СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ ЗЛОЧИННОСТІ ДІТЕЙ ТА ДІЯЛЬНІСТЬ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ ЩОДО ЇЇ ЗАПОБІГАННЯ :

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження; вказується на зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами; визначаються мета, завдання дослідження, його об’єкт та предмет, використані методи, нормативна та емпірична основи; формулюються основні теоретичні положення, що обумовлюють наукову новизну; визначається практичне значення одержаних результатів та їх апробація.

Розділ 1. “Кримінологічна характеристика злочинності дітей в сучасних умовах” складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. “Кримінологічні показники сучасної злочинності дітей в Україні” дисертант здійснює всебічний аналіз основних показників злочинності дітей в Україні (стан, рівень, структуру, динаміку) протягом 1991-2000  та 2001-2009 рр.

У період 1991-2009 рр. максимальне зростання злочинності дітей припало на 1996 р. і становило майже 1/4 від загальної кількості (23%). Найбільший показник вчинення злочинів дітьми припадає на східні та центральні області України. По східному регіону злочинність дітей з 1996 по 2000 р. значно збільшилася, зокрема з 1996 по 1997 р.– майже у 4 рази. У центральній Україні з 1996 р. по 1997 р. вона збільшилася з 3,5 до 12,5 %, а з 1998 по 2000 р. – зменшилася на 2 %; у північному регіоні України з 1996 по 1997 р.  вона збільшилася майже у 4 рази, а з 1997 по 2000 р. коливалась у межах 1 %; на півдні України найбільшу кількість злочинів вчинено дітьми у 1997 р., що у порівнянні з 1996 р. рівень цієї злочинності зріс майже у 5 разів – з 2,8 до 11 %, а з 1997 по 1998 р. – знизився і коливався в межах 0,6 %. В цілому по Україні з 1996 по 1999 р. злочинність дітей збільшилася майже в 3,5 раза – з 1,5 до 5,5 %.

Серед осіб, які вчинили злочини, питома вага дітей мала максимальний показник у 1992 р. – 15%, що становило майже 1/7 від загальної кількості виявлених осіб, найменший – у 1998 р. – 8,6%. Максимальний показник злочинності дітей в Україні припадає на 2002 р. – 32105, що становить 7,1 % від загальної злочинності. Друге місце за цим показником займає 2001 рік – 34028 (6,8 %). З 2002 по 2008 рр. показник злочинності дітей знижувався і коливався від 3 до 4,1 %. З 2008 по 2009 р. показник злочинності дітей збільшився на 1 % і становив у 2009 р. 5,1 % від загальної кількості злочинів – 15354. У східному регіоні максимальний показник злочинності дітей зафіксовано у 2004 р. – 25,1 %, що становить приблизно 1,4 % від загальної кількості злочинів. У центральному регіоні найвищий показник злочинності дітей відмічався у 2001-2002 рр. – відповідно 11,6 а 11,5 %. У північному регіоні показник злочинності дітей є найнижчим, але її пік припав на 2004 р. та становив 5,8 %. У південному регіоні максимальний показник злочинності дітей був у 2005 р. – 9 %. У західному регіоні за 9 останніх років її коливання становить від 4,8 до 5,8 %.

Кількісні показники злочинності дітей зростали в середині 1990-х рр. століття, потім намітилася стабілізація. З 1992 по 1996 р. кількість злочинів, вчинених дітьми та за їхньої участі, мала тенденцію до зростання, а починаючи з 1997 р. їхня кількість дещо знижувалась.

Серед вчинених дітьми злочинів лідирує крадіжка, друге місце посідають грабежі. Найбільший показник крадіжок, вчинених дітьми з 2000 р., мав місце у 2001 р. – 72,6%, найменший – у 2007 році (39,9 %). Найбільша кількість грабежів була вчинена дітьми у 2009 р. – 19,8%, найменша – у 2001 р. (6,8%).

Серед виявлених осіб, що вчинили злочини за період 2001-2009 рр., найбільший показник питомої ваги дітей становив у 2003 (106%) та 2001 р. (10,3 %). Майже дві третини дітей вчиняють злочини у складі групи. За статистичними даними кількість дітей, які вчинили злочини у складі груп, становить: 2001 р. – 18281, 2002 р. – 14900, 2003 р. – 15354, 2004 р. – 13843, 2005 р. – 11323, 2006 р. – 11221, 2007 р. – 11331, 2008 р. – 11018, 2009 р. – 10321.

