| Краткое содержание: |
У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження; висвітлено зв’язок роботи з науковими програмами, планами, визначено об’єкт, предмет, мету та завдання, розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів; наведено дані про їх апробацію та впровадження, а також щодо публікацій, структури й обсягу роботи.
Розділ 1 „Загальнонаукові передумови виникнення та формування криміналістичної інформатики” містить чотири підрозділи.
У підрозділі 1.1 „Об’єкт, предмет та поняття криміналістичної інформатики як самостійного наукового напряму” автор зосереджує увагу на особливостях об’єкта, предмета і природи криміналістичної інформатики, на загальнонаукових аспектах її формування, структури та місця в системі наукового знання. На основі порівняльного аналізу концепцій вітчизняних та зарубіжних фахівців щодо об’єкта і предмета науки взагалі та окремих наук зокрема (Н. М. Бакаєв, Р. С. Бєлкін, Р. Х. Васильєва, П. П. Гайденко, Л. П. Горкіна, В. А. Демичев, А. А. Ейсман, А. В. Іщенко, Б. М. Кедров, В. А. Козлов, А. М Ларін, Н. А. Петровська, А. А. Протасевич, А. А. Сизиков, І. В. Соколова, Б. А. Старостин, Д. А. Степаненко, В. І. Шиканов, Н. П. Яблоков) визначено об’єкт і предмет криміналістичної інформатики.
Дисертант зазначає, що розвиток науки не тільки розширює знання про певний об’єкт, а й відкриває незнані раніше його сторони, зв’язки та відношення. Іноді можливостей існуючого комплексу наук виявляється недостатньо для дослідження конкретного об’єкта. Тому найрезультативнішими та найперспективнішими дослідженнями сьогодні вважаються міжгалузеві, стикові. Узагальнивши широке коло підходів до визначення галузей знань, які останнім часом сформувалися (судова експертологія, судова медицина та ін.), автор виділив характерні ознаки криміналістичної інформатики, а саме:
- синтетичність знань, які становлять зміст криміналістичної інформатики, утворених, здебільшого, за рахунок залучення досягнень різних галузей знання з подальшим їх удосконаленням і пристосуванням до боротьби зі злочинністю;
- специфічність технічних і програмних засобів, прийомів та методів, що використовуються в процесі запобігання злочинам, їх розкриття та розслідування;
- спрямованість на вивчення проблем формалізації та алгоритмізації криміналістичної інформації, автоматизації дослідження доказової інформації, комп’ютеризації запобігання злочинам, їх розкриття та розслідування.
У системі криміналістики сформувалися та продовжують формуватися окремі криміналістичні теорії (учення), які можуть змінюватися із розвитком науки криміналістики, а також залежно від потреб практики. Так, останнім часом у криміналістиці набуває чималого поширення впровадження сучасних інформаційних комп’ютерних технологій. Тому, як вважає автор, такі криміналістичні теорії, як вчення про систематизацію та реєстрацію криміналістичних джерел інформації, а також криміналістичне вчення про збирання, зберігання, опрацювання та автоматизацію використання інформації можуть бути метою дослідження криміналістичної інформатики.
Дається авторське визначення криміналістичної інформатики як криміналістичної теорії про закономірності та особливості інформаційних процесів у сфері розслідування злочинів, про їх автоматизацію, принципи будови і методи використання автоматизованих систем для підвищення ефективності слідчої та експертної практики на базі комплексного використання теорії та методології криміналістики, засобів та методів математики й інформатики.
У підрозділі 1.2 „Функції та завдання криміналістичної інформатики” автор на основі аналізу функцій та завдань наук криміналістики та інформатики, в результаті інтеграції яких з’явився новий науковий напрям, доводить, що криміналістичній інформатиці притаманні такі функції: констатуюча, інтерпретаційна, евристична, прогностична, прикладна та комунікативна.
