ДЕРЖАВНИЙ КОНТРОЛЬ ЗА ДІЯЛЬНІСТЮ МІЛІЦІЇ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначається її мета та основні завдання, об’єкт і предмет проведеного дослідження, окреслюються методологічні засади його здійснення. Також розкривається наукова новизна положень, що виносяться на захист, визначається теоретична та практична значущість здобутих результатів, їх апробація та впровадження, наводяться дані про публікації автора і структуру дисертації.

Розділ 1 «Теоретичні основи інституту державного контролю за діяльністю міліції» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. «Загальнотеоретичні уявлення про державний контроль» визначається, що держава є одним із головних суб’єктів здійснення контрольної функції в суспільстві. Вона наділена реальними повноваженнями і має можливості для впливу на суспільство, у ході здійснення якого покладається і на результати контролю. У своїх діях держава виходить із пріоритету загальнолюдських цінностей, за якого в центрі уваги перебуває людина, її права та свободи. На це має бути спрямована діяльність держави взагалі, а серед заходів її забезпечення належне місце посідає контроль за відповідністю дій державних органів, посадових осіб, державних службовців поставленим завданням у визначених для цього межах.

У юридичній літературі контроль здебільшого розглядають як функцію державних органів, хоча є праці, в яких він виступає як правова форма, як метод чи принцип діяльності державних органів, але у переважній більшості, контроль розглядається саме як один із засобів забезпечення дотримання законності й дисципліни в державному управлінні.

Оновлення сутності та призначення державного контролю спонукає до визначення співвідношення таких понять, як «контроль» і «нагляд». На підставі проведеного аналізу стверджується, що контроль – це сукупність дій зі спостереження за функціонуванням відповідного об’єкта контролю з метою: отримання об’єктивної та достовірної інформації про стан справ на ньому; застосування заходів попередження правопорушень (з правом прямого втручання в оперативну діяльність об’єкта контролю); надання допомоги підконтрольному об’єкту у поновленні законності і дисципліни; встановлення причин і  умов, які сприяють порушенню вимог правових норм; вжиття заходів щодо притягнення винних осіб до юридичної відповідальності. У свою чергу, нагляд – аналіз стану додержання законності і дисципліни у відповідних суспільних відносинах, який здійснюється прокуратурою із застосуванням наданих їй законом засобів і форм, але без безпосереднього втручання в оперативну та іншу діяльність відповідного піднаглядного об’єкта.

Таким чином, державний контроль має багатоаспектний характер. Робиться висновок, що державний контроль – це сукупність дій уповноважених державних органів та службових осіб щодо спостереження за функціонуванням відповідного об’єкта контролю з метою: отримання об’єктивної та достовірної інформації про стан справ на ньому; застосування заходів щодо попередження правопорушень із правом прямого втручання в оперативну діяльність об’єкта контролю; надання допомоги підконтрольній структурі в поновленні законності і дисципліни; встановлення причин і умов, що сприяють порушенню вимог правових норм; застосування заходів щодо притягнення винних осіб до правової відповідальності.

У підрозділі 1.2. «Історичні етапи становлення державного контролю за діяльністю міліції» увага приділяється розгляду державного контролю з часів Київської Русі до незалежності України.

Зазначено, що за Козацької доби міліції як окремого органа влади не було. Поява спеціалізованих поліцейських органів у Російській імперії припадає на часи діяльності Петра І, який формував увесь державний апарат. Відповідно до указу від 25.05.1718 р. в столиці імперії Петербурзі запроваджувалася посада генерал-поліцмейстера. У Києві поліція створюється дещо пізніше – 1733 р.

Зростання злочинності в імперії, нагальна необхідність удосконалення системи державного управління зумовили його реформування. Початком далекосяжних реформ у державно-правовій сфері був Маніфест Олександра І від 08.09.1802 р. «Про заснування міністерств». Відповідно до маніфесту створювалося вісім міністерств: військово-сухопутних сил, військово-морських сил, закордонних справ, юстиції, комерції, фінансів, народної освіти, внутрішніх справ.

Виконання міністерством внутрішніх справ надто широкого кола завдань не дозволяло його керівництву зосередити увагу на удосконаленні діяльності поліції, чого вимагали потреби часу. 25.07.1811 р. було оголошено про створення Міністерства поліції.

Фактично контрольні органи на Україні почали діяти з початку 1919 р., після визволення від німецьких окупантів. 15.01.1919 р. у складі Уряду УСРР був утворений відділ контролю, а згодом на його основі – Народний комісаріат Державного контролю УСРР (НК ДК). До нього спочатку входила і заснована в січні 1919 р. Верховна соціалістична інспекція, яка на початку травня 1919 р. виділилася з НК ДК у самостійний Народний комісаріат соціалістичної радянської інспекції (НК СРІ).

У 1920 р. була утворена Робітничо-селянська інспекція. РСІ мала право притягувати до судової відповідальності службових осіб за допущені ними зловживання або звільняти з роботи. Законні вимоги РСІ повинні були виконуватися всіма органами апарату управління. У 1934 р. на XVII з’їзді партії замість єдиного контрольного органу ЦКК РСІ було створено два контрольних центри – Комісія партійного контролю при ЦК ВКП (б) і Комісія радянського контролю при Радянському народному комісаріаті СРСР. На виконання рішень Пленуму ЦК КПРС у 1962 р. було утворено Комітет партійно-державного контролю ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР – єдиний центр, який спрямовував і координував діяльність усіх контрольних органів.

Отже, у різні часи в Україні існувало широке коло контрольних органів, які виконували свої повноваження зі спостереження за діяльністю міліції, спрямовували і координували її діяльність.

У підрозділі 1.3. «Принципи державного контролю за діяльністю міліції» акцентується увага на тому, що принципи контролю за діяльністю міліції становлять собою об’єктивні закономірності і відносини суспільно-політичної природи, що визначають зміст, організаційну структуру та ефективність функціонування складових контрольних правовідносин.

Принципи контролю за діяльністю міліції виступають у вигляді певних нормативно закріплених наукових положень, що застосовуються в теоретичній і практичній контрольній діяльності з метою підвищення ефективності функціонування підконтрольного об’єкта, а також суб’єкта контролю.

Державний контроль за діяльністю міліції розглядається як комплекс здійснюваних відповідно до Конституції і законів України правових, організаційних, інформаційних та інших заходів для забезпечення неухильного дотримання законності й відкритості в діяльності міліції, сприяння їх ефективній діяльності і виконанню покладених на них функцій, зміцненню державної дисципліни.