ДОКУМЕНТ ЯК ПРЕДМЕТ ЗЛОЧИНІВ У СФЕРІ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження; вказується на зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами; визначається мета, завдання дослідження, його об’єкт і предмет, використані методи та емпірична основа, формулюються основні теоретичні положення, які обумовлюють наукову новизну, визначається практичне значення одержаних результатів та їх апробація.

Розділ 1. «Поняття та ознаки документів як предметів злочинів та їх кримінально-правове значення» складається з двох підрозділів, присвяченим поняттю, ознакам та видам документів, що мають загальноправове та кримінально-правове значення.

У підрозділі 1.1. «Поняття та ознаки документів у кримінальному праві» здійснено огляд законодавства та монографічної літератури за темою дослідження. Основну увагу приділено дослідженню змісту та ознак документа, співвідношенню поняття «документ» у загально-правовому та кримінально-правовому значені. Здійснено історико-правовий екскурс щодо введення в обіг поняття «документ» у значенні письмового свідоцтва, а також розглянуто трактування цього поняття як у вузькому, так і широкому значеннях.

В Україні визначення документа міститься в трьох законах України та чотирьох ДСТУ. Для з’ясування кримінально-правового поняття документа автором визначено поняття документа в його загально-правовому розумінні. Документом є інформація, зафіксована на матеріальному носії, основною функцією якого є зберігання та передавання її у часі та просторі. Ознаками документа є: речовинна форма, зазначена в законах як матеріальний носій; наявність смислового змісту; знаковість; приналежність для сприйняття інформації у часі та просторі з метою суспільного використання і зберігання.

Автором здійснено класифікацію документів за ознаками змісту: приналежністю для сприйняття, каналом сприйняття інформації, ступенем поширеності, способом документування.

У підрозділі здійснено порівняльно-правовий аналіз поняття «документ» у кримінальному законодавстві країн СНД, Республіки Польща, Швеції, Данії, США. Наявність у КК цих країн таких норм-дефініцій можна визначити як позитивне явище законотворчої техніки, що сприяє правильній кваліфікації злочинів, у яких документи є предметом їх вчинення.

Запропоновано авторське визначення документа в кримінально-правовому аспекті, де документ повинен мати юридичну силу і засвідчувати який-небудь факт, що має правове значення.

Проаналізовано також види документів, що передбачені КК України, при цьому особливу увагу приділено тим з них, що безпосередньо зазначені в диспозиціях кримінально-правових норм у сфері господарської діяльності, які можуть бути предметом вчинення злочинів (документи на переказ – ст. 200; проїзні документи і документи на перевезення вантажу – ст. 215; документи, що відображають господарську чи фінансову діяльність – ст. 221; документи, що подаються для реєстрації випуску цінних паперів – ст. 223¹; приватизаційні документи – ст. ст. 233, 234, 235).

У підрозділі 1.2. "Документи як предмет злочинів та їх кримінально-правове значення" доводиться, що документ як предмет злочину у сфері господарської діяльності є самостійною ознакою складу злочину у ряді випадків предмет злочину входить у предмет суспільних відносин, що охороняється кримінальним законом, а в інших випадках вони не співпадають, а отже предмет злочину виконує самостійну роль.

Аналізуючи норми кримінального законодавства, автор поділяє документи на справжні (дійсні та недійсні) та підроблені. Вони можуть бути одержані законним чи незаконним шляхом та матеріалізуються у вигляді оригіналів, дублікатів та копій. Такі документи виступають предметами злочинів у сфері господарської діяльності як: паперові та електронні; документарні та бездокументарні; офіційні та неофіційні; цінні та бухгалтерські; видані державними органами та юридичними чи фізичними особами; забезпечені державою чи юридичною особою; іменні та на пред’явника; майнові та грошові, що враховується при кваліфікації господарських та інших суміжних складів злочинів.

Дисертант приєднується до пануючої у вітчизняній кримінально-правовій доктрині тези про те, що всі документи поділяються на офіційні та неофіційні (приватні). У роботі зазначається відсутність єдності думок щодо визначення поняття «офіційний документ». У зв’язку з цим автором на основі узагальнення положень чинного законодавства, теорії кримінального права, а також правозастосовної практики вважається, що офіційним є документ, який має такі обов’язкові ознаки: містить на будь-яких носіях інформацію; засвідчує факти, що мають юридичне значення; створений уповноваженою на те державою юридичною або фізичною особою; має встановлену законом чи іншим нормативним актом форму та реквізити; підпадає під дію системи реєстрації, строгої звітності і контролю за обігом. Водночас акцентується увага на тому, що поняття, які вживаються в законодавстві України, повинні сприяти однозначному тлумаченню у різних галузях права та правозастосовної діяльності. Зокрема зазначається, що в КК деяких зарубіжних країн (наприклад, КК Республіки Болгарія) використовуються такі терміни, як «офіційний документ», «недійсний документ», що є позитивним і доцільним при класифікації документів, які мають кримінально-правове значення, при визначенні та кваліфікації злочинів у сфері господарської діяльності.

