ВІДОМЧИЙ КОНТРОЛЬ ЗА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯМ ПРАВ ТА СВОБОД ГРОМАДЯН В АДМІНІСТРАТИВНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ МІЛІЦІЇ

Краткое содержание

У вступі дається загальна характеристика роботи, обґрунтовуються актуальність теми дослідження, зазначається зв’язок роботи з науковими програмами, планами, визначаються його мета та основні завдання, об’єкт, предмет, методологічні та теоретичні засади, висвітлюється наукова новизна, формулюються теоретичне і практичне значення одержаних результатів, ступінь їх апробації.

Розділ 1 «Теоретичні та організаційно-правові засади діяльності міліції у контексті прав та свобод людини» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1 «Міжнародні стандарти і норми національного права України у галузі прав людини» зазначається, що захист прав і свобод людини є одним із головних завдань держави, основою справедливості та миру, що становлять базис правової держави, в якій людську особистість визнають та сприймають як найвищу цінність. Аналізуються різні підходи до систематизації категорій «права людини», «права громадянина», «права» і «свободи» людини. Права людини визначаються як певні можливості людини, необхідні для її існування, розвитку в конкретно-історичних умовах, що об’єктивно визначаються досягнутим рівнем розвитку людства і мають бути загальними та рівними для всіх. Права громадянина є сукупністю природних прав людини та прав людини, які виникли в процесі розвитку суспільства й держави, обов’язково закріплені в конституціях та інших законодавчих актах, забезпечуються й захищаються державою.

Звертається увага на те, що обмеження свободи передбачається лише законом і тільки для забезпечення загального добробуту та захисту більш вагомих прав і свобод, а також на гостроту і злободенність проблеми сучасного стану дотримання прав і свобод громадян.

У підрозділі 1.2 «Правове регулювання діяльності міліції щодо забезпечення прав та свобод громадян» наголошується, що від правового регулювання залежить не тільки якість роботи міліції, а й належне виконання її працівниками обов’язків, що базуються на принципах гуманності та дотримання прав і свобод громадян. Звертається увага на рівні правового регулювання діяльності міліції, зокрема на те, що зовнішнє регулювання здійснюється вищими органами державної влади і управління, а відомче – у самій системі. Зауважується, що саме закон, а не підзаконний акт має стати основним джерелом права у сфері діяльності міліції, що сприяло б упорядкуванню процесу реалізації нормотворчої функції МВС України. Акцентується увага на важливості дотримання принципу неприпустимості звуження наявних прав і свобод, який гарантує, що при прийнятті нових законів не звужуватимуться зміст та обсяги узаконених раніше прав і свобод громадян.

Проведений аналіз нормативно-правової бази функціонування міліції свідчить про значну кількість властивих їй недоліків, що з’явилися в результаті невдалих компромісів, непродуманих рішень, недоглядів і помилок законодавця. Багато сфер правового регулювання діяльності міліції із охорони, забезпечення та захисту прав і свобод громадян залишаються поза межами наукового аналізу, а сформульовані різними вченими висновки і пропозиції інколи прямо суперечать одне одному.

У підрозділі 1.3 «Роль міліції в охороні, забезпеченні та захисті прав і свобод громадян» акцентується увага на аналізі таких важливих і подібних, але не тотожних термінів, як «охорона», «забезпечення», «захист». Так, охорона є ширшим за змістом поняттям ніж захист. Охорону прав та свобод громадян можна розуміти як сукупність правових заходів, спрямованих на забезпечення їх реалізації, а також на захист у разі їх порушення. Об’єктом захисту виступають охоронювані, оспорюванні та порушені законні права, свободи та інтереси громадян. Доводиться, що охорона, забезпечення та захист прав і свобод громадян передбачають не тільки відповідну діяльність міліції, а й активні дії громадян з поновлення ними свого порушеного права без звернення до компетентних органів.

