ДЕРЖАВА В ЕТАТИСТСЬКОМУ ВИМІРІ: ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ

Краткое содержание

У Вступі обґрунтовано актуальність теми, її зв’язок з науковими планами та програмами, мету і завдання, об’єкт і предмет, методи дослідження, наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, подано відомості про апробацію основних положень дисертаційного дослідження.

Розділ перший «Держава крізь призму етатистської політико-правової теорії» структуровано за чотирма підрозділами і присвячено загальним положенням етатистської парадигми вчення про державу.

У підрозділі 1.1. «Теоретико-історичні основи етатистської парадигми державознавства» досліджено основи державно-правового стану буття суспільства та відображення етатистських ідей у працях класиків політико-правової думки.

З’ясовано, що термін «етатизм», введений у широкий обіг Н. Дрозом (N. Droz) у 1896 р., вживається для позначення доктрини, що вимагає максимального посилення впливу держави і розширення повноважень її органів. Етатизм є системою політичних уявлень, що позитивно оцінюють ціннісну предметність держави як «блага». Цей термін може розумітися як: а) течія політико-правової думки, антипод анархізму, що розглядає державу як найвищий результат і мету суспільного розвитку; б) соціологічна доктрина, що обґрунтовує необхідність втручання держави в економічне і політичне життя суспільства; в) втручання держави в усі сфери суспільного життя шляхом їх докладної регламентації.

Виявлено, що особливе значення належить вченням Платона (ідеї докладної регламентації в ідеальній державі; одержавлення суспільного буття; повного підкорення особистості державі; державного виховання дітей тощо), Н. Макіавеллі (ідеї служіння державі – як цілі і сенсу людського буття; пріоритету державного інтересу, що полягає у самозбереженні, утвердженні та розширенні влади держави тощо), Т. Гоббса (ідеї держави-Левіафана; абсолютної і неподільної державної влади як гаранта здолання хаосу; забезпечення державою безпеки, порядку і добробуту тощо) і Г.В.Ф. Гегеля (ідеї держави як втілення «Світового Духу»; забезпечення державою справедливості й загального інтересу; еманації добра, як властивості природи держави тощо) та ін.

Дисертантом обґрунтовано думку, що саме політико-правове буття виступає основою етатизму, оскільки держава створюється суспільством в якості головного інституту, що перебирає на себе усі найважливіші рушії впливу, принципово відрізняється від додержавного ладу, де саморегуляції суспільства належало центральне місце. Тому етатистські риси є цілком природними для будь-якої держави. Фактично, місією держави є забезпечення всезагального благоденства, для чого вона має бути досконало зорганізованою і повинна мати широкі повноваження.

У підрозділі 1.2. «Загальні засади взаємодії держави і суспільства» розглянуто проблему природи та співвідношення названих категорій та виявлено об’єктивно зумовлені засади їхньої взаємодії.

З’ясовано, що основний вияв державності полягає у владарюванні. Держава з’являється тоді, коли соціальне буття і людські відносини ускладнюються настільки, що вже не можуть бути врегульовані суспільством самостійно і виникає потреба в управлінні, поділі на владарюючих та підвладних.

Держава розглядається з позицій класичного підходу як єдність трьох елементів: влади, території, населення. Дисертантом обґрунтовано думку, що вона покликана служити побудові життя на началах цивілізації, впорядкуванню суспільних відносин на певній території. Тож, держава, взята абстрактно, є альтруїстичним (її «его» поділено між її складовими – народом, територією, владою) засобом забезпечення гармонії, виразником загальних інтересів, винаходом, за допомогою якого забезпечуються інтереси людей і добробут. Тому втручання держави у буття суспільства, її претензії на роль головної суспільної цінності, основи добробуту і процвітання є виправданими, тим більше, що бездіяльність держави щодо суспільства суперечить самій логіці її утворення.

У підрозділі 1.3. «Цінність держави» розглянуто проблему аксіології держави і визначено критерії її цінності, зокрема: ефективність, легітимність і стійкість.

Дисертантом систематизовано існуючі в політико-правовій науці концепції аксіології держави, у результаті чого виявлено три основні підходи до проблеми цінності останньої: а) етатистський, прихильники якого вважають, що держава служить добробуту, порядку, реалізації прав людини й є визначним благом і великою цінністю; б) антиетатистський, відповідно до якого держава ототожнюється з владою, служить домінуванню інтересів владарюючих, обмеженню свободи підвладних, тож являє собою «зло», внаслідок чого її цінність ставиться під сумнів; в) соціологічний («змішаний»), згідно з яким цінність держави виявляється в її соціальному значенні для суспільства, народу, людини.

