :

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми, визначаються мета, завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження, оцінюється ступінь наукової розробленості теми дисертації, висвітлюється наукова новизна й практичне значення одержаних результатів, наводяться дані щодо їх апробації та впровадження.

У першому розділі – “Теоретичне обґрунтування взаємодії органів державної влади і громадськості у сфері формування і реалізації євроінтеграційної політики держави” – досліджуються теоретичні засади політики євроатлантичної інтеграції України, розкривається сутність та визначаються напрями її реалізації, обґрунтовано необхідність вдосконалення механізмів державного управління процесами європейського розвитку на сучасному етапі.

В роботі аналізуються погляди представників різних наукових шкіл і напрямків на процеси європейської та євроатлантичної інтеграції та стан наукових досліджень регіональних аспектів реалізації зовнішньополітичного курсу України.

Взаємодія органів державної влади та інститутів громадянського суспільства займає провідне місце у західних наукових дослідженнях і політичних дискусіях. Однак в України ця проблема характеризується недостатньою увагою з боку вітчизняних дослідників. Незважаючи на численні наукові напрацювання, залишаються нерозкритими і вимагають подальшої науково-теоретичної розробки питання підвищення ролі громадянського суспільства в процесі реалізації європейської та євроатлантичної політики держави, вдосконалення системи взаємодії органів влади та інститутів громадянського суспільства.

Настрої, що панують у суспільстві, свідчать про те, що інформаційна політика ще не дає бажаного результату і потребує подальшого вдосконалення. Питання європейського вибору України можна розглядати з точки зору термінів, засобів та умов досягнення стратегічної мети, а мету членства в Європейському Союзі та НАТО доцільно сприймати як засіб забезпечення рівня життя за європейськими стандартами та підвищення конкурентоспроможності сучасної економіки.

Доведено, що ідея європейської єдності має глибоке історичне коріння і базується на ідеологічному, геополітичному, гуманістичному та економічному підґрунті. Інститути громадянського суспільства формують альтернативну органам влади силу, яка за своїм потенціалом спроможна стимулювати європейські інтеграційні процеси. Для того щоб Україна як незалежна самостійна держава утвердилася в ролі повноправного суб’єкта міжнародних відносин, потрібно забезпечити ефективне використання внутрішніх економічних і політичних ресурсів, спрямувати зусилля нації на розбудову української державності на засадах розвитку громадянського суспільства. Лише за цих умов Україна як найбільша за територією держава у Східній Європі може стати важливим чинником процесів, які відбуваються на континенті, і не залишатися на узбіччі докорінних змін у сучасному світі.

Розвиток співпраці України з НАТО та Європейським Союзом потребує сучасних інструментів гарантування безпеки країни і підвищення добробуту громадян, здійснення судової, адміністративної й оборонної реформ, подолання корупції, дбайливого використання енергетичних ресурсів, збереження навколишнього природного середовища.

Одним з основних завдань влади щодо забезпечення підтримки населенням зовнішньополітичного курсу інтеграції України до НАТО є налагодження публічного партнерства між владою та інститутами громадянського суспільства як рівноправних суб’єктів політики європейської та євроатлантичної інтеграції. У роботі обґрунтовано шляхи посилення такого партнерства, подальших демократичних перетворень з метою усунення перешкод щодо здійснення європейських та євроатлантичних прагнень України. Значний вплив на формування позитивного ставлення українського суспільства до інтеграції країни в НАТО мають також ситуативні чинники, пов’язані з діяльністю самого Північноатлантичного альянсу та зовнішньою політикою держав-сусідів.

Членство України в євроатлантичній колективній системі безпеки має забезпечити сталий економічний і політичний розвиток на тривалу перспективу.

У другому розділі – “Громадянське суспільство та процес реалізації євроатлантичної політики України” – узагальнюються різні концепції формування громадянського суспільства та його ролі в процесі державотворення.

Обґрунтовано положення про те, що основою подальшого розвитку сучасного громадянського суспільства в Україні має стати традиційний український лібералізм та моральність, яка притаманна нашому народу. Тож громадянське суспільство в Україні має свої традиції, специфічні форми самоорганізації людей та багатий досвід демократичних перетворень. Процес формування громадянського суспільства нерозривно пов'язаний зі становленням правової держави, але інколи відбувається стихійно, без належної взаємодії його молодих інститутів. Натомість надмірне адміністративне втручання держави веде до ризику збереження недієздатної системи управління розвитком суспільства, яке тільки відносно можна назвати громадянським.

Влада сприймає громадський сектор як набридливого прохача коштів, а не як рівного партнера, що стає на заваді здійснення ефективної внутрішньої і зовнішньої політики та її складових – європейської та євроатлантичної інтеграції. З іншого боку, сукупність громадських організацій не складає в нашій державі консолідованої громадянської спільноти, що також не сприяє процесу європейської інтеграції України. Потрібно розробити та запровадити правові акти, які б стимулювали благодійництво та розвиток неурядових організацій та забезпечували раціональне використання матеріальних і фінансових ресурсів для підтримки громадських організацій на місцевому рівні.

