АДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ПРАВИЛ ПЕРЕВЕЗЕННЯ ПАСАЖИРІВ ТА ВАНТАЖІВ АВТОМОБІЛЬНИМ ТРАНСПОРТОМ В УКРАЇНІ :

Краткое содержание

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначається її зв’язок із науковими планами та програмами, мета, завдання, об’єкт і предмет, наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, особистий внесок здобувача в їх одержанні, апробація результатів дисертації та публікації.

Розділ 1. «Адміністративна відповідальність за порушення правил перевезення пасажирів та вантажів автомобільним транспортом як складова забезпечення безпеки дорожнього руху в Україні» складається з трьох підрозділів, присвячених розгляду адміністративної відповідальності у сфері перевезення пасажирів та вантажів автомобільним транспортом, характеристиці соціально-економічної зумовленості адміністративної діяльності за порушення правил перевезення пасажирів та вантажів автомобільним транспортом, а також дослідженню перевезень пасажирів та вантажів автомобільним транспортом як об’єкта адміністративно-правового регулювання.

У підрозділі 1.1. «Адміністративна відповідальність за порушення правил перевезення пасажирів та вантажів автомобільним транспортом: історико-правовий та порівняльно-правовий аспекти» висвітлено процес становлення та розвитку інституту адміністративної відповідальності за порушення правил перевезення пасажирів та вантажів автомобільним транспортом з часу його появи.

На основі аналізу вітчизняного та зарубіжного законодавства, наукових праць учених автором запропоновано та обґрунтовано власний варіант періодизації інституту адміністративної відповідальності за порушення правил перевезення пасажирів та вантажів автомобільним транспортом.

Кожен з цих етапів (перший етап (1900-1926 рр.), другий етап (1927-1939 рр.), третій етап (1940-1988 рр.), четвертий етап (1989-1990 рр.), п’ятий етап (1991р. і до цього часу) характеризує відповідну історичну епоху розвитку інституту адміністративної відповідальності за правопорушення в досліджуваній сфері і відрізняється своєю специфікою. У зв’язку з цим зроблено висновок, що інститут адміністративної відповідальності за порушення правил перевезення пасажирів та вантажів автомобільним транспортом розвивається як складова інституту адміністративної відповідальності у сфері безпеки дорожнього руху.

Автором проаналізовано зарубіжний досвід функціонування інституту адміністративної відповідальності за порушення правил перевезення пасажирів та вантажів автомобільним транспортом в Україні, Російської Федерації, Білорусі та Польщі, визначено конкретні напрями його запозичення, зокрема запропоновано запровадити в Україні систему нарахування штрафних балів за кожний адміністративний проступок у досліджуваній сфері, з вилученням посвідчення водія та перескладанням іспитів на право керування транспортним засобом.

У підрозділі 1.2. «Соціальна й економічна обумовленість адміністративної діяльності за порушення правил перевезення пасажирів та вантажів автомобільним транспортом» досліджено соціальну та економічну обумовленість необхідності застосування заходів адміністративної відповідальності за порушення правил перевезення пасажирів та вантажів автомобільним транспортом, що виражається людськими втратами та матеріальними збитками.

Дисертант зосереджує увагу на тому, що наслідками порушень правил перевезення пасажирів та вантажів автомобільним транспортом стають дорожньо-транспортні пригоди, в яких у 2009 р. загинуло близько 284 осіб та отримало тілесні ушкодження близько 1429 осіб, тоді як матеріальні збитки від однієї ДТП складають більше тисячі доларів США. У зв’язку з цим, автор розглядає заходи адміністративної відповідальності основним засобом адміністративно-правової протидії адміністративним деліктам у досліджуваній сфері.

Разом з тим, на думку автора, адміністративні санкції за порушення правил перевезення пасажирів та вантажів автомобільним транспортом, як і інших адміністративних правопорушень не відповідають соціально-економічним реаліям життя.

Завершується підрозділ висновком, в якому автор обґрунтовує необхідність щорічно зі зростанням доходів громадян на законодавчому рівні переглядати штрафні санкції (штраф) за адміністративні проступки в досліджуваній сфері.

У підрозділі 1.3. «Перевезення пасажирів та вантажів автомобільним транспортом як об’єкт адміністративно-правового регулювання» визначено сутність та значення перевезення пасажирів та вантажів автомобільним транспортом як об’єкта адміністративно-правового регулювання.

