«ОКСАМИТОВІ РЕВОЛЮЦІЇ» НАПРИКІНЦІ ХХ СТ. В КРАЇНАХ ЦЕНТРАЛЬНО-СХІДНОЇ ЄВРОПИ: ІСТОРИКО-ПРАВОВЕ ДОСЛІДЖЕННЯ

Краткое содержание

У Вступі обґрунтовано актуальність теми; зазначено зв’язок роботи з науковими програмами, планами та темами; визначено мету й завдання, об’єкт і предмет, методологічну основу, хронологічні та географічні межі дослідження; розкрито наукову новизну роботи, теоретичне і практичне значення одержаних результатів; подано відомості про апробацію, публікацію основних положень дисертаційної роботи, її структуру та обсяг.

У Розділі 1 «Джерела, історіографія та методологія дослідження» проаналізовано стан наукового дослідження проблеми в сучасній зарубіжній та вітчизняній історіографії, а також методологічні засади наукового дослідження.

У підрозділі 1.1. «Джерельна база» здійснено огляд широкого спектру джерел, що дало змогу об’єктивно й повно дослідити процеси демократичних перетворень у країнах Центрально-Східної Європи наприкінці ХХ ст., зокрема рушійні сили «оксамитових революцій», зміни у праві країн регіону, відносини між країнами ЦСЄ та Європейським Союзом, правове забезпечення інтеграційних процесів.

За своїм походженням, характером та змістом джерела дослідження можна умовно поділити на кілька груп: 1) законодавча база – національні закони та Конституції Польщі, Чехії та Словаччини. З’ясовано, що після «оксамитових революцій» 1989–1990-х рр. у центральноєвропейських державах відбувався процес законодавчого забезпечення становлення демократичних інститутів. Саме зміни в конституційному, цивільному, господарському, кримінальному та інших галузях права закріпили необоротність політичних процесів демократизації. Ці законодавчі джерела і є основними в дослідженні; 2) нормативні документи (програми діяльності перехідних та посткомуніс­тичних урядів Польщі, Чехії та Словаччини). Зокрема, це «Національна стратегія інтеграції», «Стратегія національної безпеки Республіки Польщі» та «Стратегія розвитку польської співпраці» – у Польщі; «Національна програма підготовки Чехії до членства в ЄС» та «Національна програма регіонального розвитку» – у Чехії; «Національна програма правової адаптації» – у Словаччині тощо; 3) опубліковані архівні документи, зібрані польськими, чеськими та словацькими дослідниками, що стосуються революційних процесів у Центрально-Східній Європі в 1989–1990-х рр., зокрема діяльності опозиційних рухів у Польщі та Чехословаччині. Вони дали змогу на належному науковому рівні розкрити причини суспільно-політичної кризи у країнах Центрально-Східної Європи наприкінці ХХ ст. і показати її хід та наслідки для країн регіону; 4) офіційні матеріали й документи інститутів Євросоюзу. У цьому зв’язку вкажемо на Європейські угоди (Угоди про асоціацію з країнами ЦСЄ), які містили положення щодо регулювання міждержавних відносин, політичного, економічного, культурного та фінан­сового співробітництва між країною, яка підписала Угоду, та Європейським Союзом. Важливими джерелами для написання роботи стали доповіді Європейської Комісії, що містили аналіз ситуації в країнах-кандидатах відповідно до прийнятих у Копенгагені 1993 р. критеріїв членства. Це «По­рядок денний – 2000» («Agenda 2000»), а також регулярні звіти Європейської Комісії про готовність країн-кандидатів до вступу в ЄС; 5) довідникова література, що містить у собі довідки з різних сфер політики країн ЦСЄ та ЄС, інформацію про новоухвалені нормативні документи, поточну діяльність урядів, статистичні дані тощо; 6) мемуари, спогади, щоденники державних і політичних діячів, які були безпосередніми учасниками подій 1989–1990 та по­дальших років й формували зов­нішньополітичну стратегію, ухвалювали полі­тичні рішення, керували про­цесами демократизації, ринкової трансформації й інтеграції Польщі, Чехії й Словаччини до Європейського Союзу.

