ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ СТРАХОВОЇ СПРАВИ В УКРАЇНИ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано вибір та актуальність теми дисертаційної роботи, визначено стан наукової розробки проблеми, предмет і об'єкт дослідження, сформульовано мету й завдання дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення роботи, наведено дані щодо апробації її результатів.

У першому розділі - "Системоформувальні засади становлення страхового ринку в Україні" - розглянуто питання та досліджено проблеми щодо страхового ринку України як об'єкта державного регулювання, утвердження регулятивної функції страхування в умовах змін, системного аналізу державного регулювання страхового ринку, проблем державного регулювання страхової діяльності в Україні.

Обґрунтовано необхідність розв'язання проблем державного регулювання страхового ринку, які ще не повністю досліджені й вирішені. Утім, науковцями справедливо зазначено, що державне регулювання страхового ринку покликане сприяти розвитку страхового ринку, захисту інтересів страхувальників, забезпечувати реєстрацію страхових організацій, ліцензування страхових операцій, здійснювати контроль за дотриманням страховими організаціями законодавства.

Зазначено, що достатньо послідовного переходу від дослідження самого страхового ринку, його структури й організації діяльності його суб'єктів до державного регулювання, аналізу "провалів ринку", недосконалості ринкового механізму в страхуванні й необхідності державного втручання в його процеси, зіставлення форм і методів такого втручання в сучасних дослідженнях і наукових роботах представлено недостатньо.

У розділі розкриті поняття: "державне регулювання страхового ринку", "державне регулювання страхової діяльності", "державне регулювання страхових організації" та "державний страховий нагляд", які перебувають у такому співвідношенні:

1) державне регулювання страхового ринку належить до всього страхо-вого ринку як до єдиної системи, до всіх його суб'єктів і процесів взаємодії між ними;

2) державне регулювання страхової діяльності - поняття вужче, воно стосується тільки тих процесів у житті суб'єктів страхового ринку, які безпосередньо пов'язані зі здійсненням страхових операцій;

3) регулювання страхових організацій належить, з одного боку, тільки до страховиків, які здійснюють свою діяльність на підставі ліцензії, а з другого ? не тільки до здійснюваних ними страхових операцій, а й до інвестиційної діяльності, діяльності як емітента власних цінних паперів та ін.;

4) державний страховий нагляд передбачає регулювання й контроль суб'єктів страхового ринку, який здійснюють тільки органи держнагляду, а на практиці і регулювання, і контроль страхування частково здійснюють і без його участі податкові органи, Національний банк України та ін. Регулювання і контроль у страхуванні здійснюються паралельно: контроль, завданням якого є отримання і перевірка органами страхового нагляду бухгалтерської та статистичної звітності страховиків, дає змогу робити кількісну оцінку стану й окремої компанії, і страхового ринку загалом. Виявлені таким чином недоліки усувають через регулювання, результати регулювальних заходів знову визна-чають через контроль та ін. Проте предметом цієї роботи є не контроль, а "державне регулювання страхового ринку", тому окремі питання контролю можна розглядати суто в їх взаємозв'язку з регулюванням.

Об'єктом державного регулювання є страховий ринок як єдина велика система, що є складовою "Національної страхової системи".

У структурі страхового ринку як єдиної системи, саморегулюючої і регульованої державою, виділено три рівні (рис. 1):

І - сфера державного регулювання;

II - сфера суспільного ринкового саморегулювання;

IІІ - сфера продажу страхових послуг.

До першого рівня належать учасники ринку страхування (страховики, страхувальники, посередники, застраховані особи, вигодонабувачі та треті особи). Це рівень індивідуального, договірного ринкового саморегулювання.

До другого рівня належать усі суб'єкти третього рівня, а також учасники ринку перестрахування (перестрахувальники, перестраховики і посередники з перестрахування), об'єднання (різних форм), громадські організації страховиків і страхувальників, ринкова інфраструктура (аудит, консалтинг, аварійні комісари, експертні служби та ін.). Це сфера дії інститутів і механізмів суспільного ринкового саморегулювання.

На третьому рівні реалізуються договірні відносини з прямого страхування, відбувається безпосередньо укладання й виконання договорів страхування.