Кількість дітей, які вчинили злочини у стані алкогольного сп’яніння, у 2001 р. становила 2358 осіб, 2002 р. – 1986, 2003 р. – 2276, 2004 р. – 2724, 2005 р. – 2450, 2006 р. – 2341, 2007 р. – 2249, 2008 р. – 2012, 2009 р. – 1878.

Найбільш неблагополучними регіонами України щодо вчинення злочинів дітьми є АР Крим, Вінницька, Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Луганська, Миколаївська, Сумська та Херсонська області, міста Київ та Севастополь.

У підрозділі 1.2. “Детермінація злочинності дітей” виокремлено основні причини та умови, що сприяють вчиненню злочинів дітьми в Україні.

За результатами проведеного дослідження дисертант дійшов висновку, що вчинення дітьми злочинів на сьогодні пов’язано з несприятливими умовами їх формування та розвитку; недоліками виховання дітей сім’ями та навчальними закладами; недостатньою організацією дозвілля; недоліками в діяльності суб’єктів запобігання злочинам серед дітей. У генезисі протиправної поведінки дітей також чітко простежується негативний вплив окремих ознак, що характеризують особистість неповнолітньої особи: низький культурний і освітній рівень; низька правосвідомість; агресивність; шкідливі звички; неврівноваженість тощо.

Встановлено, що піддатливість до впливу середовища у неповнолітньому віці є найвищою, причому кожний окремий прояв протиправної поведінки обумовлений, як правило, складною взаємодією вікових, індивідуально-типологічних, індивідуально-психологічних та соціально-психологічних детермінант. Їх вплив значно варіює за ступенем – від впливу загального характеру (який чинять, наприклад, особливості характеру, темпераменту, що визначають загальний стиль поведінки) до більш глибокого, “комплексного” чи, навіть, руйнівного (акцентуації характеру, соціально дезадаптована поведінка).

На підставі результатів опитування дітей, які відбувають покарання у виховній колонії, зроблено висновок, що основні причини та умови вчинення злочинів є тотожними з детермінантами дорослої злочинності, мають певну специфіку, пов’язану з віковими, психологічними, статевими особливостями неповнолітніх осіб.

Дисертантом зазначено, що вивчення причин та умов злочинності дітей має науково-пізнавальне значення і сприяє розробці й організації системи запобігання злочинам в межах всієї держави, окремих регіонів, соціальних груп і колективів.

У підрозділі 1.3. “Кримінологічна характеристика особи неповнолітнього злочинця” розглянуто особливості неповнолітніх, які вчиняють злочини.

Вивчення неповнолітньої особи, яка вчиняє злочин, проводилися за трьома основними структурними елементами особистості, а саме: а) соціально демографічна характеристика дитини (вік, стать, виховний та освітній рівні, соціальний стан, місце проживання та навчання, спосіб життя, наявність соціально-небезпечних захворювань); б) морально-психологічна (розумовий розвиток, усвідомлення вчинюваних діянь та їхніх наслідків, девіантність, делінквентність поведінки, спотворення ієрархії особистісних цінностей, інтеріоризація соціальних функцій, емоційні та вольові якості, наявність психічних розладів, а також оцінка та усвідомлення неповнолітньою особою „до”, „на момент” і „після вчинення злочину” ситуації, що склалася; ставлення до вчиненого конкретного вольового акту, його емоційний стан); в) кримінально-правова (характер вчинюваних суспільно-небезпечних діянь, осудність чи обмежена осудність, мотив вчиненого злочину, обтяжуючі або пом’якшуючі обставини, види покарань, наявність судимості).

Сучасною тенденцією злочинності дітей є зростання питомої ваги дівчат серед осіб, які вчиняють злочини. Кількість дітей жіночої статі, які вчинили злочини у 2001 р., становила 1860 осіб, 2002 р. – 1717, 2003 р. – 1790, 2004 р. – 1758, 2005 р. – 1700, 2006 р. – 1648, 2007 р. – 1528, 2008 р. – 1432, 2009 р. – 1211. Абсолютна більшість злочинів дівчат мають корисливий характер. Деякі протиправні посягання з боку дівчат мають виключно зухвалий і небезпечний характер, відрізняються особливою жорстокістю.

