ГОСПОДАРСЬКО-ПРАВОВІ ЗАСОБИ ПОПЕРЕДЖЕННЯ ФІКТИВНОГО ГОСПОДАРЮВАННЯ

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
ГОСПОДАРСЬКО-ПРАВОВІ ЗАСОБИ ПОПЕРЕДЖЕННЯ ФІКТИВНОГО ГОСПОДАРЮВАННЯ
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

 

Розділ 1. Господарсько-правова характеристика фіктивного господарювання складається з двох підрозділів, в яких визначається ступінь наукової розробки проблематики дослідження, розглядаються підходи до визначення ознак фіктивного суб’єкта господарювання, аналізується стан та система сучасних господарсько-правових засобів попередження фіктивного господарювання.

У підрозділі 1.1. „Фіктивне господарювання у світлі господарської деліктології” проведено порівняльний аналіз наукових досягнень щодо вивчення досліджуваної проблеми в господарському і кримінальному праві. Встановлено, що проблема розповсюдження фіктивного підприємництва на сьогодні вирішується в основному з позиції покарання за вже скоєні злочини. Проаналізовано існуючу дефініцію поняття „фіктивне підприємництво”, яка закріплена у ст. 205 КК України та його доктринальне визначення. Встановлено, що у сучасній юридичній літературі відсутнє визначення „фіктивного підприємництва” як господарського правопорушення. Зазначено, що на сьогодні у тіньових схемах в якості „фіктивних” використовуються не тільки суб’єкти підприємницької діяльності (юридичні особи), але й фізичні особи-підприємці, інші некомерційні юридичні особи (громадські організації, добродійні фонди, споживчі та обслуговуючі кооперативи, кредитні союзи та ін.). Це дозволило обґрунтувати доцільність заміни доктринального терміну „фіктивне підприємництво” відповідно на „фіктивне господарювання”.

Вивчення фіктивного господарювання здійснено в рамках вчення про господарську деліктологію. Аналіз компетенції суб’єктів попередження фіктивного господарювання (суди, прокуратура, ДПА та МВС України) дозволив зробити висновок про існування господарсько-правового та кримінально-правового рівнів попередження фіктивного господарювання. Визначено об’єкти попередження фіктивного господарювання, а саме: а) причини поширення фіктивного господарювання (неврегульованість та недосконалість законодавства; надмірний податковий тиск; недосконалість механізмів контролю з боку державних органів); б) фіктивний суб’єкт господарювання, який визначено шляхом виокремлення переліку достатніх та необхідних для його визначення умов, а саме: 1) зареєстрований (перереєстрований) на особу, яка за винагороду, внаслідок обману або зловживання довірою погодилась виступити його засновником; 2) зареєстрований (перереєстрований) по підроблених, втрачених або викрадених паспортах, документах померлих осіб, документах, куплених у громадян; 3) зареєстрований (перереєстрований) за неіснуючою юридичною адресою, якщо неможливо встановити його фактичне місцезнаходження.

Обґрунтовано недоцільність виділення в якості ознак фіктивного суб’єкта господарювання такі: 1) визнання недійсним запису про проведення державної реєстрації через порушення закону, допущені при створенні юридичної особи, які не можна усунути; 2) провадження діяльності, що суперечить установчим документам або здійснення незаконної діяльності; 3) невідповідність мінімального розміру статутного фонду юридичної особи вимогам закону; 4) неподання протягом року органам державної податкової служби податкових декларацій та документів фінансової звітності відповідно до закону; 5) наявність в Єдиному державному реєстрі запису про відсутність юридичної особи за її вказаним місцезнаходженням та інші, наявність яких навіть у сукупності не може в повній мірі свідчити про „фіктивність” суб’єкта господарювання.

У підрозділі 1.2. „Визначення господарсько-правових засобів, адекватних попередженню фіктивного господарювання” на підставі аналізу теорій правових засобів, за допомогою найбільш поширеної їх класифікації, визначено комплекс існуючих господарсько-правових засобів попередження фіктивного господарювання, а саме: 1) правові засоби субстанціонального характеру – господарське законодавство; законодавство яке визначає компетенцію контролюючих органів, які покликані попереджати фіктивне господарювання; 2) правові засоби діяльнісного характеру, а саме: процедура державної реєстрації суб’єктів господарювання; процедура примусового припинення суб’єктів господарювання; порядок застосування судом адміністративно-господарських санкцій до суб’єктів господарювання з ознаками „фіктивності”.

На підставі результатів експертного опитування та змодельованої ситуації застосування господарсько-правових засобів для попередження незаконної конвертації грошових коштів, доведена неефективність правових засобів господарсько-правового та кримінально-правового рівнів попередження фіктивного господарювання.

Проаналізовано загальний алгоритм господарсько-правового попередження фіктивного господарювання, а саме: 1) отримання початкових відомостей про наявність умов визнання суб’єкта господарювання фіктивним; 2) складання позовної заяви та звернення до суду; 3) розгляд позовної заяви судом та ухвалення рішення; 4) виконання рішення суду. Особливість цього алгоритму полягає в тому, що він не є математично строго заданим, проте, володіє необхідними ознаками дискретності, однозначності і результативності – здатності за певну кількість кроків забезпечувати розв’язання задачі за умови, що були задані належні початкові відомості.

