СОЦІАЛЬНО-ПРАВОВА ПРИРОДА ТА ДЕТЕРМІНАЦІЯ ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ: КРИМІНОЛОГІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ :

Краткое содержание

У Вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об’єкт, предмет, мету і завдання дослідження, його методологічну й емпіричну бази, зв’язок роботи з науковими програмами, планами й темами, сформульовано основні теоретичні положення, що виносяться на захист та становлять наукову новизну дисертації, розкрито теоретичне і практичне значення роботи, подано перелік публікацій, де були викладені основні положення дисертації, а також наведено дані про апробацію результатів дослідження, структуру й обсяг дисертації.

Перший розділ «Феноменологія торгівлі людьми: кримінологічний та віктимологічний аспекти» складається з двох підрозділів і присвячений нетрадиційному підходу до ідентифікації та розкриття соціальної природи торгівлі людьми через кримінологічну та віктимологічну характеристики.

У підрозділі 1.1. «Кримінологічна характеристика торгівлі людьми» увагу зосереджено на показниках торгівлі людьми, кримінологічній характеристиці особи торгівця людьми, способах і методах, що їх використовують з метою залучення потенційних жертв.

Як показало проведене кримінологічне дослідження, офіційна статистика щодо фактів торгівлі людьми може виступати тільки орієнтиром для встановлення реальних масштабів поширення цього явища.
Статистичні дані свідчать про збільшення кількості виявлених фактів торгівлі людьми правоохоронними органами в Україні до 2005 р. та поступове зниження згодом. Така ж тенденція спостерігається щодо кількості зареєстрованих справ, що надійшли до суду, та кількості осіб, засуджених за торгівлю людьми. На підставі наведених даних доводиться, що торгівля людьми як соціально-правове явище має високу латентність, що обумовлено низкою об’єктивних і суб’єктивних чинників, тому офіційна статистика може виступати лише орієнтиром для визначення реальних масштабів торгівлі людьми.

На основі вивчення вироків судів за ст. 149 Кримінального кодексу України (2001 − 2008 рр.) визначено основні показники кримінологічної характеристики особи торгівця людьми. Заслуговує на увагу те, що згідно з проведеним дослідженням найбільш криміногенно-активною групою є особи жіночої статі віком від 20 до 30 років. Освітній рівень торгівців людьми переважно є середнім (професійно-технічну освіту мали 54,5 % жінок та 58,8 % чоловіків).

З’ясовано, що для більшості торгівців людьми злочинна діяльність була єдиним джерелом отримання доходів. Так, на момент вчинення злочину 77,5 % жінок та 50,94 % чоловіків мали статус безробітного, що вказує на відсутність реальних можливостей у сучасних соціально-економічних умовах законними способами заробляти собі і своїй родині на прожиття. Це свідчить, що основною причиною злочину була недостатня матеріальна забезпеченість, домінували мотиви й інтереси споживчого
характеру.

Більшість торгівців людьми на момент вчинення злочину не притягувалися до кримінальної відповідальності й не мала судимості (93,75 % жінок та 84,9 % чоловіків).

Проведений дисертантом аналіз матеріалів кримінальних справ за ст. 149 Кримінального кодексу України дозволив зробити висновок, що такий злочин вчиняється у групі за попередньою змовою або організованою групою і до кримінальної відповідальності здебільшого притягаються особи, які суміщають функції вербувальника та перевізника.

Для злочинних угруповань, що спеціалізуються на торгівлі людьми, властивим є такий розподіл ролей: замовник, організатор, вербувальник, перевізник, допоміжний персонал (диспетчери, бойовики-охоронці, водії, особи, які надають приміщення для експлуатації жертв торгівлі людьми). З’ясовано, що нині існує тенденція перетворення на вербувальників колишніх жертв торгівлі людьми.

У підрозділі 1.2. «Віктимологічний аналіз торгівлі людьми, на основі теоретичних напрацювань учених (В. В. Василевич, А. А. Глухов, О. М. Джужа, Є. М. Моісеєв, В. Я. Рибальська, Д. В. Рівман, В. О. Туляков, С. С. Остроумов, Л. В. Франк, В. Е. Христенко) та аналізу кримінальних справ за ст. 149 Кримінального кодексу України, доводиться, що важливим напрямком вивчення детермінації та профілактики торгівлі людьми має стати віктимологічний аналіз цього явища та поведінки жертв, що передувала їхньому вербуванню.

З’ясовано, що із 500 жертв торгівлі людьми 95 % становлять жінки. 96 із 500 – неповнолітні. Практично всі жертви були працездатного віку (16 – 32 роки), які, не маючи змоги працевлаштуватися у своїй країні, погоджувалися на роботу за кордоном й допускали можливість надання послуг сексуального характеру.