Дослідження освітнього рівня дітей, які вчинили злочини, показало, що 74 % неповнолітніх осіб мають неповну освіту, 24% - повну і лише 2% - базову освіту.

Проведеним дослідженням встановлено, що 32,6 % неповнолітніх чоловічої статі, які вчинили злочини, виховувалися у неповних родинах, 9,2 % - вихованці інтернатів, 11% підлітків, які, маючи батьків, проживали з близькими родичами, решта - зростали у структурно повних сім’ях. Щодо психологічного клімату в родині 13,8 % опитаних дітей зазначили, що постійно перебували під тиском сімейного насильства, неодноразово тікали з дому, 12,8% відмовилися відповідати на це запитання, що дає підстави припустити наявність аналогічних проблем у стосунках з батьками; 5,5% повідомили, що батьки не цікавилися їхніми проблемами. Встановлено, що у значної кількості дітей досліджуваної категорії не сформовано правильне поняття благополучної родини; їхні приємні спогади неадекватні за своєю позитивною наповненістю: 32% вважають, що на злочинний шлях їх підштовхнули відчуженість від родини, пов’язана з недостатньою увагою до них з боку батьків; 53 % мають негативні спогади про школу (не мали улюбленого навчального предмета, інтересу до перебування в школі в позаурочний час, не були учасниками гуртків, постійно конфліктували з учителями та соціальними педагогами тощо); 27 % кримінальний досвід отримували під впливом дорослих осіб, які обіцяли грошову винагороду за сприяння у вчиненні злочину або ж, навпаки, погрожували фізичним насильством у разі невиконання ними тих чи інших дій; 67% неповнолітніх вперше спробували наркотики та вжили алкоголь з друзями старшого віку.

Проведене дослідження серед учнів загальноосвітніх середніх шкіл обумовило такі висновки: 30% дітей вважають, що вчиненню злочинів сприяють недостатнє матеріальне становище батьків, 21% - «кримінальний досвід» старших за віком товаришів, 27% - насильство, що відображається в засобах масової інформації; на негативну атмосферу в сім'ї вказали 10% опитаних. 61% респондентів хоча б раз у житті пробували наркотик, при чому 97% зазначили, що батьки, дізнавшись про вживання ними наркотичних засобів, відреагували б агресивно і покарали.

Дослідження питання використання вільного часу дітьми показало, що найвищий показник (26%) становлять ігри на комп’ютері, що визначає сучасну тенденцію злочинності дітей, 25% - перегляд телевізійних програм, 24% - спілкування з друзями, 12 і 13% – відповідно слухання музики та читання літературних джерел, 36% дітей відвідують спортивні секції, 46 % лише інколи відвідують спортивні заходи, 18 % взагалі не займаються спортом.

Зроблено висновок, що вивчення кримінологічних особливостей особи неповнолітньої дитини є важливим елементом кримінологічної характеристики злочинів, які вчиняються дітьми, що сприяє дієвості запобігання діяльності відповідних державних органів та громадських організацій у цій сфері.

Розділ 2. “Запобігання органами внутрішніх справ злочинам дітей” складається з чотирьох підрозділів.

Підрозділ 2.1. “Правові засади діяльності органів внутрішніх справ щодо запобігання злочинам дітей” присвячено дослідженню особливостей правового регулювання діяльності органів внутрішніх справ щодо запобігання злочинам дітей.

Зазначено, що запобігання злочинам дітей в Україні - це широкий комплекс державних і суспільно-правових заходів, який включає заходи економічного, соціального, культурного, виховного, законодавчого й іншого характеру. Це також діяльність органів внутрішніх справ щодо запобігання злочинам шляхом застосування заходів щодо виявлення, розкриття, розслідування кримінальних справ, виявлення причин і умов, що сприяють вчиненню злочинів дітьми, нагляду за законністю, поведінкою осіб, звільнених з місць позбавлення волі, виховання осіб, засуджених судами до заходів покарань, що не пов'язані з позбавленням волі, або нестійких осіб, які не вчинили злочини, але ведуть паразитичний спосіб життя, вживають наркотичні речовини тощо.