Дисертант доходить висновку, що незважаючи на той факт, що держава, взята абстрактно, є великою цінністю (оскільки цей інститут принципово призначений для забезпечення добробуту і служіння інтересам суспільства), цінність певної держави виявляється в її соціальній сутності, здатності реалізувати інтереси суспільства й особи. Виявлено, що основними критеріями цінності держави є ефективність, стійкість, легітимність. Ефективність держави залежить від якості управління і помірності втручання в суспільне буття. Стійкість держави пов’язана зі здатністю держави забезпечити стабільність як основу прогресивного розвитку. Доводиться, що найбільш стабільним є управління в тих державах, де домінуюче становище займає виконавча влада. Легітимність є свідченням цінності держави для народу, а також фактором підтримки й обмеження державної влади.

У підрозділі 1.4. «Поняття, види та особливості сучасної держави» розглянуто феномен сучасної держави і з’ясовано її особливості та види.

Дисертантом встановлено, що ключовим питанням при характеристиці сучасної держави є сучасність, як певний конкретно-історичний період, що характеризується низкою рис, які накладають свій відбиток на буття держави і суспільства. При цьому, в умовах постмодерну сучасною є насамперед та держава, яка тяжіє до легітимності, є офіційно визнаною, вимушена обмежити свій суверенітет для взаємодії з іншими державами – членами світового співтовариства.

Виявлено, що в умовах глобалізації актуалізуються етатистські вияви сучасної держави, що необхідні, з одного боку, для збереження національної і культурної ідентичності, державного суверенітету, зрештою, самої держави, а, з іншого, для оптимізації управління в умовах загострення глобальної економічної та екологічної кризи, скорочення запасів природних ресурсів.

Властиве глобалізації поширення західних принципів (у т.ч. ліберально-демократичної парадигми) на всі ареали людства є не завжди прийнятним (чи, принаймні, потребує помірного й обачного запровадження), враховуючи цивілізаційну й культурну специфіку різних суспільств і народів, необхідність наявності низки умов для нормального функціонування західної моделі (розвинене громадянське суспільство, високий рівень міжособистісної довіри і правової культури тощо) – це підтверджує сумний досвід системних криз у численних країнах перехідного типу і країнах, що розвиваються.

Встановлено, що епосі постмодерну властивий плюралізм векторів політико-правового й суспільно-економічного розвитку, зумовлений культурно-цивілізаційними особливостями різних народів і країн. Тому, сучасними можуть бути як етатистські, так і антиетатистські держави. При цьому, ефективності, як визначального критерію сили держави, може бути досягнуто різними шляхами.

З’ясовано, що на практиці положення ні ліберальної, ні етатистської парадигм не можуть бути повністю втілені у певній країні, адже у процесі матеріалізації будь-яка ідея зазнає змін, у т.ч. впливу ідей, протилежних втілюваній. Тож, лад у будь-якій країні є сумішшю ліберальних та етатистських елементів, змінюватися може хіба що їх пропорція.

Розділ другий «Класична і сучасна етатистська держава» структуровано за двома підрозділами і присвячено з’ясуванню поняття етатистської держави, її класичних ознак, а також особливостей сучасної етатистської держави.

У підрозділі 2.1. «Поняття та ознаки класичної етатистської держави» дисертантом сформульовано власне визначення етатистської держави, виявлено і досліджено основні її характерні ознаки, наявність яких дає змогу вважати певну етатистську державу типовою, зразковою, тобто класичною.

Дисертантом сформульовано дефініцію етатистської держави: етатистська держава – максимальна патерналістська елітарна держава, яка концентрує публічну владу, претендує на роль визначальної політичної цінності суспільства, проголошує пріоритет своїх інтересів, позиціонує себе вище волеустановленого права, активно впливає на економічну, політичну й соціальну сфери суспільного буття.