Констатуюча функція криміналістичної інформатики полягає у встановленні та фіксації певних закономірностей і особливостей на основі вивчення практики, а також інших галузей знання. Інтерпретаційна функція пов’язана із тлумаченням відомих закономірностей, обставин, пов’язаних з їх виникненням і розвитком, специфікою та формами прояву тощо. Евристична функція забезпечує вироблення нових знань, визначень і понять, висвітлення невідомих раніше аспектів об’єктів (формулювання нових закономірностей; розробка та вдосконалення технічних та програмних засобів, методів). Прогностична функція забезпечує наукове передбачення розвитку досліджуваних об’єктів та закономірностей. Використовують, зокрема, криміналістичне прогнозування, системи підтримки прийняття рішень (як різновид експертних систем). Прикладна функція забезпечує розробку пропозицій і рекомендацій з метою вдосконалення слідчої та експертної практики. Комунікативна функція забезпечує зв’язок криміналістичної інформатики з наукою і практикою, сприяє розширенню використання її досягнень в інших галузях.
Завдання криміналістичної інформатики сьогодні полягають у накопиченні емпіричного матеріалу, його осмисленні і узагальненні. У подальшому необхідна розробка методологічних основ, а також власних теорій тощо.
У підрозділі 1.3 „Категорії та поняття криміналістичної інформатики” увага звертається на одну з головних категорій криміналістичної інформатики – інформацію. Адже сьогодні інформація стала товаром, світ нині перебуває на стадії формування суспільства нового типу – інформаційного суспільства.
Автор вважає, що існування низки визначень поняття „інформація” у різних галузях має „право на життя”. Проте неприпустимим, на його думку, є неоднозначне тлумачення цього терміна у деяких законодавчих актах. Дисертант переконаний, що цю прогалину можна усунути шляхом ухвалення Інформаційного кодексу України, у розробці проекту якого він бере участь.
Категорію „криміналістична інформація” дисертант визначає як систематизовані дані про людей, способи і засоби вчинення злочинів, про викрадені речі, сліди та речові докази, трупи, а також інші об’єкти, що мають значення для розслідування злочинів. Одним із джерел криміналістичної інформації є криміналістичні обліки.
Важливими для криміналістичної інформатики автор вважає категорії “інформатизація” та „моделювання”. Зокрема, у слідчій практиці широко застосовуються евристичні інформаційні моделі, до яких належать виявлення зв’язків і відношень, які надають найімовірніше пояснення розслідуваної події.
У підрозділі 1.4 „Криміналістична інформатика як навчальна дисципліна” автор, спираючись на багаторічний педагогічний досвід, доводить, що викладання дисципліни “Криміналістична інформатика” можливе лише на підґрунті інформатики, а також курсів криміналістики, кримінального права та процесу, судових експертиз тощо. Розглядаються головні завдання цієї дисципліни, запровадженої в НАВС 1996 р.
Дисертант класифікує програмне забезпечення дисципліни так: застосовуване у практичній діяльності правоохоронних органів („Маніяк”, „АРМ слідчого та оперативного працівника” тощо); навчаюче та контролююче („Очевидець” – відпрацювання навичок описання зовнішності); імітаційні ділові ігри („Розбій”, „Убивство”, „Дізнання”, „Крадіжка”).
Удосконалену автором програму „Розбій” розміщено на DVD-диску „Система (бібліотека) баз даних і знань у галузі держави і права” (рекомендовано Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для студентів вищих та професійно-технічних навчальних закладів – грифи № 14/18.2-2150 від 28.09.2005 р. та № 1/ІІ–314 від 31.01.2007 р.). Також розроблено програму „Слід”, що дозволяє створювати мультимедійні імітаційні ділові ігри (використання фотозйомки та відеозапису, зроблених безпосередньо на місці події).
Значні перспективи ділових ігор дисертант пов’язує з використанням можливостей баз даних та знань, а також із застосуванням флеш-технологій. Автор пропонує сформувати відповідну робочу групу розробників єдиного державного реєстру такого програмного забезпечення.
Отже, можна констатувати, що криміналістична інформатика як навчальна дисципліна відбулася і продовжує розвиватися. Більш того, з 2005 р. в Національній академії внутрішніх справ у навчальний процес було впроваджено спецкурс „Інформаційні технології в експертних дослідженнях”, який вийшов з відповідної теми дисципліни „Криміналістична інформатика”. Серед проблем розвитку цих дисциплін – недостатність їх технічного та програмного забезпечення, а також обмеженість виділених на вивчення навчальних годин.
