У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми дисертації, визначено мету, завдання, об’єкт і предмет дослідження, його методологічне і теоретичне підґрунтя, виділено положення, які характеризують наукову новизну роботи, теоретичне і практичне значення висновків, що в ній містяться, наведено дані про їх апробацію та впровадження, а також про публікації, структуру та обсяг роботи.
Розділ 1 «Принципи права як вихідні начала кримінального процесу» складається з трьох підрозділів.
У підрозділі 1.1 «Поняття, зміст та сутність принципів права»автор дисертації з метою з’ясування сутності принципів кримінального процесу звертається до положень загальної теорії права та встановлює загальні ознаки, що характеризують принципи права. Дисертант доходить висновку, що з огляду на особливості кримінального процесу як специфічного виду діяльності до особливих ознак його принципів слід віднести такі: 1) нормативний характер, тобто закріплення їх положень у кримінально-процесуальному законодавстві; 2) дуалістичну природу, інакше кажучи, поєднання суб’єктивних та об’єктивних засад; 3) дію протягом усіх або більшості стадій кримінального процесу; 4) обов’язковий характер; 5) тісний взаємозв’язок та взаємообумовленість принципів кримінального судочинства, які створюють у своїй сукупності систему; 6) неподільний зв’язок принципів як із самою системою, так і з іншими принципами (а тому порушення хоча б одного принципу кримінального процесу призводить до порушення інших принципів); 7) спрямування кримінально-процесуальної діяльності на досягнення цілей та виконання завдань кримінального процесу (така ознака обумовлює існування двостороннього зв’язку між принципами кримінального процесу та його завданнями і метою); 8) процесуальні принципи є основою для побудови та дії всієї системи кримінального судочинства, а тому визначають тип кримінального процесу; 9) наявність визначеного функціонального призначення, інакше кажучи, принципи кримінального процесу виконують суто юридичні функції (охоронну, регулятивну та виховну), а також низку соціально-політичних функцій.
Узагальнення всіх загальних та специфічних ознак, притаманних принципам кримінального процесу, надало дисертанту можливість запропонувати власне визначення даного феномену.
Підрозділ 1.2 «Класифікація принципів права» присвячено аналізу підстав для виділення класифікаційних груп принципів права. Досліджено запропоновані різними авторами класифікації процесуальних принципів, що, з одного боку, демонструють об’єктивно існуюче різноманіття та багатофункціональність принципів кримінального судочинства, форм їх закріплення та способів матеріалізації у праві, а з іншого – вказують на їх місце в загальній системі всіх принципів права.
З огляду на прикладне значення принципів кримінального судочинства для надання об’єктивної характеристики процесуальних принципів автором виокремлено найбільш загальні їх родові класи залежно від того, на яку сферу правових норм поширюється їх дія (загальноправові, міжгалузеві та галузеві процесуальні принципи).
Разом із тим, дисертант наголошує на тому, що незалежно від того, до якого виду належить той чи інший процесуальний принцип, вони не підпорядковуються один одному, а навпаки, знаходяться між собою у так званому зв’язку координації (взаємодії), доповнюють один одного і забезпечують у цілому несуперечливість створюваної ними системи. При цьому система правових положень, що належать до процесуальних принципів, є складною та багатокомпонентною.
Проаналізовано також різні підходи до визначення складових системи принципів кримінального судочинства. Такий аналіз дозволив дисертанту зробити висновок про те, що в юридичній науці немає єдиної фіксовано визначеної кількості принципів кримінального процесу. Разом із тим автором з урахуванням практичного досвіду внесено пропозицію про те, що до системи правових положень, які належать до процесуальних принципів, мають входити: законність; доступ до правосуддя та забезпечення права на судовий захист; рівність усіх учасників процесу перед законом і судом; забезпечення прав і свобод людини; презумпція невинуватості; забезпечення всім особам, які беруть участь у справі, права на захист їх законних інтересів; забезпечення підозрюваному, обвинуваченому, підсудному права на захист від обвинувачення; свобода від обов’язку самовикриття, викриття членів сім’ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом; повне, всебічне та об’єктивне встановлення обставин у справі; публічність; диспозитивність; здійснення правосуддя виключно судами; незалежність і недоторканість суддів, їх підкорення лише закону; змагальність сторін у судовому розгляді; здійснення судочинства державною мовою; гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; усність процесу; об’єктивна оцінка доказів; безпосередність дослідження доказів; обов’язковість рішень суду; забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень суду; завершення провадження у кримінальній справі у розумний строк.
У підрозділі 1.3 «Принцип верховенства права як базовий принцип кримінального процесу» досліджено питання щодо визначення поняття принципу верховенства права у кримінальному процесі України.
Розглянувши матеріальну та формальну концепції визначення верховенства права, дисертант звертає увагу на те, що для сучасної української правової системи характерним є поєднання обох названих підходів.
Принцип верховенства права, визначаючи сутність та побудову всієї правової системи, є базовим принципом для кримінального процесу. Тим не менш, враховуючи специфіку кримінально-процесуальної діяльності, автор відзначає, що вона може бути повноцінною лише за умови наявності різноманітних засобів впливу на поведінку суб’єктів, що залучаються до провадження у кримінальній справі, у тому числі й можливості обмеження конституційних прав і свобод осіб у випадках, передбачених законом.
Таким чином, на думку автора, реалізація положень принципу верховенства права вимагає такої побудови системи кримінального процесу, за якої встановлюється оптимальний режим розслідування і судового розгляду та вирішення кримінальних справ, що одночасно забезпечує як захист прав особи, так і дієвість правових заходів боротьби зі злочинністю.
Існування ж даного оптимального режиму забезпечується за допомогою системи процесуальних гарантій, до яких дисертант відносить: достатній ступінь урегульованості кримінально-процесуальної діяльності; кримінально-процесуальну форму; принципи кримінального процесу; процесуальний статус учасників кримінального процесу; судовий контроль; прокурорський нагляд; відомчий контроль; право на оскарження дій і рішень органів та посадових осіб, які провадять процес; юридичну відповідальність; можливість застосування заходів кримінально-процесуального примусу (запобіжних та інших заходів). Особливу увагу приділено аналізу можливості застосування заходів кримінального-процесуального примусу, якими обмежуються конституційні права та свободи людини. Узагальнення статистичних даних правозахисних організацій та правоохоронних органів свідчить, що непоодинокими є випадки порушення прав особи при застосуванні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, які полягають у необґрунтованому застосуванні даного запобіжного заходу та необґрунтовано довгих строків тримання під вартою. Окрім цього, автором відзначено, що подальшого розроблення потребують також нормативні положення, які встановлюють і строки провадження у кримінальній справі взагалі. Критеріями для встановлення даних строків повинні бути: складність кримінальної справи (кількість епізодів, обвинувачених, тривалість проведення експертиз, складність проведення окремих слідчих та інших процесуальних дій тощо) та поведінка суб’єктів, які беруть участь у кримінальному провадженні.
