| Краткое содержание: |
У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, охарактеризовано ступінь її наукової розробки, зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначено мету і завдання, об’єкт і предмет дослідження, методологічну базу дослідження, розкрито наукову новизну одержаних результатів та їх теоретичне та практичне значення, зазначено відомості про апробацію та публікації положень дисертації, наведено інформацію про її структуру та обсяг.
Розділ 1 «Адміністративні процедури в публічному адмініструванні» складається із двох підрозділів.
У підрозділі 1.1. «Адміністративні процедури в діяльності публічної адміністрації» здійснюється аналіз наукових досліджень проблем правової регламентації адміністративних процедур. Адміністративна процедура здатна підвищувати ефективність діяльності публічної адміністрації та забезпечити правовий режим дотримання прав і свобод фізичних і юридичних осіб, є дієвим засобом захисту проти зловживань і свавілля з боку суб’єктів владних повноважень. Сьогодні залишаються стереотипи звичного ставлення до «спрощеної» юридичної регламентації процесуальних відносин в діяльності суб’єктів владних повноважень. У роботі доведено, що існує безперечний зв’язок між такими поняттями, як адміністративна процедура та адміністративне провадження, де адміністративне провадження має загально-регламентуючий, а адміністративна процедура – індивідуально-регламентуючий характер. Запропоновано такі визначення понять «адміністративна процедура» та «адміністративне провадження», виходячи з їх нерозривного зв’язку: адміністративна процедура – це ініційоване належним суб’єктом адміністративне провадження щодо реалізації конкретного права чи забезпечення виконання конкретного обов’язку; адміністративне провадження – це визначений законодавством порядок підготовки і прийняття рішень та вчинення дій суб’єктами владних повноважень (органами публічної адміністрації).
У підрозділі 1.2. «Судовий контроль за здійсненням адміністративних процедур затримання, огляду та вилучення» досліджено систему заходів примусу як систему відповідних адміністративних процедур. Подано різні погляди на систему та характеристику заходів примусу, в першу чергу, затримання, огляду та вилучення. Порядок здійснення процедур застосування заходів адміністративного примусу має бути врегульований законами України. Під час застосування заходів адміністративного примусу (зокрема, затримання, огляду та вилучення) органи публічної влади широко реалізують дискреційні повноваження. Дискреційні повноваження реалізуються щодо конкретної особи у вигляді адміністративної процедури. Важливим є не матеріальна норма, що припускає існування того чи іншого заходу примусу, а саме механізм, процедура їх реального застосування в конкретній ситуації. Дисертант приходить до висновку, що для використання дискреції необхідна наявність двох умов. По-перше, дискреція має здійснюватись в межах закону і тільки в тих випадках, коли ситуація не врегульована юридичними засобами або є наявними прогалини в праві, розсуд посадової особи може бути вільним. По-друге, дія або рішення, що приймалось в умовах використання розсуду посадовою особою, повинно реалізувати публічний (спільний) інтерес, підлягати перевірці, гласному державному і громадському контролю. Відсутність належної і вичерпної нормативної регламентації здійснення таких процедур обумовлює необхідність забезпечення здійснення належного контролю за законністю застосування дискреційних повноважень. З метою забезпечення реалізації прав та свобод особи запроваджено систему судового контролю. Такий судовий контроль має визначити правомірність рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень під час здійснення адміністративної процедури. Важливе місце в здійсненні судового контролю займають саме адміністративні суди. В дисертаційному дослідженні з’ясовані можливості адміністративного судочинства щодо визначення правомірності здійснення найбільш поширених процедур застосування заходів примусу, а саме затримання, огляду та вилучення.
Розділ 2 «Особливості адміністративно-правової регламентації процедур затримання, огляду та вилучення» складається із трьох підрозділів.