На основі аналізу законодавства, правової літератури, а також практики діяльності державних органів автором сформульовано визначення адміністративно-правового регулювання перевезень пасажирів та вантажів автомобільним транспортом як процесу послідовного використання уповноваженими суб’єктами адміністративно-правових засобів з метою впливу на відносини приватно-правового та публічно-правового характеру, що виникають з приводу та підчас перевезення пасажирів та вантажів автомобільним транспортом.

Доведено, що об’єктом адміністративно-правового регулювання у сфері перевезень пасажирів та вантажів автомобільним транспортом є суспільні відносини, які виникають у сфері державного управління між суб’єктами державно-управлінських відносин та фізичними і юридичними особами, з приводу задоволення потреб населення та суспільного виробництва в перевезеннях пасажирів та вантажів. Тоді як безпосереднім об’єктом адміністративно-правового регулювання у сфері перевезення пасажирів та вантажів автомобільним транспортом дисертант розглядає виконавчо-розпорядчу діяльність органів публічної адміністрації та вольові діяння суб’єктів, не наділених державно-владними повноваженнями, але дії яких спрямовані на задоволення потреб населення в перевезеннях пасажирів та
вантажів автомобільним транспортом.

Автор підтримує точку зору вчених про те, що ознаки суспільних відносин у сфері перевезення пасажирів та вантажів автомобільним транспортом мають вольовий характер або «вольовий аспект»; можуть бути опосередковані за допомогою специфічних юридичних засобів; у даних соціально-економічних умовах об’єктивно потребують правового регулювання; є найважливішими, оскільки торкаються інтересів усього суспільства; врегульовані не тільки нормами права, але й техніко-юридичними нормами; виникають з приводу надання послуг перевезення автомобільним транспортом; обов’язковим їх елементом є легковий чи вантажний автомобіль або автобус.

Завершується підрозділ висновком автора щодо необхідності доповнення ст. 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 р. термінами «послуга у сфері перевезення пасажирів автомобільним транспортом» та «послуга у сфері перевезення вантажів автомобільним транспортом», що усуне протиріччя в чинному законодавстві.

Розділ 2. «Адміністративно-правова кваліфікація порушень правил перевезення пасажирів та вантажів автомобільним транспортом в Україні» складається з трьох підрозділів присвячених дослідженню підстав адміністративної відповідальності за порушення правил перевезення пасажирів та вантажів автомобільним транспортом, а також об’єктивних та суб’єктивних ознак адміністративних проступків у досліджуваній сфері.

Підрозділ 2.1. «Підстави адміністративної відповідальності за порушення правил перевезення пасажирів та вантажів автомобільним транспортом» присвячено дослідженню підстав адміністративної відповідальності за порушення правил перевезення пасажирів та вантажів автомобільним транспортом та наголошено на їх важливості в кваліфікації працівниками ДАІ адміністративних проступків у досліджуваній сфері.

Автор підтримує точку зору вчених, що єдиною підставою застосування адміністративної відповідальності в досліджуваній сфері є вчинення проступку, тоді як реальне настання адміністративної відповідальності за порушення правил можливе лише за наявності трьох ознак: нормативної, фактичної та процесуальної.

На основі аналізу законодавчих і нормативних актів та наукових праць вчених-адміністративістів сформульовано поняття «адміністративний проступок у сфері перевезення пасажирів та вантажів автомобільним транспортом» як суспільно небезпечне, протиправне, винне (умисне або необережне) діяння, яке посягає на встановлений законом порядок, правила, норми та стандарти у галузі перевезення пасажирів та вантажів автомобільним транспортом і за яке законом передбачено адміністративну відповідальність.

У зв’язку з цим, зважаючи на відсутність законодавчого закріплення поняття «адміністративна відповідальність», автором на основі аналізу вітчизняного законодавства, наукових праць вчених-адміністративістів, сформульовано поняття «адміністративна відповідальність за порушення правил перевезення пасажирів та вантажів автомобільним транспортом» як різновиду юридичної відповідальності, що являє собою процесуальне застосування правомочним суб’єктом передбачених законом стягнень до особи, яка вчинила адміністративний проступок, що посягає на встановлений законом порядок, правила, норми та стандарти у галузі перевезення пасажирів та вантажів автомобільним транспортом.

