ІНСТИТУТ АДВОКАТУРИ НА ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ (НА МАТЕРІАЛАХ ГАЛИЧИНИ)

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Загальна декларація прав людини затверджує принцип рівності людей перед законом, право людини на неупереджений і відкритий розгляд справи незалежним і справедливим судом, а також всі гарантії, що необхідні для захисту особи, яка обвинувачується у вчиненні караного діяння. Відповідно до цих положень Конституція України (ст. 59) закріплює головну соціальну функцію адвокатури, щодо забезпечення кожній особі права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах.

На сучасному етапі розвитку нашого суспільства ухвалено чимало нормативно-правових актів, що закріплюють пріоритет права людини на допомогу і консультацію з адвокатом. Зокрема, проблеми функціонування інституту адвокатури, а також права і обов’язки адвокатів відображено у законі України «Про адвокатуру» від 19 грудня 1992 р., положеннях «Про кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури» від 5 травня 1993 р., «Про вищу кваліфікаційну комісію адвокатури» від 5 травня 1993 р., «Про порядок реєстрації адвокатських об’єднань» від 27 квітня 1993 р., постанові Кабміну «Про порядок оплати праці адвокатів з надання громадянам правової допомоги в кримінальних справах за рахунок держави» від 14 травня 1999 р., а також «Правилах адвокатської етики» від 1 жовтня 1999 р. тощо.

Становлення інституту адвокатури на західноукраїнських землях відбувалося впродовж декількох століть під впливом різного роду чинників, суспільно-політичних та історичних обставин. Особливо інтенсивно він формувався в період австро-угорського панування, зокрема, це ознаменувалося ухваленням 1868 р. Постійного положення про адвокатуру, яке вперше закріпило її самоврядування й автономію.

Окремі аспекти історії становлення вітчизняної адвокатури розкриті правниками, учасниками громадсько-політичного життя Галичини на зламі ХІХ і ХХ ст. М. Волошиним, Л. Ганкевичем, М. Глушкевичем, С. Дністрянським, Р. Домбчевським, К. Левицьким, Є. Олесницьким, В. Старосольським, А. Чайковським, М. Чубатим.

Історико-правові дослідження державного устрою Австрії та Австро-Угорщини викладені у працях таких сучасних науковців, як В. Батрименко, І. Бойко, О. Кондратюк, О. Копиленко, В. Кульчицький, О. Мікула, І. Настасяк, М. Никифорак, Н. Панич, Б. Тищик, А. Чайковський, В. Чудийович та інших.

До розкриття історико-правових підвалин становлення української адвокатури долучилися сучасні дослідники, а саме: М. Аракелян, Т. Варфоломієва, І. Гловацький, В. Долежан, Н. Єфремова, Ю. Кінаш, В. Катрич, О. Кондратюк, М. Костицький, С. Ківалов, Н. Крестовська, П. Музиченко, М. Никифорак, М. Петрів, Ю. Полянський, Л. Потарикіна, О. Святоцький, А. Ткач, А. Титов, І. Усенко, О. Філонов, Ю. Шемшученко, В. Шкарупа та інші.

Тенденції становлення національно-державницької думки на українських землях представлені у наукових дослідженнях таких правників, як М. Возняк, В. Гнатюк, С. Дністрянський, К. Левицький, М. Лозинський, Ю. Охримович, В. Старосольський та інші. А також у дослідженнях сучасних вчених (І. Андрухів, Н. Аніщук, П. Арсенич, Є. Гіда, О. Добржанський, І. Жалоба, А. Коцур, І. Лісна, М. Мацькевич, О. Мироненко, І. Мищак та інші).

У персоналістичних працях науковці (Т. Андрусяк, І. Андрухів, М. Васильчук, В. Великочий, В. Возьний, О. Жерноклеєв, А. Савчак, О. Седляр, П. Стецюк, І. Чуйко та ін.) проаналізували правничу та громадсько-політичну діяльність галицьких захисників другої половини ХІХ – початку ХХ століть.

Водночас поза увагою дослідників залишилася діяльність галицьких адвокатів, спрямована на формування державно-правової думки на західноукраїнських землях за часів їх перебування у складі Австрії та Австро-Угорщини, що зумовило вибір теми наукового пошуку – “Інститут адвокатури на західноукраїнських землях другої половини ХІХ – початку ХХ ст. (на матеріалах Галичини)”.

Усі ці обставини, а також відсутність комплексних наукових досліджень даної проблеми і визначають актуальність нашого дисертаційного дослідження.