ЮСТИЦІЯ ЯК СКЛАДОВА ПРАВОВИХ СИСТЕМ СУЧАСНИХ КРАЇН СВІТУ ТА УКРАЇНИ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, висвітлено рівень вивчення теми, зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначено мету та основні завдання, об’єкт та предмет дослідження, його методологічну основу, розкрито наукову новизну і практичне значення отриманих  результатів, апробацію та стан опублікування результатів дослідження, його структуру й обсяг.

Розділ І «Теоретичні засади дослідження юстиції як складової правової системи» складається з двох підрозділів і висновків, в яких проаналізовано основні філософські, теоретичні, історичні та галузеві правові дослідження юстиції, а також обґрунтовано і розкрито методологію дослідження юстиції.

У підрозділі 1.1. «Бібліографія філософських, теоретичних та галузевих правових досліджень юстиції» проведено аналіз та систематизацію наукових джерел, присвячених проблематиці юстиції, розкрито основні методологічні підходи щодо її вивчення.

У результаті вивчення існуючої джерельної бази досліджень юстиції стало можливим здійснити узагальнення щодо стану розробленості наукового юридичного знання та існуючих прогалин у цій сфері, визначити перспективи подальшого формування теоретичної та методологічної бази вивчення юстиції. Зокрема,  зроблено висновок, що основна увага з боку науковців, а також юристів-практиків приділена лише окремим питанням організації, функціонування, кадрового чи фінансового забезпечення окремих органів юстиції тощо. Крім того, сучасні автори розглядають юстицію, як правило, в межах окремої галузі права чи сфери державного управління, інтерпретуючи її, внаслідок цього, як ті чи інші органи (суди, прокуратуру тощо), або їх діяльність, що не відображає в повній мірі зміст цього явища.

Поряд з цим, залишається і низка прогалин у науковому пізнанні юстиції, зокрема, відсутнє теоретичне визначення поняття «юстиція», не розвинута методологія досліджень юстиції, фрагментарними є наукові уявлення щодо  особливостей функціонування юстиції в різних країнах, а також особливостей організації та функціонування міністерства юстиції передусім як одного з суб’єктів забезпечення юстиційної діяльності, а не тільки центрального органу виконавчої влади.

В подальшому обґрунтовується вибір теоретичних засад і методів пізнання юстиції, серед яких виокремлюються функціональний, діяльнісний, системний та порівняльно-правовий підходи, використання яких дає можливість дослідити юстицію як правове об’єднання суб’єктів, які здійснюють юстиційну діяльність з метою забезпечення справедливості у сфері правового вирішення конфліктів, своєрідність якого зумовлена унікальністю національної правової системи, суспільного і державного устрою, а також іншими факторами.  

У підрозділі 1.2. «Поняття юстиції в юридичній науці країн світу та України» розкриваються різні теоретичні конструкції юстиції як правової інституції, призначеної забезпечувати соціальну справедливість, а також формулюються і обґрунтовуються основні положення авторського розуміння поняття юстиції у порівняльно-правовому контексті.

На підставі проведеного узагальненого аналізу наукових позицій вчених здобувачем зазначається, що в науковій літературі домінуючою є точка зору, згідно з якою розуміння юстиції переважно зводиться до поняття судової системи, судочинства в різних варіантах їх інтерпретації (мирова, адміністративна, конституційна, ювенальна тощо). Проте така наукова модель юстиції є дещо вузькою і не враховує різноманітність форм її існування та проявів. Так, недостатньо вивченими залишаються загальні, особливі та унікальні властивості юстиції різних країн, їх зумовленість належністю до певних цивілізацій і правових сімей, а також особливостями взаємовпливу міжнародного та національного права.

Здобувач робить спробу довести, що дослідження поняття юстиції  в різних контекстах, зокрема, у філософському, змістовно-методологічному, порівняльно-правовому та інших, дає можливість значно розширити загальне уявлення про юстицію, визначити її основні риси, властивості та залежності.  Саме аналіз юстиції у порівняльно-правовому контексті дозволив виявити залежність розуміння юстиції від домінуючого у країні чи цивілізації правового світогляду та відповідної правової практики, сучасних процесів конвергенції національних правових систем, взаємозумовленості міжнародного, європейського і національного права.

Проведений аналіз та узагальнення наукових інтерпретацій юстиції дозволив запропонувати авторське визначення поняття юстиції як функціонального об’єднання суб’єктів юстиційної діяльності, а також інших спеціалізованих інституцій, призначення яких ситуативне розв’язання конфліктів шляхом безпосереднього здійснення правосуддя як втілення справедливості за допомогою правових засобів і процедур.

