ТАКТИЧНІ ОСНОВИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДОСУДОВОГО РОЗСЛІДУВАННЯ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, висвітлено ступінь вивчення проблеми, зв’язок роботи з науковими програмами, визначено мету, завдання, об’єкт і предмет дослідження, охарактеризовано методи, теоретичне та емпіричне підґрунтя дисертаційної роботи, сформульовано наукову новизну, підкреслено наукове і практичне значення одержаних результатів, зазначено особистий внесок здобувача в їх одержання, апробацію результатів дисертації та публікації.

Розділ 1. «Наукові та методичні засади тактичного забезпечення досудового розслідування» складається з двох підрозділів і присвячений дослідженню сутності тактичного забезпечення та висвітленню поняття і класифікації його засобів.

У підрозділі 1.1. «Поняття і сутність тактичного забезпечення досудового розслідування» зазначено, що на сьогодні тактика досудового розслідування формується в умовах жорсткої протидії. Зважаючи на це, для якісної реалізації завдань кримінального судочинства тактика розслідування злочинів повинна постійно забезпечуватися новітніми засобами та методами, що ґрунтуються на використанні досягнень як самої науки криміналістики, так і інших галузей знань, для подолання такої протидії.

Доведено, що результативність роботи правоохоронних органів прямо залежить від рівня та якості забезпечення досудового розслідування науковими засобами, методами та їх комплексами, що забезпечують гнучкість і виборність тактичних засобів під час провадження слідчих дій.

Під досудовим розслідуванням слід розуміти діяльність спеціально уповноважених осіб органів дізнання і досудового слідства, здійснювану в досудових стадіях і спрямовану на розв’язання завдань кримінального судочинства.

У криміналістичній літературі вчені достатньо уваги приділяють науковому забезпеченню досудового розслідування, зокрема: інформаційному (Є.Д. Лук’янчиков, Л.І. Аркуша); інформаційно-довідковому (В.В. Бірюков); психологічному (В.Д. Берназ, В.О. Коновалова, В.Ю. Шепітько, А.В. Дулов, О.Р. Ратінов); кадровому (О.В. Негодченко, О.А. Мартиненко); оперативно-розшуковому (І.П. Козаченко, Я.Ю. Кондратьєв, І.В. Сервецький, С.В. Обшалов); використанню передового досвіду (В.П. Бахін, В.С. Кузьмічов, Н.С. Карпов) та ін. Одне з найважливіших місць займає тактичне забезпечення досудового розслідування.

Окремим напрямам тактичного забезпечення досудового розслідування приділяється постійна увага науковців. На дисертаційному рівні досліджувалися:

- теоретичні проблеми слідчої тактики (пізнавальна функція логіки і психології) (В.О. Коновалова, 1966 р.);

- слідча практика: проблеми вивчення і вдосконалення (В.П. Бахін, 1991 р.);

- основи теорії професійного спілкування слідчого (В.Г. Лукашевич, 1993 р.);

- організаційні, процесуальні та криміналістичні проблеми захисту адвокатом прав підозрюваного, обвинуваченого, підсудного (Т.В. Варфоломєєва, 1994 р.);

- слідча діяльність: сутність, принципи, криміналістичні прийоми і засоби здійснення (В.С. Кузьмічов, 1996 р.);

- теоретичні проблеми систематизації тактичних прийомів у криміналістиці (В.Ю. Шепітько, 1996 р.);

- правові та криміналістичні проблеми вдосконалення кримінально-процесуальної діяльності (на матеріалах органів внутрішніх справ України) (В.І. Галаган, 2003 р.);

- теоретичні основи та практика пізнавальної діяльності слідчого (В.М. Стратонов, 2010 р.);

- гарантії істини та захисту прав і свобод людини в кримінальному процесі (В.М. Тертишник, 2010 р.) та інші.

Втім, правоохоронна практика на сьогодні потребує суттєвого оновлення тактичного забезпечення досудового розслідування.

Основою тактичного забезпечення є певна система засобів криміналістичної тактики, що дозволяють слідчому більш якісно та ефективно проводити слідчі дії. До засобів тактичного забезпечення здобувач відносить: тактичний прийом, тактичну комбінацію, тактичну операцію, тактичну рекомендацію, тактичне рішення. Доведено, що на такому елементному складі тактичного забезпечення досудового розслідування ґрунтується криміналістична тактика.

Тактичне забезпечення полягає в озброєнні спеціально уповноважених осіб органів дізнання і досудового слідства новітніми і апробованими засобами криміналістичної тактики для ефективного проведення слідчих дій з метою розв’язання слідчих ситуацій, що формуються на кожному етапі розслідування, та вирішення завдань кримінального судочинства.