Європейські цінності в Україні усвідомлюються, перш за все, як високий рівень життя та соціального захисту громадян. Дані соціологічних опитувань свідчать, що дві третини громадян підтримують вступ до Євросоюзу. Але на порядку дня постає важливе питання європейської ідентифікації громадян, виховання почуття національної гордості, що має велике значення для країн-членів Євросоюзу. Якщо на заході країни більшість населення ідентифікує себе як громадяни держави (43 %), то на сході, особливо в центрі країни, більшість вагається з цим визначенням, що підтверджує положення про необхідність посилення взаємодії органів влади та інститутів громадянського суспільства в процесі реалізації європейської та євроатлантичної інтеграції України. Цього можна досягти, використовуючи диференційований підхід до інформаційного забезпечення процесів євроатлантичної інтеграції та сучасної системи зв’язків з громадськістю, яке має ґрунтуватися на адресному підході до різних соціальних груп.

Постійний конструктивний діалог щодо формування і реалізації політики євроатлантичної інтеграції України між владою та суспільством має привести до узгодження позицій та спільного вирішення проблеми консолідації українського суспільства та його трансформації в громадянське. Такий соціальний діалог неодмінно має будуватись на принципах рівноправності, паритетності та взаємоповаги відповідальних сторін. Рівноправне партнерство інститутів громадянського суспільства та органів влади – це перспективний шлях упровадження євроатлантичної політики та її підтримки громадськістю.

У третьому розділі – “Засоби удосконалення системи взаємодії органів державної влади з інститутами громадянського суспільства” – розглядаються питання комунікації органів державної влади з громадськістю, сучасний стан їхньої взаємодії та шляхи вдосконалення. Законодавство зобов’язує органи державної влади та органи місцевого самоврядування інформувати громадськість про свою діяльність. Закон України “Про інформацію” гарантує громадянам безперешкодний доступ до відкритої інформації. Для налагодження інформаційної роботи в органах державної влади та органах місцевого самоврядування існують спеціальні інформаційні служби. Виходячи з реалій сьогодення, можна стверджувати, що Україні потрібна високорозвинена система РR, яка б змогла забезпечити достатню підтримку населенням євроатлантичних прагнень керівництва країни.

При реалізації інформаційної регіональної політики слід брати до уваги ті ж самі фактори впливу на реалізацію стратегічного євроатлантичного курсу нашої держави, а саме: диференціацію населення, адресну аргументацію для окремих верств населення, специфіку регіонів, а також рівень їх соціального-економічного та політичного розвитку, переважання тієї чи іншої територіальної конфесії, особливості менталітету тощо.

У розділі проаналізовані питання, пов’язані з можливим нейтральним статусом України в контексті сучасних реалій міжнародних відносин. Такі чинники, як загроза територіальних претензій, наявність поблизу кордонів зон воєнних конфліктів, не дають підстав стверджувати, що Україна гарантує свою безпеку, з огляду на її відмову від ядерної зброї. Водночас, і позаблоковий статус не може бути для України прийнятним, оскільки не гарантує від загрози.

Подальший розвиток демократії в Україні потребує зміцнення зворотного зв'язку між органами державної влади та інститутами громадянського суспільства, активного залучення громадян до вироблення єдиної стратегії подальшого розвитку держави, розділивши тим самим спільну відповідальність за подальшу долю країни. Нинішнє переважання симпатій населення України не на користь підтримки євроатлантичної інтеграції свідчить про неефективну інформаційну політику владних структур. Саме тому структура аргументації євроатлантичного курсу України має бути до дрібниць продуманою, адресною, мати системний характер. Вступ до НАТО – це значний позитив від належності до європейської спільноти розвинених демократичних країн та отримання гарантій безпеки.

У розділі доведена необхідність посилення взаємодії органів державної влади з інститутами громадянського суспільства шляхом створення спеціально уповноваженого координаційного органа, функції якого може виконувати Міністерство регіонального розвитку та будівництва України як центральний орган виконавчої влади в сфері формування та реалізації державної політики регіонального розвитку.

Сучасні позиції України щодо європейської інтеграції є закономірним явищем непослідовності і зволікання реформування суспільних відносин. Посилання на брак часу для розбудови власної державності й адаптації до умов статусу без’ядерної держави лише частково пояснюють недоліки у зовнішній політиці України. Адже інші країни Центральної та Східної Європи, які наполегливо здійснювали реформи, опинилися попереду України на шляху до європейської інтеграції.

Однією з найбільших проблем, пов’язаною з використанням потенціалу плідного функціонування органів державної влади в Україні, є їхня непрозора діяльність та закритість від громадськості, що гальмує процеси європейської та євроатлантичної інтеграції. Таким чином, взаємодія органів державної влади та інститутів громадянського суспільства в процесі реалізації євроінтеграційної політики стає визначальним фактором для досягнення порозуміння в суспільстві і згуртування всіх регіонів України навколо національної ідеї, якою може і повинна стати інтеграція до європейської спільноти.

Державна регіональна політика має міжвідомчий системний характер і здійснюється скоординованими зусиллями органів державної влади та органів місцевого самоврядування під впливом інститутів громадянського суспільства. Отже, розвиток регіональної політики передбачає порозуміння між регіонами та подолання різного сприйняття своєї ідентичності, співпрацю з інститутами громадянського суспільства для розбудови демократії.