ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНІ ПРОБЛЕМИ СИСТЕМАТИЗАЦІЇ ТРАНСПОРТНОГО ЗАКОНОДАВСТВА

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. В умовах ринкової економіки ефективне функціонування транспорту набуває суттєвого значення, оскільки саме ця галузь забезпечує взаємодію різних сфер матеріального виробництва та створює необхідні умови стабільного функціонування і комплексного розвитку його складових. Для досягнення зазначених цілей транспорт має діяти як єдиний і узгоджений комплекс, являти собою цілісну систему, що значною мірою є можливо лише за наявності сучасної правової бази його функціонування та ефективного управління транспортною галуззю з боку держави.

За роки незалежності України Верховна Рада України прийняла низку законів, що регулюють транспортні відносини, серед них: «Про транспорт», «Про трубопровідний транспорт», «Про залізничний транспорт», «Про автомобільний транспорт», Повітряний кодекс України, Кодекс торговельного мореплавства України та інші; ратифіковано значну кількість міжнародних договорів та угод у транспортній сфері. Чимало нормативно-правових актів з питань функціонування транспорту прийнято Кабінетом Міністрів України та Міністерством транспорту та зв’язку України (нині – Міністерство інфраструктури України). Проте нормативно-правовому забезпеченню транспортної галузі досі притаманні всі вади сучасного правового регулювання суспільних відносин, насамперед, недосконалість законодавчої бази її діяльності та повільне вирішення питань гармонізації транспортного законодавства з міжнародним правом. Національна та закордонна практика правового регулювання транспортних відносин переконливо свідчить, що проблеми належної якості та ефективності правової регламентації суспільних відносин у транспортній сфері, а також зміцнення законності та правопорядку на транспорті не можна вирішити лише шляхом прийняття нових нормативно-правових актів, більше того, несистемна законотворчість може призвести до зворотного результату. У зв’язку з цим особливого значення набувають процеси систематизації транспортного законодавства. Саме тому постає гостра необхідність розробки теоретико-прикладних основ систематизації транспортного законодавства.

Питанням правового регулювання транспортної сфери присвятили свої праці такі українські та російські науковці, як Г. Анцелевич, І. Булгакова, О. Гайдулін, В. Гіжевський, С. Грудницька, Е. Демський, В. Єгіазаров, Д. Зеркалов, О. Клепікова, Р. Кундрик, П. Левковець, В. Марунич, А. Мілашевич, О. Сиваков, І. Спірін, Є. Харитонов, Ф. Шульженко та інші.

Загальнотеоретичні питання вдосконалення та систематизації законодавства, які є значущими для систематизації транспортного законодавства, досліджували у своїх працях багато вчених, серед яких: С. Алексєєв, С. Бобровник, С. Братусь, О. Богінич, Ф. Бурчак, О. Васильєв, Л. Горбунова, В. Денисов, О. Зайчук, А. Заєць, Р. Калюжний, Д. Керімов, В. Ковальський, І. Козінцев, М. Козюбра, А. Колодій, В. Копєйчиков, О. Копиленко, Є. Назаренко, Н. Оніщенко, В. Опришко, А. Піголкін, Є. Погорєлов, В. Погорілко, С. Погребняк, С. Поленіна, П. Рабінович, В. Селіванов, В. Синюков, Л. Тіунов, Ю. Тихомиров, І. Усенко, В. Шаповал, А. Шебанов, Ю. Шемшученко, О. Ющик, Л. Явич та інші українські і російські науковці.

Передумови, принципи та процедури систематизації законодавства аналізували у своїх роботах А. Абрамова, С. Бошно, А. Васильєв, А. Венгеров, С. Полєніна, М. Рассолов, В. Сіренко та інші. Питанням обліку та систематизації нормативних правових актів, що пов’язані зі сферою правової інформатизації, приділяли увагу Л. Апт, І. Бачило, О. Гаврилова, В. Копилова, В. Ксенофонтова, А. Морозова, Н. Полевой та інші. Дослідженням консолідації як виду систематизації законодавства займались І. Богдановська та І. Самощенко. Серед західних дослідників проблемні питання систематизації нормативно-правових актів розробляли Ф. Ауман, Р. Давид, Р. Кабрияк, Ж. Карбоньє та інші.

Проте, хоча проблеми упорядкування нормативно-правових актів та правового регулювання транспортних відносин і привертали увагу багатьох фахівців як у галузі теорії держави і права, так й інших юридичних наук, процеси систематизації транспортного законодавства як комплексної галузі потребують спеціальних досліджень. Вищеназвані обставини свідчать про актуальність теми дисертації, її важливість як для наукової, так і для нормотворчої діяльності, що й обумовило вибір теми дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження здійснювалося відповідно до Державної програми підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців у сфері європейської та євроатлантичної інтеграції України на 2004–2007 рр., затвердженої Указом Президента України від 13 грудня 2003 р. № 1433; Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до Європейського Союзу, затвердженої Законом України від 18 березня 2004 року № 1629-IV; Державної програми розвитку міського електротранспорту на 2007–2015 роки, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2006 р. №1855; Стратегії підвищення рівня безпеки дорожнього руху в Україні на період до 2015 року, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 25 травня 2011 року № 480-р. Дисертаційне дослідження є складовою науково-дослідної програми Національного транспортного університету і виконано в межах планових тем: «Розробка методів, моделей і стратегій розвитку виробництва на базі інвестиційної діяльності» (номер державної реєстрації 0101U002017) та «Розробка методологічних основ проектування раціональних систем логістичного обслуговування в ланцюгах постачання» (номер державної реєстрації 0108U009095). Тему дисертаційної роботи затверджено вченою радою Національного транспортного університету (протокол №2 від 28.03.2002 р.).

