ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВА ОХОРОНА ПРАВА НА ГЕОГРАФІЧНЕ ЗАЗНАЧЕННЯ В УКРАЇНІ :

Краткое содержание

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, розкривається стан наукової розробки цивільно-правової охорони права на географічне зазначення, визначаються предмет, мета і завдання дослідження, його теоретична база, методологія і наукова новизна, а також практичне значення отриманих результатів, формулюються наукові положення, що виносяться на захист, а також висвітлюється практичне значення й апробація отриманих результатів дослідження.

Розділ 1. «Географічне зазначення як об’єкт правової охорони» присвячено дослідженню тенденцій розвитку правового регулювання відносин щодо використання географічного зазначення, формулюванню поняття географічного зазначення та окремих його видів, а також визначенню місця географічного зазначення в системі об’єктів цивільного права.

Підрозділ 1.1. «Тенденції розвитку правового регулювання відносин щодо географічного зазначення» має загальнотеоретичний характер і присвячений аналізу проблематики та стану врегульованості в чинному законодавстві відносин з приводу використання географічних зазначень.

Дослідження проблеми починається зі стислого історичного огляду основних етапів формування і розвитку законодавства в галузі охорони права на географічне зазначення. Автор доходить висновку, що законодавче врегулювання відносин стосовно географічних зазначень як на міжнародному, так і на національному рівнях окремих країн виникло на межі XIX–XX століть. Встановлено, що формування законодавства щодо охорони права на географічне зазначення відбувалося за двома напрямками, а саме: на основі реєстраційної системи охорони (країни романо-германської системи права) та на підставі законів про недобросовісну конкуренцію/захист прав споживачів (країни англосаксонської системи права). Зроблено висновок, що формування законодавства в цій відносно новій сфері правового регулювання як на національному, так і на міжнародному рівнях, не можна вважати завершеним.

У підрозділі 1.2. «Визначення поняття географічного зазначення та окремих його видів» проведено аналіз визначення поняття «географічне зазначення», яке міститься в нормативно-правових актах і науковій літературі. Зазначено, що на сьогоднішній день у законодавстві України вживаються різні терміни та визначення поняття географічного зазначення, які не узгоджені один з одним. Так, Цивільний кодекс України передбачає виключне право на «географічне зазначення», а Закон України «Про охорону права на зазначення походження товару» визначає цей термін як «зазначення походження товару», під яким розуміє «просте зазначення походження товару» і «кваліфіковане зазначення походження товару», яке включає «назву місця походження товару» і «географічне зазначення походження товару». Наведені терміни є важко зрозумілими не тільки для практичних працівників, а й навіть для фахівців у сфері охорони права інтелектуальної власності. Відмінність виявляється в тонкощах різниці між умовам надання правової охорони цим об’єктам.

Доведено, що основними термінами, які використовуються в національних законодавствах країн світу та в міжнародних угодах у даній сфері, є «географічне зазначення», «зазначення походження» та «найменування місця походження товарів». Запропоновано визнати «географічне зазначення» такою категорією, яка поєднує в собі поняття «зазначення походження» та «найменування місця походження товару». Перше вказує лише на місце виготовлення (походження) товару (послуги), друге – на особливі властивості, якості, характеристики товару (послуги), обумовлені географічним місцем походження. Зазначення походження є більш широким поняттям, тобто таким, що стосується будь-яких товарів (послуг), тоді як поняття найменування місця походження товару (послуги) є значно вужчим, воно стосується не всіх товарів (послуг), а лише тих, які мають особливі властивості (якості, характеристики). Автор стверджує, що відмінність між «зазначенням походження» і найменуванням місця походження» полягає в якісному зв’язку між географічною місцевістю та виготовленням товару (послуги). Надано визначення зазначених термінів, які базуються на положеннях основних міжнародних угод. Проведено детальний порівняльний аналіз зазначених понять та встановлено співвідношення між ними.

У підрозділі 1.3. «Місце географічного зазначення в системі об’єктів цивільного права» на підставі виявлення та аналізу функцій географічного зазначення досліджено особливості співвідношення з суміжними категоріями та визначено місце географічного зазначення в системі об’єктів цивільного права. Надано конструкцію дії основних функцій географічного зазначення.

