Еволюція спадкового права в Україні (історично-правовий аспект)

Краткое содержание

У Вступі обґрунтовуються актуальність і наукова новизна теми дисертаційного дослідження, зазначається її зв’язок із науковими програмами, планами, темами, визначається мета, завдання, об’єкт і предмет, методологічні, науково-теоретичні, нормативні основи, формулюються основні положення і висновки, що виносяться на захист, характеризуються методи дослідження, використані в роботі. Підкреслюється теоретичне та практичне значення одержаних результатів, містяться відомості про їхню апробацію, наведено дані про публікації в наукових виданнях.

Розділ 1. «Історіографія, джерельна база та методологія дослідження» складається з чотирьох підрозділів і містить характеристику стану наукової розробки історіографії спадкового права, теоретичних засад і змістового  наповнення поняття «спадкове право» і «спадкові правовідносини».

У підрозділі 1.1. «Дореволюційна історіографія спадкового права (до 1917 року)» здійснено аналіз загальної і спеціальної літератури з проблематики дослідження. Запропоновано класифікувати опубліковані праці за ознаками їхнього виду і характеру на чотири групи: 1) літописи, хроніки й інші джерела, у яких показ чинних на час їхнього створення норм спадкового права має переважно описовий характер; 2) загально-історичні, історично-економічні й історично-філософські праці, у яких поряд із висвітленням соціально-економічних та інших аспектів історичного розвитку розглядаються й аналізуються і проблеми спадкового права; 3) праці цивілістів різних періодів, у яких при аналізі новітніх для авторів правових норм певною мірою робились історичні екскурси в минуле; 4) спеціальні історико-правові праці, присвячені як історії права загалом так й історії цивільного та спадкового права.

До першої групи історичних джерел, у яких висвітлюється питання спадщини, безсумнівно, слід віднести «Руську правду», княжі договірні й духовні грамоти.

До другої групи (литовсько-польської доби) віднесено праці А. Валовського, Я. Длугоша, М. Кромера, М. Меховського, М. Стрийковського та ін. Чільне місце посідає «Рукописання Володимира Васьковича» (1287), у якому йшлося про передачу князем сеньйоральних прав своїм спадкоємцям. Важливе місце займають праці  С. Десницького, Я. Козельського, М. Ломоносова, І. Пніна, О. Поленова, І. Третьякова та ін.

Третю групу складають роботи М. Владимирського-Буданова,  К. Кавеліна,  М. Качалова, О. Куніцина, Д. Мейєра, К. Неволіна, К. Побєдоносцева, Й. Покровського, В. Сергеєвича, В. Синайського, Б. Чичеріна, Г. Шершеневича, на яких базується наука цивільного і спадкового права.

Четверту групу складають спеціальні дослідження історії кодифікації дореволюційного права України, які провели Д. Багалій, В. Баршевський, І. Каманін,         В. Латкін, Г. Максимович, Д. Міллер, М. Слабченко, Ф. Тарановський,  І. Теліченко та ін. Плідно у цій сфері працювали П. Даневський, І. Данилович, О. Кістяківський, М. Сперанський.

Підсумовуючи зміст підрозділу, здобувач водночас зазначає, що праці вчених дорадянського періоду є багатим джерелом щонайпершого фактичного матеріалу. Остання чверть ХІХ – початок ХХ ст. для історіографії спадкового права  України характеризувалися рядом окремих наукових статей, які у своїй сукупності не давали цілісної картини розвитку та процесу прирощення історично-правових знань у частині аналізу еволюції спадкового права, а могли слугувати лише вихідним матеріалом для створення синтезуючих праць цієї проблематики.

У підрозділі 1.2. «Історіографія розвитку спадкового права у працях радянських і зарубіжних вчених (1917–1991 роки)» здійснено аналіз загальної та спеціальної літератури з проблематики дослідження. Здобувач звернув увагу, що радянські й зарубіжні вчені, досліджуючи історію українського права, більшу увагу звертали на ІХ–XVIII ст. Історія ж права України у ХІХ ст. розглядалася тільки побіжно. Запропоновано опубліковані наукові праці радянського періоду за своїм змістом і характером використовуваних методів розділити на п’ять хронологічних відрізків: 1) 1917 – кінець 20-х рр.; 2) 30-ті – середина 50-х рр.; 3) середина 50-х – середина 60-х рр.;        4) середина 60-х – середина 80-х рр.; 5) середина 80-х рр. – 1991 р. За основний критерій виділення цих проміжків було взято таке: а) основна спрямованість досліджень і їхні результати; б) ступінь свободи автора при аналізі досліджуваної проблематики й можливість вільного викладення і відстоювання отриманих наукових результатів.