Дисертантом доведено, що адміністративна відповідальність за порушення правил перевезення пасажирів та вантажів автомобільним транспортом, має низку ознак, властивих для адміністративної відповідальності взагалі, й такі, що відрізняють її від інших видів.

Завершується підрозділ висновком автора щодо необхідності змін і доповнень до ст. ст. 121, 122, 133-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо необхідності проведення кодифікації норм вищезазначених статей закону.

Підрозділ 2.2. «Об’єктивні ознаки адміністративних проступків у сфері перевезення пасажирів та вантажів автомобільним транспортом» присвячено дослідженню об’єкта та об’єктивної сторони адміністративних проступків у сфері перевезення пасажирів та вантажів автомобільним транспортом.

Досліджуючи об’єкт адміністративних проступків щодо порушення правил перевезення пасажирів та вантажів автомобільним транспортом, автором звернуто увагу на загальний, родовий, видовий та безпосередній об’єкти адміністративного проступку. Зважаючи на це, автор обґрунтовує висновок, що для правильної кваліфікації адміністративних деліктів у досліджуваній сфері, необхідно брати за основу зміст суспільних відносин, які охороняються санкціями адміністративно-правових норм і при цьому виділяє такі об’єкти адміністративних проступків: загальний, родовий, видовий, безпосередній і наводить їх визначення.

Досліджуючи об’єктивну сторону проступків у сфері перевезення пасажирів та вантажів автомобільним транспортом, дисертантом обґрунтовано висновок, що адміністративні проступки, відповідальність за які передбачено нормами ст. 121-2, чч.1, 2, 4 та ч. 7 ст. 133-1 КУпАП, вчиняються шляхом дії, а проступки, передбачені чч. 3, 6 ст. 133-1 КУпАП, вчиняються у формі як дії, так і бездіяльності. Тоді як адміністративний делікт, передбачений нормами ч. 5 ст. 133-1 КУпАП, вчиняється тільки у формі бездіяльності.

Автор зазначає, що обов’язковою ознакою вчинення адміністративних проступків, передбачених нормами ст. 121-2 та 133-1 КУпАП, яку необхідно враховувати, здійснюючи кваліфікацію вищезазначених проступків, є засіб (транспортний) їх вчинення.

Аналіз чинного законодавства та практики діяльності підрозділів ДАІ дає можливість стверджувати про відсутність законодавчо закріпленого поняття «маршрутне таксі». У зв’язку з цим, автором сформульовано поняття «маршрутне таксі» як транспортний засіб (автобус (мікроавтобус)), що здійснює перевезення пасажирів у режимі маршрутного таксі, а саме перевезення пасажирів на міському чи приміському автобусному маршруті загального користування за розкладом руху, у якому визначається час відправлення автобусів (мікроавтобусів) з початкового та кінцевого пунктів маршруту з висадкою й посадкою пасажирів на їхню вимогу на шляху прямування автобуса (мікроавтобуса) в місцях, де це не заборонено правилами дорожнього руху.

Завершується підрозділ висновком автора про необхідність змін і доповнень до частин 1 та 2 ст. 121-2, частини 3 ст. 133-1 КУпАП щодо необхідності розширення переліку режимів перевезення пасажирів, а також удосконалення понятійного апарату.

Підрозділ 2.3. «Суб’єктивні ознаки адміністративних проступків у сфері перевезення пасажирів та вантажів автомобільним транспортом» присвячено дослідженню суб’єкта та суб’єктивної сторони адміністративних проступків у сфері перевезення пасажирів та вантажів автомобільним транспортом.

Автор підтримує точку зору вітчизняних вчених-адміністративістів, що суб’єктом адміністративних проступків за порушення правил перевезення пасажирів та вантажів автомобільним транспортом є фізична особа, що відноситься до категорії спеціальних суб’єктів.

Автор запропонував класифікацію спеціальних суб’єктів адміністративних проступків у досліджуваній сфері за ознакою віку, з якого суб’єкт набуває право керувати транспортними засобами відповідної категорії.

Аналіз адміністративного законодавства та практика діяльності підрозділів ДАІ свідчить про відсутність законодавчого закріплення вимог щодо стажу водіїв автобуса, який здійснює перевезення туристів. У зв’язку з цим, автор обґрунтовує висновок про необхідність доповнення ст. 50 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.01.1998 р., щодо вимог до водіїв мати стаж керування транспортним засобом.