Обґрунтовано висновок про те, що рівень освіти потенційних жертв торгівлі людьми сам по собі не є віктимогенним чинником, оскільки до тенет торгівців людьми потрапляють особи з різним рівнем освіти, у тому числі з вищою освітою та знанням іноземних мов.

На підставі аналізу матеріалів судової практики встановлено, що найбільшу кількість фактів торгівлі людьми офіційно зафіксовано в економічно нестабільних областях, а саме: Донецькій (33 – 2007 р.,
35 – 2008 р.), Дніпропетровській (39 – 2007 р., 36 – 2008 р.), Луганській (29 – 2007 р., 30 – 2008 р.), Харківській (28 – 2007 р., 20 – 2008 р.). Регіон проживання потенційних жертв торгівлі людьми дає можливість визначити пріоритетні напрямки переправлення жертв з адміністративно-територіальних одиниць України до країн-призначення та визначити способи їхнього транспортування.

Проаналізовані дані щодо основних країн-споживачів «живого» товару. У результаті вивчення емпіричного матеріалу виявлено 158 фактів вивозу людей з України з метою їхньої експлуатації до Туреччини, 156 – до Російської Федерації, 123 – до Польщі, 17 – до Греції, по 13 – до Чехії та ОАЕ, 7 – до Ізраїлю, по 4 – до Югославії та Словенії, 2 – до Австрії та
1 факт вивезення громадянина України з метою експлуатації до Німеччини (зазначені тенденції підтверджуються також статистичними даними Міжнародної організації міграції). Отримані дані свідчать, що основними країнами-споживачами «живого» товару України є найближчі географічні сусіди, потрапити до яких не потребує великих фінансових затрат.

Жертв торгівлі людьми перевозять одним або декількома видами транспортних засобів: теплоходом, автомобілем, потягом, таксі, літаком. У Турецьку Республіку жертв торгівлі людьми зазвичай транспортують літаком (109 фактів) чи теплоходом (47 фактів), у ОАЕ – літаком (12 фактів), у Польщу – автомобілем, на таксі (83 факти) або ж автобусом (36 фактів), у Російську Федерацію – потягом (140 фактів), до Греції – автобусом
(17 фактів). Маршрут та вид транспорту, за допомогою яких переправляють жертв торгівлі людьми, залежить від географічного розташування країни-призначення, фінансових можливостей торгівців, «попиту» на різні форми експлуатації, стереотипних уявлень людей про потенційні країни для міграції, особливостей національного законодавства, ефективності превентивних заходів щодо запобігання торгівлі людьми.

Проведений дисертантом аналіз матеріалів кримінальних справ за ст. 149 Кримінального кодексу України за 2002–2009 рр. підтверджує тезу про те, що Україна є не тільки країною-постачальником, але і країною-транзиту жертв торгівлі людьми. Так, обвинувальні вироки судів зафіксували 9 випадків транзиту жертв торгівлі людьми через територію України.

Перетин кордону може здійснюватися нелегальним, напівлегальним та легальним шляхом. Встановлено, що торгівці людьми з метою вдалого переправлення повнолітніх жертв через державний кордон України забезпечують їх дійсними документами (372 випадки). У 32 випадках повнолітні погодилися нелегально перетнути кордон (33 випадки) до Російської Федерації, Греції (17 випадків) та Туреччини (14 випадків). Неповнолітній вік потерпілих збільшує ймовірність перетину ними кордону незаконно.

У результаті аналізу поведінки 500 жертв торгівлі людьми та методів залучення їх до боргової кабали встановлено, що лише в одному з випадків потерпіла самостійно заплатила за оформлення документів та проїзного квитка й не потрапила в боргову кабалу ще на території України.

Доведено, що 328 жертв торгівлі людьми від самого початку знали про справжню мету виїзду за кордон, інші (267 повнолітніх та 61 неповнолітня) здогадувалися або сам характер роботи свідчив про сферу зайнятості потенційної жертви. З метою надання послуг сексуального характеру у 119 випадках жертви виїжджали до Російської Федерації , у 102 – до Туреччини, у 80 випадках – до Польщі, у 172 випадках особи мали на меті отримати роботу, що не пов’язана з наданням послуг сексуального характеру.

Звертає на себе увагу те, що 36 із 500 жертв торгівлі людьми не тільки усвідомлювали характер роботи, яку доведеться виконувати за кордоном, але й неодноразово виїжджали за кордон саме для надання сексуальних послуг, що свідчить про віктимну схильність зазнавати експлуатації з боку третіх осіб, а саме – сексуальної.

У дисертації запропонована адаптована класифікація жертв торгівлі людьми, що має практичне спрямування, оскільки пов’язана зі створенням механізму раннього попередження людиноторгівлі.