Мета і завдання дослідження. Метою роботи є з’ясування сутності процесів систематизації транспортного законодавства, характеристика основних її видів і форм, а також розробка пропозицій щодо подальшого вдосконалення системи нормативно-правових актів транспортної сфери та їх систематизації.

Для досягнення мети було визначено такі наукові завдання:

– визначити історичні етапи розвитку та систематизації транспортного законодавства;

– надати загальнотеоретичну характеристику сучасного транспортного законодавства як комплексної галузі та визначити шляхи його подальшого розвитку;

– визначити структуру транспортного законодавства, враховуючи наукові підходи щодо її розроблення у вітчизняній і зарубіжній юридичній літературі, та запропонувати моделі ієрархічної та галузевої структури транспортного законодавства України;

– узагальнити існуючі в науковій літературі думки щодо форм систематизації транспортного законодавства та її особливостей;

– визначити і систематизувати головні теоретичні та методичні підходи до процесу систематизації транспортного законодавства;

– сформулювати основні принципи систематизації транспортного законодавства та концептуальні засади їх реалізації;

- визначити поняття, функції, принципи, ознаки, завдання та перспективи кодифікації як особливої форми систематизації транспортного законодавства;

– проаналізувати можливості та перспективи систематизації актів відомчої нормотворчості та корпоративних актів транспортної сфери ;

– сформулювати і обґрунтувати пропозиції щодо вдосконалення систематизації транспортного законодавства України та його структури.

Об’єкт дослідження – явище систематизації транспортного законодавства.

Предмет дослідження – загальнотеоретичні проблеми систематизації транспортного законодавства.

Методи дослідження. Предмет та об’єкт дисертаційного дослідження обумовили використання системи загальнонаукових та конкретно-наукових методів. Зокрема, з метою забезпечення об’єктивності, всебічності і повноти дослідження, а також для отримання науково обґрунтованих і достовірних результатів у дисертації було використано такі методи пізнання: формально-логічний, який використовувався для здійснення аналізу чинного транспортного законодавства та актуальних розробок нормативних правових актів у сфері транспортно-дорожнього комплексу України з метою визначення шляхів і ефективних форм їх систематизації, а також дослідження методичних аспектів її провадження (підрозділи 1.2, 2.1); системно-структурний, який використовувався для з’ясування системи чинного транспортного законодавства України (підрозділ 1.2); порівняльного аналізу, який сприяв встановленню певних спільних рис, а також відмінностей форм систематизації та їх впливу на стан сучасного законодавства України у транспортній сфері (підрозділи 1.3, 3.1, 3.2, 3.3); структурно-функціональний, який використовувався для з’ясування предмета правового регулювання транспортного законодавства і виокремлення його складових, а також з метою створення моделей ієрархічної та галузевої структури чинного транспортного законодавства (підрозділ 1.2); філологічний, який застосовувався для поглиблення поняття «транспортне законодавство», визначень окремих форм систематизації законодавства в транспортній галузі (підрозділи 1.2, 1.3); моделювання, завдяки якому розроблено модель перспективної структури транспортного законодавства України, а також алгоритм систематизації нормативно-правових актів (підрозділ 2.1); історико-правовий, за допомогою якого досліджувалась історіографія становлення транспортного законодавства та історичні етапи його систематизації (підрозділ 1.1); спеціально-юридичний, який дав змогу дослідити принципи систематизації транспортного законодавства та сформулювати концептуальні засади їх реалізації (розділ 2).

Емпіричну базу дослідження становлять статистичні дані Міністерства інфраструктури України та Державного департаменту реєстрації нормативних актів Міністерства юстиції України щодо стану нормотворчої діяльності в сфері транспорту, узагальнені дані вивчення, аналізу і класифікації чинних нормативно-правових актів та законопроектів, присвячених питанням функціонування транспортно-дорожнього комплексу України (загалом близько 500 нормативно-правових актів); дані, отримані при анкетуванні 283 респондентів (працівників транспорту, юристів у транспортній сфері та працівників Міністерства інфраструктури) щодо сучасного стану нормативно-правового забезпечення транспортної галузі та систематизації транспортного законодавства.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим монографічним дослідженням, в якому комплексно розглянуто явище систематизації транспортного законодавства України та вирішено ряд науково-пізнавальних завдань, зокрема:

вперше:

– сформульовано загальнотеоретичну характеристику транспортного законодавства як галузі, в межах якої науково аргументовано, що транспортне законодавство України становить комплексну галузь законодавства, яка являє собою систему чинних нормативно-правових актів, прийнятих парламентом, Президентом України в межах їх повноважень, Кабінетом Міністрів України, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також нормативно-правових актів інших органів виконавчої влади, що регулюють суспільні відносини в процесі організації та здійснення транспортної діяльності;

– виділено два історичних періоди розвитку транспортного законодавства: 1) законодавство епохи застосування немеханічних рушіїв транспортних засобів (до XVIII ст.) та 2) законодавство епохи використання транспортних засобів, які пересуваються за допомогою механічних рушіїв (включає етапи: перший – з часу встановлення перших механічних рушіїв (парових двигунів) на транспортні засоби (потяги та пароплави) – XVIII ст. до початку застосування на транспортних засобах двигунів внутрішнього згорання (кінець XIX cт. – початок XX ст.); другий – з початку ХХ ст. до 1991р. – законодавство радянської держави; третій – законодавство незалежної України – з 1991 р. до теперішнього часу). Визначено п’ять історичних етапів систематизації транспортного законодавства: 1) зародження явища систематизації транспортного законодавства (від «Статуту мостникам» до «Соборного уложення»); 2) розвиток систематизації транспортного законодавства за видами транспорту (Правила дорожнього руху та Морський статут, прийняті Петром І); 3) систематизація законодавства про транспорт дореволюційного періоду (кінець ХVІІІ – початок ХХ ст.); 4) систематизація транспортного законодавства радянського періоду; 5) систематизація національного транспортного законодавства незалежної України (з 1991 р. до теперішнього часу);

– розроблено моделі ієрархічної, галузевої та авторську модель оптимальної структури транспортного законодавства України;

удосконалено:

– методику систематизації транспортного законодавства, доопрацьовано та розширено послідовний порядок дій, спрямованих на виконання систематизації, до якого у якості обов’язкових заходів запропоновано включити моніторинг та акумуляцію нормативно-правових актів;

– змістовну характеристику принципів систематизації законодавства про транспорт та концептуальні засади їх реалізації. Основними принципами систематизації нормативних правових актів України з питань транспорту запропоновано вважати такі: здійснення систематизації національного транспортного законодавства у контексті Європейської інтеграції, забезпечення верховенства закону в правовому регулюванні транспортних відносин та принцип забезпечення захисту прав і свобод людини у транспортній сфері;

дістали подальшого розвитку:

– перелік критеріїв виділення комплексних галузей законодавства, які запропоновано доповнити новим критерієм – наявності структурної організації та системних зв’язків всередині певної сукупності актів;

– уявлення про процеси кодифікації транспортного законодавства та систематизації актів відомчої нормотворчості в галузі транспорту. Визначено поняття, принципи, функції, завдання та стадії кодифікації транспортного законодавства. На основі розроблених положень запропоновано прийняття нових кодифікаційних актів у транспортній сфері. Визначено перспективні напрями розвитку процесів систематизації відомчих нормативно-правових актів у транспортній сфері, в тому числі і підготовку кодексів.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані і аргументовані у дисертації теоретичні положення, висновки і пропозиції використовуються:

у законодавчій діяльності – при підготовці транспортних кодексів і консолідованих актів транспортного законодавства, а також розробленні пропозицій щодо їх удосконалення. Деякі сформульовані у дисертації наукові положення та пропозиції, що стосуються даних питань використані у практичній діяльності Міністерства транспорту та зв’язку України (акт впровадження від 7 грудня 2010 року), і Державного агентства з інвестицій та розвитку (акт впровадження від 16 лютого 2011 року №0390/02-0206);

у практичній діяльності – при систематизації транспортного законодавства в якості її методичного забезпечення. Окремі наукові положення використані у практичній діяльності Всеукраїнської асоціації автомобільних перевізників (акт впровадження від 20 грудня 2010 року);

у навчальному процесі – при проведенні занять з навчальних дисциплін «Теорія держави та права», «Транспортне право», а також при підготовці навчальної та навчально-методичної літератури з зазначених дисциплін, у науково-дослідній роботі студентів (акт впровадження у навчальний процес Національного транспортного університету від 6 грудня 2010 року).

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри теорії держави і права Національної академії внутрішніх справ і кафедри транспортного права та логістики Національного транспортного університету. Результати наукового дослідження були апробовані на таких науково-практичних конференціях: 60-ій ювілейній науковій конференції професорсько-викладацького складу і студентів університету (м. Київ, 2004 р.); 63-ій науково-практичній конференції науково-педагогічних працівників, аспірантів, студентів та структурних підрозділів університету (м. Київ, квітень 2007 р.), 12-ій міжнародній науково-практичній конференції «Ринок послуг комплексних транспортних систем та прикладні проблеми логістики» (м. Київ, вересень 2010 р.).

Публікації. Основний зміст дисертаційного дослідження відображено у восьми публікаціях, з них, п’ять статей в наукових фахових виданнях України, а також три – тези доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура дисертації зумовлена метою та завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, що містять десять підрозділів, висновків, трьох додатків та списку використаних джерел (205 найменувань). Повний обсяг дисертації становить 235 сторінок, з них загальний обсяг тексту – 199 сторінок.