Отже, під тактичним забезпеченням слід розуміти науково сформовану і апробовану правоохоронною практикою систему рекомендацій, прийомів, комбінацій, операцій та оперативно-розшукових заходів у рамках оперативного супроводження розслідування, що спрямована на розв’язання завдань кримінального судочинства.

Виходячи із визначення, сутність тактичного забезпечення складає система рекомендацій, прийомів, комбінацій, операцій та оперативно-розшукових заходів у рамках оперативного супроводження розслідування.

Тактичне забезпечення має свою структуру, яка складається з двох частин:

1) загальна частина (загальні положення тактичного забезпечення, криміналістичне вчення про тактичні прийоми, комбінації, операції, рекомендації та рішення; тактичний ризик);

2) особлива частина (охоплює тактичне забезпечення проведення окремих слідчих дій та використання спеціальних знань).

Діяльність органів досудового слідства і дізнання щодо розслідування злочинів складається, як відомо, з різноманітних дій, які урегульовані кримінально-процесуальним законом. Незалежно від їх безпосередніх завдань ці дії в цілому спрямовані на встановлення істини у справі, забезпечення повного, всебічного та об’єктивного розслідування обставин вчиненого злочину.

Розглядаючи тактичне забезпечення слідчих дій, автор поділяє їх на три основні групи:

- слідчі дії (нонвербальні), спрямовані на отримання доказової інформації, що міститься в матеріальних джерелах (об’єктах матеріального світу). До таких слідчих дій належать: огляд, освідування, виїмка, обшук;

- слідчі дії (вербальні), спрямовані на отримання доказової інформації, що міститься в ідеальних джерелах, тобто в результаті яких одержується словесна інформація. До таких слідчих дій належать допит, очна ставка;

- слідчі дії, що спрямовані на отримання доказової інформації від складних (змішаних) джерел «люди-речі», тобто в результаті яких одержується інформація як словесна, так і та, що міститься в об’єктах матеріального світу. До таких слідчих дій належать: пред’явлення для впізнання, відтворення обстановки і обставин події (у виді перевірки показань на місці та слідчого експерименту), експертиза.

Кожна слідча дія має певні організаційно-тактичні особливості. Тактика слідчої дії перш за все зумовлюється особливостями події злочину; конкретними обставинами кримінальної справи; наявністю доказів; позицією, яку займають учасники кримінального процесу; слідчою ситуацією, що склалася на певному етапі досудового розслідування.

На сьогодні практика застосування тактичних прийомів, тактичних комбінацій і тактичних операцій при розслідуванні злочинів напрацювала в результаті проб та помилок значний позитивний досвід і значно випереджає теорію. За таких обставин вчені повинні активізувати теоретичні розробки в галузі слідчої тактики, забезпечити працівників практичних підрозділів новітніми науково обґрунтованими рекомендаціями, які б відповідали сучасним потребам правоохоронної практики.

У підрозділі 1.2. «Поняття та класифікація засобів тактичного забезпечення» зазначено, що успішному провадженню досудового розслідування, а саме – якісному проведенню слідчих дій, сприяють засоби криміналістичної тактики.

Засоби криміналістичної тактики не є процесуальними. Втім, вони розроблені на основі досягнень науки і узагальнення матеріалів оперативно-розшукової та слідчої практики, що дозволяє слідчому ефективніше, з меншою витратою сил, засобів та часу проводити слідчі дії.

Здобувачем розглянуто тактичний прийом як основний елемент криміналістичної тактики.

Узагальнюючи погляди вчених, можна дійти висновків, що у визначенні сутності тактичного прийому в науковій літературі існують п’ять загальних напрямів: 1) тактичний прийом – наукова рекомендація; 2) тактичний прийом – спосіб поведінки слідчого; 3) тактичний прийом – метод проведення слідчої дії; 4) тактичний прийом – лінія поведінки слідчого; 5) тактичний прийом – спосіб впливу слідчого на учасників слідчої дії.

Зважаючи не це, можна вказати, що названі підходи певним чином визначають сутність тактичного прийому. Втім, на нашу думку, тактичний прийом слід визначати як спосіб дії або найбільш доцільну лінію поведінки. Такий підхід більш чітко відбиває сутність тактичного прийому.

Отже, тактичний прийом являє собою найбільш раціональний та ефективний спосіб дій або найбільш доцільну лінію поведінки слідчого в процесі збирання, дослідження та використання доказової інформації, з урахуванням слідчої ситуації на певному етапі досудового розслідування.