У підрозділі 1.2. «Історіографія питання» проаналізовано значний за науковим спектром та обсягом масив літератури, яка висвітлює історію становлення демократичних правових інститутів в посткомуністичних державах наприкінці ХХ ст.

З-поміж західних учених, які досліджували причини та наслідки демократичних змін країн ЦСЄ, виділимо: П. Вандича, Л. Волчіка, А. Ослунда, В. Тисменяну, М. Мареско, Дж. Маркоффа, Д. Нормана, Ж. Дюрозеля, Ф. Тоді.

Оцінки і прогнози зарубіжних учених мають наукове і методологічне значення. Процеси демократизації центральноєвропейських країн західні науковці осмислюють у контексті основних загальноєвропейських і світових тенденцій. Позиція вчених щодо багатьох питань не завжди збігається. Предметом наукової дискусії є переоцінка соціалістичного минулого та спроба пояснити феномен демократичних перетворень у Центрально-Східній Європі. Водночас, усі дослідники схиляються до висновку, що йдеться про один з кардинальніших поворотів у світовій політиці та історії.

Не стоять осторонь цієї проблематики польські, чеські та словацькі дослідники. Проблемам трансформації Польщі від одного суспільно-полі­тичного устрою до іншого, змінам в окремих галузях права, переходу від командної економіки до ринкової, динаміці цих процесів та їхнім наслідкам присвятили свої праці такі польські дослідники, як: Н. Іздебскі, М. Кулеша, Г. Регульські (реформа публічного управління); К. Парульські (реформа органів прокуратури); Г. Гожеляк, Г. Рудлевскі (інтеграційні процеси) та ін.

У своїх працях авторам вдалося привернути увагу до перших змін у правовій системі держави, до правового забезпечення реформування поль­ської економіки. Відзначено, що Польща одна з перших вийшла з посткому­ністичної кризи і стала лідером серед країн регіону при переході від планової адміністративно-командної системи управління до ринкових відносин.

Передумовам та безпосередньо процесу «оксамитової революції» 1989 р. в Чехословаччині присвятили свої праці: Й. Прохазка (проблеми повоєнного розвитку); М. Отагал (опозиційні рухи Чехословаччини 1969–1989 рр.); З. Млинар (криза комуністичної системи); С. Шомоляній (події 17–27 листопада 1989 р.) та інші учені.

Зміни в праві досліджували: В. Павлічек, М. Чіч, К. Кліма, В. Кнапп, Д. Ослон, Д. Дргонец, Л. Цібулка (зміни в конституційному праві); М. Кіндл, О. Єглічка, К. Дедіч (зміни в цивільному та господарському праві); Й. Балга, Й. Терінгел, Р. Вантух (зміни в кримінальному праві) та ін.

Питання демократизації країн Центрально-Східної Європи висвітлено і в ро­сійській історіографії. Їх досліджували такі науковці, як: О. Некіпєлов, О. Вах­рамєєв, М. Дєрябіна, А. Язикова, І. Іванов, В. Поздняков, С. Гангжа та ін.

Зміни в окремих галузях права в посткомуністичних державах в перехідний період досліджували: Б. Страшун (зміни в конституційному праві); С. Матицін, Р. Євстигнєєв, П. Раймент, С. Чебанов (зміни в цивіль­ному та господарському праві); Н. Сафанов, П. Решетніков (зміни в кри­мінальному праві) та ін.

Чільне місце питання демократизації країн Центрально-Східної Європи в перехідний період та їх інтеграції до Європейського Союзу на початку ХХІ ст. посідають в українській історіографії. З-поміж вітчизняних учених, котрі досліджували цю тематику, виділимо: В. Лемака, Р. Жанголу, В. Струтинського, С. Федуняка.

Зміни в праві посткомуністичних держав досліджували такі українські науковці, як: В. Шаповал, C. І. Алексєєнко (зміни в конституційному праві); О. Островерх, Р. Стрільчук (зміни в цивільному та господарському праві); В. Навроцький, М. Хавронюк, В. Грищук, Т. Серватко, О. Соловйова (зміни в кримінальному праві) та ін.