Розділ 2 „Криміналістична інформатика та розслідування злочинів” містить три підрозділи.
У підрозділі 2.1 „Розслідування злочинів як інформаційний процес” автор розвиває думку В. О. Образцова про те, що розслідування злочинів є “битвою за інформацію”. Розглядаючи заходи, передбачені Концепцією розвитку системи інформаційного забезпечення ОВС України, дисертант вважає, що деякі з них потребують певного уточнення та доповнення, як-от: розв’язання проблеми єдиної політики інформаційного забезпечення ОВС, оскільки поряд з Інтегрованою інформаційною системою „АРМОР” (як базової) у деяких областях функціонують й інші системи (Донецька – „Кримінал”, Дніпропетровська – „Граніт”). Для цього, як випливає із результатів опитування працівників ОВС України, необхідно: усвідомлення важливості проблеми керівництвом МВС (60,69 %); співпраця галузевих служб з інформаційними підрозділами (56,4 %); ініціатива галузевих підрозділів (40,3 %) тощо.
Результати опитування також засвідчили, що інтеграція та систематизація інформаційних обліків ОВС – одна з головних проблем інформаційного забезпечення. Дисертант впевнений, що українські правоохоронці врешті-решт прийдуть до створення дійсно інтегрованого банку даних. Питання технічного оснащення сьогодні, на думку дисертанта, мають розглядатися ширше, скажімо: „Оснащення та переоснащення всіх галузевих підрозділів сучасною потужною комп’ютерною технікою та ліцензійним стандартним та прикладним програмним забезпеченням”.
Крім того, потребує удосконалення кадрове забезпечення інформаційних підрозділів. З погляду на вимоги сьогодення, коли вже йдеться про інформаційно-комп’ютерне озброєння правоохоронця, дисертант пропонує внести зміни до наказу МВС України від 21.10.2000 р. № 759, додавши до п. 6.2 розділу 6 складову службової підготовки: „комп’ютерна підготовка (загальна інформаційна культура працівників ОВС) та інформаційна безпека”, а також внесення відповідних змін до атестаційного листа при отриманні чергового спеціального звання.
У підрозділі 2.2 „Організаційно-правові аспекти використання методів криміналістичної інформатики в розслідуванні злочинів” автор аналізує думки вчених про правомірність використання у розслідуванні нових технічних розробок (А. Р. Бєлкін, В. Г. Гончаренко, З. Т. Гулькевич, Т. Є. Кукарникова, А. А. Леві, В. К. Лисиченко, В. А. Мещеряков, М. В. Салтевський, М. О. Селиванов) та пропонує у кримінально-процесуальному законодавстві внормувати використання комп’ютерних технологій при виконанні слідчих дій.
Питання можливості фальсифікації інформації виникали по мірі впровадження нових технологій її фіксації (кінозйомка, звуко- та відеозапис). Виникають вони і сьогодні при впровадженні комп’ютерних технологій. Дійсно, існує можливість випадкової чи навмисної підробки комп’ютерної інформації. Очевидно, що наявність в матеріалах кримінальної справи твердої копії документа (протоколу), оформленої із дотриманням процесуальної форми, завжди може забезпечити перевірку її достовірності.
Дисертант підтримує погляд М. А. Сильнова на те, що питання правомірності використання того чи іншого технічного засобу в доказуванні має вирішуватися законодавцем диференційовано, зважаючи на пізнавальну спрямованість, ефективність, ступінь захищеності результатів застосування тих чи інших технічних засобів.
У підрозділі 2.3 „Перспективи використання інформаційних технологій у слідчій практиці” розкриття та розслідування злочинів розглядається з позиції кібернетики як діяльність, складна організована система, кожний елемент якої має свою чітко визначену інформаційну функцію. Розглянуто проблему алгоритмізації розслідування.