Розділ 2 «Інститут юстиції в основних правових сім’ях (системах) світу: загальне та особливе» складається з трьох підрозділів, у яких розглядаються особливості будови юстиції країн романо-германської та англо-американської правових сімей, а також розкривається роль юстиції у сучасних інтеграційних та глобалізаційних процесах розвитку людства.

У підрозділі 2.1. «Юстиція у правових системах країн романо-германської правової сім'ї» висвітлено особливості організації та діяльності юстиції переважно країн континентальної Європи.

У країнах романо-германської правової сім’ї, зокрема, у ФРН, Франції, Іспанії, Швеції, Данії, Італії та  багатьох інших органи юстиції як представники виконавчої влади беруть активну участь у формуванні корпусу суддів та прокурорів, на них покладено завдання організаційного контролю за роботою загальних та спеціалізованих судів, матеріально-технічного та кадрового забезпечення судових установ. Вони здійснюють нагляд за діяльністю адвокатури, нотаріату, системи установ відбування кримінальних покарань тощо. Важливу роль у сфері забезпечення юстиції відіграють центральні органи виконавчої влади – міністерства юстиції, на які покладаються функції управління та нагляду за діяльністю відповідних органів та установ. Юстиції романо-германського типу притаманна наявність централізованої системи судочинства, в межах якої функціонує достатньо розвинута система адміністративного судочинства (зокрема, у Франції), а також наявність значної кількості квазісудових органів – вузькоспеціалізованих інституцій, наділених судовими повноваженнями з окремих категорій справ.

Загалом система юстиції романо-германського типу має достатньо широкі повноваження і відіграє важливу роль у державно-правовому розвитку. Очевидним також є те, що функціональна система юстиції не обмежується лише судочинством, а охоплює пов’язану з ним діяльність прокуратури, поліції, тюремних установ, органів реєстрації актів громадянського стану, нотаріату, експертних установ, адвокатури, приватних нотаріальних та детективних контор,  мирових судів тощо.

Підрозділ 2.2. «Юстиція в англо-американській правовій сім’ї» присвячений дослідженню особливостей побудови та функціонування юстиції в країнах, що належать до англо-американської правової сім’ї.

       Зазначається, що важливою рисою судових систем країн англо-американської правової сім’ї є наявність великої кількості спеціалізованих судів, які, одночасно, не об’єднані в єдину судову систему. Крім того, непрофесійному судочинству, порівняно з юстицією романо-германського типу, надається більше переваг з огляду на швидкість вирішення спорів та нижчу вартість судового процесу, а отже і кількість справ, що вирішуються непрофесійними суддями, становить значно більшу частку від загальної кількості судових справ.

Органи міністерства юстиції наділені достатньо широкими повноваженнями і виконують різноманітні функції щодо організації кримінального переслідування, здійснення розслідування та оперативно-розшукових заходів, підготовки правових висновків з питань законодавства та довідок по судових справах, участі у судових засіданнях у випадках захисту публічних інтересів, забезпечення безпеки в залах судових засідань, особистої безпеки суддів, прокурорів та присяжних, охорони свідків, потерпілих та членів їхніх сімей, контролю за переміщенням засуджених, зберігання доказів тощо.

Загалом, в країнах англо-американської правової сім’ї юстиція має значний вплив на розвиток суспільного і правового життя, формування основних напрямів державної політики. Крім того, у зазначених країнах юстиція також не обмежується лише сферою правосуддя, а включає в себе й систему органів прокуратури, адвокатури, нотаріату, коронерів, поліції та ін.

У підрозділі 2.3. «Юстиція в контексті інтеграційних та глобалізаційних тенденцій правового розвитку» акцентується увага на зростаючій ролі інтеграційних та глобалізаційних тенденцій, які спостерігаються у сфері регулювання міжнародно-правових відносин, зокрема, у сфері юстиції, якій відводиться провідна роль у забезпеченні стабільності, миру та правопорядку як на національному, так і  на світовому рівні.

Серед основних напрямів процесу посилення міжнародного співробітництва автор визначає: активізацію діяльності органів, що забезпечують світовий правопорядок, безпеку світового суспільства; загальне підвищення ролі міжнародних правових інституцій при вирішенні національних або міжнаціональних проблем; глобальні реформації та удосконалення освітніх систем підготовки юристів; формування єдиного інформаційного простору на базі новітніх інформаційних технологій; наближення та гармонізацію національного та міжнародного права; інтеграцію та уніфікацію юридичної практики,  вироблення єдиних принципів, стандартів її здійснення.