Виявлено, що сутність етатистської держави відображається у тому, що: а) державна влада в ній належить еліті (в аксіологічному чи альтиметричному розумінні); б) державна влада служить інтересам держави; в) соціальне призначення держави полягає у забезпеченні загального добробуту за допомогою соціально-необхідного патерналізму; г) основними напрямками діяльності етатистської держави є соціальний, економічний і політичний, за допомогою яких держава набуває підтримки економічно-задоволеного суспільства, забезпечується стабільність, суверенітет і незалежність держави в умовах глобалізації; ґ) найбільше її еталонній формі відповідають: непарламентарна республіка чи монархія; державний режим, що включає елементи демократії і, за потреби, авторитаризму; унітарна форма політико-територіального устрою.

Дисертантом виявлено та досліджено ознаки класичної етатистської держави: а) максималізм як прагнення здійснювати якнайширший вплив на буття суспільства; б) елітарність; в) патерналізм; г) концентрація публічної влади; ґ) претензії держави на роль визначальної цінності суспільства; д) пріоритет інтересів держави, що ототожнюються з інтересами суспільства; е) позиціонування держави вище волеустановленого права, визнання її основним чинником його формування і розвитку; є) активний вплив на соціальну, економічну й політичну сфери суспільного буття; ж) гіперболізація значення ідеології; з) вождізм та ін.

У підрозділі 2.2. «Особливості сучасної етатистської держави» проаналізовано єство сучасної етатистської держави, осмислено її феномен та основні засади приведення у відповідність до потреб сучасного суспільства.

Обґрунтовано думку, що реалії буття вимагають зближення різних суспільно-політичних моделей. З’ясовано, що в умовах зростання густоти населення і зменшення запасів природних багатств роль держави і державного регулювання перманентно зростає. Криза лібералізму та неспроможність анархізму забезпечити належний лад у суспільстві (принаймні нині) актуалізують положення етатизму й необхідність реалізації певних його елементів у сучасній етатистській державі.

Виявлено, що спадкоємицею класичної етатистської держави є сучасна етатистська держава, яка визнається міжнародною спільнотою, тяжіє до легітимності, не має абсолютного суверенітету, не може ігнорувати сучасні демократичні процеси. Вона схильна до збереження позитивних (пріоритет інтересів держави, тотожних інтересам суспільства; претензії на роль великої суспільної цінності; патерналізм; помірне втручання в економічну і соціальну сфери; реалізація ідеї соціальної держави; належний контроль і добір владарюючих) і відходу від негативних (зневажання права; надмірна концентрація влади; нерівність, породжена корпоративною, класовою чи ін. елітарністю; підкорення суспільства; гіперболізація значення певної ідеології; вождізм) рис класичної етатистської держави.

Дисертантом обґрунтовано думку, що екстенсивність розвитку етатистських держав у минулому і, подекуди, у сучасності може стати важливою засадою його інтенсифікації в майбутньому, втілюючи один із законів діалектики – перехід кількості в якість. При цьому, вже сьогодні деякі етатистські держави лідирують за темпами росту економіки (Китай, Росія, Саудівська Аравія), обсягами інвестицій в економіки іноземних держав (Саудівська Аравія, Росія), і навіть претендують на світову гегемонію (Росія, Китай). Дослідження дають змогу стверджувати, що у багатьох країнах сучасного світу етатизм є прогресивним шляхом розвитку, важливою засадою добробуту, адже дозволяє державі зберігати контроль за економікою і природними ресурсами, використовувати їх у загальних інтересах, забезпечувати планомірність подальшого розвитку і т.ін.

Розділ третій «Статика й динаміка сучасної етатистської держави» структуровано за двома підрозділами, що містять п’ять пунктів, і присвячено виявленню єства, особливостей та основних засад оптимізації статики й динаміки сучасної етатистської держави.

Підрозділ 3.1. «Статика сучасної етатистської держави» складається з трьох пунктів і присвячується дослідженню форми правління, форми політико-територіального устрою та механізму сучасної етатистської держави.

З’ясовано, що природі сучасної етатистської держави найбільше відповідають такі форми правління, які забезпечують належність значних повноважень правлячій силі чи голові держави, концентрацію і наступництво влади (як це має місце в Росії, Китаї, Північній Кореї, Саудівській Аравії тощо). Оптимальними формами правління для сучасної етатистської держави є президентська республіка та непарламентарна монархія, адже у них при наявності поділу влад голова держави володіє значними повноваженнями (необхідними для виконання ролі арбітра і примирення різних політичних сил), помітна тенденція до домінування в межах закону сильної виконавчої влади, що є важливою засадою стабільності управління, можливості доведення до логічного завершення реформ (що забезпечується у т.ч. доволі рідкою зміною уряду в межах строку його повноважень) і т.ін.