У підрозділі 2.1. «Особливості адміністративно-правової регламентації процедури затримання» зазначається, що особливість нормативного забезпечення застосування адміністративного затримання, полягає в тому, що процедури його застосування передбачені у, майже, 40 нормативних актах. За даними Державного комітету статистики України за 2008 р. до адміністративної відповідальності було притягнуто 9 млн 874 тис. осіб. Що стосується адміністративного затримання як форми позбавлення волі, то чинна на сьогодні процедура застосування цього засобу потребує певного вдосконалення. Насамперед, необхідно компенсувати процесуально-правовий статус затриманої особи, зокрема, через надання їй права не лише оскаржувати відповідне рішення в суді, але й вимагати відшкодування збитків, завданих затриманням на подовжений строк. Основними нормативно-правовими актами, якими врегульовано процедуру затримання є Кодекс України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП), Митний кодекс України, Закон України «Про міліцію». Так, Закон України «Про міліцію» встановлює 10 підстав для застосування затримання особи. Сам Закон не містить конкретної процедури застосування адміністративного затримання особи. КУпАП не встановлює ніяких процесуальних гарантій при доставленні особи. Гарантії прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності мають бути поширені і на осіб, які піддані доставленню відповідно до статті 259 КУпАП. Тому виділяти доставлення, як окрему процедуру недоцільно. Доставлення є технологічною процедурою, що забезпечує затримання особи з подальшим доставлення до місцезнаходження органу внутрішніх справ, іншого органу. Проведено порівняльний аналіз процедури затримання в поліції США та Великої Британії та міліції України, надано пропозиції щодо запровадження міжнародних стандартів затримання осіб, які піддані такому затриманню правоохоронними органами.
Дисертант робить висновок про те, що має бути запроваджено особливий правовий режим затримання. Це означає, що особа, яку тимчасово обмежують у можливості реалізації своїх прав, має бути забезпечена належним правовим захистом. В першу чергу, має бути запропонована єдина для всіх органів, уповноважених здійснювати адміністративне затримання особи, стандартна процедура затримання. Затримання особи має проводитись лише з письмового дозволу керівника органу або іншої уповноваженої особи. Мають бути розроблені та оприлюднені умови тримання осіб в спеціальних приміщеннях, так само як і характеристика таких спеціальних приміщень. Такі приміщення мають утворювати окрему зону з особливими правилами доступу, навіть співробітників самих правоохоронних органів.
У підрозділі 2.2. «Особливості адміністративно-правової регламентації процедури огляду» зазначається, що огляд залежно від мети і порядку його застосування може бути і адміністративно-запобіжним заходом, і заходом адміністративного припинення, хоча в законодавстві необхідно чітко і повно передбачити підстави і порядок його застосування. До групи адміністративно-примусових заходів попереджувального характеру, визначених нормами адміністративного права України, входить зокрема: огляд – особистий огляд і огляд речей, вантажів, багажу, транспортних засобів, зброї, боєприпасів, різних об’єктів. Огляд в системі адміністративно-правових заходів може розглядатися як: особливий вид адміністративно-правових відносин; форма здійснення владних дій; метод здійснення владних повноважень; різновид контролю; адміністративна процедура.
Розглянуто особливості правової регламентації різних видів огляду, проведено порівняльний аналіз між проведенням огляду та здійсненням контролю. Розглянуто особливості проведення процедури огляду відповідно до КУпАП. Встановлено перелік суб’єктів владних повноважень, які мають право здійснювати особистий огляд. Внесено пропозицію включити до переліку засобів встановлення фактичних даних, що можуть бути доказами в справі, протокол огляду.