Другий розділ «Торгівля людьми в її соціально-історичному та правовому вимірі» складається із двох підрозділів і присвячений трансформації поглядів суспільства на соціально-правову природу рабства та його сучасну форму – торгівлю людьми.

У підрозділі 2.1. «Формування та становлення торгівлі людьми як соціального та правового інституту» висвітлено питання щодо ставлення суспільства і держави до рабства та його форм в історичній площині, зокрема, від сприйняття його як звичайної соціальної практики, інституту – до криміналізації на національному та засудженні на міжнародному рівнях.

Прослідковано витоки становлення торгівлі людьми як протиправного соціального інституту суспільства, що підмінює формальні соціальні інститути шляхом виконання функцій, які пов’язані із забезпеченням життєво важливих потреб людей.

На основі теоретичних положень інституціональної методології, викладених у працях А. А. Бови, В. М. Дрьоміна, Л. С.Черноуса, А. М. Яковлєва та інших учених, з’ясовано, що торгівля людьми як одна з форм організованої злочинності виконує низку функцій, притаманних соціальному інститутові, і характеризується такими рисами:

–          наявність статусно-рольової структури, що ґрунтується на відносинах жертва – торгівець людьми – споживач (клієнт);

–          виробництво, обмін ресурсами (у випадках трудової експлуатації та використання жертв із метою жебрацтва) і надання послуг різноманітного характеру при трудовій та сексуальній експлуатації, наданні послуг сурогатного материнства;

–          у разі недотримання правил, встановлених торгівцями людьми, до жертв застосовуються неправові санкції (штрафи, фізичні покарання, психічний примус тощо);

–          наявність специфічної нормативно-ціннісної системи, що регулює відповідні типи поведінки;

–          формування ідентичності всіх членів відповідних злочинних спільнот;

–          здатність до самовідтворення;

–          налагодження стабільних, тривалих і стійких зв’язків, розподіл праці, диференціація і спеціалізація в межах задоволення певних суспільних потреб у нелегальних і легальних товарах та послугах, виконанні інших функцій;

–          наявність матеріальної структури – системи організацій та установ, розгалуженої системи злочинних угруповань, що спеціалізуються на торгівлі людьми як одній із сучасних форм рабства);

–          інтеграція в економічну, соціально-політичну, ідеологічну і ціннісну підструктури суспільства.

Автор погоджується з представниками інституційної методології, що торгівля людьми як протиправний соціальний інститут у сучасних умовах виконує низку економічних функцій: задоволення потреб у нелегальних товарах чи послугах, створення робочих місць і залучення кваліфікованого й некваліфікованого персоналу, консалтинг (рекомендацій щодо технологій відмивання грошей, отриманих у результаті торгівлі людьми).

Поряд з економічними, торгівля людьми виконує й низку інших функцій: регулятивну (регулювання відносин між залежними людьми та їхніми власниками з метою економічної експлуатації перших), інтегративну (згуртування суспільства, як з боку експлуататорів, так і з боку експлуатованих), транслюючу (передавання досвіду щодо володіння й поводження з експлуатованими та виконання певних трудових повинностей ними, їхньої покори), комунікативну (у межах торгівлі людьми як сучасної форми рабства та соціального інституту відбувається спілкування, поширення, передавання інформації щодо статусно-рольових аспектів її учасників), захисну (нівелювання бюрократичних перепон, фінансування тощо).

У підрозділі 2.2. «Сучасні підходи до нормативного визначення торгівлі людьми» проаналізовано міжнародні й національні нормативно-правові акти, а також погляди українських і зарубіжних учених, у яких окреслено зміст поняття «торгівля людьми». Торгівля людьми на міжнародному та національному рівнях розглядається як порушення прав людини, загроза здоров’ю націй, міграційна, трудова, транснаціональна, моральна проблема, проблема правопорядку. Вивести дефініцію поняття «торгівля» важко не тільки тому, що йдеться про цілий спектр дій, а також через ідеологічні й політичні розбіжності. Робиться висновок, що визначення торгівлі людьми у ст. 149 КК України загалом відповідає міжнародним стандартам, оскільки наближене до визначення, сформульованого в Додатковому Протоколі про попередження та припинення торгівлі
людьми, особливо жінками й дітьми та покарання за неї Конвенції ООН проти транснаціональної організованої злочинності, але і воно є недостатньо чітким.

У дисертації обґрунтовано недоцільність виокремлення поряд із «торгівлею людьми» інших суміжних понять – «торгівля жінками», «торгівля чоловіками», оскільки термін «торгівля людьми» є комплексним, що передбачає існування більш місткого феномена, в якому предметом експлуатації може виступати будь-яка особа, незалежно від її соціально-демографічних, рольових і психологічних ознак. Необхідно максимально спростити визначення торгівлі людьми з метою формулювання уніфікованого поняття, яке водночас відображало б його зміст.