Як бачимо, усі згадані дослідники висвітлюють лише окремі питання демократичних перетворень у Центрально-Східній Європі. Зміни в праві посткомуністичних держав як комплекс перетворень не є основним об’єктом їх досліджень.

У підрозділі 1.3. «Методологія дослідження» представлено конкретні методи, за допомогою яких здійснено спробу проаналізувати ті зміни в регіоні, що призвели до краху світової системи соціалізму, правових реформ та інтеграції країн регіону до Європейського Союзу.

Основу методології дослідження причин та наслідків «оксамитових революцій» в країнах Центрально-Східної Європи кінця ХХ ст. становить системний підхід, що полягає у трактуванні демократизації країн Цент­рально-Східної Європи як процесу з відповідними етапами та динамічним розвитком («оксамитові революції» 1989–1990-х рр. та їхні передумови; правове забезпечення процесів демократизації, зокрема, зміни в консти­туційному, цивільному, господарському, кримінальному праві; правове забезпечення зміни зовнішньополітичного курсу та інтеграції до Європейського Союзу).

Використані загальнонаукові (діалектичний, структурно-функціо­наль­ний) та спеціально-юридичні (історико-правовий, формально-юридичний, порівняльно-правовий, правового прогнозування та державно-правового мо­делювання) методи в сукупності забезпечують об’єктивний аналіз досліджуваного предмета.

У Розділі 2 «Революційні процеси і демократичні перетворення у Центрально-Східній Європі. Зміни в праві» проаналізовано зміни в правових системах держав Центрально-Східної Європи після «оксамитових революцій» 1989–1990-х рр., що були спрямовані на побудову демо­кратичного громадянського суспільства і в майбутньому – на інтеграцію до Європейського Союзу.

У підрозділі 2.1. «Внутрішні та зовнішні передумови демократизації в країнах світової системи соціалізму» на основі огляду наукової літератури та нормативно-правових актів проаналізовано внутрішні та зовнішні чин­ники демократизації країн Центрально-Східної Європи наприкінці ХХ сторіччя. Акцентовано, що «оксамитові революції» 1989–1990-х рр. в країнах Центрально-Східної Європи були спрямовані проти комуніс­тичного тоталітаризму, що панував у регіоні майже весь післявоєнний період (1945–1990 рр.).

До внутрішніх передумов демократизації у країнах світової системи соціалізму віднесено такі: 1) економічні проблеми, невіддільні від со­ціаліс­тичної економіки і загрози вибуху соціального невдоволення; 2) несприй­няття більшістю населення центральноєвропейських держав кому­ністичної системи, котра уже наприкінці 70-х років виявилася неде­мократичною і неефективною; 3) щораз активніша діяльність опози­ційних рухів у 80-х роках; 4) послаблення компартій центрально­європейських країн через відхід від принципу монолітної єдності, що призвело до дезінтеграції та послаб­лення всієї політичної системи. Наголошено, що цей чинник є основним, оскільки саме комуністичні партії були носіями державного режиму.

Зовнішні передумови демократизації: 1) політика «перебудови» в СРСР, розпочата М. Горбачовим у квітні 1985 р. Зменшився зовнішній тиск на країни соціалізму, зникла загроза прямої збройної інтервенції за зразком 1956 (Угорщина) і 1968 (Чехословаччина) років. Відтак, комуністичні режими країн ЦСЄ стали відносно самостійними у своїх діях. Реформи підштовхувало і скорочення об’єктів радянської допомоги енергоносіями та звуження радянських ринків збуту. Вимушені спроби модернізації економіки в напрямку ринку, а отже, поява передумов для змін в госпо­дарському та трудовому законодавстві; 2) сприятлива міжнародна ситуація, а саме закінчення «холодної війни», прийняття Радянським Союзом від­повідних міжнародно-правових зобов’язань, безпосередня допомога країн Заходу опозиційним силам центральноєвропейських держав. Застосування репресивно-каральних заходів давало лише тимчасовий ефект, тому правлячі режими були змушені відмовитися від державно-правової моделі, нав’язаної їм свого часу ще сталінським керівництвом Союзу РСР; 3) легалізація опозиційних політичних рухів правовими засобами поклала край монопартійній системі.

