АДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПРАВОПОРУШЕННЯ, ЩО ПОСЯГАЮТЬ НА ВСТАНОВЛЕНИЙ ПОРЯДОК ЗДІЙСНЕННЯ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження; вказується на зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами; визначаються мета, завдання дослідження, його об’єкт та предмет, використані методи, нормативна та емпірична основи; формулюються основні теоретичні положення, що обумовлюють наукову новизну; визначаються практичне значення одержаних результатів та їх апробація.

Розділ 1. «Теоретико-правові засади адміністративної відповідальності за вчинення правопорушень, що посягають на встановлений порядок здійснення правосуддя в Україні» складається з двох підрозділів.

У підрозділі 1.1. «Встановлений порядок судочинства як об'єкт адміністративно-правової охорони» розглянуто сучасні наукові концепції щодо сутності адміністративно-правового забезпечення діяльності судів.

Встановлено, що ефективна робота судових органів та судів в Україні забезпечується системою управління нею, яка, з точки зору правового впливу, регулюється нормами адміністративного права. За їх допомогою впорядковується внутрішня організація судової діяльності, створюється режим нормального функціонування суду як органу окремої гілки влади та суб’єкта реалізації функції правосуддя, забезпечується порядок його відправлення у відповідних справах, своєчасне виконання рішень суду тощо.

До особливостей адміністративно-правових відносин у судах віднесено: 1) виникнення поза сферою здійснення правосуддя; 2) їх основними суб’єктами є органи (представники) судової влади, інші органи держави, що сприяють функціонуванню судів (наприклад, підрозділи ОВС), які наділені владними повноваженнями щодо здійснення організаційного забезпечення діяльності судів; 3) їх об’єктом є забезпечення нормального відправлення правосуддя.

Серед адміністративно-правових відносин виокремлено їх адміністративно-деліктний різновид. У структурі останнього виділено контрольні та охоронні правовідносини в судах.

Головне призначення контролю за процесуальною та позапроцесуальною діяльністю суду полягає у забезпеченні необхідних умов для здійснення правосуддя – основної функції органів судової влади.

Охоронні адміністративно-правові відносини у діяльності суду визначено як специфічний вид внутрішньоорганізаційних відносин, у межах яких відповідні суб’єкти реалізують свої державно-владні повноваження з метою забезпечення належного функціонування органів правосуддя, захисту прав, свобод та законних інтересів працівників суду.

Такі відносини запропоновано розподілити на такі, що пов’язані із: діяльністю спеціальних підрозділів міліції щодо забезпечення безпеки суддів та працівників апарату суду, членів їх сімей та близьких родичів; охороною порядку відправлення судового процесу самими суддями за сприяння органів внутрішніх справ; реалізації суддями адміністративно-деліктних норм шляхом застосування до винних осіб адміністративних санкцій.

При формулюванні визначення поняття «встановлений порядок здійснення правосуддя» враховано такі його ознаки: 1) врегульованість нормами права; 2) віднесення до державної діяльності, яка реалізується під час деліктних та позаделіктних проваджень; 3) можливість захисту шляхом застосування заходів державного примусу (насамперед адміністративного та кримінального).

У підрозділі 1.2. «Ґенеза та підстави адміністративної відповідальності як засобу забезпечення здійснення правосуддя» розглянуто особливості історичного розвитку законодавства щодо забезпечення діяльності судів, а також сучасний стан притягнення до адміністративної відповідальності за правопорушення, що посягають на встановлений порядок здійснення правосуддя.

Обґрунтовано, що законодавство, яке регулює притягнення до відповідальності за правопорушення, що посягали на встановлений порядок здійснення правосуддя, у своєму становленні пройшло чотири періоди:

а) доімперський (починаючи із законодавства Древньої Русі закладались правові основи функціонування судової системи, згодом зароджувались принципи судочинства та започатковувалась кримінальна та адміністративна відповідальність за правопорушення проти судочинства); 

б) царсько-російський (законодавство Російської імперії спрямовано на формування системи правових норм щодо забезпечення належної організаційно-правової діяльності органів, які здійснюють правосуддя; закладаються принципи охорони законних інтересів будь-яких учасників судочинства, а також процедур за допомогою яких встановлювалась істина в процесі; на той же час майже не розвивається законодавство щодо встановлення відповідальності за правопорушення проти правосуддя);

в) радянський (законодавство СРСР характеризувалось тим, що не завжди  додержувалися правові гарантії безпеки, захист честі та гідності суб'єктів судочинства; однак цей період характеризується: систематизацією норм, які встановлювали відповідальність, переважно кримінальну, за правопорушення проти правосуддя і, як наслідок, мінімізувались прецеденти таких порушень; не останньою причиною цьому також був високий рівень довіри людей до правосуддя);

г) сучасний (з 90-х років ХХ ст. і до теперішнього часу: включає у себе реалізацію принципу поділу влади; реформу судового законодавства; встановлення правових гарантій прав і свобод громадян, розширення їхніх прав та обов’язків як учасників судового процесу).

