| Краткое содержание: |
У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, визначаються зв’язок роботи із науковими програмами, планами, темами; мета та завдання, об’єкт і предмет, методи дослідження; формулюються положення, що виносяться на захист і становлять наукову новизну, їх теоретичне та практичне значення; містяться відомості про публікації й апробацію основних положень роботи.
Розділ 1. «Теоретико-правові основи державного контролю у сфері фінансових послуг» складається з чотирьох підрозділів, в яких розглядається поняття фінансової послуги, державного контролю у сфері фінансових послуг, загальні положення про суб’єктів державного контролю у вказаній сфері, а також специфіка зарубіжного досвіду правового регулювання державної контрольної діяльності у галузі фінансових послуг.
У підрозділі 1.1. «Фінансові послуги в Україні: поняття, види, правове регулювання» досліджується правове регулювання послуг взагалі та фінансових зокрема.
Загальні правові основи у сфері надання фінансових послуг, здійснення регулятивних і наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг встановлені Законом України від 12 липня 2001 р. «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».
У підрозділі детально аналізується ст. 4 Закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг», яка містить перелік фінансових послуг, а також розглядається спеціальне правове регулювання окремо взятих фінансових послуг, як-от: 1) випуск платіжних документів, платіжних карток, дорожніх чеків та/або їх обслуговування, кліринг, інші форми забезпечення розрахунків; 2) довірче управління фінансовими активами; 3) діяльність з обміну валют; 4) залучення фінансових активів із зобов'язанням щодо наступного їх повернення; 5) фінансовий лізинг; 6) надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту; 7) надання гарантій та поручительств; 8) переказ грошей; 9) послуги у сфері страхування та накопичувального пенсійного забезпечення; 10) торгівля цінними паперами; 11) факторинг; 12) інші операції, які відповідають критеріям, визначеним у вказаному Законі.
Важливе значення у процесі правового регулювання перерахованих послуг мають акти ЄС. Зазначається, що жодна із директив чи інших актів ЄС прямо не передбачає регулювання одного питання, а саме державного і міждержавного контролю у сфері фінансових послуг, а стосується лише нагляду. Проте це не означає, що дане питання взагалі ігнорується, адже майже кожен акт так чи інакше його все ж таки зачіпає.
Аналізуючи загальноправові основи регулювання фінансових послуг в Україні, дисертант дійшов висновку, що з-поміж чинників, які сприяли розвитку вітчизняного ринку фінансових послуг, можна окреслити, зокрема, такі: створення відповідної законодавчої та нормативно-правової бази (на сьогодні вже можна стверджувати, що така база існує, проте потребує свого подальшого вдосконалення та розвитку); набуття Україною статусу країни з ринковою економікою (це, у свою чергу, сприяє розвитку міжнародного ринку фінансових послуг); поступова адаптація законодавства України до законодавства ЄС (зокрема, у сфері фінансових послуг); розвиток світового ринку фінансових послуг (формуються світові центри фінансових послуг); потреба в інвестуванні вільних коштів фізичних та юридичних осіб та у забезпеченні обігу цих коштів (є необхідність задовольняти бажання споживачів фінансових послуг, які бажають певним чином продати (або «здати в оренду») свої тимчасово вільні кошти, щоб у майбутньому повернути їх); розвиток безготівкових розрахунків, безпаперової форми звітності (це спонукає до розвитку міжбанківських розрахунків як в Україні, так і за її межами); розвиток міжнародної торгівлі, міжнародної співпраці у різних сферах і галузях економіки (а це сприяє знову ж таки розвитку безготівкових розрахунків).
За результатами опитування 316 осіб щодо стану їх обізнаності із проблемами на ринку фінансових послуг встановлено, що 99 % мали проблеми з отриманням фінансових послуг, зокрема такими: затримування трансакцій, невиплата переказу, блокування карток; 92 % респондентів не оскаржували дії надавача фінансових послуг. На питання, які органи найбільш ефективно контролюють ринок фінансових послуг, 72 % назвали Національний банк України, 8 % – Національний банк України, Держкомфінпослуг, 20 % – Національний банк України, органи державної податкової служби та інші контролюючі органи, 94 % опитаних, можливо, через незнання інших органів, назвали Національний банк України як орган, що найбільш ефективно контролює ринок фінансових послуг.
У підрозділі 1.2. «Поняття та особливості державного контролю у сфері фінансових послуг» розглядаються загальні теоретико-правові питання державного контролю з їх екстраполюванням на фінансові послуги. Визначено, що державний контроль у сфері фінансових послуг має на меті попередження, виявлення та усунення певних відхилень чи недоліків, вжиття заходів впливу до порушників і, звичайно, запобігання вчинення порушень у майбутньому.
Правове регулювання державного контролю у сфері фінансових послуг – це один із засобів впливу на відповідні суспільні відносини з метою їх упорядкування в інтересах споживачів і надавачів фінансових послуг.