Автор аналізує існуючі АРМи слідчого, експерта-криміналіста, визначає їх можливості, недоліки та перспективи подальшого розвитку. На погляд здобувача, більшість (90 %) автоматизованих інформаційних систем не можна розглядати як закінчені АРМ, оскільки, наприклад, АРМ слідчого має забезпечувати, зокрема: облік справ, рішень, слідчих доручень; контроль термінів розслідування; підготовку процесуальних документів, довідок; пошук інформації у базах даних тощо. Дисертант пропонує використати власний досвід в сфері створення АРМ слідчого. Адже від 70 % до 80 % часу в роботі слідчого витрачається на підготовку процесуальних документів, тому була припущена можливість впровадження до складу АРМ системи розпізнавання мови для автоматизації цих процесів. Сьогодні існують відповідні програми (наприклад „Dragon Dictate”).
Далі автор розглядає можливості створення сучасної пересувної криміналістичної лабораторії з оснащенням її засобами для збирання, прийому та передачі інформації на місці події. Сьогодні одним із напрямів підвищення ефективності розслідування є впровадження систем моделювання міркувань та систем підтримки прийняття слідчим рішень про напрями розслідування тощо. Спроби уніфікації процесу формування статистично значущих інформаційних масивів про злочини призводять до значних втрат інформації, а традиційне формування таких масивів на основі стандартних карток обліку злочинів недостатньо враховує рухливість злочинних явищ.
Аналізуючи перспективи автоматизації процесу розслідування, автор обґрунтовує необхідність широкого впровадження у слідчі та оперативні підрозділи ОВС України системи „І2”, яка є світовим лідером серед програм для візуального аналізу даних в процесі розслідування та використовується аналітиками і слідчими всього світу. Разом із зарубіжним досвідом, дисертант пропонує використати й досвід вітчизняних правоохоронців. Зокрема, одною з передових в ОВС України сьогодні є інформаційна система ОВС Луганської області (складається з АІПС „АРМОР”, ІАС „Сова” та ІБС „Аргус”).
Розділ 3 „Криміналістична інформатика та напрями оптимізації експертної практики” складається з трьох підрозділів.
У підрозділі 3.1 „Передумови автоматизації та комп’ютеризації судових експертиз” аналізуються думки вчених-криміналістів про залучення спеціальних знань у розслідуванні злочинів. Дисертант пропонує власну класифікацію програмного забезпечення для експертно-криміналістичної діяльності, зазначаючи при цьому, що у сучасних умовах класифікація такого спеціалізованого програмного забезпечення на класи, види та підвиди є умовною. Щодо правомірності використання деяких видів технічних засобів в експертних дослідженнях автор вважає, що це питання має вирішуватися законодавцем диференційовано.
Основними труднощами ефективного використання комп’ютерів в експертних підрозділах ОВС України є недостатність у штатах цих підрозділів відповідних фахівців; відсутність досконалих розробок програмних засобів для експертної практики; труднощі із забезпеченням спеціалізованими апаратно-програмними комплексами; недостатня ефективність організації навчання експертів; недостатність знань експертів-практиків можливостей ПК і теоретичних розробок в сфері комп’ютеризації судової експертизи; недостатня забезпеченість підрозділів засобами комп’ютерної техніки. Разом з тим процес автоматизації судових експертиз, на переконання дисертанта, є незворотнім, він продовжується, дедалі більше „набирає обертів” і має великі перспективи.
У підрозділі 3.2 „Автоматизовані криміналістичні обліки та АРМи експерта-криміналіста” певна увага приділена розвитку системи криміналістичної реєстрації. Дисертант підтримує думку вчених та практиків про те, що її можна вважати своєрідною інформаційною системою, яка збирає і оброблює інформацію про злочини, причетних до них осіб, а також пов’язані з ними предмети і передає цю інформацію органам, які протидіють злочинності.
Серед головних проблем ефективного використання криміналістичних обліків й їх забезпечення достовірною, повною та своєчасною інформацією. Часто причиною низької якості реєстраційної інформації є недосконалість системи контролю та відповідальності за надання несвоєчасної і неякісної інформації, халатність та недбалість працівників.
Останнім часом в експертно-криміналістичних підрозділах розроблено та функціонує низка АРМів експерта-криміналіста. Автор серед них відзначає: програмно-апаратний комплекс “Баліст”; інформаційно-довідкові системи „Паспорт”, „Автодокументи”, а також АІС для ведення відеообліків: „ATLAS”, „Автодок”, „Відеоблік”, „Відеоряд” та ін.