У підрозділі 2.2. «Демонтаж соціалістичної держави та соціаліс­тичного конституційного права» досліджено процес політико-правових перетворень у Польщі та Чехословаччині наприкінці ХХ сто­річчя, а також роль опозиційних рухів у тих процесах.

Щодо підсумків процесів реформування правових інститутів у країнах ЦСЄ відзначено, що: а) ефективній правотворчій діяльності у цьому напрямку сприяли реформування органів публічної влади у 1989 р., а також перші «вільні» вибори (в Польщі – 4 і 18 червня 1989 р.; у Чехосло­ваччині – 8 і 9 червня 1990 р.), внаслідок яких було сформовано демо­кратичні уряди в країнах регіону; б) через відновлення незалежного правосуддя, конституційної юрисдикції та місцевого самоврядування пуб­лічна влада в Польщі та Чехословаччині стала лімітованішою, ніж в часи соціалізму; в) форма державного правління трансформувалася з так званої народно-демократичної до класичної парламентської республіки; г) для становлення демократичної форми державного управління вирішальне значення мали закони і постанови, положення яких визначали правове становище органів центральної влади, місцевого самоврядування, правоохоронних органів тощо, а також схвалення законів про люстрацію.

У підрозділі 2.3. «Реформи цивільного і господарського законодавства» розглянуто зміни в цивільному та господарському праві Польщі та Чехо­словаччини внаслідок політико-правових перетворень у 1989–1990 рр., адже саме після заміни однопартійної політичної системи на багато­партійну демократичну та командно-адміністративної економіки на рин­кову було створено належні передумови реформування цивільного і господарського законодавства.

Щодо реформування цивільного та господарського права Польщі, до­ведено, що упродовж 1990–1993 рр. в країні було закладено основи ринкової економіки. Польща здійснила масштабну приватизацію на засадах нових форм власності, яку підтримала більшість населення країни. Втілення в життя перших радикальних соціально-економічних реформ (приватизація, нові форми власності, нова структуризація галузей народного господарства, зако­нодавча база, що формувала правове поле для функціонування ринкових механізмів тощо) засвідчувало початок демократичних змін у країні. Найважливіші зміни в цивільному і господарському праві відображено у відповідних національних законах, а саме: в Законі «Про приватизацію», «Про державні підприємства», «Про товариства з іноземною участю», а також в Цивільному та Торговому кодексах. На жаль, була допущена «спонтанна приватизація». Проте, вона мала той позитивний наслідок, що номенклатура не опиралася подальшим реформам, прагнучи легалізувати свої дії.

Аналізуючи реформування цивільного та господарського права Чехо­словаччини, відзначено, що основними складовими успіху пере­творень у цих галузях були: а) вагомий економічний потенціал, якого досягла країна після суспільно-політичних перетворень у 1989 р. (так званої оксамитової революції); б) на відміну від інших країн Центрально-Східної Європи, ринкові реформи в Чехословаччині проводилися в умовах політичної злагоди і без урядових криз; в) передбачлива політика уряду, який вміло враховував специфічні умови своєї країни та настрої населення.

У підрозділі 2.4. «Зміни у кримінальному праві» проаналізовано ре­форму кримінального законодавства Польщі та Чехословаччини, яка відповідала потребам наближення правових систем держав до стандартів європейських країн.

Аналізуючи зміни в кримінальному законодавстві Польщі, зазначено, що основні принципи кримінального права визначені Конституцією Республіки Польща 1997 р. Істотні зміни кримінального законодавства Польщі стосувалися, зокрема, інституту примирення (медіації).