Встановлено, що належний результат застосування господарсько-правових засобів попередження фіктивного господарювання відсутній, з причин наявності у зазначеному алгоритмі певних помилок, які обумовлюють неналежну організацію правового інструментарію, що призначений для усунення фіктивних суб’єктів із економічної сфери, а саме: а) відсутність законодавчої дефініції фіктивного суб’єкта господарювання; б) неузгодженість основних положень ГК України, ЦК України та Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців”, які регламентують процедури примусового припинення державної реєстрації суб’єктів господарювання; в) неможливість правильного визначення строків застосування адміністративно-господарських санкцій; г) відсутність у фіктивного суб’єкта господарювання реальних учасників або засновників, що практично робить неможливим здійснення процедури ліквідації такого суб’єкта.

Розділ 2. Роль судів у попередженні фіктивного господарювання складається з двох підрозділів, в яких проаналізовано практику розгляду господарськими та адміністративними судами спорів про примусове припинення суб’єктів господарювання з ознаками фіктивності, а також розглядаються підходи щодо визначення підвідомчості зазначеної категорії спорів.

У підрозділі 2.1. „Розгляд судами спорів які виникають з приводу попередження фіктивного господарювання” узагальнено особливості окремих категорій господарських спорів, які виникають між контролюючими органами та суб’єктами господарювання та безпосередньо пов’язані із попередженням фіктивного господарювання. Аналіз судової практики дозволив виявити істотні колізії в нормах, закріплених в ГК України, ЦК України та Законі України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців”, які регулюють правовідносини в зазначеній сфері. Таке положення призводить до того, що на перший план виходить суддівська правосвідомість, одночасно з відсутністю єдиної судової практики за цією категорією спорів, що в цілому негативно впливає на ефективність попередження фіктивного господарювання. Встановлено значення судової практики для попередження фіктивного господарювання, яке полягає у реалізації норм матеріального права з метою приведення фактичної поведінки суб’єктів господарювання у відповідність до приписів зазначених норм. Доведено, що практика розгляду спорів за ініціативою контролюючих органів проти суб’єктів господарювання негативно впливає на процеси поширення фіктивного господарювання. Недоліки та недосконалість чинного законодавства України призводять до того, що незважаючи на наявність формальних ознак фіктивних суб’єктів господарювання, суди на законних підставах не можуть зайняти позицію органів прокуратури та податкових органів. Зроблено висновок, що суди при розгляді справ за участю фіктивних суб’єктів господарювання повинні захищати інтереси держави, але для цього необхідні відповідні зміни в законодавстві.

З метою отримання об’єктивної характеристики існуючих проблем попередження фіктивного господарювання було здійснено соціологічне дослідження у формі експертного опитування суддів господарських та адміністративних судів в Луганській та Харківській областях, результати якого використано під час обґрунтування пропозицій щодо удосконалення законодавства, спрямованих на підвищення ефективності застосування окремих заходів попередження фіктивного господарювання.

Зроблено висновок, що поряд із загально відомими причинами поширення фіктивного господарювання, слід виділити такі: 1) відсутність порядку визнання суб’єкта господарювання фіктивним; 2) відсутність адекватних господарсько-правових санкцій.

У підрозділі 2.2. „Підвідомчість спорів, які виникають з приводу попередження фіктивного господарювання” надано аргументи на користь віднесення спорів, які виникають з приводу примусового припинення або скасування державної реєстрації суб’єктів господарювання з ознаками фіктивності, до більш загальної категорії спорів, які виникають у зв’язку із реорганізацією та припиненням суб’єктів господарської (підприємницької) діяльності. Спори зазначеної вище категорії виникають у сфері здійснення господарської діяльності, яка регулюється матеріальними нормами господарського права. Пробільність норм, які визначають юрисдикцію відповідних судів (закріплені у ст. 12 ГПК України та ст. 17 КАСУ), призводить до того, що спори, які виникають у зв’язку із реорганізацією та припиненням суб’єктів господарської діяльності, віднесено до підвідомчості адміністративних судів на підставі інформаційного листа Верховного Суду України № 3.2.–2005 від 26.12.2005 р. Враховуючи, що Верховний суд не є належним суб’єктом офіційного тлумачення, а також взаємозалежність відповідних матеріальних та процесуальних норм, обґрунтовано доцільність усунення суперечностей між нормами, які визначають компетенцію адміністративних та господарських судів щодо визначення підвідомчості зазначеної категорії спорів шляхом закріплення у ст. 12 ГПК України категорії спорів, які виникають у зв’язку із реорганізацією та припиненням суб’єктів господарської діяльності.

Розділ 3. Удосконалення правового регулювання господарської діяльності з метою підвищення ефективності попередження фіктивного господарювання складається з двох підрозділів, в яких подано аргументацію теоретичного та практичного характеру щодо обґрунтування пропозицій, спрямованих на підвищення ефективності господарсько-правових засобів попередження фіктивного господарювання.