Безсумнівним авторитетом у перший період в історичній науці користувалися праці В.К. Винниченка, М.С. Грушевського, Д.І. Дорошенка, Н.Д. Полонської-Васи-ленко; в історично-правовій – М.П. Василенка, Р.М. Лащенка; в економічній теорії й науці цивільного права – В.М. Гордона, М.В. Гордона, С.Г. Струміліна та ін. Наступний період збагатив історіографію академічними роботами Г.А. Аксеньонка,        А.В. Венедиктова, Д.М. Генкіна,  Б.Д. Грекова,  А.В. Карасса,  М.В. Колганова,       І.Б. Новицького, Н.В. Рабинович, Б.О. Рибакова. Третій період був позначений певною ліберальною хвилею «відлиги». У цей період було видано монографії з історично-правничої тематики В.А. Дядиченка,  А.Б. Дубровіної, О.С. Компан, В.С. Кульчицького, В.Д. Мєсяца, А. П. Ткача,  П.П. Толочка, К.О. Софроненко, П.Ф. Щербини. Проблемам спадкового права були присвячені дослідження вчених-юристів   Б.С. Антімонова, М.В. Гордона, К.О. Граве, В.К. Дронікова, П.С. Нікітюка, В.І. Серебровського, які містять цілісну теоретичну  розробку більшості проблем спадкового права й залишаються в науковому обігу завдяки високому авторитету їхніх авторів.

Середина 60-х – середина 80-х рр. в історіографії визначається як період застою, який негативно позначився й на розвитку юридичної науки. Серед авторів, які видавали монографічні праці та підручники, домінували російські вчені; вони мали кращі фінансові та видавничі можливості для наукових досліджень.

Останній період  (1985–1991 рр.)  характеризується  переглядом  установле-них теоретичних підвалин, які були сформовані у радянський період. Спадковому        праву присвячені роботи О.С. Іоффе, Т.П. Коваленко, С.Н. Ландкофа, В.А. Рясенцева, К.Б. Ярошенко та ін.

Підсумовуючи зміст підрозділу, здобувач водночас зазначає, що науковий доробок цього періоду є досить значним – як за кількістю публікацій, так і за спектром досліджуваних авторами проблем, і за глибиною їхнього аналізу. Незважаючи на істотні зміни у правовому регулюванні спадкових відносин і попри те, що написані багато років тому, вони містять цілісну теоретичну розробку більшості проблем спадкового права і залишаються в науковому обігу завдяки високому авторитету їх авторів.     

У підрозділі 1.3. «Дослідження еволюції спадкового права в сучасній українській історіографії (1991–2010 роки)» зазначається, що історія спадкового права України в сучасній українській історіографії (1991–2010 рр.) викладена недостатньо та фрагментарно, обмежується в основному короткими історичними екскурсами в минуле цієї проблематики, яка виступає об’єктом безпосереднього дослідження   якогось автора. Вагомий внесок зробили своїми монографічними дослідженнями,   підручниками, навчальними посібниками доктори юридичних наук, професори: Ч.Н. Азімов, Д.В. Боброва, О.В. Дзера, А.С. Довгерт, І.В. Жилинкова, В.І. Кисіль, В.М. Коссак,  Н.С. Кузнєцова, В.В. Луць,  Є.Ф. Мельник, В.Л. Мусіяка, О.А. Підо-пригора, О.О. Підопригора, З.В. Ромовська, М.М. Сібільов, І.В. Спасибо-Фатєєва, Є.О. Харитонов, Я.М. Шевченко та інші вчені.

Питання,  пов’язані із спадкуванням за заповітом, досліджувалися  в  дисерта-

ційних роботах В.К. Дронікова, Г.І. Жаркова, З.Г. Крилової, Т.Г. Крисанової-Кир-санової, О.В. Кутузова, Р.М. Мусієва, А.А. Файншейна, К.В. Храмова, Т.Д. Чепіги. Питання щодо спадкування за законом розроблялися в дисертаціях Н.П. Аслан, А.М. Байзигітова, С.А. Джапарідзе. Спадкування за правом представлення обрав предметом дослідження А.А. Дружнєв. Особливість спадкових правовідносин і спадкового правонаступництва досліджували С.Г. Єгорова, В.Л. Інцас, Н.С. Кирилова, Є.В. Кожевіна, З.І. Можзухіна, С.В. Строк, Н.В. Щербина, Є.О. Рябоконь. Проблемні питання спадкування розглядалися П.С. Нікітюком й У.А. Омаровою.

Значний внесок у теорію спадкового права зробили праці сучасних українсь-ких цивілістів: І.А. Безклубого, Т.В. Бондар, Ю.О. Заіки, І.М. Кучеренко, Р.А. Ма-йданика, Н.О. Саніахметової, С.Я. Фурси, Р.В. Шишки та ін. Істотний внесок у дослідження проблем спадкування зробили дисертаційні дослідження вітчизняних учених В.В. Васильченка, О.Л. Зайцева, С.В. Мазуренко, Є.О. Рябоконя, А.А. Степа-нюк, Є.І. Фурси, В.Ю. Чуйкової, Л.В. Шевчук та ін. Цілісну теоретичну розробку більшості проблем спадкового права України містить монографія українського вченого-цивіліста Ю.О. Заіки «Спадкове право в Україні: становлення і розвиток» (2004).

