| Краткое содержание: |
У Вступі обґрунтовано вибір теми дисертації, її актуальність, стан дослідження проблеми; визначено зв’язок роботи з державними науковими програмами, планами і темами, а також мету, завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження; розкрито наукову новизну; висвітлено теоретичну та емпіричну бази, практичне значення одержаних результатів; подано відомості про їхню апробацію та впровадження.
Розділ 1 «Загальна характеристика інституту підсудності в адміністративному судочинстві України» складається з чотирьох підрозділів, в яких розглянуто поняття, види та значення норм інститут підсудності.
У підрозділі 1.1. «Поняття та значення інституту підсудності справ адміністративним судам» на підставі аналізу праць українських і зарубіжних учених розглянуто окремі ознаки інституту підсудності в адміністративному судочинстві та запропоновано авторське визначення поняття «підсудність справи адміністративному суду». При цьому особливу увагу звернено на дослідження підсудності як ознаки справи та як частини компетенції адміністративного суду, а також запропоновано шляхи вирішення питань щодо доцільності використання поняття «підсудність» лише для розгляду справ у першій інстанції та можливості включення до складу цього правового інституту норм, що регулюють одноособовий чи колегіальний розгляд справи.
У роботі акцентовано, що значення підсудності не обмежується організаційною роллю при зверненні до адміністративного суду (правила щодо підсудності дають змогу розмежування компетенції між окремими ланками судової системи та між судами однієї ланки щодо розгляду і вирішення адміністративних справ). Також необхідно враховувати й теоретико-правове значення норм цього інституту для реалізації завдань правосуддя в адміністративних справах.
У підрозділі 1.2. «Види підсудності в адміністративному судочинстві» зазначено, що класифікація підсудності справ адміністративним судам повинна бути побудована як з урахуванням особливостей адміністративно-процесуальних норм та відносин, так і загальноправових уявлень про процесуальний інститут підсудності та судоустрій держави. Зокрема, під час аналізу видів підсудності, визначених на законодавчому рівні, предметної, територіальної, інстанційної – дослідженню підлягають організаційні аспекти, які визначають структуру та принципи побудови судової гілки влади в Україні – поділ судів залежно від виконуваних функцій на першу, апеляційну та касаційну інстанції, застосування принципу територіальності тощо. Врахування ж особливостей правового статусу сторін та судів, соціальної значущості відносин, що є предметом адміністративного спору, принципів економії процесуальних засобів та диспозитивності в адміністративному судочинстві зумовлює виокремлення на теоретичному рівні загальної, спеціальної, виключної, альтернативної, одноособової, колегіальної підсудності та підсудності за зв’язком справ.
У підрозділі 1.3. «Одноособова та колегіальна підсудність адміністративних справ» наголошено на тому, що у сучасних умовах норми інституту підсудності справ адміністративним судам доцільно доповнити положеннями про одноособовий чи колегіальний розгляд спору. Проведений у роботі аналіз історичного досвіду України щодо підсудності справ різним складам суду та досвід закордонних держав у сфері адміністративного судочинства дозволив дійти висновку, що оптимальним варіантом є поєднання одноособової та колегіальної підсудності, а не запровадження лише однієї з них. Основним законодавчим критерієм виокремлення одноособової та колегіальної підсудності слід вважати судову інстанцію, в якій розглядатиметься справа. Більшість справ у суді першої інстанції підсудні одноособовому складу суду, а розгляд справ в апеляційній та касаційній інстанціях здійснюється лише колегіально. Позитивним є також закріплення в КАС України альтернативних форм підсудності різним складам суду, що дає змогу сторонам у кожній конкретній справі в окружному адміністративному суді вибрати (відповідно до права на «законного суддю») оптимальний, на їхню думку, склад суду.
У підрозділі 1.4. «Повернення позовної заяви та передача адміністративної справи іншому суду на підставі норм інституту підсудності» розглянуто випадки, коли недотримання правил про підсудність зумовлює неможливість розгляду справи в адміністративному суді, якому подана позовна заява. Досліджуючи процесуальний порядок застосування норм інституту підсудності адміністративних справ, у роботі відзначено, що такі норми можуть бути підставою прийняття рішення або про відкриття провадження у справі, або про повернення позовної заяви позивачеві. Якщо не дотримано вимоги предметної, територіальної чи інстанційної підсудності, то справа вважається непідсудна цьому адміністративному суду, а позовна заява повертається позивачеві. Такі ж наслідки виникають при застосуванні норм, що регулюють окремі випадки підсудності за зв’язком справ. Якщо до місцевого загального суду надійшла позовна заява, в якій є кілька пов’язаних між собою вимог, а справа щодо однієї з вимог підсудна окружному адміністративному суду, стосовно іншої вимоги – місцевому загальному суду, то суддя місцевого загального суду зобов’язаний повернути таку позовну заяву, оскільки відповідно до законодавства таку справу розглядає окружний адміністративний суд.
З’ясувавши з-поміж інших питань і питання щодо належності справи до розгляду у цьому суді на підставі правил про предметну, територіальну, інстанційну підсудність та підсудність за зв’язком справ, суддя готує рішення про відкриття провадження у справі. В окружному адміністративному суді на цьому етапі вирішується питання щодо підсудності справи одноособовому чи колегіальному складу суду. Оскільки у місцевому загальному суді (як адміністративному) підсудність адміністративних справ лише одноособова, а в судів апеляційної чи касаційної інстанцій – лише колегіальна, то питання щодо підсудності справи складу суду не потребує окремого процесуального рішення суду та вирішується при реєстрації позовної заяви шляхом автоматичного розподілу справ автоматизованою системою документообігу.
