МІГРАЦІЙНЕ ПРАВО В СИСТЕМІ ПРАВА УКРАЇНИ

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Упродовж останніх десятиліть міграція набула рис глобальної проблеми сучасності, вона тісно пов’язана з питаннями внутрішньої та зовнішньої безпеки держав і потребує широкомасштабного міжнародного співробітництва щодо врегулювання всіх аспектів цього явища. Міграційні переміщення за всіх часів були своєрідним індикатором реагування населення на зміни, що відбуваються в економічному, політичному та соціальному житті будь-якого суспільства. Їх обсяги, напрями і масштаби значною мірою свідчать про стабільність або ж, навпаки – нестабільність суспільного розвитку тієї чи іншої країни.

Оскільки міграція населення, набуваючи небачених раніше масштабів, досить швидко змінює реальну картину світу, актуалізуються вивчення та осмислення цього явища, його прогнозування та оптимізація як на рівні окремих держав, так і на рівні міждержавних утворень. Це повною мірою стосується й України, адже зі зростанням відкритості українського суспільства в Українській державі суттєво збільшилася міграція населення, що зумовлює потребу комплексного дослідження цього явища.

Сучасний стан правової системи України характеризується достатньою стабільністю, однак її формування є далеким від завершення. В Україні поки що не вироблено законодавчої бази, здатної ефективно впливати на міграційні потоки в інтересах суспільства. Незавершеність цього процесу є очевидною при зверненні до міграційного права, що є колізійним не тільки через різноманіття його джерел, але й через невизначеність його основних засад, предмета й методу правового регулювання. У міграційних процесах діють не тільки правові, але й інші соціальні регулятори. Це зумовлює можливість послаблення права як регулятора суспільних відносин і правової системи в цілому. Тим часом, формування правової системи і галузевого права – це одночасний, взаємопов’язаний та взаємообумовлений процес, оскільки розвиток елементів галузевого права є конкретизацією і розвитком усієї правової системи.

Формування в Україні міграційного права зорієнтовано на визнання економічної доцільності імміграції для країни і в той же час держава визнає небезпеку деяких її латентних форм. Так, інституціоналізація норм міграційного права в Україні супроводжується серйозними суперечностями, що мають, ймовірно, не лише юридичне підґрунтя. Ситуацію у цій сфері загострює і той факт, що право, яке регулювало міграційні правовідносини в Радянському Союзі, виявилося неефективним у нових історичних умовах.

Законотворчість стосовно міграції в незалежній Україні здійснювалася спочатку розрізненими нормативно-правовими актами. Тривалий час правотворча ініціатива у сфері міграції мала регіональний характер, що й сьогодні іноді ще має місце. Закономірність такої ситуації пояснювалася, по-перше, необхідністю захисту інтересів областей, що зазнавали найбільшого тиску міграційних потоків, по-друге, інституціональною неоформленістю системи принципів та норм міграційного права, що відображають закономірності міграційних відносин.

Необхідність аналітичної оцінки специфіки правовідносин і правового регулювання у сфері міграції як підґрунтя для становлення міграційного права зумовлюється також особливостями внутрішньої та зовнішньої функцій держави. Водночас, правоустановча діяльність у зазначеній сфері публічних відносин напряму залежить від концепції національної безпеки і через призму цієї проблеми стосується не тільки всього суспільства в цілому, але й кожного громадянина, зокрема.

Науково-теоретичну основу дисертаційного дослідження становлять роботи С. С. Алексєєва, А. П. Альохіна, Г. В. Атаманчука, П. П. Баранова, І. П. Голосніченка, В. М. Горшенєва, М. А. Дамірлі, Є. В. Додіна, В. В. Дудченко, В. В. Завальнюка, С. В. Ківалова, Л. В. Коваля, М. К. Козюбри, В. К. Колпакова, О. Л. Копиленка, Н. М. Крестовської, А. Ф. Крижановського, Г. В. Мальцева, О. В. Малько, Л. Г. Матвєєвої, В. С. Нерсесянца, Ю. М. Оборотова, М. П. Орзіха, П. М. Рабіновича, О. Ф. Скакун, Ю. О. Тихомирова, О. Ф. Фрицького, Є. О. Харитонова, В. М. Шаповала, Ю. С. Шемшученка та ін.

Дисертація підготовлена з урахуванням наукових розробок у сфері міграції таких провідних вітчизняних учених, як Ю. Бузницький, А. Бабенко, В. Колпаков, О. Кузьменко, О. Малиновська, В. Новік, В. Олефір, С. Пирожков, О. Піскун, І. Прибиткова, Ю. Римаренко, Ю. Тодика, В. Трощинський, П. Чалий, С. Чехович, О. Шамшур, В. Шаповал, М. Шульга та ін., що мають важливе науково-практичне значення для подальшого дослідження сучасних міграційних процесів.