У підрозділі також аналізуються види документів, що використовуються при вчиненні злочинів, в тому числі у сфері господарської діяльності за такими критеріями: найменуванням (заяви, інструкції, протоколи та ін.); походженням (службові та особисті інструкції, протоколи тощо); місцем створення (внутрішні, зовнішні та ін.); призначенням (організаційні, розпорядчі, обліково-фінансові, господарсько-договірні та ін.); напрямком (вхідні й вихідні); формою (стандартні й нестандартні); строками виконання (звичайні безстрокові, термінові й дуже термінові); ступенем гласності (секретні й несекретні); стадіями створення (оригінали, копії й витяги); складністю (прості і складні); строками зберігання (постійного, тривалого і тимчасового зберігання); технікою відтворення (рукописні й відтворені механічним способом); носієм інформації (оформлені на папері, диску, фотоплівці та ін.).

Розділ 2. «Кримінально-правова характеристика документів як предметів злочинів у сфері господарської діяльності» складається з трьох підрозділів, у яких здійснено класифікацію, визначено властивості та відмежовано документи як предмети злочинів від їх засобів у сфері господарської діяльності.

У підрозділі 2.1. «Класифікація документів як предметів злочинів у сфері господарської діяльності» автор констатує відсутність поглиблених кримінально-правових досліджень питань, пов’язаних з предметами окремих видів злочинів в залежності від їх особливостей, зокрема злочинів у сфері господарської діяльності, що вчинюються з використанням документів.

Для вирішення цього завдання дисертант на основі аналізу злочинів у сфері господарської діяльності, предметом яких виступають документи, обґрунтував критерії для класифікації цих суспільно небезпечних діянь. Такі критерії, на думку автора, обумовлюється особливостями зв’язку документів як предметів зазначених злочинів за: 1) видовим та безпосереднім об’єктами посягання; 2) предметом злочину (основний, додатковий, опосередкований); 3) характером та обсягом злочинних дій з приводу предмету або впливу на останній; 4) формою вини, мети і мотиву з приводу поводження з предметом злочину; 5) ознаками винних – як суб’єктів господарювання або осіб, для яких така діяльність не є основною функцією.

На підставі аналізу кримінально-правових норм розділу VІІ Особливої частини «Злочини у сфері господарської діяльності», автор дійшов висновку, що документи як предмети цих злочинів розподіляються на такі види: а) підроблені гроші (ст. 199); б) валютні цінності, виручка в іноземній валюті (ст.ст. 201, 207); в) валютні рахунки (ст.208); г) кошти, бюджетні кошти (ст.ст. 209, 210, 211); г) ліцензії, цінні папери, підроблені цінні папери (ст.ст. 202, 213, 224, 232¹, 232², 234); бухгалтерські, облікові платіжні (ст.ст. 200, 221); д) інші документи (ст.ст. 200, 201, 202, 206, 213, 216, 223, 223¹, 223² , 233, 235 КК України).

Особливу увагу автор приділяє зростанню останнім часом криміналізованих господарських діянь, в яких інформаційна складова визнається предметом цих злочинів, що обумовлюється вживання законодавцем при формулюванні таких складів злочинів конструкцій "недостовірна інформація" (ст.ст. 209¹, 222, ст.232²), "недостовірні відомості" (ст. 220, 223¹) "інсайдерська інформація" (ст.232¹) та ін., з чим не можна погодитись. Автор вважає, що інформація у господарських злочинах не є їх об’єктом або предметом, адже вона фактично завжди матеріалізується через документи як предмети конкретних суспільно небезпечних діянь у сфері господарювання.

У роботі відзначається, що на відміну від КК України зарубіжне кримінальне законодавство більш спрямовано на запобігання злочинів, пов’язаних із підробленням документів. Так, у багатьох КК країн Європи злочини, що виразилися у підробці та використанні підроблених документів (Болгарія, Данія, Нідерланди, ФРН, Польща, Франція, Швейцарія, Швеція), взагалі розташовані у самостійних розділах (главах). Така превенція має особливе значення щодо злочинів у сфері господарської діяльності та пояснюється тим, що сучасна економічна система в Європі склалася вже в 50-60 роках ХХ ст., і це дало змогу забезпечити належну законодавчу базу, визначити найбільш суспільно небезпечні діяння та визначити документи однією із головних ознак господарських складів злочинів. В Україні ж економічні реформи почалися тільки наприкінці 80-х років ХХ ст., а реформування у сфері банківської, фінансової, господарської діяльності тривають і досі.