Завдяки високому рівню дослідження не втратили своєї актуальності й сьогодні праці В.С. Кульчицького і Б.Й. Тищика «Історія держави і права України». – К., 2006, П.П. Музиченка «Історія держави і права України». – К., 2000, О.О. Шевченка «Історія українського права». – К., 2001, двотомна «Історія держави і права України» за редакцією В.Я. Тація, А.Й. Рогожина, В.Д. Гончаренка. – К., 2003. Як і більшість сучасних дослідників, вони лише побічно розглядають проблеми спадкового права в Україні.

Спробу дослідити історію спадкового права України здійснив І.А. Шахрайчук, який опублікував у 2000 р. навчальний посібник «Спадкове право України (Ретроспективний аналіз)», де фрагментарно розглянув історію розвитку законодавства про спадкування від часів Київської Русі до сьогодення, але цей посібник не є синтезною працею. Вагоме значення має кандидатська дисертація О.М. Коросташова «Особливості правового регулювання цивільних відносин у Полтавській і Чернігівській губерніях (перша половина ХІХ століття) (2001), у якій автор дав науковий аналіз особливого правового статусу Полтавської і Чернігівської губерній у складі Російської імперії у першій половині ХІХ ст.

У підрозділі 1.4. «Джерельна база та методологія дослідження» розкривається  методологічна основа дисертаційного дослідження. У роботі здобувач використав діалектичний метод пізнання: закон переходу кількісних змін у якісні дозволив дисертантові довести, що спадкові права невід’ємно пов’язані із загальними правовими нормами певної епохи, які, у свою чергу, об’єктивно відображають стан суспільного, економічного та політичного розвитку певного соціуму; закон єдності й боротьби протилежностей проявився у збігу (на певних етапах) інтересів козацької старшини й шляхти та російського дворянства, яка прагнула основного: юридичного закріплення її особливих переваг і прирівняння в  правах до російського дворянства та пристосуванні існуючого феодально-кріпосницького правопорядку до нових капіталістичних відносин із метою зберегти основні підвалини феодалізму та своєї влади.

Простір історично-правового  дослідження  для застосування  герменевтичного

методу з метою інтерпретації та тлумачення не лише  законів, а й висловлювань юристів епохи, представників громадської думки з питань правових привілеїв для успадкування представниками аристократичної верхівки, достатньо широко був заповнений здобувачем. Аксіологічний метод забезпечив оцінку законодавчих ініціатив козацької старшини та царського уряду щодо їхньої відповідності суспільним очікуванням. Завдяки застосуванню статистичного методу здобувач довів, що причинами кодифікації дореволюційного права України спершу у зв’язку зі зміцненням феодально-кріпосницького ладу, потім із його кризою та розкладом і зростанням капіталістичних відносин були як  соціально-економічні, політичні, так і  технічні. 

Історичний метод використано для відтворення історії виникнення та розвитку

спадкового права України, починаючи з потестарного суспільства до сьогодення; довести як історія українського спадкового права відображала особливості історич-ного процесу розвитку української нації, держави та права.

Використовуючи порівняльно-правовий метод, дисертант намагався якнай-глибше проаналізувати практичний досвід реалізації звичаєвого місцевого права на різних етапах української державності, виявити загальне й особливе в межах окремого історичного періоду (синхронне порівняння), або на різних етапах їхнього роз-витку (діахронне порівняння). Синхронне порівняння автором застосовано при оцінці правового змісту особливих для Полтавської і Чернігівської губерній положень Зводу законів Російської імперії 1842 р. На рівні діахронного порівняння проведено аналіз спадкового права в радянській і незалежній Україні. За допомогою історично-правового методу уможливлювалося ретроспективне пізнання еволюції спадкового права в Україні. Комплексність, усебічність і послідовність дослідження забезпечували структурний, системний, історично-філософський і логіко-філософський методи. Метод моделювання  використано  при  розробці  пропозицій  і  рекомендацій, спрямованих на удосконалення спадкового законодавства та практики його застосування.

Джерельну базу дослідження складають праці дослідників історії держави та права України, історії цивільного і спадкового права, опубліковані та виявлені нормативні акти відповідних галузей права, документи й матеріали фондів Центрального державного історичного архіву України, державного архіву Чернігівської області, Праці етнографічно-статистичної експедиції у західно-руському краї, зібрані П.П. Чубинським, Праці комісії для виучування історії західно-руського та українського права за редакцією М. П. Василенка, а також опублікована судова практика у справах про спадкування.