У підрозділі 3.3 „Можливості і перспективи використання інформаційних технологій в експертній практиці” констатується, що сьогодні практично всі види судової експертизи тією чи іншою мірою автоматизовано, а рівень автоматизації постійно підвищується.
Серед програм для автоматизації почеркознавчої експертизи автор виділяє такі: „Почерк”, „Oldman”, „Lefth” тощо. Для автоматизації судових балістичних досліджень нині відомі такі АБІК: „IBIS”, „Drug Fire”, „Кондор–М”, „ТАИС”, „Арсенал”, „Баліст”, „БИПАК”, „Рикошет”, „AP”, „Gorgona”.
Розглядаючи дактилоскопічні дослідження, автор висвітлює передумови та етапи розвитку зарубіжних та вітчизняних АДІС („Папілон”, „Сонда”, „DEX”, „Дакто 2000”, „Дактоексперт”, „Cogent”, „Nec”, „Дермолог”, „Дактомат”, “Мона Ліза”, „УкрDEX” тощо). Сьогодні базовою в Україні прийнято АДІС „Дакто-2000”, яку впроваджено замість застарілих („Мона Ліза”, „DEX” та ін.). Удосконалюються і розробляються нові засоби АДІС, зокрема пристрої введення відбитків пальців. Так, компанія „Міцубісі електрик” винайшла спосіб безконтактного зняття відбитків пальців рук з боку нігтя. Відбиток знімається, навіть якщо палець забруднений, травмований чи рельєф умисно змінений. На погляд автора, сьогодні в Україні виникла нагальна потреба створення Концепції дактилоскопічної реєстрації.
Далі розглядаються проблеми автоматизації фотопортретної експертизи та програмно-технічні комплекси для складання композиційних словесних портретів („Fro-Фоторобот”, „Fases 3.0”, „Каскад-Фоторобот”, „Барс”, „3D-Фоторобот”).
В експертизі холодної зброї автор виділяє програму „Кортик” та ініціює створення подібної програми на основі існуючої на сучасній операційній платформі. У судово-автотехнічній експертизі виділяються програми: „Автоекс”, „Авто”, „Reference menager”, „Steklo”, „Menevr”, ПАК „Вій” та „Регула-7505”; серед програм для КЕМРВ – „Проволока”, „Спирт”, „Farm” тощо; для обробки даних фізико-хімічних і біологічних досліджень – АПК „Кристалл-2000” та „Купол-55”; для дослідження латентних слідів – лазерні комплекси „Криміналіст”, „Холмс” тощо; для ТЕД – ПАК „ТЕД-34”, „Регула”, „ПАК-1”, „ЕД-1100”.
Серед програмного забезпечення для відеофоноскопічної експертизи відзначаються: АРМ „OTExpert”, „ИКАР”, „МСР-Фоно”, „Signal Viei”, „Логос”, ПАК „Теорема”, „Академія” (НАВС). Для вибухотехнічної експертизи – програма визначення потужності заряду вибухової речовини за результатами ОМП „Руїна”.
Перспективи подальшого розвитку автоматизації всіх видів експертиз автор вбачає у такому: законодавче врегулювання використання комп’ютерних технологій під час проведення експертних досліджень; прийняття Закону України „Про дактилоскопічну реєстрацію”; розширення використання інформаційно-телекомунікаційних систем для обробки криміналістично значущої інформації безпосередньо на місці події; створення і використання у судових експертизах інформаційних технологій на основі систем підтримки прийняття рішень; створення автоматизованих банків даних натурних колекцій та АІПС стандартних методик експертного дослідження.
Розділ 4 „Використання методів криміналістичної інформатики у протидії кіберзлочинності” складається з двох підрозділів.