Правове регулювання діяльності ОВС у сфері запобігання злочинам серед дітей спирається на силу державного примусу, але головним його призначенням є організаційна та виховна діяльність, зміцнення морального авторитету юридичних норм. Право забезпечує законність здійснення ОВС профілактичної діяльності серед дітей.

Важлива роль у механізмі правового регулювання зазначеної діяльності ОВС належить нормам законів та інших законодавчих актів України. Підкреслюючи значення закону в системі правового регулювання, встановлено, що термін “закон” вживається як узагальнююче поняття. Під ним слід розуміти усі нормативні акти, які мають юридичну силу закону - законодавчі акти. До них належать основи законодавства, кодекси, статути, положення та інші акти, що приймаються Верховною Радою України.

Автором вказано, що держава використовує різні заходи економічного, політичного, правового та виховного характеру, що відображається в низці нормативно-правових актів, спрямованих на боротьбу та запобігання злочинам дітей, а саме: Закони України „Про міліцію”, „Про попередження насильства в сім'ї”, „Про охорону дитинства”, „Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей”; Постанова Кабінету Міністрів України „Про створення кримінальної міліції у справах дітей”; розпорядження Кабінету Міністрів України „Про схвалення Концепції Комплексної програми профілактики правопорушень на 2007-2009 роки”; Програма реалізації державної політики у сфері боротьби з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, прекурсорів на 2003-2010 рр.

Зроблено висновок, що правові засади діяльності органів внутрішніх справ щодо запобігання злочинам серед дітей базуються на принципах законності, гласності, гуманізму, демократизму, науковості, прогнозування стану запобігання злочинам та планування відповідних профілактичних заходів, координації діяльності суб’єктів запобігання, системності та комплексності.

У підрозділі 2.2. “Діяльність органів внутрішніх справ щодо запобігання злочинам дітей” автор розглядає особливості діяльності органів внутрішніх справ щодо запобігання злочинам дітей та їх взаємодію з іншими суб’єктами запобігання.

Встановлено, що в Україні запобігання злочинам дітей здійснюють: Міністерство освіти, науки, молоді та спорту України, Республіканський комітет у справах сім'ї та молоді Автономної Республіки Крим, служби у справах дітей обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, виконавчих органів міських і районних у містах рад; школи соціальної реабілітації та професійні училища соціальної реабілітації органів освіти; центри медико-соціальної реабілітації дітей закладів охорони здоров'я; притулки для дітей служб у справах дітей; суди; кримінальна міліція у справах дітей органів внутрішніх справ; приймальники розподільники для дітей.

До функцій органів внутрішніх справ як суб’єкта запобігання злочинам дітей належать: розроблення заходів запобігання злочинам; організація об'єктивного статистичного обліку, що відображає реальний стан правопорядку на території України, Автономної Республіки Крим, області, міста, району, селища, села; систематичний аналіз статистичних даних про злочини, вчинених в різних сферах життєдіяльності; прогнозування криміногенної ситуації на території країни та в окремих її регіонах на перспективу; визначення сил і засобів, необхідних для запобігання злочинам дітей; практична реалізація комплексних і цільових програм та інших профілактичних заходів запобігання злочинам та усунення її детермінант; аналіз стану профілактичної діяльності в цілому в державі та регіонах з метою визначення її ефективності та внесення необхідних коректив у профілактичну роботу; правове роз'яснення серед населення чинного законодавства з питань недопущення протиправної поведінки та відповідальності за вчинення злочинів та правопорушень; інформування населення про стан запобігання злочинам через засоби масової інформації; патріотичне, моральне, духовне виховання і пропаганда здорового способу життя як засіб відвернення громадян від наркоманії, наркозлочинності й алкоголізму.

Зроблено висновок, що до елементів діяльності органів внутрішніх справ щодо запобігання злочинам дітей належать: завдання діяльності щодо запобігання злочинам дітей; принципи діяльності; коло об’єктів, на які спрямована діяльність щодо запобігання злочинам дітей; коло суб’єктів, які займаються запобіганням злочинам дітей та їх правовий статус; підстави, терміни, методи здійснення діяльності щодо запобігання злочинам дітей; організаційні підстави забезпечення діяльності органів внутрішніх справ щодо запобігання злочинам дітей.