На основі аналізу чинного законодавства зроблено висновок, що в Україні досягнуто певного рівня діяльності міліції із забезпечення прав і свобод громадян. Утім, щоб такий рівень відповідав міжнародним стандартам та з метою реформування діяльності міліції у сфері забезпечення прав і свобод громадян необхідно створити нормативно-правову базу, яка б задовольнила вимоги міжнародних норм, забезпечувала виконання в повному обсязі всіх функцій, покладених на міліцію.

Розділ 2 «Механізм контролю за забезпеченням прав та свобод громадян в адміністративній діяльності міліції України» містить чотири підрозділи.

У підрозділі 2.1 «Завдання та принципи адміністративної діяльності міліції в контексті забезпечення прав та свобод громадян» зазначено, що основу змісту адміністративної діяльності міліції становить застосування примусових заходів, належна організація охорони громадського порядку та запобігання правопорушенням. Розмаїття завдань, які вирішуються в ході адміністративної діяльності, зумовлює необхідність використання різних форм, що поділяються на безпосередньо організаційні, які не спричиняють правових наслідків і суто правові, які призводять до виникнення, зміни або припинення конкретних правових відносин або інших юридичних наслідків.

Наголошується, що прогалини в законодавстві породжують неврегульованість відносин забезпечення захисту прав та свобод громадян, призводять до їх порушення. Дисертантом доведено потребу визначення правового статусу понятих в адміністративних відносинах, вирішення питання обчислення терміну приводу та доставлення правопорушників, визначення порядку та механізму надання у встановлені законодавством строки правової допомоги особам, затриманим за вчинення правопорушень, визначення на законодавчому рівні режиму утримання осіб, що відбувають адміністративний арешт за вчинення адміністративного правопорушення тощо.

У підрозділі 2.2 «Поняття, особливості, види та форми відомчого контролю за забезпеченням прав і свобод громадян в адміністративній діяльності міліції» розглянуто особливості вживання в науковій літературі та законодавстві термінів «контроль», «нагляд», «перевірка», «контрольна діяльність», здійснено їх розмежування. Під контролем розуміється постійний процес, що складається з низки дій та видів діяльності зі спостереження, перевірки, моніторингу та нагляду за функціонуванням відповідного об’єкта з метою отримання об’єктивної та достовірної інформації про стан справ на ньому, під час якого суб’єкт, що здійснює контроль, наділений правом втручання в оперативну діяльність підконтрольного об’єкта, може припиняти його діяльність, змінювати керівництво чи безпосередніх виконавців, застосовувати заходи примусу.

Акцентується увага на основних напрямах підвищення ефективності відомчого контролю за забезпеченням прав і свобод громадян в адміністративній діяльності міліції: чіткому визначенні об’єкта та предмета; законодавчому відмежуванні контролю від інших схожих видів діяльності; перегляді системи органів, до компетенції котрих входить контроль, усуненні паралелізму та дублювання в їх роботі, законодавчому закріпленні їх вичерпного переліку і правового статусу; розробленні механізму взаємодії органів, які здійснюють контроль; посиленні відповідальності того, хто контролює перед підконтрольним за достовірність результатів контролю, відпрацюванні механізму захисту останнім своїх прав тощо.

Констатується, що суб’єктами відомчого контролю за забезпеченням прав і свобод громадян в адміністративній діяльності міліції є керівники і начальники всіх рівнів системи МВС України, які за своїм посадовим становищем зобов’язані контролювати підлеглих; спеціально утворені підрозділи (служба внутрішньої безпеки, інспекція з особового складу); ради колективу, ради наставників, ради ветеранів, професійні спілки. Альтернативними суб’єктами відомчого контролю можна назвати мобільні групи з моніторингу забезпечення прав і свобод людини та громадянина в діяльності органів внутрішніх справ.

Дисертантом визначено предмет та об’єкт відомчого контролю за забезпеченням прав і свобод громадян в адміністративній діяльності міліції. Обґрунтовано завдання та принципи відомчого контролю в цій сфері.