У підрозділі 2.2. «Властивості документів як предметів злочинів у сфері господарської діяльності» досліджено властивості документів як предметів злочинів у сфері господарської діяльності, яким притаманні ознаки, що обумовлюють розподіл документів на види залежно від їх ролі у складі злочину, зокрема за: 1) фізичними якостями; 2) сферами господарської діяльності; 3) формами власності; 4) функцією; 5) стадією реалізації; 6) статусом; 7) ступенем формалізації; 8) категорію доступу; 9) колом користувачів.

Дисертант на основі аналізу злочинів у сфері господарської діяльності виявив пряму залежність між властивостями документів і вчинюваними з їх приводу або впливу на них діяннями. Значну увагу приділено тим видам суспільно небезпечних діянь, що пов’язані зі справжніми або підробленими документами, оскільки з’ясування саме цих ознак предметів злочинів має важливе значення для кваліфікації останніх при викраденні, приховуванні, втраті, ухиленні від надання, знищення і пошкодження, придбання, збуті, видачі, використанні документів.

На думку дисертанта, доцільно уніфікувати опис окремих ознак господарських злочинів, для чого у ст. 209¹ КК України слова «умисне неподання» та «несвоєчасне подання» замінити поняттям «ухилення», яке охоплює всі різновиди невиконання особою своїх обов’язків.

У роботі обґрунтовується недоцільність надмірної деталізації ознак об’єктивної сторони складів злочинів, передбачених ст.ст. 158, 199, 200, 216, 217, 221, 224 КК. Зокрема, у назві та диспозиціях зазначених статей вказується три форми підроблення документів – «фальсифікація», «виготовлення», «підробка». У назві та диспозиціях ч. 2-3 ст. 158, ч. 1 ст. 199, ст.ст. 200, 216, 217, 221, 224 КК України терміни «фальсифікація», «виготовлення», «підробка» пропонується замінити на «підроблення», що полегшить застосування положень цих статей КК України, сприятиме правильній кваліфікації цих злочинів та індивідуалізації покарання. Поняттям «підроблення документів» охоплюються «фальсифікація», «виготовлення», «підробка» як способи дій при впливі на предмет злочину.

На думку автора, придбання деяких підроблених документів з метою їх подальшого використання (збуту) потребує криміналізації у зв’язку з великою суспільною небезпекою цього діяння, що підтверджується зарубіжним досвідом (КК ФРН, Казахстану).

Властивості документів як предметів господарських злочинів дозволяють зробити висновок про наявність або відсутність конкретного складу злочину, характеристики документів можуть слугувати підставою для відмежування злочинних дій від незлочинних, кількісні характеристики цих предметів впливають на кваліфікацію господарських злочинів.

У підрозділі 2.3. «Відмежування документів як предметів злочинів від засобів вчинення злочинів у сфері господарської діяльності» зазначається, що в науці кримінального права питання про предмет злочину є дискусійним та вимагає його відмежування при кваліфікації господарських злочинів від засобів їх вчинення. Автором з’ясовано, що за даними опитування при кваліфікації злочинів, вчинених із використанням документів, на практиці виникають певні труднощі, оскільки документи часто виступають в якості різних ознак злочину, а саме: предметом – ст.ст. 200, 215, 221, 223¹, 233, 234, 235, а також засобом – ст.ст. 201, 212, 212¹ КК України. Проблема ускладнюється ще й тим, що матеріали кримінальних справ про злочини у сфері господарської діяльності взагалі насичені великою кількістю документів.

За результатами анкетування працівників державної служби боротьби з економічною злочинністю і співробітників підрозділів досудового слідства та суддів, встановлено, що найбільш складними для доказування, та найбільшою кількістю помилок у слідчій, судовій практиці є питання, пов’язані з визначенням та відмежуванням документів як предметів господарських злочинів від засобів їх вчинення. Такі труднощі, як відзначили респонденти, виникають при визначенні документів як предмету злочинів у ст. 208 – 29 %, ст.ст. 223, 223¹, 224  – 37 %, при визначенні засобів вчинення злочинів у ст.ст. 207, 208, 209, 209¹ – 13 %, ст. 221 – 15 %, ст.ст. 231, 232, 232¹, 232² – 14 %, при відмежування предмету від засобів у ст. 221 – 49 %, ст. 223¹ – 29 %. Ситуація ще більше ускладнюється у 57 % випадків, коли кваліфікація здійснюється за наявності сукупності злочинів.