У підрозділі 4.1 „Протидія кіберзлочинам – завдання криміналістичної інформатики як інтеграційного наукового напряму” дисертант обґрунтовує доцільність вивчення проблем боротьби з кіберзлочинністю в межах міждисциплінарного інтеграційного напряму – криміналістичної інформатики. Адже практика свідчить, що ефективно протидіяти такому новому прояву злочинності можливо лише за умови поєднання технічних та юридичних знань. Спираючись на дослідження закордонних та вітчизняних науковців (В. М. Бутузов, В. Б. Вєхов, В. Д. Гавловский, В. О. Голубєв, Р. А. Калюжний, В. Є. Козлов, В. В. Крилов, Е. В. Рижков, Б. В. Романюк, В. С. Цимбалюк, В. П. Шеломенцев, Н. Г. Шурухнов та ін.), автор аналізує різні погляди на елементи криміналістичної характеристики кіберзлочинів. При цьому комп’ютерна злочинність визначається як суспільно небезпечна діяльність або бездіяльність, здійснювана з використанням засобів комп’ютерної техніки з метою спричинення майнової чи суспільної шкоди інтересам держави, підприємств, організацій, громадських формувань і громадян.
Зазначається, що 2001 р. за ініціативою ГУБОЗ МВС України МНДЦ з проблем боротьби з організованою злочинністю було розроблено Проект Концепції стратегії і тактики боротьби з комп’ютерною злочинністю в Україні, одним із авторів якого є дисертант. Основні положення цього Проекту стали підґрунтям для підготовки навчально-методичних матеріалів у 2010–2011 рр. для нової спеціалізації – „Протидія кіберзлочинності”.
Вивчивши проблеми кіберзлочинів у світі та у нашій країні, автор звертає увагу на тенденцію їх зростання (зокрема, в Україні з 2002 р. по 2009 р. кількість зареєстрованих комп’ютерних злочинів зросла майже вдвічі). Надалі дисертант надає власне розуміння поняття „хакер”, коментує статті розділу XVI Кримінального кодексу України, розглядає особливості проведення окремих слідчих дій у таких справах, а також можливості комп’ютерно-технічних експертиз, що є важливим при розкритті, розслідуванні та попередженні кіберзлочинів.
У підрозділі 4.2 „Міжнародне співробітництво та підготовка кадрів для протидії кіберзлочинності” дисертант доводить необхідність поширення тісного міжнародного співробітництва правоохоронних органів у протидії кіберзлочинності, що зумовлено транскордонним характером цих злочинів. Аналізуються такі міжнародні документи: „Мінімальний список” правопорушень у цій сфері (1990 р.), Кодифікатор Інтерполу (1991 р.), Про створення Міжнародної організації з комп’ютерних доказів (1995 р.), Міжнародна конвенція про кіберзлочинність (2001 р.), Закон України “Про ратифікацію Конвенції про кіберзлочинність” від 7 вересня 2005 р., а також нормативно-правова база окремих країн щодо протидії кіберзлочинності. На погляд автора, досвід низки країн, у яких цей вид злочинності виник значно раніше, ніж в Україні, потребує узагальнення та використання. Крім того, автор наголошує на важливості для протидії кіберзлочинам прийняття Закону України „Про моніторинг телекомунікацій”, а також упорядкування системи реєстрації та обліку такого виду злочинів.
Аналізуючи погляди вчених та практиків, які фрагментарно розглядали питання підготовки фахівців з питань боротьби із кіберзлочинністю, автор надає свою концепцію підготовки кадрів у сфері протидії кіберзлочинності, яка відрізняється комплексністю та дозволяє набути знання і відпрацювати навички як юридичної, так і технічної спрямованості. У 2010 р. Національна академія внутрішніх справ була визначена провідним вищим навчальним закладом системи МВС України з підготовки фахівців з питань боротьби із кіберзлочинністю. Науковцями академії за участю дисертанта було розроблено, зокрема, освітньо-кваліфікаційну характеристику та освітньо-професійну програму з підготовки нової спеціалізації – „Протидія кіберзлочинності”. На думку автора, підготовку фахівців для боротьби із кіберзлочинністю треба проводити на базі відповідної вищої технічної освіти наданням освіти юридичної. Разом з тим він не виключає можливості підготовки фахівців у цій сфері з кола юристів. Адже з ІІ семестру 2010–2011 навчального року в НАВС розпочалась підготовка оперативних працівників за спеціалізацією „Протидія кіберзлочинності”. За участю автора розроблено навчальну програму, тематичні плани низки спеціалізованих навчальних дисциплін, триває розробка навчально-методичних комплексів та лекційних матеріалів.
|