У підрозділі 2.3 «Статус керівника органу міліції як суб’єкта відомчого контролю за забезпеченням прав та свобод громадян в адміністративній діяльності міліції» окреслюється статус керівника органу міліції як начальника, наділеного окремими повноваженнями адміністративно-правового характеру, зокрема правом розгляду та прийняття рішень у справах про адміністративні правопорушення, у зв’язку з чим запропоновано внести зміни до ст. 222 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Розмежовуються поняття «керівник» та «начальник». Поняття «керівник» застосовується до осіб, які очолюють структурні підрозділи, що є юридичними особами, тобто керівник – особа, яка виступає єдиноначальником у межах наданих йому повноважень. Обґрунтовано та доведено доцільність закріплення в п. 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України положення про пріоритетність під час визначення старшинства обійманої посади, а не спеціального звання.

Керівники та начальники всіх рівнів зобов’язані повсякденно і повсякчасно контролювати роботу підпорядкованих підрозділів та працівників, своєчасно встановлювати причини проступків підлеглих і запобігати їм; створювати обстановку нетерпимого ставлення до порушників дисципліни, прав і свобод громадян; надавати підлеглим реальні можливості для службового, культурного й морального зростання.

У підрозділі 2.4 «Статус підрозділів внутрішньої безпеки та інспекцій з особового складу як суб’єктів відомчого контролю за забезпеченням прав та свобод громадян в адміністративній діяльності міліції» визначено, що до елементів правового статусу цих підрозділів віднесено завдання, обов’язки, права та відповідальність.

Автор обґрунтовує пропозиції щодо доцільності віднесення до переліку завдань підрозділів внутрішньої безпеки організації роботи зі зміцнення дисципліни, законності та дотримання прав і свобод громадян в діяльності міліції, дотримання прав і законних інтересів працівників міліції; усунення причин і умов, що сприяють службовим правопорушенням та протиправним діям; аналіз пропозицій, заяв і скарг громадян про діяльність міліції.

Дисертантом з’ясовано, що інспекції з особового складу здійснюють перевірки за зверненнями громадян, не маючи на це повноважень, що суперечить ч. 2 ст. 9 Конституції України та ставить під сумнів легітимність цих перевірок, адже наказ МВС України від 06.12.1991 р. № 553, яким було затверджено Положення про інспекцію з особового складу органів внутрішніх справ, скасовано.

Звертається увага на те, що передбачене наказом створення робочої групи МВС з метою підготовки проектів нормативно-правових документів щодо процедури ознайомлення громадян з результатами службових перевірок за їх заявами та зверненнями щодо неправомірних дій працівників міліції не виконано. Так, наразі бракує систематичного аналізу випадків безпідставної відмови у задоволенні законних вимог заявників; не вживаються заходи для поновлення прав і свобод громадян, порушених унаслідок недодержання вимог законодавства про звернення громадян; відомчими нормативними документами будь-якої відповідальності безпосередніх виконавців перевірок за зверненнями та їх керівників у таких випадках не передбачено.

Розділ 3 «Шляхи вдосконалення відомчого контролю за забезпеченням прав та свобод громадян в адміністративній діяльності міліції» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 3.1 «Імплементація досвіду діяльності поліції зарубіжних країн щодо організації контролю за забезпечення прав і свобод людини» наголошується, що через обмеження прав поліції суспільство прагне здійснювати над нею свій контроль, а причиною такого обмеження є побоювання громадськості щодо узурпації влади та концентрації повноважень в одних руках.

Відповідальність поліції зарубіжних країн є адміністративною (дисциплінарною), цивільною та кримінальною, що настає за невиконання, неналежне виконання, виявлену недбалість або відверте порушення поліцейськими прав і свобод людини. Доводиться, що відповідальність передбачає не лише юридичну, а й морально-політичну відповідальність поліцейських, їх підзвітність та підконтрольність. Суб’єктами контролю за діяльністю поліції зарубіжних країн є керівництво поліцейських департаментів (управлінь), державні органи і суспільство. Залежно від суб’єктів контролю вирізнено такі його види: внутрішньовідомчий, що здійснюється підрозділами внутрішніх розслідувань та зовнішній, який проводиться державними органами, громадськими неурядовими, правозахисними організаціями, добровільними утвореннями поліцейських та мешканців територіальних громад, створеними цивільними поліцейськими академіями, засобами масової інформації.