Підрозділ 2.3. “Спеціально-кримінологічні заходи запобігання злочинам дітей” присвячений характеристиці діяльності суб’єктів запобігання злочинам дітей, які наділені повноваженнями щодо здійснення спеціально-кримінологічних заходів.

Встановлено, що кримінальна міліція у справах дітей для здійснення запобігання злочинам має право здійснювати такі спеціально-кримінологічні заходи: 1) здійснювати роботу щодо запобігання правопорушенням дітей; 2) виявляти, припиняти та розкривати злочини, вчинені дітьми, вживати з цією метою оперативно-розшукових і профілактичних заходів, передбачених чинним законодавством; 3) виявляти причини та умови, що сприяють вчиненню правопорушень дітьми, вживати в межах своєї компетенції заходів до їх усунення; брати участь у правовому вихованні дітей; 4) розшукувати дітей, які залишили сім'ї, навчально-виховні заклади та спеціальні установи для дітей, займаються бродяжництвом; 5) виявляти дорослих осіб, які втягують дітей у злочинну діяльність, проституцію, пияцтво, наркоманію та жебрацтво; 6) вести облік дітей, у тому числі звільнених з виховних колоній, з метою проведення профілактичної роботи, інформувати відповідні служби у справах дітей стосовно цих неповнолітніх осіб; 7) повертати до місця постійного проживання, навчання або направляти до спеціальних установ для дітей у термін не більше восьми годин з моменту виявлення дітей, яких було підкинуто або які заблукали, або залишили сім'ю чи навчально-виховні заклади; 8) відвідувати дітей за місцем їх проживання, навчання, роботи, проводити бесіди з ними, їх батьками (усиновителями) або опікунами (піклувальниками); 9) затримувати і тримати у спеціально відведених для цього приміщеннях дітей віком до 14 років, які залишилися без опіки та піклування, на період до передачі їх законним представникам або до влаштування у встановленому порядку, а дітей, які вчинили правопорушення, – до досягнення віку, з якого за такі діяння особи підлягають кримінальній відповідальності, – до передачі їх законним представникам або направлення до приймальників-розподільників для дітей, але не більш як на вісім годин; 10) виявляти, вести облік осіб, які втягують дітей в антигромадську діяльність; 11) проводити за наявності законних підстав огляд дітей, речей, які є при них, транспортних засобів; 12) вносити підприємствам, установам та організаціям незалежно від форм власності обов'язкові для розгляду подання про необхідність усунення причин та умов, що сприяють вчиненню правопорушень дітьми; 13) доставляти в ОВС на строк до трьох годин дітей, які вчинили адміністративне правопорушення, але не досягли віку, з якого настає адміністративна відповідальність, для встановлення особи, обставин вчинення правопорушення та передачі їх батькам чи особам, які їх замінюють; 14) здійснювати згідно з чинним законодавством гласні та негласні оперативно-розшукові заходи з метою розкриття злочинів, вчинених дітьми, тощо.

За результатами опитування працівників органів внутрішніх справ встановлено, що 71% респондентів в першу чергу спрямовують свою діяльність на розкриття злочинів, вчинених дітьми; 29 % - на проведення профілактичних заходів. До причин, що знижують ефективність діяльності щодо запобігання злочинам дітей, 24% опитаних працівників ОВС віднесли незадовільне матеріально-технічне забезпечення; 21% - відсутність зацікавленості з боку батьків у вирішенні проблем своїх дітей; 14% - відсутність взаємодії між суб’єктами запобігання; 7% - неналежне нормативне забезпечення; 67% працівників ОВС зазначили, що тісно взаємодіють зі службою у справах дітей при спільному проведенні рейдів з метою виявлення неповнолітніх осіб, які ведуть антигромадський спосіб життя, вживають наркотики, зловживають алкоголем, а також батьків, які не виконують функції з виховання своїх дітей; 13% зазначили, що їм допомагають навчальні заклади у вигляді надання інформації про дітей, які вчинили правопорушення, та організовують бесіди з дітьми та їхніми батьками.

