У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено її зв'язок з науковими планами та програмами, мету і завдання, об’єкт і предмет, методи дослідження, а також наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, наведено дані щодо їх апробації та опублікування.
Розділ 1. « положення про відвід (самовідвід) в адміністративно-юрисдикційному процесі»містить три підрозділи.
У підрозділі 1.1.«Адміністративно-юрисдикційний процес як сфера об’єктивізації відводу (самовідводу) його учасників» крізь призмурозгляду проблематики адміністративного процесу, з’ясування його сутності, принципів та критеріїв класифікації в адміністративно-правовій літературі дисертантом розкривається зміст, ознаки та визначається поняття адміністративно-юрисдикційного процесу як сфери об’єктивізації інституту відводу (самовідводу) його учасників, наводиться власне бачення щодо структури адміністративної юрисдикції тощо. Зокрема, аналіз адміністративно-правової літератури та чинного законодавства дав змогу автору виділити такі складові адміністративно-юрисдикційного процесу: адміністративно-деліктне провадження, дисциплінарне провадження, адміністративне оскарження, розгляд адміністративних справ у порядку адміністративного судочинства, тобто «адміністративно-судочинський процес».
У підрозділі 1.2.«Історіографія дослідження відводу (самовідводу) в адміністративно-юрисдикційному процесі у вітчизняній адміністративно-правовій доктрині та закріплення його у вітчизняному законодавстві» зазначається, щоаналіз різноманітних джерел свідчить про відсутність у вітчизняній адміністративно-правовій доктрині комплексних досліджень, присвячених відводу (самовідводу) в адміністративно-юрисдикційному процесі, проте спостерігається певна активізація наукового пошуку з початку XXI століття, враховуючи певні державотворчі та правотворчі процеси. При цьому має місце певна «полярність» досліджень – від фрагментарності дослідження в рамках більш комплексних питань відводу (самовідводу) в адміністративно-деліктному провадженні, більш-менш поглибленого дослідження феномену відводу (самовідводу) в адміністративному судочинстві й майже повне залишення поза увагою вчених-адміністративістів відводу (самовідводу) в адміністративному оскарженні. Наукові дослідження безпосередньо пов’язані з нормотворчими процесами і, як наслідок, відсутність регламентації засад відводу (самовідводу) в адміністративно-деліктному провадженні, адміністративному оскарженні й наявна регламентація (щоправда, із певними прогалинами) засад цього різновиду в адміністративному судочинстві й у відповідних зовнішніх нормативно-правових формах їх прояву.
Основною тенденцією, яка намітилася в сучасному вітчизняному нормотворчому процесі у відповідній сфері і яку варто зберігати і надалі, з урахуванням її комплексного характеру, слід вважати деталізацію нормативних засад відводу (самовідводу) в адміністративному судочинстві, визначення засад відповідного аналогу щодо адміністративного оскарження в єдиному кодифікованому процедурному акті з деталізацією особливостей у спеціальному законодавстві, а також оновленим підходом нормотворця до розроблення нового кодифікованого адміністративно-деліктного акту із намаганням нормативного закріплення всіх (в т. ч. і тих, які раніше були поза увагою) інститутів процесуального права. Дисертант робить висновок, що саме при збереженні такої тенденції можливе комплексне нормативне врегулювання засад інституту відводу (самовідводу) в адміністративно-юрисдикційному процесі, ефективне застосування відповідного законодавства та усунення існуючих проблемних питань.
У підрозділі 1.3.«Поняття, ознаки та мета відводу (самовідводу) в адміністративно-юрисдикційному процесі, його класифікаційний розподіл та співвідношення із процесуальними аналогами» вперше надається наукове визначення поняття «відвід (самовідвід) в адміністративно-юрисдикційному процесі». Відвід (самовідвід) в адміністративно-юрисдикційному процесі пропонується розглядати і як етап адміністративно-юрисдикційного провадження (складової частини адміністративно-юрисдикційного процесу), і як процедуру, тобто він поєднує в собі ознаки відповідного провадження і процедури (статики й динаміки), саме тому, на думку дисертанта, його можна розглядати у двох значеннях.
Дисертантом здійснюється аналіз ознак відводу (самовідводу) в адміністративно-юрисдикційному процесі, співвідношення відводу (самовідводу) із процесуальними аналогами, визначається мета та робиться класифікаційний розподіл відводу (самовідводу) в адміністративно-юрисдикційному процесі.