Наголошено, що законодавством сучасної України втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання й поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб із метою завдати шкоди їхньому авторитету чи вплинути на неупередженість суду заборонено і тягне за собою передбачену законом відповідальність, у тому числі й адміністративну.

Сучасний стан застосування адміністративної відповідальності за правопорушення, що посягають на встановлений порядок здійснення правосуддя, характеризується статистичними показниками. Так, зокрема, у 2009 р.: 1) кількість осіб, притягнутих до адміністративної відповідальності за ст.185-3 КУпАП при розгляді судами кримінальних справ становить 1647, хоча скоєно відповідних правопорушень удвічі більше; 2) кількість постановлених судами окремих ухвал для усунення причин і умов, що сприяли вчиненню злочинів, та кількість ухвал, за якими надійшли повідомлення про вжиті заходи (при розгляді кримінальних справ), відповідно складають 6023 та 4035 ухвал; 3) кількість постановлених судами окремих ухвал про порушення у сфері цивільних правовідносин та кількість ухвал, за якими надійшли повідомлення про вжиті заходи (при розгляді цивільних справ) складають: 1460 та 750 ухвал; 4) кількість окремих ухвал, повідомлень та інформацій на виявлені судами під час вирішення господарських спорів порушення законності або недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій та кількість окремих ухвал та інформацій, за якими надійшли повідомлення про вжиті заходи, складають 1800 та 460 ухвал; 5) кількість окремих ухвал судів за фактами виявлених під час розгляду адміністративних справ порушень закону та кількості окремих ухвал, за якими надійшли повідомлення про вжиті заходи, складають 210 та 65 ухвал; 6) кількість притягнутих до адміністративної відповідальності за ст. 185-6 КУпАП за невжиття заходів за окремими ухвалами судів (при розгляді кримінальних справ) становить лише 980 осіб, що складає третину від вчинених відповідних правопорушень.

Подібна ситуація щодо невідповідності вчинення правопорушень, що посягають на встановлений порядок здійснення правосуддя, та притягнення до адміністративної відповідальності осіб, що їх вчинили, спостерігається при розгляді цивільних, господарських, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення.

Охарактеризовано нормативну, фактичну та процесуальну підстави адміністративної відповідальності як засобу забезпечення здійснення правосуддя.

Зроблено висновок про доцільність уточнення назви гл. 15 КУпАП шляхом деталізації об'єкта посягання правопорушень, що встановлюються її нормами, і запропоновано викласти її як «Адміністративні проступки, що посягають на встановлений порядок здійснення правосуддя та управління».

Розділ 2. «Юридична характеристика правопорушень, що посягають на встановлений порядок здійснення правосуддя в Україні» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. «Поняття та види правопорушень, що посягають на встановлений порядок здійснення правосуддя» надається загальна характеристика та класифікація правопорушень, що посягають на встановлений порядок здійснення правосуддя.

Під адміністративним правопорушенням, що посягає на встановлений порядок здійснення правосуддя, пропонується розуміти протиправне, винне (умисне або необережне), суспільно шкідливе діяння (дії або бездіяльність), вчинене деліктоздатною особою, що посягає на встановлений порядок здійснення правосуддя в цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справах та справах про адміністративні правопорушення.

Підтримано позицію вчених-адміністративістів щодо системи обов'язкових, об'єктивних та суб'єктивних елементів діяння, ознаки яких передбачено в диспозиціях норм законодавства про адміністративну відповідальність. При цьому юридичний склад адміністративного правопорушення складається з: чотирьох елементів складу; частин, які входять у підсистеми складу; ознак елементу складу правопорушення, які визначені в Загальній та Особливій частинах КУпАП.

При дослідженні об'єкта правопорушень, що посягають на встановлений порядок здійснення правосуддя, обґрунтовано визначення різних видів відповідних об'єктів залежно від ступеня узагальнення та рівня абстрактності.

Визначено, що за безпосереднім об'єктом та суб’єктом правопорушення, які розглядаються, класифікуються на ті, що посягають на: а) встановлений порядок реалізації судами процесуальних повноважень (непідкорення свідка розпорядженню головуючого – ч. 1 ст. 185³ КУпАП; непідкорення потерпілого розпорядженню головуючого – ч. 1 ст. 185³ КУпАП; непідкорення позивача розпорядженню головуючого – ч. 1 ст. 185³ КУпАП; непідкорення відповідача розпорядженню головуючого – ч. 1 ст. 185³ КУпАП; непідкорення інших громадян розпорядженню головуючого – ч.1 ст. 185³ КУпАП; б) позапроцесуальну діяльність суду (злісне ухилення від явки в суд свідка – ч. 1 ст. 185³ КУпАП; злісне ухилення від явки в суд потерпілого – ч.1 ст. 185³ КУпАП; злісне ухилення від явки в суд позивача – ч.1 ст. 185³ КУпАП; злісне ухилення  від явки в суд відповідача – ч. 1 ст. 185³ КУпАП; вчинення будь-яким дій, які свідчать про явну зневагу до суду або встановлених у суді правил – ч. 1 ст. 185³ КУпАП; злісне ухилення експерта від явки в суд – ч. 2 ст. 185³ КУпАП; злісне ухилення перекладача від явки в суд – ч. 2 ст. 185³ КУпАП; перешкоджання явці до суду народного засідателя – ст. 185⁵ КУпАП.