Останніми роками в Україні захищено ряд дисертацій, які містять науковий аналіз окремих аспектів міграційних процесів. Проте в них майже не досліджено проблематику становлення міграційного права як самостійної галузі права України. Міграційне право досліджується лише на галузевому рівні не як самостійна галузь права, а як його підгалузь.

Нормативну та емпіричну базу дослідження становлять чинне законодавство України, міжнародно-правові акти та зарубіжне законодавство, що відображають розвиток та правове регулювання міграційних процесів, а також дані офіційної статистики, матеріали преси та юридичної практики.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до програми Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України «Актуальні проблеми побудови демократичної, соціальної, правової держави відповідно до положень Конституції України», плану наукових досліджень Національного університету «Одеська юридична академія» «Традиції та новації у сучасній українській державності і правовому житті» (державний реєстраційний номер 0106U004970) на 2006 – 2010 рр. Тема дисертаційного дослідження є складовою частиною наукових досліджень кафедри теорії держави і права Національного університету «Одеська юридична академія» «Традиції та новації у правовому житті України (теоретичний аспект)».

Мета і завдання дослідження. Мету дисертаційного дослідження становлять: теоретичне з’ясування підстав для виокремлення міграційного права як самостійної комплексної галузі; аналіз специфіки джерел, предмета, методу та принципів його регулювання; надання пропозицій щодо вдосконалення напрямів розвитку нової галузі права України – міграційного права.

Поставлена у дослідженні мета обумовлює вирішення таких завдань:

визначити та охарактеризувати підстави формування нової галузі системи права України – міграційного права;

визначити предмет і метод правового регулювання міграційного права України;

виявити специфіку джерел міграційного права України;

визначити принципи міграційного права як самостійної галузі права України;

обґрунтувати особливості міграційного права як комплексної галузі, а також визначити його місце в українському праві;

дослідити шляхи впливу норм європейського та міжнародного права на міграційне право України;

сформулювати пропозиції щодо вдосконалення правового регулювання міграційних відносин в Україні.

Об’єктом дослідження є міграція як правове явище.

Предметом дослідження є міграційне право як комплексна галузь у правовій системі України.

Методи дослідження. Дослідження здійснено з використанням загальнонаукових та спеціальних методів пізнання, які ґрунтуються на принципах об’єктивного, всебічного та комплексного аналізу суспільних процесів і явищ у сфері правової охорони та регулювання розвитку міграційних процесів.

Діалектичний метод пізнання являє собою сукупність загальнонаукових пізнавальних засобів (аналізу, порівняння, аналогії, сходження від конкретного до абстрактного тощо), спрямованих на виявлення причин, витоків та наслідків досліджуваних явищ, їхніх суперечностей, зв’язків та взаємовідносин з іншими явищами. Так, за допомогою цього методу виявлено основні причини та наслідки формування міграційного права як комплексної галузі права у системі українського права. Визначено також єдність та протиріччя у сфері правового регулювання міграційних процесів [п.п. 1.1, 1.2, 1.3]. Формально-логічний метод використано для формування поняттєвого апарату дослідження. Зокрема цей метод сприяв об’єктивному відображенню юридичних конструкцій за допомогою формально-юридичної мови (спеціальні терміни), що дозволили шляхом формальних перетворень одержати нове знання про об’єкт дослідження [п.п. 1.2, 1.3, 2.1, 2.2]. За допомогою догматичного методу здійснено внутрішню юридичну обробку правового матеріалу, що дозволило сформувати визначення, дослідити поняття і категорії міграційного права як комплексної галузі міграційного права. Догматичний метод застосовано при аналізі нормативно-правових документів, що регулюють міграційні відносини [п.п. 1,3, 2.2, 2.3]. Порівняльно-правовий метод дозволив зіставити формальні та змістовні характеристики нормативної реальності міграційного права та міграційних правовідносин в Україні, країнах СНД та Європи. За його допомогою проаналізовано відповідність законодавства України загальновизнаним міграційним принципам і нормам міжнародного міграційного права [п.п. 3.1, 3.2, 3.3].