Здобувачем розглянуто класифікацію тактичних прийомів (автор спирається на розробки В.Ю. Шепітька), яка має теоретичне і практичне значення. Розглянуто вимоги, що пред’являються до прийомів.

У підрозділі зазначається, що більшість вчених під тактичною рекомендацією розуміють науково обґрунтовану і апробовану практикою пораду, що стосується вибору і застосування тактичних прийомів. Не можна ототожнювати тактичні прийоми і криміналістичні рекомендації. Криміналістична рекомендація за своїм змістом є більш ширшою і вміщує в себе прийом як один із складових її компонентів.

Тактичні рекомендації бувають загальними та спеціальними. Загальні рекомендації можуть бути застосовані будь-яким учасником досудового розслідування, у будь-якій слідчій ситуації, незалежно від обставин кримінальної справи. Спеціальні тактичні рекомендації можуть бути розраховані на певного адресата (слідчого, оперативного працівника, експерта, суддю) або на певну слідчу ситуацію.

Тактичну комбінацію автор розглядає як певну систему тактичних прийомів та інших заходів для вирішення конкретного завдання, що зумовлене слідчою ситуацією, на певному етапі досудового розслідування.

Акцентовано увагу на розмежуванні тактичної комбінації і тактичної операції.

Тактична операція відрізняється певними складнощами. Це перш за все зумовлено визначенням місця, часу, умов, сил та засобів тактичної операції.

Тактичну операцію слід визначити як упорядковану систему слідчих дій, оперативно-розшукових і організаційно-технічних заходів, здійснюваних відповідно до погодженого плану.

Вказано на важливість тактичної операції як засобу досудового розслідування, що нерідко має стратегічне значення.

Значна кількість дій, що входять у тактичну операцію, їх специфіка та різноплановість вносить складнощі в її підготовку та проведення. Успіх проведення тактичних операцій в багатьох випадках залежить від правильної організації роботи осіб, залучених до вирішення того чи іншого тактичного завдання. Неузгодженість в їх діях може призвести до погіршення слідчої ситуації, а інколи й до більш тяжких наслідків. Тому проведення тактичних операцій слід віднести до найбільш складних форм взаємодії слідчих органів внутрішніх справ з працівниками інших служб.

Під час розслідування злочинів слідчі повинні постійно приймати рішення, які спрямовані на досягнення мети досудового розслідування. Приймаючи рішення про застосування тих чи інших засобів криміналістичної тактики, слідчий повинен враховувати обставини справи та ситуацію, що склалася на певному етапі досудового розслідування.

Тактичне рішення визначає спосіб дій під час розслідування. Таке рішення охоплює порядок проведення не тільки слідчих дій, але й інших заходів, що сприяють зміні слідчої ситуації та вирішенню конкретних завдань, що зумовлені нею.

Під час прийняття тактичних рішень, слідчий повинен враховувати (прогнозувати), що в процесі їх реалізації можуть настати не бажані для розслідування наслідки – тактичний ризик, який є невід’ємною частиною слідчої діяльності.

Під тактичним ризиком слід розуміти можливість негативного результату під час застосування тактичного прийому, комбінації або операції. У цьому випадку слідчий повинен максимально вжити заходів щодо запобігання ризиків. Оскільки досудове розслідування триває в умовах жорсткої протидії, то уникнути ризику досить складно. Зважаючи на це, слідчий повинен максимально мінімізувати ризики.

Розділ 2. «Тактичні основи отримання інформації з матеріальних відображень» складається з чотирьох підрозділів, у яких розглянуто особливості тактичного забезпечення отримання доказової інформації, яка надходить «від речей».

У підрозділі 2.1. «Тактика слідчого огляду» зазначено, що слідчий огляд належить до числа першочергових, неповторних та незамінних слідчих дій. Огляд не можна замінити іншими слідчими діями, зокрема, допитами осіб, які є очевидцями злочинної події, оскільки жоден свідок не в змозі дати у своїх показаннях необхідного обсягу інформації, яку може виявити слідчий безпосередньо під час проведення огляду місця події, застосовуючи засоби криміналістичної техніки та допомогу спеціалістів. Під час його проведення оглядають усі об’єкти, які можуть стосуватися злочину, залежно від конкретної слідчої ситуації, за внутрішнім переконанням слідчого. Тому інформативність слідчого огляду набагато вища, ніж, наприклад, обшуку, виїмки чи відтворення обстановки і обставин події.