Доведено, що на географічне зазначення можливе встановлення виключного права тільки в сенсі права на використання цього зазначення. Тобто об’єктом виключного права є не географічне зазначення, а вчинення передбачених законодавством дій (використання) щодо географічного зазначення. Встановлено, що географічне зазначення належить до засобів індивідуалізації, які мають низку істотних відмінностей у порівнянні з результатами інтелектуальної, творчої діяльності. Зроблено висновок про доцільність проведення в українському законодавстві розмежування і використовувати при вживанні термінів «об’єкти права інтелектуальної власності» чи «результати інтелектуальної, творчої діяльності» додаток «прирівняні до них засоби індивідуалізації суб’єктів цивільного обороту, товарів та послуг (робіт), які вони виготовляють чи надають». Це необхідно для підкреслення різної правової природи засобів індивідуалізації і результатів інтелектуальної, творчої діяльності в межах спільного правового режиму, що полягає в тому, що і ті й інші належать до категорії виключних прав.

Розділ 2. «Характеристика суб’єктивного права на використання географічного зазначення» присвячено розгляду основних ознак географічного зазначення, порядку виникнення виключного права на використання географічного зазначення, визначенню кола суб’єктів права на використання географічного зазначення, розглядаються питання стосовно цивільно-правового захисту порушеного права на використання географічного зазначення відповідно до законодавства України.

У підрозділі 2.1. «Правова природа та особливості суб’єктивного права на використання географічного зазначення» досліджено правову природу права на використання географічного зазначення як засобу індивідуалізації з метою вироблення єдиного розуміння в межах цивільного права суті засобів індивідуалізації та їх специфічних особливостей.

Проведено стислий аналіз існуючих підходів до визначення правової природи суб’єктивного права на використання географічного зазначення. Обґрунтовано точку зору, згідно з якою правовий режим створення, використання, охорони і захисту результатів інтелектуальної, творчої діяльності та прирівняних до них засобів індивідуалізації суттєво відрізняється від правового режиму виникнення, використання і захисту матеріальних об’єктів. Додатково доведено, що відносно результатів інтелектуальної, творчої діяльності слід використовувати правовий режим виключних прав. Автор стверджує, що вживання терміна «право інтелектуальної власності» стосовно результатів інтелектуальної, творчої діяльності може створити неправильну уяву щодо правової природи, змісту права, його дії та способів захисту. Доведено доцільність заміни в законодавстві терміна «право інтелектуальної власності» як такого, що не відповідає сутності особливого права, на термін «виключні права на результати інтелектуальної діяльності та прирівняні до них засоби індивідуалізації суб’єктів цивільного обороту, товарів та послуг (робіт), які вони виготовляють чи надають».

Аргументовано, що право на використання географічного зазначення є виключним правом з майновим змістом. Визначення виключного права як права з майновим характером перш за все обумовлено його економічним змістом, тобто забезпечення правоволодільцеві можливості отримання прибутків від використання результату його інтелектуальної, творчої діяльності або засобу індивідуалізації, виключаючи при цьому третіх осіб. Виключне право на використання географічного зазначення полягає в тому, що тільки правоволоділець може здійснювати певні юридичні дії відносно географічного зазначення, виключаючи водночас із числа користувачів усіх інших осіб, які не отримали такого права відповідно до встановленого законодавством порядку.

У підрозділі 2.2. «Підстави (умови) виникнення та припинення права на використання географічного зазначення» проаналізовано умови та підстави виникнення права на використання географічного зазначення та окремих його видів, а також визначено підстави виникнення права на географічне зазначення.

Аргументовано положення щодо можливості надання зазначенню походження товару правової охорони в разі, коли воно «прямо або опосередковано свідчить про місце походження товару (послуги) з певної місцевості», «природні властивості цієї місцевості знайшли відображення у властивостях товару (послуги)» і «властивості товару (послуги) обумовлюють стійку репутацію (відомість) у споживача». Зроблено висновок, що при встановленні моменту виникнення права на використання зазначення походження, потрібно враховувати момент фактичного введення такого зазначення в цивільний оборот, тобто встановлення факту першого використання даного зазначення в господарській діяльності. Наголошено на доцільності, при встановленні факту виникнення права на використання зазначення, зважати на момент отримання зазначенням чи маркованим ним товаром (послуги) певної відомості (репутації) у споживача. Саме встановлення певної відомості, репутації товару (послуги) (які обумовлені певним географічним об’єктом) у споживача буде фактичним доказом того, що право на використання зазначення походження у виробника існує.