У підрозділі 2.1.«Система суб’єктів відводу (самовідводу) в адміністративно-юрисдикційному процесі» дисертант визначає суб’єктів відводу (самовідводу) в адміністративно-юрисдикційному процесі як юридичних та фізичних осіб, які наділені загальною правосуб’єктністю та спеціальною адміністративно-процесуальною правосуб’єктністю, що дозволяє їм брати участь в адміністративно-юрисдикційному процесі, які мають право заявити відвід або зобов’язані розглядати питання про відвід (самовідвід), або наділені обов’язком заявити самовідвід та відносно яких може бути заявлений відвід, або мають право висловити свою думку при вирішенні питання про відвід (самовідвід), які набувають статусу учасників правовідносин, пов’язаних з розглядам питання про відвід (самовідвід), у разі заявлення відводу (самовідводу) суб’єктами адміністративно-юрисдикційного процесу, які мають право заявити відвід або наділені обов’язком заявити самовідвід.
Дисертант здійснює кваліфікаційний розподіл суб’єктів відводу (самовідводу) в адміністративно-юрисдикційному процесі та детальний аналіз нормативного закріплення їх правового статусу в різних провадженнях, що формують адміністративно-юрисдикційний процес.
У підрозділі 2.2. «Підстави відводу (самовідводу) в адміністративно-юрисдикційному процесі» наводиться визначення підстав відводу (самовідводу) в адміністративно-юрисдикційному процесі, виокремлюються їх ознаки, здійснюється їх класифікаційний розподіл за різноманітними критеріями.
Оскільки, на думку дисертанта, нормативне закріплення підстав відводу (самовідводу) у провадженні з розгляду адміністративних справ у порядку адміністративного судочинства є кращим зразком результативності нормотворчості, порівняно з врегулюванням підстав відводу (самовідводу) в інших трьох провадженнях, які є складовими адміністративно-юрисдикційного процесу, дисертант акцентує особливу увагу на їх дослідженні.
У підрозділі 2.3.«Порядок відводу (самовідводу) в адміністративно-юрисдикційному процесі та його наслідки» відвід (самовідвід) розглядається як факультативний етап адміністративно-юрисдикційного провадження, який дисертант поділяє на п’ять підетапів. Аналіз діючого законодавства України, яким регламентується діяльність суб’єктів адміністративно-юрисдикційних проваджень, свідчить, що лише в Кодексі адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року, яким урегульовуються провадження з розгляду адміністративних справ у порядку адміністративного судочинства, законодавчо закріплені всі виокремлені вище підетапи процедури відводу (самовідводу) у відповідному провадженні. Акцентується увага, що в інших адміністративно-юрисдикційних провадженнях порядок відводу (самовідводу) не отримав належного нормативно-правового закріплення.
Розділ 3.«» складається із двох підрозділів.
У підрозділі 3.1.«Зарубіжний досвід щодо нормативного визначення засад відводу (самовідводу) в адміністративно-юрисдикційному процесі та можливі шляхи його запозичення для України» підкреслено, що запозичення зарубіжного досвіду нормативного врегулювання в тій чи іншій сфері та імплементація відповідних норм у національне законодавство України є одним із пріоритетних шляхів подальшого вдосконалення нормативного закріплення відводу (самовідводу) в адміністративно-юрисдикційному процесі. Дисертант детально аналізує нормативні засади відводу (самовідводу) у відповідних складових адміністративної юрисдикції в різних зарубіжних державах та визначає конкретні моделі запозичення такого досвіду для України.
У підрозділі 3.2.«Основні перспективи розвитку вітчизняного законодавства щодо засад відводу та самовідводу в адміністративно-юрисдикційному процесі» відзначається, що реформаційні нормотворчі процеси в адміністративно-юрисдикційній сфері обов’язково мають включати перегляд та формулювання оновлених нормативних засад адміністративно-юрисдикційного процесу. Певна увага має бути зосереджена і на визначенні новітніх процесуальних засад відводу (самовідводу) в адміністративній юрисдикції. Проаналізовано відповідні положення проекту Закону України «Про заохочення та дисциплінарну відповідальність державних службовців», проекту Закону України «Про державну службу», розроблений Головдержслужбою України, проекту Кодексу України про адміністративні проступки № 5558, розробленого робочою групою Кабінету Міністрів України на чолі із В.С. Стефанюком, проекту Кодексу України про адміністративні проступки і стягнення, розроблений представниками Центру політико-правових реформ, проекту Адміністративно-процедурного кодексу України № 2789 тощо.
Проведений аналіз проектів перспективних нормативних актів у цій сфері (у тому числі й кодифікованих) дав підстави для виокремлення певних тенденцій щодо формулювання можливих моделей нормативних засад відводу (самовідводу) в адміністративно-юрисдикційному процесі.