Узагальнюючи погляди вчених криміналістів і процесуалістів, можна зазначити, що під слідчим оглядом слід розуміти слідчу дію, яка полягає у безпосередньому сприйнятті і дослідженні об’єктів з метою виявлення слідів злочину та інших речових доказів, з’ясування обставин події, а також обставин, що мають значення для кримінальної справи.

Від своєчасності та якості проведення слідчих оглядів у багатьох випадках залежить успіх у розкритті та розслідуванні злочинів.

Автором зазначено, що поняття «місце події» значно ширше поняття «місце злочину», хоча ці поняття є нерозривно пов’язаними між собою.

На підставі узагальнення слідчої практики, вироблено та розглянуто загальні вимоги, які стосуються усіх видів слідчих оглядів, до яких можна віднести таке: 1) єдине керівництво слідчим оглядом; 2) своєчасність і невідкладність огляду; 3) об’єктивність, всебічність та повнота слідчого огляду; 4) методичність, системність та послідовність слідчого огляду; 5) цілеспрямованість і активність слідчого огляду; 6) застосування науково-технічних засобів; 7) використання спеціальних знань; 8) використання оперативно-розшукової інформації; 9) використання допомоги громадськості; 10) взаємодія слідчого з іншими суб’єктами правоохоронної діяльності.

Обґрунтовано, що між одержанням вихідної інформації про учинення злочину і початком проведення слідчого огляду повинен бути мінімальний проміжок часу (15 хвилин).

Однак не завжди правоохоронні органи мають можливість своєчасно реагувати на повідомлення про учинені злочини. Вказане зумовлено низкою чинників. Зокрема, вивчення та аналіз кримінальних справ дозволяє дійти висновку, що повідомлення про учинений злочин від громадян надходило: негайно (у межах 15–30 хвилин) – 7 %; протягом однієї години – 25 %; протягом трьох годин – 29 %; протягом однієї доби – 24 %; протягом кількох діб – 15 %.

При цьому необхідно констатувати, що якщо слідчий огляд проводився через 1 годину після повідомлення про злочин, то виявлення слідів та інших речових доказів складало 39 %, після 3 годин з моменту учинення злочину – 31 %, протягом однієї доби – 22 %, а протягом кількох діб речові докази виявлялись та вилучались тільки у 8 % оглядів.

Автором розроблено організаційно-підготовчі заходи до проведення слідчого огляду (до виїзду на місце події та після прибуття на місце події).

Значну увагу приділено тактиці огляду. Під тактикою слідчого огляду слід розуміти комплекс найбільш раціональних і ефективних прийомів і способів дій або найбільш доцільну лінію поведінки слідчого, що забезпечує виявлення максимальної кількості слідів злочину та речових доказів, інформації про досліджувану подію.

До основних організаційно-тактичних заходів слідчого огляду слід віднести такі:

- правильне визначення меж слідчого огляду;

- розстановка сил та засобів (їх використання);

- обрання найдоцільнішого порядку (методу) пересування місцем події під час огляду;

- визначення тактичних прийомів огляду обстановки місця події та окремих її елементів.

Розглянуто методи дослідження (концентричний, ексцентричний, фронтальний, вузловий, секторний). Автором запропоновано квадратний та комбінований методи дослідження.

Значну увагу приділено негативним обставинам, на які слід звертати увагу при слідчому огляді. Виявлення слідчим негативних обставин під час огляду місця події має важливе значення для справи, дозволяє вчасно висувати слідчі версії та обирати правильний напрям розслідування.

Визначено комплекс оперативно-розшукових заходів, які доцільно поєднувати зі слідчим оглядом.

Автором акцентовано увагу на основних помилках, що допускаються слідчими під час огляду.

У підрозділі 2.2. «Тактика освідування» зазначено, що особливе місце серед слідчих дій, що спрямовані на збирання інформації з матеріальних відображень, займає освідування.

Анкетування працівників слідчих підрозділів свідчить, що 32 % – вказують на необхідність удосконалення тактики освідування, 87 % – на уточнення і законодавче закріплення окремих її положень.

Автором визначено поняття і сутність освідування та вказано на основні його риси.

На відміну від інших видів слідчого огляду, освідування порушує право на недоторканність та особисту свободу громадян, пов’язане із можливістю розголошення інтимних обставин їх життя. Зважаючи на це, законодавець виділив освідування у самостійну слідчу дію і визначив спеціальні правила його проведення.

Дискусійним у науці та неоднозначно вирішуваним у правоохоронній практиці є питання про можливість примусового освідування підозрюваного і обвинуваченого, потерпілого і свідка.