Автор визначає вплив кожної з названих тенденцій як на ефективність функціонування окремих міжнародних інституцій (Інтерпол, Міжнародна асоціація суддів, Міжнародний союз латинського нотаріату, Міжнародна поліцейська організація, Міжнародний суд ООН тощо), так і на діяльність відповідних національних органів та установ юстиції.

Крім того, у даному підрозділі наголошується на необхідності подальшого вивчення особливостей організації та функціонування міжнародної юстиції в умовах  сучасних інтеграційних та глобалізаційних процесів, оскільки відповідний позитивний досвід вирішення міжнародних конфліктів не тільки втілюється у відповідні положення національних законодавств, а й використовується у якості орієнтиру для розвитку національних органів юстиції. 

Розділ 3 «Стан та перспективи розвитку юстиції в Україні» складається з двох підрозділів, у яких здійснюється аналіз сучасного стану юстиції України, її відповідності європейським та міжнародним стандартам, а також визначаються основні напрями її подальшого розвитку.   

У підрозділі 3.1. «Характеристика стану юстиції в правовій системі України у світлі відповідних міжнародних та європейських стандартів»  проаналізовано низку стандартів, які впливають на організацію та функціонування юстиції на національному і міжнародному рівні. Зокрема, виокремлено вимоги стандартів як до функціонування всіх галузей юстиції (наприклад, незалежність, гуманність, законність, справедливість тощо), так й ті, що застосовуються в окремих галузях юстиції (мінімальні стандарти відносно безпеки і захисту прокурорів і їхніх сімей, стандарти свободи здійснення професії адвоката, моральність, дотримання норм професійної етики й посилення професійної підготовки нотаріусів та ін.).

Здобувач акцентує увагу на основних проблемах, які уповільнюють, а іноді навіть і унеможливлюють приведення вітчизняної юстиції у відповідність європейським та міжнародним вимогам, серед яких: декларативність значної кількості норм національного законодавства у сфері юстиції, їх невідповідність нормам європейського та міжнародного законодавства; відсутність єдиних зведених процесуальних нормативно-правових актів (зокрема, Нотаріального процесуального кодексу); низький рівень захисту працівників сфери юстиції у випадках можливої небезпеки, пов’язаної з їх професійною діяльністю; неналежне фінансове та організаційно-технічне забезпечення органів та установ юстиції, а також неадекватне соціальне, пенсійне забезпечення її співробітників тощо; відсутність належного рівня  кваліфікаційної підготовки (у тому числі і періодичної) та, відповідно, кадрового забезпечення національних органів юстиції; неможливість забезпечення відкритості та прозорості у діяльності всіх без винятку органів юстиції, їх взаємодії із засобами масової інформації; недостатній рівень взаємодії та співробітництва національних органів юстиції між собою, з органами державної влади, суспільством, а також із відповідними міжнародними інституціями та ін.

Підрозділ 3.2. «Основні напрями розвитку юстиції в Україні» присвячено узагальненню, систематизації існуючих пропозицій, проектів, концепцій реформування вітчизняної системи юстиції.

В результаті проведеного аналізу, здобувач дійшла висновку, що в Україні відсутня єдина узагальнена концепція реформування системи юстиції. Натомість існує цілий ряд пропозицій щодо організаційно-функціональних перетворень окремих її галузей (адміністративної, ювенальної, кримінальної тощо)  або інституцій (зокрема, органів нотаріату, адвокатури, виконавчої служби та ін.). Водночас підкреслюється, що зазначені пропозиції не систематизовані, не узгоджені між собою і можуть лише частково допомогти вирішити існуючі проблеми.

В подальшому наголошується на необхідності вироблення єдиної комплексної стратегії реформування та розвитку вітчизняної юстиції. Пропонуються авторські пропозиції щодо удосконалення, які  можуть вважатися загальними і необхідними для всіх складових вітчизняної системи юстиції, зокрема: узагальнення існуючої практики та створення єдиних інформаційних ресурсів; удосконалення системи освітньо-кваліфікаційної підготовки фахівців у сфері юстиції; чітке визначення процедури взаємодії органів юстиції і ЗМІ; протидія корупції шляхом створення дієвих антикорупційних механізмів; підвищення рівня правової свідомості громадян, розвиток правової освіти та проведення загальнодержавної інформатизації населення в Україні та ін.