Щодо Чехословаччини, то деполітизація кримінального законодавства ЧСФР – найголовніший підсумок 1989–1991 рр. Практично, уже на момент роз­паду Чехословаччини (1 січня 1993 р.) основні зміни в кримінальному зако­нодавстві були завершені і в подальшому відбувалася лише незначна корекція.

У Розділі 3 «Правове забезпечення процесів інтеграції країн Центрально-Східної Європи до Європейського Союзу» розкрито шляхи та правові механізми інтеграції країн Центрально-Східної Європи до Європейського Союзу. 

У підрозділі 3.1. «Посткомуністичні конституції країн Центрально-Східної Європи як передумова євроінтеграції» проаналізовано положення посткомуністичних конституцій, прийнятих після «оксамитових рево­люцій» 1989–1990-х років, що стали фундаментом демократичної правової держави та були зорієнтовані на те, щоб не допустити концентрації влади в руках авторитарного лідера. В них визначено умови, необхідні для розвитку багатопартійності на основі принципу добровільності й рівності громадян з метою впливу демократичними методами на формування політики держави.

Підсумовуючи загальні ознаки східноєвропейських конституцій, наголошено, що:

–   однією з найважливіших тенденцій у політичній трансформації ре­гіону став свідомий вибір на користь парламентської, а не прези­дентської республіки. Виконавча влада в Центрально-Східній Європі представлена урядом, законодавча – парламентом. Сьогодні в краї­нах регіону саме парламенти затверджують склади урядів, здійсню­ють контроль за їх діяльністю, приймають закони і державний бюджет;

–   конституційні реформи були адаптовані відповідно до консти­туційних традицій тієї чи іншої країни, з урахуванням досвіду європейського конституціоналізму – Франції, Німеччини, Австрії, а також відображали сутність нового співвідношення суспільно-політичних сил, які склалися або формувалися в державах регіону на той час, несли в собі інноваційні норми, що сприяли б розвитку та ефективності функціонування державних інституцій та норм права;

–   основною метою конституційних перетворень було забезпечення ба­лансу розподілу владних повноважень між суб’єктами влада­рю­вання;

–   посттоталітарні конституційні реформи містили в собі закріплення суверенітету новоутворених держав, забезпечення прав і свобод людини відповідно до міжнародних демократичних стандартів.

У підрозділі 3.2. «Зміна зовнішньополітичного курсу країн Центрально-Східної Європи. Міжнародно-правове закріплення нових політичних реалій» розглянуто правове врегулювання питань, пов’язаних з інтеграцією централь­ноєвропейських держав до європейських і євроатлантичних структур.

Інтеграція країн Центрально-Східної Європи до Європейського Союзу проходила певні етапи, які умовно можна поділити на: а) створення Європейського банку реконструкції та розвитку, розробка Програми технічного сприяння центральноєвропейським країнам в проведенні економічних реформ (PHARЕ) – як основного фінансового інструмента реалізації «східної політики»; б) підписання Європейських угод у грудні 1991 р., у яких визначалися основні шляхи інтеграції центральноєвропейських країн до ЄС; в) прийняття «копенгагенських критеріїв» з червня 1993 р. до грудня 1997 р., результатом чого стали розроблені урядові програми розвитку країн-кандидатів; г) підписання Партнерських угод про вступ до ЄС у Люксембурзі в грудні 1997 р., основою яких слугували загальні принципи та спільні пріоритети співробітництва з виконання критеріїв членства. У березні 1998 р. розпочався переговорний процес з першою групою країн-кандидатів; д) Копенгагенський саміт 2002 р., коли було ухвалено остаточне рішення про розширення ЄС; е) 1 травня 2004 р. – приєднання 10 нових членів до ЄС (Польщі, Угорщини, Чехії й Словаччини, Латвії, Литви, Естонії, Словенії, Мальти та Кіпра); є) завершення процесів інтеграції країн-кандидатів означало визнання європейською спільнотою завершеності процесів реформування правових інститутів колишніх держав світової системи соціалізму в руслі визнання ними загальнолюдських цінностей, демократизації суспільного життя, створення ринкової економіки.