У підрозділі 3.1. „Підстави відповідальності за фіктивне господарювання” обґрунтовано доцільність розробки та закріплення у ГК України складу правопорушення „фіктивне господарювання” як підстави для застосування до фіктивного суб’єкта господарювання господарсько-правової відповідальності. Вагомим аргументом на користь такої тези є те, що норма, закріплена у ст. 205 КК України „Фіктивне підприємництво” є бланкетною, але не має відповідної бази у господарському законодавстві, що створює проблеми у правозастосуванні, які, в свою чергу, призводять до неефективності попередження фіктивного господарювання. З метою усунення зазначеної прогалини розроблено усічений склад правопорушення „фіктивне господарювання” – здійснення діяльності суб’єктом господарювання, який був зареєстрований (перереєстрований) з порушенням чинного законодавства, а саме: 1) реєстрація (перереєстрація) суб’єкта господарювання на особу, яка за винагороду або шляхом обману погодилась виступити його керівником (засновником); 2) реєстрація (перереєстрація) суб’єкта господарювання по підроблених, втрачених або викрадених паспортах, документах померлих осіб, документах, куплених у громадян; 3) реєстрація (перереєстрація) суб’єкта господарювання за неіснуючою юридичною адресою, якщо його фактичне місцезнаходження неможливо встановити, або засновника(ів) (учасника(ів)) якого притягнуто до кримінальної відповідальності за ст. 205 КК України. Відповідно до цього пропонується ГК України ст. 2571 „Визнання недійсною державної реєстрації фіктивного суб’єкта господарювання”. Обґрунтовано пропозицію стосовно відповідальності за правопорушення „фіктивне господарювання”. Доведено доцільність легалізації санкції у вигляді визнання недійсним запису про проведення державної реєстрації фіктивного суб’єкта господарювання, тобто анулювання його реєстрації. Таким чином, контролюючі органи отримають законні підстави визнавати укладені від імені фіктивного суб’єкта господарювання господарські зобов’язання недійсними в порядку ст. 207, 208 ГК України, що дозволить стягувати недоотримані бюджетом податкові зобов’язання.

У підрозділі 3.2. „Удосконалення законодавства з метою підвищення ефективності попередження фіктивного господарювання” обґрунтовано неадекватність законодавчої бази України завданню попередження фіктивного господарювання. Обґрунтовано доцільність удосконалення комплексу засобів, який складається із двох видів, кожний із яких має диференційований ступень впливу на правовий статус суб’єкта господарювання.

Перший вид засобів, такі що пов’язані із профілактикою окремих порушень порядку здійснення господарської діяльності, які часто супроводжують фіктивне господарювання, а саме: відповідальність у вигляді примусового припинення юридичної особи або примусового припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця в порядку ст.ст. 38, 46 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” за такі порушення: а) провадження діяльності, що суперечить установчим документам або здійснення незаконної діяльності; б) невідповідність мінімального розміру статутного фонду юридичної особи вимогам закону; в) неподання протягом року органам державної податкової служби податкових декларацій та документів фінансової звітності відповідно до закону; г) наявність в ЄДР запису про відсутність юридичної особи за її вказаним місцезнаходженням, які тягнуть за собою. Необхідно передбачити можливість відновлення суб’єкта господарювання на підставі усунення наслідків вчинених ним порушень (відповідні зміни до ст. 41 „Порядок внесення до ЄДР судового рішення щодо відміни державної реєстрації припинення юридичної особи).

Другий вид засобів, а саме визнання недійсним запису про проведення державної реєстрації фіктивного суб’єкта господарювання спрямований безпосередньо на усунення таких суб’єктів із економічної сфери. Визнання недійсним запису про проведення державної реєстрації такого суб’єкта є більш жорсткою мірою порівняно із першою групою засобів, адже анулювання реєстрації призводить до визнання всієї попередньої діяльності такого суб’єкта нелегітимною, а також є підставою для визнання господарських зобов’язань такого суб’єкта недійсними. Запропоновано зміни до порядку визнання недійсним запису про проведення державної реєстрації фіктивних суб’єктів господарювання, а саме: суд, який прийняв рішення щодо визнання недійсним запису про проведення державної реєстрації фіктивного суб’єкта господарювання, у день набрання таким рішенням законної сили направляє його копію державному реєстратору за місцезнаходженням суб’єкта господарювання для внесення до ЄДР запису про судове рішення. Дата надходження відповідного судового рішення вноситься державним реєстратором до журналу обліку реєстраційних дій. Державний реєстратор повинен не пізніше наступного робочого дня з дати надходження судового рішення щодо визнання недійсним запису про проведення державної реєстрації суб’єкта господарювання на підставі визнання його фіктивним, внести до ЄДР запис щодо цього судового рішення та в той же день повідомити органи статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування про внесення до ЄДР такого запису. Зазначені органи (крім органів статистики) відповідно до діючого законодавства списують податкові борги такого суб’єкта господарювання як безнадійні та знімають його зі своїх обліків у 14-ти денний строк. Після чого державний реєстратор вносить відповідний запис до ЄДР.

 

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины