ПРАВОВІ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНІ ЗАСАДИ ДІЯЛЬНОСТІ ДЕРЖАВНИХ БАНКІВ В УКРАЇНІ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, його зв’язок з науковими програмами, визначаються об’єкт і предмет, мета та основні завдання дисертаційної роботи, характеризуються методологічна осно­ва, науково-теоретична, нормативно-інформаційна та фактологічна база дослі­дження, його наукова новизна, теоретичне і практичне значення роботи, особи­стий внесок здобувача, апробація результатів дослідження тощо.

У першому розділі „Банківська система України в період переходу до ринкової економіки”, який складається з трьох підрозділів, автор досліджує питання сутності та місту банківської діяльності в цілому, та окремих видів банківських правовідносин зокрема, а також виявляє проблеми функціонування банківської системи України в перехідний період та визначає перспективи її розвитку. При цьому автор приділяє окрему увагу аналізу ролі та функціям державних банків в банківській системі України.

У підрозділі 1.1. „Поняття, суть і значення банківської діяльності в сучасних умовах” автор досліджує зміст поняття „банк” та особливості його походження й використання на різних етапах розвитку суспільства. Встановлено, що перші банки займалися здійсненням операцій обміну валюти, а також зберігання валюти й валютних цінностей. Автор доходить висновку, що виникнення банківської справи  історично пов’язане з потребою ринку у посередницькій діяльності з розмінювання, обміну та зберігання грошей, а пізніше – й використання цінних паперів (векселів,  облігацій, акцій тощо).

Попри те, що перші банки в сучасному розумінні цього слова з’явилися ще у ХУ-ХУІІ століттях, бурхливий розвиток банківської справи почався лише в ХІХ столітті та продовжується дотепер. Акумулюючи вільні фінансові ресурси, банки забезпечують фінансову стабільність у суспільстві, забезпечують  виконання грошових зобов’язань між суб’єктами та здійснюють інші види банківської діяльності.

Порівнюючи функціональні можливості банків та специфіку їх правового регулювання в Україні та США, автор приходить до висновку про обмеженість діяльності державних банків в Україні. Зважаючи на недосконалість законодавчого регулювання поняття банківських операцій, автор наводить та обґрунтовує низку вимог, яким вона має відповідати: передбачатися законом, бути визначеними у банківській ліцензії, виконуватися виключно банками, не вичерпуватися одноразовим використанням тощо.

Аналізуючи зміст діяльності державних банків, автор пропонує власне поняття банківської діяльності як системи суб’єктів, що мають статус банків і належать до єдиної  банківської системи та здійснюють визначену законом або договором сукупність операцій і послуг з використанням грошей, цінних паперів та валютних цінностей в інтересах своїх клієнтів та з метою отримання прибутку.

У підрозділі 1.2. „Банківські правовідносини: зміст, сутність, види”, визначаючи суть та специфіку вказаних груп відносин, автор приходить до висновку, що вони регулюються нормами різних галузей права та за своєю суттю є комплексними, що обумовлює специфіку їх правового регулювання, це відносини організаційно-майнового характеру, обов’язковим учасником яких є банківська установа, що забезпечують юридичний зв’язок учасників та моделюють і закріплюють конкретну поведінку та коло учасників банківської діяльності з метою реалізації їх прав, свобод та юридичних обов’язків.

Можливість державних банків брати участь у банківських відносинах пов’язана з необхідністю вчинення ряду юридично значимих дій, що дозволяють банку бути повністю правосуб’єктними: бути створеними як юридична особа, що внесена до Державного реєстру юридичних осіб та зареєстрована Нацбанком як банківська установа та бути внесеними до реєстру банків України й отримати ліцензію на здійснення банківської діяльності.

Зважаючи на дискусійність питання про види банківських правовідносин, автор відокремлює та обґрунтовує такі умовно самостійні групи банківських відносин: інформаційні, правозабезпечувальні та правовідновлювальні, які є основою взаємовідносин державних банків як з клієнтами, так і з Національним банком та комерційними банками.

В умовах світової фінансово-економічної кризи для повернення довіри до державних банків, на думку автора, доцільно було б через державні банки за рахунок коштів Державного бюджету та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб повернути гроші колишнім вкладниками Ощадного банку Союзу РСР. Крім того, державні банки мають гарантувати й вклади фізичних осіб для ведення підприємницької діяльності в межах, що мають бути визначені Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, а також надавати короткострокові кредити для ведення бізнесу із заниженою відсотковою ставкою. Ці заходи  дозволять залучити в економіку України більше вільних коштів та швидше вивести її з кризи.

Обґрунтовується точка зору про те, що держава, виступаючи як учасник та регулятор банківських відносин, через систему банків опосередковує обіг грошової маси на своїй території та отримує дохід у вигляді податків, зборів та інших обов’язкових платежів. Фізичні та юридичні особи завдяки банкам отримують можливість мати додатковий прибуток у вигляді нарахування коштів на депозит або ж отримувати необхідні суми коштів для власних потреб, для ведення господарської діяльності тощо. Значна диференціація банківських правовідносин породжує універсальність банків, що позитивно впливає на економічні процеси в Україні.

У підрозділі 1.3. „Банківська система України та її функціонування в перехідний період” здійснено аналіз особливостей побудови та розвитку банківської системи України, яка являє собою дворівневу внутрішньо організовану сукупність банківських та інших кредитних установ, що діють на основі Конституції та законів України, а також на підставі ліцензії (дозволу) Національного банку України, з метою отримання прибутку та задоволення потреб клієнтів у банківських послугах під постійним контролем держави в особі уповноважених на те органів.

На стабільність банківської системи в цілому та державних банків зокрема в період світової фінансово-економічної кризи позитивно вплинула стабілізаційна політика Національного банку України, яка дозволила зменшити негативний вплив на банківський сектор та забезпечила його фінансову стійкість.

Попри наявність недоліків законодавчого регулювання банківської діяльності, розбудові української банківської системи, на думку автора, мають сприяти такі чинники: забезпечення купівельної спроможності та зниження рівня інфляції національної грошової одиниці; нормативно-правове забезпечення прав кредиторів, реформування сфери кредитного ринку України; стимулювання залучення іноземного капіталу; визначення меж банківської таємниці та її співвідношення з комерційною таємницею; законодавче визначення порядку проведення процедури ліквідації, реорганізації та санації банків; розширення участі іноземних банків у формуванні статутного капіталу банків, створення системи заходів, спрямованих на перешкоджання вивезення та переказу капіталу за межі України; запровадження новітніх технологій в банківській діяльності, проведення конференцій та семінарів з питань підвищення якості банківського менеджменту та маркетингу; правове забезпечення іпотечного кредитування та фінансового лізингу; підвищення відповідальності банків за невиконання своїх зобов’язань та порушення чинного законодавства; максимальне переведення готівкових операцій у безготівкові, що надасть можливість економити на перевезенні, зберіганні, інкасації готівки; створення сприятливих умов для розвитку фондового ринку;  підвищення якості банківського контролю; надання окремих пільг та переваг внутрішнім інвесторам перед іноземними, що дозволить підвищити купівельну спроможність гривні; створення комерційних консультаційних центрів з питань здійснення банківської діяльності, форм та видів банківських послуг тощо.