У роботі проаналізовано випадки та процесуальний порядок передачі адміністративної справи з одного адміністративного суду до іншого на підставі норм інституту підсудності. Також звернено увагу на наслідки порушення правил про підсудність справ адміністративним судам.
Розділ 2 «Предметна підсудність справ адміністративним судам» складається з трьох підрозділів, які містять дослідження особливостей нормативно-правового регулювання застосування місцевими загальними судами, окружними, апеляційними адміністративними судами та Вищим адміністративним судом України правил про предметну підсудність адміністративних справ.
У підрозділі 2.1. «Предметна підсудність справ місцевим загальним судам як адміністративним судам» зазначено, що правила про предметну підсудність дозволяють особі визначити, до якого адміністративного суду першої інстанції (місцевого загального, що при розгляді адміністративних справ діє як адміністративний суд, окружного, апеляційного чи Вищого адміністративного суду України) з позовною заявою слід звернутися. У дисертації розглянуто предметну підсудність справ місцевим загальним судам, зважаючи на предмет адміністративного спору та суб’єктний склад такого спору. Для визначення предметної підсудності адміністративної справи місцевим загальним судам процесуальне значення має поділ органів публічної адміністрації на державні органи та органи місцевого самоврядування. Дослідження системи та правового статусу органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб присвячено виявленню особливостей, які впливають на визначення підсудності справ за їх участю. Також розглянуто окремі категорії спорів, віднесених до предметної підсудності місцевих загальних судів.
У підрозділі 2.2. «Предметна підсудність справ окружним та апеляційним адміністративним судам» наголошено, що законодавець при конструюванні предметної підсудності справ окружним адміністративним судам використав як основний суб’єктний критерій визначення підсудності. Саме наявність певного правового статусу сторони адміністративного спору зумовлює віднесення такого спору до підсудності окружного адміністративного суду. Зміст спору береться до уваги лише як додатковий критерій, після з’ясування належності сторони до державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, окремих органів місцевого самоврядування, їх посадових чи службових осіб. У підрозділі розглянуто зміст понять «орган державної влади» та «інший державний орган», здійснено класифікацію зазначених суб’єктів. Окремо увагу приділено нормам, що визначають предметну підсудність справ, пов’язаних із виборчим процесом чи процесом референдуму окружним адміністративним судам. Також проаналізовано випадки та доцільність віднесення адміністративних справ до предметної підсудності апеляційних адміністративних судів.
У підрозділі 2.3. «Предметна підсудність справ Вищому адміністративному суду України» розглянуто правовий статус ВАС України як суду першої інстанції. У підрозділі аналізується доцільність віднесення до предметної підсудності ВАС України (зі створенням для розгляду окремої судової палати) справ щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції, а також рішень, дії чи бездіяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. Також досліджено особливості предметної підсудності справ щодо встановлення Центральною виборчою комісією України результатів виборів або всеукраїнського референдуму та про дострокове припинення повноважень народного депутата України.
Розділ 3 «Територіальна та інстанційна підсудність справ адміністративним судам» складається з двох підрозділів, де проаналізовано підсудність адміністративних справ із урахуванням інстанційної та територіальної побудови системи адміністративних судів в Україні.
У підрозділі 3.1. «Територіальна підсудність справ адміністративним судам» зазначено, що правила територіальної підсудності необхідні в адміністративному судочинстві для того, щоб розмежувати компетенцію щодо розгляду адміністративних справ між однорідними судами залежно від території, на яку поширюється їхня діяльність. Правила територіальної підсудності забезпечують збалансоване функціонування судової системи, тісний зв’язок місця судового розгляду з місцем порушення права, доступність та гласність правосуддя, раціональні умови для організації судового процесу і дослідження доказів у справі.
Однією з важливих умов належного виконання завдання адміністративного судочинства щодо захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень слід вважати встановлення в КАС України альтернативної територіальної підсудності. Адміністративні справи з приводу оскарження правових актів індивідуальної дії, а також дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень, які прийняті стосовно конкретної фізичної чи юридичної особи, вирішуються за вибором позивача адміністративним судом за зареєстрованим місцем знаходження цієї особи-позивача, або судом за місцезнаходженням відповідача. Прикладом територіальної альтернативної підсудності також є можливість вибору позивачем суду у випадку, якщо справа щодо пов’язаних вимог територіально підсудна різним місцевим адміністративним судам та у випадку невизначеності територіальної підсудності нормами КАС України.
У підрозділі 3.2. «Інстанційна підсудність справ адміністративним судам» констатовано, що інстанційна підсудність дозволяє розмежувати компетенцію адміністративних судів різних рівнів (першої, апеляційної та касаційної інстанцій). Сучасну систему адміністративних судів в Україні віднесено до триланкової, оскільки існують місцеві, апеляційні адміністративні суди та ВАС України. Крім того, передбачено перегляд судових рішень в адміністративних справах Верховним Судом України. Така система інстанційної підсудності в основному відповідає критерію зрозумілості (система судових інстанцій має бути максимально простою, щоб кожна особа могла легко розібратися, у яких випадках і до якого суду вона повинна звернутися з позовом, а потім, за потреби, з апеляцією чи касацією). Закріплення ж повноважень суду першої інстанції за апеляційними адміністративними судами та ВАС України дозволяє стверджувати, що система інстанційної підсудності не повною мірою відповідає критерію рівності можливостей щодо оскарження судових рішень (для кожної адміністративної справи має бути передбачена однакова кількість судових інстанцій для того, щоб право особи на перегляд судового рішення необґрунтовано не обмежувалося).
|