Зроблено висновок, що адміністративні правопорушення, які посягають на діяльність суду, характеризуються загальними ознаками, властивими для будь-яких адміністративних правопорушень. Істотною відмінністю, що дозволяє виділити їх в самостійну групу, є об’єкт посягання – правосуддя.

Підрозділ 2.2. «Об'єктивні та суб'єктивні ознаки правопорушень, що посягають на встановлений порядок здійснення правосуддя» присвячений визначенню особливостей суб'єктивної та об'єктивної сторін відповідних правопорушень, наданню характеристики правовому статусу учасників судового процесу, які передбачені в КУпАП як суб'єкти вчинення відповідних адміністративних деліктів.

Встановлено, що неповага до суду, відповідальність за яку передбачається ст. 185³ КУпАП, може виражатися у непідкоренні як учасників судового процесу, так і неучасників, розпорядженню головуючого.

При проведенні соціологічного дослідження щодо застосування адміністративної відповідальності за правопорушення, що посягають на встановлений порядок здійснення правосуддя, за результатами опитування майже 90 % респондентів зазначили основною причиною перенесення судових засідань – нез'явлення до суду учасників судового розгляду справи.

Визначено, що ухилення від явки в суд – це невиконання особою, яка зобов'язана з'явитися до суду, відповідного обов'язку. Ухилення є злісним, якщо воно було неодноразовим або було виражене у демонстративній чи зухвалій формі.

Встановлено невідповідність змісту ст. 185⁵ КУпАП «Перешкоджання явці до суду народного засідателя» Конституції та Закону України «Про судоустрій та статус суддів», де поряд з народними засідателями – особами, які забезпечують безпосередню участь народу у здійсненні правосуддя, визнаються також присяжні, тому на останніх мають поширюватися ті ж гарантії, якими володіють народні засідателі. Можливість виконання відповідних обов'язків присяжними повинна бути також забезпечена нормами законодавства про адміністративну відповідальність.

Наголошено, що стосовно інших учасників судового розгляду справ (свідків, потерпілих, експертів, спеціалістів та перекладачів) вчиняються протиправні дії, внаслідок чого вони позбавляються можливості бути присутніми під час судового засідання і реалізовувати свої процесуальні права та виконувати відповідні обов’язки. Ці особи, враховуючи їх важливий процесуальний статус, потребують захисту від подібних незаконних дій, який міг би бути реалізований у межах інституту адміністративної відповідальності. Стосовно цього питання 33 % опитаних респондентів вказали на випадки перешкоджання явці до суду учасників судового процесу та зазначили на доцільності встановлення відповідальності за такі дії. Запропоновано змінити назву та зміст ст. 185⁵ КУпАП з урахуванням встановлення адміністративної відповідальності за перешкоджання явці до суду, окрім народного засідателя, інших учасників провадження – присяжного, свідка, потерпілого, спеціаліста, експерта та перекладача.

У підрозділі 2.3. «Кваліфікація правопорушень, що посягають на встановлений порядок здійснення правосуддя» висвітлюються особливості кваліфікації правопорушень, що посягають на встановлений порядок здійснення правосуддя.

Визначено важливість для кваліфікації правопорушень, що посягають на встановлений порядок правосуддя узгодженості норм КУпАП та Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Зокрема, останнім передбачено обов’язок народних засідателів та присяжних повідомляти суд про обставини, що виключають можливість їх участі у здійсненні правосуддя. У зв’язку з цим доцільно встановити адміністративну відповідальність за неявку без поважних причин до суду народних засідателів та присяжних, кваліфікуючи таке діяння як неповага до суду, тобто запропоновано ч. 1 ст. 185³ КУпАП викласти у новій редакції, включивши до кола суб’єктів правопорушення народного засідателя та присяжного.

Кваліфікації адміністративних правопорушень відповідно до ч. 2 ст. 185³ КУпАП ускладнюються у зв’язку з наявністю в законі прогалини про відповідальність спеціаліста за злісне ухилення від явки до суду. Як наслідок, запропоновано змінити ч. 2 ст. 185³ КУпАП, включивши до суб’єктів відповідальності, окрім експерта та перекладача, також спеціаліста.

Акцентовано увагу на необхідності захисту суддів від образ у зв'язку з незадоволенням учасників судочинства рішеннями останніх. 36 % опитаних респондентів вказали на випадки проявів невдоволення рішенням чи вироком суду у вигляді образ, а 73 % – висловилися за зміну та доповнення КУпАП статтею, що передбачала б адміністративну відповідальність за відповідне діяння. Запропоновано передбачити юридичну відповідальність за вказані вище правопорушення, що вчиняються як стосовно суддів, так і народних засідателів та присяжних, шляхом доповнення гл. 15 КУпАП статтею про відповідальність за образу судді, народного засідателя, присяжного та наклеп на них.