Досліджуючи вину як конструктивну ознаку суб’єктивної сторони складу адміністративного проступку, автором наголошено, що настання шкідливих матеріальних наслідків не є обов’язковим. Окрім цього визначено, що адміністративні проступки в досліджуваній сфері можуть вчинятися як навмисно, так і з необережності, тоді як відношення суб’єкта проступку до протиправного діяння виражається у формі умислу та необережності.

Розділ 3. «Особливості провадження у справах про порушення правил перевезення пасажирів та вантажів автомобільним транспортом в Україні» складається з двох підрозділів, присвячених дослідженню адміністративно-процесуального статусу суб’єктів провадження у справах про порушення правил перевезення пасажирів та вантажів автомобільним транспортом, а також змісту і стадіям адміністративного провадження означеної категорії справ.

У підрозділі 3.1. «Адміністративно-процесуальний статус суб’єктів провадження у справах про порушення правил перевезення пасажирів та вантажів автомобільним транспортом» наголошується, що саме розкриття змісту та сутності основних елементів такого статусу вказаних учасників адміністративно-деліктного процесу може визначити їх правову роль, характер та структуру взаємовідносин між собою, а також окреслити їх правовий статус на окремих стадіях провадження у справах про порушення правил перевезення пасажирів та вантажів автомобільним транспортом.

Підтримуючи позиції вітчизняних вчених-адміністративістів щодо класифікації суб’єктів провадження у справах про адміністративні проступки, автор акцентує увагу на процесуальному статусі прокурора як суб’єкта провадження та обґрунтовує висновок про віднесення прокурора до лідируючих суб’єктів, наділених правом владних дій, які впливають на вирішення справи по суті.

Зважаючи на зміни в системі органів виконавчої влади, автор наголошує на необхідності внесення змін до ст. 229 КУпАП в частині зміни назви суб’єкта, посадові особи якого уповноважені розглядати справи про адміністративні проступки про порушення правил перевезення пасажирів та вантажів автомобільним транспортом.

З метою забезпечення прав та свобод людини в провадженні у справах про адміністративні проступки, автором досліджено процесуальний статус адвоката як суб’єкта, що обмежує можливі порушення з боку органів адміністративної юрисдикції. У зв’язку з цим, автор пропонує внести зміни до ч. 2 ст. 271 КУпАП щодо повноважень адвоката на участь у розгляді справи, які посвідчуються також і свідоцтвом про право заняття адвокатською діяльністю.

У підрозділі 3.2. «Зміст і стадії адміністративного провадження у справах про порушення правил перевезення пасажирів та вантажів автомобільним транспортом» узагальнюються існуючі в адміністративно-правовій літературі погляди на виокремлення та класифікацію стадій провадження у справах про адміністративні проступки.

Зважаючи на відсутність законодавчого закріплення поняття «провадження у справах про адміністративні проступки», автором на основі аналізу наукових праць вчених-адміністративістів, сформульовано визначення поняття «провадження у справах про адміністративні проступки за порушення правил перевезення пасажирів та вантажів автомобільним транспортом» як різновид провадження, що являє собою врегульовані нормами права адміністративно-деліктні відносини у формі сукупності процесуальних стадій або послідовно вчинених процесуальних дій усіма учасниками провадження щодо розгляду і вирішення адміністративних справ та виконання постанов про накладання адміністративних стягнень за порушення правил перевезення пасажирів та вантажів автомобільним транспортом.

Підтримуючи погляди вітчизняних вчених, автором визначено стадії провадження у справах про адміністративні проступки щодо порушення правил перевезення пасажирів та вантажів автомобільним транспортом, яким притаманні особливості, викликані об’єктом посягання: 1) безпосереднє виявлення проступку та з’ясування обставин його вчинення; 2) розгляд справи та винесення по ній постанови; 3) оскарження або опротестування постанови по справі; 4) виконання постанови.

Завершується підрозділ висновком автора щодо необхідності доповнення ст. 278 КУпАП частиною 2, норми якої передбачали б процесуальне право органу (посадової особи), що здійснює підготовку до розгляду справи про адміністративне правопорушення, виносити постанови про перекваліфікацію складу адміністративного проступку без направлення матеріалів до суб’єкта, яким було складено процесуальні документи, за умови наявності усіх достовірних даних по справі.