Третій розділ «Соціальні механізми детермінації торгівлі людьми», що складається із трьох підрозділів, присвячений розкриттю соціально-економічних та культурологічних детермінант, що формують «пропозицію» у країнах-походження і «попит» у країнах-призначення на торгівлю людьми.

У підрозділ 3.1. «Соціальна детермінованість торгівлі людьми» встановлено, що торгівля людьми як явище соціального характеру нерозривно пов’язана із життям соціуму та має комплексний характер.

«Дефекти» функціонування соціальних інститутів дають можливість поширюватися торгівлі людьми як формі експлуатації людини і перетворюють її в іманентну систему. Чинна система соціального захисту неспроможна визначити та забезпечити державною підтримкою найбільш уразливі сектори та групи населення, що потребують соціальної допомоги. До того ж спостерігається несправедливий розподіл щомісячної соціальної допомоги.

У дисертації обґрунтовано, що проведення ефективної соціальної політики кожної держави зокрема і міжнародної спільноти в цілому, спрямованої на усунення нерівностей між різними прошарками населення, запобігання соціальних конфліктів, подолання дискримінації виступають основою ефективної профілактики й попередження виникнення попиту й пропозиції пов’язаних з експлуатацією людини.

У підрозділі 3.2. «Соціально-економічні аспекти детермінації торгівлі людьми» констатовано, що соціально-економічна природа торгівлі людьми пов’язана з науково-технічним прогресом, економічною глобалізацією, трудовою мобільністю, економічними змінами, ескалацією злочинності, корупцією, бідністю, особливо жіночою, сегрегацією на ринку праці, обмеженістю доступу численних груп населення до ефективної зайнятості, освіти, соціального захисту тощо. Наведений перелік негативних факторів, що сприяють поширенню торгівлі людьми як із боку попиту, так і пропонування, не є вичерпним. У сучасних умовах зазначені фактори набули загострення і досягли апогею внаслідок стрімкої глобалізації.

Результати проведеного дисертантом у 2007–2008 рр. опитування 383 осіб свідчить, що переважна частина з опитуваних відноситься до «малозабезпечених», оскільки їхні доходи не задовольняють навіть первинних потреб у предметах першої необхідності й продуктах харчування. Чинником, що може позитивно вплинути на рівень доходів населення, є освіта. Проте і вища освіта не є запорукою матеріального благополуччя людини, оскільки в сучасних умовах на рівень доходів населення впливає вся сукупність факторів суспільного життя.

Специфічною ознакою бідності в Україні стала також і злиденність зайнятого населення, що можна пояснити низькою оплатою праці й малим рівнем доходів тих, хто працює. Результати проведеного автором опитування свідчать, що більшість жінок (182 особи) та чоловіків
(131 особа) назвали основною причиною виїзду за кордон низьку заробітну плату, а 89 жінок та 48 чоловіків – ще й соціальну незахищеність українців. Отже, аналіз отриманих даних проведеного опитування підтверджує факт того, що піддається найбільшому ризику стати жертвою торгівлі людьми соціально незахищена частина населення, оскільки найчастіше зазнає трудової експлуатації. Особи, з огляду на власну неспроможність законними способами матеріально забезпечити свої родини, стають вербувальниками «живого товару» або ж піддаються експлуатації з боку інших.

У підрозділі 3.3. «Соціально-культурологічні механізми детермінації торгівлі людьми» розкрито механізми впливу культурологічних чинників на торгівлю людьми.

З’ясовано, що торгівля людьми обумовлена насамперед такими соціально-культурними чинниками: зміною індивідуальної та соціальної ідентичності представників старших груп населення та формуванням у молодших поколінь принципово нових ціннісних орієнтирів і життєвих цінностей; жорстокістю й насиллям у родинах; дефектами морального та статевого виховання підростаючого покоління; недоліками сімейного виховання; міфами і стереотипами поведінки, мислення; низьким рівнем правової свідомості та правової культури; упровадженням антикультури, антимистецтва, психології вседозволеності й моральної свободи; споживчим способом життя.

Торгівці людьми та їхні жертви походять з однакового маргінального середовища, в основі якого лежать деформовані моральні та культурні якості. Торгівля людьми завдає шкоди моральним засадам функціонування суспільства, негативно впливає на культуру людей, психологічну цілісність особистості.

Дисертантом наголошено, що тільки всебічне й комплексне дослідження факторів причинного комплексу торгівлі людьми може сприяти протидії із цим негативним явищем.