Сучасній етатистській державі, як патерналістській державі з високим рівнем концентрації влади, найбільше відповідає унітарна форма політико-територіального устрою, адже вона: а) сприяє централізації і концентрації влади й ресурсів; б) є зручною і спрощує систему управління; в) дає змогу державі повніше здійснювати позитивний вплив на буття суспільства; г) зменшує можливість підриву державної цілісності владами окремих регіонів; ґ) сприяє кращому підпорядкуванню і виконанню наказів центру (у межах закону) тощо.

Виявлено, що функціональна перенасиченість етатистської держави, зумовлена здійсненням патерналізму, може призводити до загострення негативних явищ у діяльності її механізму (бюрократизм, корупція тощо). Це, однак, не є підставою переходу до «мінімальної» держави: піклування держави про суспільство, хай і з певними недоліками, все ж, краще за її бездіяльність. Важливими засадами боротьби із зазначеними недоліками механізму етатистської держави є: а) полишення державою другорядних сфер, переведення їх з-під контролю апарату держави до відання різних підприємств, установ, організацій (у т.ч. державних); б) раціональне спрощення процедур; в) жорсткість моральних і професійних цензів для кандидатів на владні посади, організація системи підвищення морально-професійних якостей чиновництва; г) забезпечення реальної відповідальності посадовців, у т.ч. за допомогою скасування імунітетів, введення у державі моніторингу доходів і видатків особи й системи народного контролю за діяльністю влади та ін.

Підрозділ 3.2. «Динаміка сучасної етатистської держави» складається з двох пунктів і присвячується державному режиму та функціям сучасної етатистської держави.

З’ясовано, що зміст державного режиму розкривається у взаємодії гілок влади. Дисертант констатує той факт, що традиційно виділяють тоталітарний (поділ влад відсутній), авторитарний (домінує виконавча влада) і демократичний (домінує судова або (в умовах лібералізму) законодавча влада) режими. При цьому, дослідження свідчать, що управління є найбільш стабільним в тих державах, де домінуюче становище (об’єктивно зумовлене найбільшими ресурсами, управлінськими можливостями, оперативністю тощо) займає виконавча влада. Встановлено, що елементи авторитаризму властиві державності як такій. Особливо вони актуалізуються в кризових умовах.

Дисертантом констатовано позитивні риси демократичного режиму (здатність запобігти деспотизму; надання можливості керівництву отримувати більш повну інформацію; гарантування широкого діапазону особистої свободи і прав людини; наділення громадян моральною відповідальністю за їхні політичні рішення та ін.), а також виявлено, що деякі позитивні риси можуть бути властиві й авторитаризму (концентрація влади і піднесення її виконавчої гілки як важлива засада забезпечення стабільності й оперативності управління; патерналістське втручання влади у буття суспільства (у т.ч. в економіку); ефективність, здатність провести реформи і забезпечити порядок, особливо у кризових чи надзвичайних умовах та ін.).

Встановлено, що державний режим сучасної етатистської держави, в ідеалі, має включати позитивні демократичні і, за потреби, авторитарні риси, зокрема щодо захисту прав людини, реальної відповідальності влади, побудови соціальної держави, патерналізму, стабільності влади, піднесення її виконавчої гілки, розширення втручання держави в економіку, управління народним господарством.

Досліджено проблему функцій сучасної етатистської держави. Встановлено, що закономірним наслідком патерналістської природи сучасної етатистської держави є її функціональна перенасиченість, що виявляється у прагненні охопити своїми функціями якомога більше сфер буття суспільства. При цьому, функціональна специфіка сучасної етатистської держави виявляється насамперед при реалізації політичної, організаторської, економічної, соціальної, правової, оборонної й антиглобалізаційних функцій. Сучасній етатистській державі властива побудова змішаної економіки, значний державний сектор народного господарства, що дає їй змогу покривати значну частину витрат, пов’язаних із реалізацією ідеалів соціальної держави, корегувати діяльність ринку, протидіяти властивим йому циклічним кризам і т.ін.

Виявлено, що в умовах конвергенції характер функціонування етатистської, соціальної, правової і демократичної держави в перспективі набуватиме все більшої схожості, коли обсяг і зміст функцій держави наблизяться до оптимального балансу.