Виходячи з того, що національне законодавство не містить підстав (умов) для виникнення права на використання географічного зазначення, наведено умови, за наявності яких можливе виникнення виключного права на використання географічного зазначення як уніфікуючого терміна для «зазначення походження товару» та «найменування місця походження товару». Особливо наголошено на необхідності отримання стійкої репутації (відомості) у споживача як особливих властивостей, якостей та інших характеристик товару (послуги), так і його найменування, в якому використано географічне зазначення. Існування стійкої репутації (відомості) як особливих властивостей, якостей та інших характеристик товару (послуги), так і його найменування, є запорукою здійснення географічним зазначенням основної функції ідентифікації (відрізнення) товару (послуги) серед маси однорідних товарів (послуг).

Значну увагу приділено дослідженню специфіки виявлення та фіксації відомостей про використання зазначення походження. Обґрунтовано висновок щодо необхідності здійснення уповноваженим державним органам функцій з виявлення і фіксації використання зазначення походження. Така фіксація є прийнятною в рамках міжнародно-правових договорів і дозволить попередити використання будь-яких неправдивих позначень або таких, що вводять в оману споживачів щодо дійсного місця походження товару (послуги), а також може бути визнане актом недобросовісної конкуренції. Крім того, наявність державного контролю за правомірністю використання зазначення походження сприятиме забезпеченню інтересів споживачів.

У підрозділі 2.3. «Суб’єкти права на використання географічного зазначення» визначено правовий статус суб’єктів виключного права на використання географічного зазначення відповідно до законодавства України.

Вказано, що з метою забезпечення чіткого визначення правового статусу суб’єкта права на використання географічного зазначення необхідно закріпити в ЦК України положення, згідно з яким суб’єктом права на використання географічного зазначення слід вважати виключно товаровиробника чи групу (асоціацію) товаровиробників а отже, до Закону «Про охорону права на зазначення походження товару» та до ЦК України потрібно внести відповідні зміни. Усіх інших осіб, які зазначені в ЦК України та Законі України «Про охорону прав на зазначення походження товарів» слід виключити з числа суб’єктів права на використання географічного зазначення.

У підрозділі 2.4. «Зміст суб’єктивного права на використання географічного зазначення» проведено ґрунтовний аналіз змісту виключного права на використання географічного зазначення, його складові, надано відповідні визначення.

Обґрунтовано висновок, що зміст виключного права на використання географічного зазначення полягає не в фактичній монополії, а в тому, що тільки його правоволоділець може вирішувати питання про можливості та способи здійснення права. Правоволоділець може здійснювати використання географічного зазначення на власний розсуд, йому не потрібно забороняти використання третім особам, оскільки це прямо встановлено в законодавстві. Особи, які не є правоволодільцями, не мають права використовувати географічне зазначення. Право на використання географічного зазначення належать виключно тим особам, за якими воно прямо закріплено чи визнано.

Додатково аргументовано, що зміст виключного суб’єктивного права на використання географічного зазначення потрібно визначати через вчинення власних активних дій правоволодільцем. Немає ніякої потреби виділяти самостійно правомочність забороняти використання зазначення іншим особам – це прямо передбачено нормами національного та міжнародного законодавства.

У підрозділі 2.5. «Особливості захисту суб’єктивного права на використання географічного зазначення» розглянуто проблеми цивільно-правового захисту географічних зазначень в Україні та проаналізовано поняття порушення прав на географічне зазначення відповідно до законодавства України, досліджено його складові.

Визначено, що правова охорона права на використання географічного зазначення втрачає свою суть, якщо його суб’єкту не буде забезпечена реальна можливість здійснювати захист своїх прав у разі їх порушення. Досліджено та проаналізовано дії, які містять ознаки неправомірного використання географічного зазначення, а також виявлено істотні проблеми, недоліки і прогалини в чинному законодавстві України. Особливо наголошено, що для правильної кваліфікації дій, які є порушенням права на використання географічного зазначення, велике значення має визначення понять «змішування» та «введення в оману» споживачів щодо маркованих товарів (послуг)та джерела їх походження.

Запропоновано закріпити в чинному законодавстві України порядок внесення застави для запровадження дій із забезпечення позову в справах про порушення прав на використання географічного зазначення та встановити додаткову відповідальності юридичних осіб і індивідуальних підприємців, шляхом прийняття судом рішення про ліквідацію юридичної особи чи примусове припинення підприємницької діяльності фізичної особи.