За допомогою історичного методу здійснено періодизацію розвитку міграційних процесів на території України, виокремлено його стадії (дорадянський період, радянський період, пострадянський період) та охарактеризовано специфіку кожної з них [п. 1.1]. Проаналізовано процес формування державної міграційної політики України та роль держави і права в регулюванні міграційними процесами [п. 3.3]. Системно-правовий метод дозволив, спираючись на принципи структурності, функціональності, ієрархічності, взаємозалежності системи й середовища, багатоаспектності існування та описування кожної системи, розглянути структуру міграційного права України, яка обумовлена системними зв’язками між його нормами та інститутами, що перебувають у певній підпорядкованості. Виокремлено міграційно-правові інститути: внутрішні (інститут імміграції, інститут еміграції, інститут виїзду за межі України, інститут свободи пересування територією України, інститут повернення репресованих осіб, раніше депортованих народів тощо) та змішані (інститут видачі фізичних осіб) [п. 1.4]. Статистичний метод використовувався при вивченні міграційної ситуації в Одеському регіоні, аналізі даних переміщення населення та правопорушень, що виникають у процесі цього переміщення [п.п. 2.3, 3.4]. Герменевтичний метод, який ґрунтується на сукупності принципів і методів тлумачення й інтерпретації юридичних текстів, надав можливість дослідити специфіку джерел міграційного права України, які мають комплексний характер, оскільки об’єднують і матеріальні, і процесуальні норми [п. 2.1].

Наукова новизна дослідження полягає у тому, що воно є першим в Україні науковим дослідженням становлення нової галузі права – міграційного права у правовій системі України. Виокремлено критерії визнання міграційного права як самостійної комплексної галузі права шляхом обґрунтування особливостей предмета, методу, джерел та принципів міграційного права. Зокрема:

уперше:

міграційне право визначено як комплексну галузь українського права, яка є системою юридичних норм, що регулюють міграційні відносини, які виникають внаслідок в’їзду до країни, виїзду з країни, перебування або проживання на її території;

визначено, що міграційні правовідносини – це врегульовані нормами національного та міжнародного права відносини, пов’язані з просторовим переміщенням особи, а також з реалізацією прав, свобод і обов’язків осіб, які здійснюють переміщення;

визначено, що предметом міграційного права є система відносин, що виникають між учасниками міграційного процесу щодо в’їзду у країну, виїзду з країни, перебування та проживання на її території; методом міграційного права є сукупність способів та підходів щодо розкриття основного змісту міграційного права як комплексної галузі права в системі українського права;

доведено наявність специфіки джерел міграційного права, якою є сукупність нормативно-правових актів національного та міжнародного права;

набули подальшого розвитку положення щодо:

вдосконалення правового регулювання міграційних відносин в Україні;

впливу норм європейського та міжнародного права на міграційне право України.

Практичне значення одержаних результатів. Теоретичні положення дисертації є внеском у подальший розвиток досліджень міграційного права як комплексної галузі українського права.

Основні положення, висновки й рекомендації дослідження можуть бути використані у:

науково-дослідній роботі – сформульовані в ній положення й висновки розвивають і доповнюють уявлення про систему права України взагалі, та міграційного права як її складової, зокрема;

юридичній практиці – при вдосконаленні міграційного законодавства України з урахуванням євроінтеграційних спрямувань Української держави;

освітній діяльності – при складанні навчальних планів і програм професійної підготовки фахівців з міграційного права, при підготовці посібників і викладанні спецкурсів з міграційного права.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри теорії держави і права Національного університету «Одеська юридична академія». Результати дослідження було апробовано на: Міжнародній науковій конференції професорсько-викладацького і аспірантського складу «Правове життя сучасної України» (м. Одеса, 5 – 6 червня 2009 р.); Міжнародній науковій конференції молодих учених, аспірантів і студентів «Актуальні проблеми теорії і історії прав людини, права і держави», присвяченій пам’яті учених-юристів П. О. Недбайла, О. В. Сурілова, В. В. Копєйчикова (м.м. Львів – Одесса, 11 – 13 лютого 2010 р.); Міжрегіональній науково-практичній конференції «Конституційно-правовий статус людини і громадянина в Україні»
(м. Івано-Франківськ, 8 грудня 2009 р.); Міжнародній науковій конференції професорсько-викладацького складу «Правове життя сучасної України» (м. Одеса, 21 – 22 травня 2010 р.); ІІ Міжнародній науково-практичній конференції «Держава і право в умовах глобалізації: реалії і перспективи» (м. Сімферополь, 16 – 17 квітня 2010 р.).

Публікації. Основні положення і висновки дисертації знайшли відображення у 5 публікаціях, 3 з яких опубліковано в наукових фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України.

Структура дисертації визначається метою і завданнями дослідження. Дисертація складається із вступу, 3 розділів та 11 підрозділів, висновків і списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи становить
195 сторінок, із них основного тексту – 171 сторінка. Список використаних джерел включає 231 найменування і розташований на 24 сторінках.