Акцентовано увагу на розв’язанні проблем допустимості застосування примусу під час освідування, і в першу чергу – у формі фізичного впливу, його меж і підстав застосування до учасників процесу, які відмовляються від його проведення.

Анкетування слідчих дозволяє дійти висновків, що з плином часу кількість осіб, які свідомо ухиляються і відмовляються від проведення освідування, значно зростає, зокрема: 87 % – підозрюваних; 43 % – обвинувачених; 21 % – потерпілих; 9 % – свідків. Зважаючи на це, підтримуємо думку вчених, які вказують на можливість і доцільність освідування підозрюваних, обвинувачених, потерпілих і свідків. Це дозволить вчасно виявляти сліди злочину, перешкоджати знищенню речових доказів, встановити зв‘язок конкретних осіб із злочинною подією. Таку позицію підтримують 76 % опитаних працівників слідчих підрозділів.

Автор розглядає два види освідування: слідче, яке проводиться слідчим, і судово-медичне, яке здійснюється судово-медичним експертом чи лікарем за окремим дорученням слідчого.

Вивчення кримінальних справ і опитування слідчих дозволяє дійти висновків, що слідчі недостатньо широко використовують можливості освідування. За результатами дослідження, воно проводилось у 7 % випадків, незважаючи на те, що необхідність його проведення була у 14 % вивчених кримінальних справ. Слід також зазначити, що дану слідчу дію слідчі вкрай рідко проводять самостійно. Якщо виникає необхідність виявити сліди злочину або особливі прикмети на тілі особи, вони призначають судово-медичне освідування або судово-медичну експертизу. До основних причин такого становища можна віднести відсутність чіткої процедури його проведення.

Працівники слідчих і оперативних підрозділів під час проведення освідування повинні широко застосувати увесь арсенал загальних та спеціальних методів криміналістики, особливо техніко-криміналістичних засобів й методів роботи зі слідами та іншими речовими об’єктами, що дозволить ефективно та якісно проводити дану слідчу дію.

У підрозділі 2.3. «Тактика обшуку та виїмки» вказується на специфічність слідчої дії, що зумовлюється необхідністю раптового втручання в особисте життя громадян, можливо, навіть непричетних до учинення злочину, що розслідується, і членів сім’ї особи, яка вчинила злочин.

Автором визначено поняття і завдання обшуку, наведено його класифікацію.

Запропоновано низку організаційно-підготовчих заходів.

Значну увагу приділено проведенню одночасних обшуків. Під одночасним обшуком слід розуміти погоджене за часом проведення взаємодіючими між собою слідчо-оперативними групами кількох обшуків у різних місцях або осіб, які здійснюються в межах однієї кримінальної справи. Одночасні обшуки зазвичай проводяться під час розслідування злочинів, учинених групою осіб, і особливо – організованою злочинною групою чи злочинною організацією. Однак, як свідчить слідча практика, такі обшуки можуть проводитися і за злочинами, які вчинені однією особою. Щоб приховати сліди злочину, особа нерідко користується послугами родичів (знайомих, друзів), що зумовлює проведення обшуків одночасно у різних місцях. Тому прийняття рішення про проведення одночасних обшуків ніяк не можна пов’язувати з колом осіб, які брали участь у вчиненні злочину.

Здійснено розмежування понять методи, прийоми та правила обшуку.

До основних методів автор відносить: 1) послідовне і вибіркове обстеження; 2) паралельне і зустрічне обстеження; 3) одиночний і груповий пошук; 4) обстеження без порушення і з порушенням цілісності об’єктів.

Запропоновано такі прийоми обшуку: 1) залучення підозрюваного, обвинуваченого, свідка, потерпілого до участі в обшуку. Вивчення матеріалів кримінальних справ дозволяє зробити висновок, що обвинувачені до обшуку залучалися у 18 % випадків, підозрювані – 27 %, потерпілі – 2 %, свідки – 1 %; 2) спостереження за поведінкою осіб, у яких проводять обшук, та тих, хто опинився в цьому місці; 3) видалення підозрюваних і обвинувачених з місця проведення обшуку; 4) використання рефлексії обшукуваних осіб; 5) відволікаючі прийоми; 6) «словесна розвідка»; 7) постановка запитань обшукуваному; 8) зіставлення інформації, яка міститься у відповідях обшукуваного; 9) роз’яснення неправильно зайнятої обшукуваним позиції та необхідності надання допомоги органам досудового розслідування; 10) раптове пред’явлення обшукуваному предмета, виявленого під час обшуку; 11) порівняння однорідних об’єктів; 12) застосування науково-технічних засобів та ін.