У підрозділі 2.3. «Особливості адміністративно-правової регламентації процедури вилучення» зазначено, що тріаду заходів примусового характеру після затримання, огляду завершують заходи, пов’язані із вилученням речей або документів. Вилучені речі або документи є доказом в справі про адміністративне правопорушення і вони можуть бути знаряддям або безпосереднім об’єктом правопорушення. Вилучення торкається такої проблеми, як втручання у право власності особи. Суб’єкт владних повноважень повинен враховувати режим майна, що знаходиться у власності особи. Найчастіше вилучення здійснюється в межах провадження в справах про адміністративні правопорушення, як захід його забезпечення. Основна ідея можливості проведення вилучення речей та документів полягає в тому, що орган, який складає протокол про адміністративне правопорушення має забезпечити відповідні докази та забезпечити майбутнє виконання постанови по справі. Низка статей КУпАП передбачає застосування оплатного вилучення або конфіскації, як адміністративного стягнення. Можливість застосування стягнення як раз і визначає доцільність проведення вилучення речей і документів, що є знаряддям або безпосереднім об’єктом правопорушення. Пропонується передбачити, що в справах про адміністративні правопорушення, в санкціях яких, як стягнення може бути застосовані конфіскація або ж оплатне вилучення предмету, правом проводити вилучення речей мають наділятися уповноважені посадові особи органів, які мають право складати протоколи про такі правопорушення. На підставі дослідження запропоновано нову редакцію статті 265 КУпАП.
Розділ 3 «Оскарження процедур затримання, огляду та вилучення в адміністративному судочинстві» складається із двох підрозділів.
У підрозділі 3.1. «Межі оскарження в адміністративному судочинстві затримання, огляду та вилучення» на конкретних справах досліджено межі, в яких особа може захистити свої права за допомогою адміністративного судочинства. Вивчення судової практики застосування можливостей адміністративного судочинства для оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень у провадженні в справах про адміністративні правопорушення дає можливість зробити певні висновки. Було досліджено 320 рішень, що приймалися адміністративними судами. Найчастіше адміністративні суди розглядають скарги на незаконне вилучення документів, транспортних засобів, земельних ділянок, фінансових активів, незаконне затримання особи, незаконне затримання транспортного засобу. Адміністративний суд, розглядаючи такі справи, приймав рішення щодо задоволення адміністративного позову в повному обсязі (37,0 % вивчених справ), часткового задоволення адміністративного позову (21,0 %), відмови в задоволенні адміністративного позову (37,0 %), ухвалював рішення про те, що адміністративний позов не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства (5,0 % вивчених справ).
Вивчення справ призвело до необхідності з’ясування меж, в яких адміністративний суд може приймати рішення в разі оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень в провадженні в справах про адміністративні правопорушення. На прикладі конкретних судових справ досліджено особливості оскарження протоколів про адміністративне правопорушення, огляду та вилучення в порядку адміністративного судочинства.
У підрозділі 3.2. «Особливості розгляду справ щодо оскарження затримання особи, огляду та вилучення» звертається увага, що, в першу чергу, особа намагається поновити справедливість, якщо вважає, що рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень порушили її права.
Розглянуто особливості оскарження затримання, огляду та вилучення. Проаналізовані проблемні питання визначення підсудності справ, строків звернення до адміністративного суду, змісту позовної заяви, процесуальних можливостей суду при розгляді таких справ, збору доказів, судовим рішенням. Наприклад, в статті 267 КУпАП передбачена можливість оскарження застосування заходів забезпечення провадження, але строків такого оскарження КУпАП не встановлює. Тому, в разі оскарження заходів забезпечення провадження, в тому числі затримання, огляду та вилучення, має діяти загальний річний строк відповідно до статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАСУ). Визнано необхідним внести зміни до статті 105 КАСУ, запропоновано частину 3 статті 105 викласти у новій редакції. Підставами для оскарження може бути проведення огляду або вилучення не уповноваженими на те особами, відсутність або ж відмова процесуального оформлення проведеного огляду та вилучення, проведення огляду та вилучення без залучення понятих, відсутність пояснення мотивів проведення огляду. Мета є обов’язковою ознакою при проведенні затримання та огляду. Саме під час оскарження здійснення огляду необхідно звертати увагу на мотиви його проведення.
Дисертантом внесено пропозицію щодо встановлення адміністративної відповідальності за незаконні дії щодо затримання особи, проведення огляду або вилучення, якщо в діях посадової особи відсутні ознаки злочину, передбаченого статтею 371 Кримінального Кодексу України. Запропоновано доповнити КУпАП статтею 184-2, якою передбачено адміністративну відповідальність посадових осіб правоохоронних органів за незаконне затримання особи, проведення огляду або вилучення.
|