Визначено, що поруч із державним контролем у сфері фінансових послуг, існує державне регулювання сфери фінансових послуг. Дисертант дає таке визначення поняття державного контролю у сфері фінансових послуг: це діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, інших органів у межах повноважень, передбачених законом, що полягає у цілісному та безперервному відстеженні результатів діяльності фінансових установ з метою забезпечення їх надійності і стійкості, а також щодо виявлення й запобігання порушенням вимог законодавства зазначеними установами та забезпечення інтересів споживачів фінансових послуг. На відміну від контролю, державне регулювання сфери фінансових послуг полягає у розробленні та виданні уповноваженими органами на підставі законів різних підзаконних нормативно-правових актів, що регламентують види і способи діяльності фінансових установ; це своєрідна система заходів, за допомогою яких уповноважені органи та установи забезпечують стабільне, безпечне функціонування фінансових установ, запобігають дестабілізуючим процесам у фінансово-кредитній системі держави. Такі заходи здійснюються для своєчасного реагування на порушення та негативні тенденції в діяльності фінансових установ з метою їх нормалізації, зміцнення фінансового стану, підтримки стабільності та надійності фінансово-кредитної системи у цілому.
Зроблено висновок про те, що для того, аби державний контроль у сфері фінансових послуг відповідав усім нормативам і приписам вітчизняних і міжнародних актів, необхідно виключно законами встановлювати та визначати: 1) органи, уповноважені здійснювати державний контроль у сфері фінансових послуг; 2) види господарської діяльності (види фінансових послуг), які є предметом чи об’єктом державного контролю; 3) повноваження органів державного контролю щодо зупинення чи призупинення діяльності фінансової установи або заборони надання послуг; 4) вичерпний перелік підстав для зупинення господарської діяльності фінансової установи; 5) методи (способи) здійснення державного контролю; 6) санкції за порушення вимог законодавства і перелік порушень, які є підставою для видачі органом державного контролю припису, розпорядження або іншого розпорядчого документа.
Наголошується на тому, що варто також посилити контроль над проникненням у позабанківський фінансовий сектор коштів, отриманих злочинним шляхом.
У підрозділ 1.3. «Суб’єкти державного контролю у сфері фінансових послуг в Україні» на підставі аналізу норми чинного законодавства зроблено висновок про те, що вірним є віднесення Національного банку України, Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України, Державного комітету фінансового моніторингу України до органів державного контролю у сфері фінансових послуг «спеціальної компетенції». Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку України також є органом спеціальної компетенції, але за законодавством України вона виконує контрольні функції на ринку цінних паперів, який належить до цивільно-правового регулювання. В свою чергу, Верховну Раду України, Кабінет Міністрів України та Антимонопольний комітет України, компетенція яких спеціально не передбачає надання фінансових послуг, але містить окремі загальні повноваження щодо контролю, віднесено до органів державного контролю у сфері фінансових послуг «загальної компетенції». Ця група суб’єктів знаходиться поза межами даного дослідження.
Сформульовано таке визначення суб’єктів державного контролю у сфері фінансових послуг: це система органів державної влади, до компетенції яких належать повноваження із регулювання, нагляду, спостереження, перевірки та належного реагування щодо питань відповідності діяльності із надання фінансових послуг законодавству та іншим нормативно-правовим актам України.
Досліджуючи вітчизняну систему суб’єктів державного контролю у сфері фінансових послуг спеціальної компетенції, автор констатує про існуючі юридичні нерівності у правовому статусі органів управління на фінансовому ринку. Так, основною специфікою правового статусу Національного банку України як органу державного контролю у сфері фінансових послуг є те, що він визначається особливим центральним органом державного управління та незалежним від всіх гілок влади. У той же час зазначається, що, на відміну від Національного банку України, Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку України та Державний комітет фінансового моніторингу України виступають державними центральними органами виконавчої влади. А тому, на жаль, у своїй діяльності такі органи державного контролю у сфері фінансових послуг відчувають залежність від інтересів окремих політичних сил. З метою запобігання можливим у даному випадку зловживанням особливої актуальності набуває реформування системи державного контролю у сфері фінансових послуг. Першим кроком правового реформування у цій галузі має бути розробка стратегічних програм розвитку фінансового ринку і контролюючих суб’єктів та відповідне комплексне вдосконалення існуючого нормативно-правового регулювання. Адже лише за умов послідовної реалізації уповноваженими органами державної влади дій щодо вдосконалення системи державного контролю у сфері фінансових послуг можна досягти цілісності у правовому статусі та системі повноважень суб’єктів зазначеного контролю, а також усунення правових проблем перетину та дублювання таких повноважень щодо окремих фінансових послуг, знівелювати конфлікти інтересів та сфер впливу державних органів на фінансовому ринку України.
|