Пропонується імплементувати ефективні форми та методи контролю за діяльністю поліції розвинених країн світу щодо забезпечення прав і свобод людини у діяльність української міліції.

У підрозділі 3.2 «Інтеграція громадського та відомчого контролю за дотриманням прав і свобод громадян міліцією України» зазначається, що відповідно до ст. 38 Конституції України громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами. Прикладами такої участі громадян стали включення представників громадськості до складу атестаційних комісій, запрошення їх до участі в роботі колегій. Зазначеним заходам сприяли формування при МВС та обласних управліннях громадських рад з питань забезпечення прав людини, створення Управління моніторингу дотримання прав людини в діяльності органів внутрішніх справ (УМДПЛ), що істотним чином вплинуло на рівень довіри суспільства до міліції та розширення і зміцнення таких відносин у майбутньому.

Дисертантом обґрунтовано, що рішення про розформування УМДПЛ та призупинення роботи постійно діючих мобільних груп з моніторингу забезпечення прав і свобод людини та громадських рад з питань забезпечення прав людини при обласних управліннях МВС України, згортання апробованої системи громадського контролю за дотриманням прав громадян у діяльності міліції є невиваженими та навіть помилковими.

З’ясовано, що суттєвого вдосконалення потребує Закон України «Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави», який переважно присвячений контролю за воєнною організацією. Оскільки міліція і є частиною структури безпеки, вона все ж таки відрізняється від інших інститутів (збройних сил, розвідки, прикордонних служб). Діяльність громадян, об’єднань громадян та ЗМІ не є контрольною, оскільки відсутній такий компонент, як межі здійснення контролю, що, разом з юридичною сферою, об’єктом і суб’єктом формує контроль як цілісну систему. Автором доводиться доцільність вважати громадян, об’єднань громадян та ЗМІ суб’єктами громадського нагляду за діяльністю міліції, а не «цивільного контролю».

У підрозділі 3.3 «Шляхи вдосконалення ефективності відомчого контролю за забезпеченням прав та свобод громадян в адміністративній діяльності міліції» здійснено аналіз специфіки діяльності міліції у сфері забезпечення прав та свобод громадян, виявлено недоліки та запропоновано напрями вдосконалення відомчого контролю за цією діяльністю.

Наголошується на необхідності структурного визначення системи органів відомчого контролю, оскільки розособлені органи, наділені певними контрольними повноваженнями, не мають зв’язку та єдиного регулюючого центру на рівні всієї системи МВС України. Удосконалення відомчого контролю у цій сфері розглядається як належне організаційне забезпечення здійснення контролю та відповідне правове забезпечення діяльності у сфері виконання контрольних функцій, а також інформаційно-аналітичне забезпечення і науково обґрунтоване кадрове забезпечення органів, які здійснюють контроль.

Зважаючи на дедалі частіші випадки жорстокого поводження, що мають місце у приміщеннях підрозділів органів внутрішніх справ, набуває актуальності питання їх технічного оснащення. Тому невиправдано забутим та невиконаним залишається й одне з найбільш важливих положень наказу МВС України «Про забезпечення прав людини в діяльності органів внутрішніх справ України» від 16.09.2009 р. № 404, що передбачає встановлення системи відеоспостереження на вході до міськрайлінвідділів, у чергових частинах, коридорах, слідчих кімнатах.

Запропоновано для усунення прогалин у законодавстві щодо нормативно-правового закріплення прав і свобод громадян, їх забезпечення в діяльності міліції прийняти закони України «Про контроль», «Про безкоштовну правову допомогу», «Про нормативні акти»; внести доповнення та зміни до законів України «Про міліцію», «Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави», до Кодексу України про адміністративні правопорушення та ін.