Зроблено висновок, що діяльність органів внутрішніх справ із запобігання злочинам дітей повинна бути спрямована на: оздоровлення середовища і надання допомоги дітям, які опинилися у несприятливих умовах життя, і вихованні ще до того, як негативний вплив цих умов істотно відобразився на цих особах; недопущення переходу на злочинний шлях і забезпечення виправлення осіб із уже значним ступенем дезадаптації, які вчиняють правопорушення незлочинного характеру; запобігання злочинній діяльності і створення умов для виправлення осіб, які систематично вчиняють такі правопорушення, характер та інтенсивність яких свідчать про вірогідність вчинення злочину у найближчому майбутньому; попередження рецидивів злочинів дітей, які вже вчинили умисний злочин; підвищення ефективності діяльності всіх суб'єктів державної системи соціального та правового захисту щодо розв'язання проблем запобігання бездоглядності та правопорушенням серед дітей, спеціальної реабілітації в суспільстві.

Встановлено, що працівниками кримінальної міліції у справах дітей недостатньо приділяється увага щодо проведення профілактичних бесід, лекцій, тренінгів-семінарів, які б позитивно впливали на правосвідомість дітей.

У підрозділі 2.4. “Вдосконалення діяльності органів внутрішніх справ щодо запобігання злочинам дітей” запропоновано комплекс заходів для підвищення ефективності діяльності органів внутрішніх справ щодо запобігання злочинам дітей.

Встановлено, що ефективність запобігання злочинам дітей залежить, у тому числі, від правильно організованої взаємодії органів внутрішніх справ з громадськими формуваннями. Спільна діяльність міліції і об'єднань населення, які беруть участь у боротьбі зі злочинністю та охороні громадського порядку, формує у свідомості громадян необхідність рахуватися із загальними інтересами, з повагою ставитися до правових приписів, виконувати свої обов'язки щодо виховання дітей. Зміцнення й подальший розвиток ділових зв'язків між органами внутрішніх справ, іншими державними органами і громадськістю, посилення їх взаємодії є ефективним заходом забезпечення законності та правопорядку.

Доведено, що заходи, спрямовані на запобігання злочинам дітей, не призведуть до суттєвого зменшення кількості злочинів, що вчиняються дітьми, доки зусилля відповідних служб та підрозділів ОВС не отримають широкої підтримки з боку громадськості, а це, у свою чергу, потребує удосконалення існуючих і впровадження нових організаційно-правових форм і методів партнерських відносин, підвищення ступеня довіри населення, зростання авторитету працівників ОВС.

За результатами дослідження встановлено, що громадськими організаціями, які тісно взаємодіють з ОВС у запобіганні злочинам дітей, є: „Молодь за демократію” (м. Харків), Регіональний осередок Всеукраїнської фундації „Захист прав дітей” (м. Біла Церква), Благодійний фонд „Простір без конфлікту” (м. Львів), „Український Центр Порозуміння” (АРК Крим). За результатами опитування представників цих організацій визначено заходи щодо вдосконалення взаємодії з ОВС щодо запобігання злочинам дітей: створення регіональних тренінг-центрів – 34%, запровадження телефонних „гарячих ліній” – 29%, спільна реалізація положень державних та регіональних програм і планів для усунення причин та умов, що сприяють вчиненню злочинів дітьми – 17%, спільне проведення просвітницьких заходів у шкільних та дошкільних навчальних закладах – 20%.

Дисертантом зазначено, що запобігання злочинам дітей залежить від правильно організованої взаємодії органів внутрішніх справ із громадськими формуваннями. Спільна діяльність міліції та об'єднань населення, які беруть участь у боротьбі зі злочинністю й охороні громадського порядку, формує у свідомості громадян необхідність рахуватися із загальними інтересами, з повагою ставитися до правових приписів, виконувати свої обов'язки щодо виховання молоді.

До того ж залучення населення до правоохоронної діяльності є важливим етапом участі громадян в управлінні справами суспільства і держави, одним із основних факторів зміцнення конституційного режиму, ролі законів, посилення механізму підтримки правопорядку. Підтримка трудових колективів, громадських організацій, усього населення забезпечує державним правоохоронним структурам необхідні пріоритети в боротьбі зі злочинністю. Використання потенціалу громадськості у справі запобігання злочинам дітей, об'єднання правоохоронних зусиль органів внутрішніх справ з формуваннями населення і зміцнення таким чином єдиного фронту боротьби з відступами від норм права та моралі може бути досягнуто лише в результаті розширення і поглиблення їх взаємодії. У правильно організованій взаємодії міститься важливий резерв як покращення правоохоронної діяльності держави, так і роботи об'єднань громадськості.