Адміністративно-правові засади нагляду та контролю за безпекою судноплавства в Україні

Краткое содержание

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, рівень її наукової розробленості та науково-теоретична основа; зв'язок роботи з науковими програмами, планами; визначається об’єкт, предмет, мета, завдання та методи дослідження; висвітлюється наукова новизна, емпірична база, практичне значення отриманих результатів, а також апробація результатів та публікації.

Розділ 1          «Методологічні й правові засади нагляду та контролю за безпекою судноплавства» складається з трьох підрозділів. У підрозділі 1.1. «Історичний розвиток системи контролю та нагляду за безпекою судноплавства» досліджено розвиток системи контролю і нагляду за безпекою судноплавства. Виділено та охарактеризовано чотири періоди розвитку: період становлення судноплавства (кінець ХVII – початок ХIХ століття); пореволюційний період (1917–1940 рр.); воєнний та повоєнний період (1941–1990 рр.); період становлення незалежної України та наш час. Зроблено висновок, що найефективнішим контрольно-наглядовим органом у сфері забезпечення безпеки судноплавства у ХVІІІ – на початку ХХ століття була водна поліція, яка в процесі становлення судноплавства забезпечувала порядок та контроль за всіма діяннями, що здійснювалися на водному транспорті, включаючи експлуатацію, рух, перевезення вантажів і пасажирів. Критерії оцінки правопорушень на засобах річкового транспорту остаточно сформувалися з прийняттям Кримінального уложення, яке було правонаступником попередніх уложень.

У підрозділі 1.2. «Поняття, особливості, напрями контролю та нагляду за безпекою судноплавства» здійснено аналіз понять «контроль», «нагляд» та «безпека судноплавства» у їх співвідношенні та розмежуванні. Зазначається, що здійснення контролю уповноваженими на те органами має відбуватися безперервно. Нагляд також є постійним процесом, який не завжди виражається в активній діяльності наглядових органів. З’ясовано доцільність вживання терміну «контрольно-наглядова діяльність за безпекою судноплавства».

Дисертантом визначено особливості контролю і нагляду за безпекою судноплавства, які виражаються в наступному: по-перше, у дотриманні правил поводження з водним транспортом як джерелом підвищеної небезпеки; по-друге, у врахуванні особливостей регіону; по-третє, у врахуванні характеристики водного транспорту (його технічне оснащення та цільове призначення); по-четверте, в особливостях нормативно-правової бази (дотримання норм національного та міжнародного законодавства); по-п’яте, у врахуванні чинників, що ускладнюють експлуатацію водних шляхів (каміння, льодоутворення, шторми, зсуви та ін.). З’ясовано особливості контролю і нагляду за засобами річкового транспорту і маломірними суднами.

Зроблено висновок, що належний нагляд та контроль у сфері судноплавства сприятиме запобіганню можливим правопорушенням та сприятиме встановленню сталого порядку на водних шляхах нашої держави.

Підрозділ 1.3. «Адміністративно-правове регулювання нагляду та контролю за безпекою судноплавства», складається з двох підпунктів та присвячений аналізу міжнародної та національної нормативно-правової бази.

У підпункті 1.3.1. «Загальний стан адміністративно-правового регулювання нагляду та контролю за безпекою судноплавства», проаналізувавши питання адміністративно-правового регулювання нагляду та контролю за дотриманням безпеки судноплавства, дисертант дійшов висновку, що зазначена проблема особливої гостроти набула ще за часів колишнього СРСР, оскільки неврегульованість та невідповідність сьогоденню законодавчих приписів підвищує небезпеку у сфері судноплавства, що призводить до численних правопорушень адміністративного та кримінального характеру.

Зроблено висновок, що значна кількість нормативних актів України достатньо вузько регламентує питання контролю та нагляду у сфері судноплавства, експлуатації самого транспорту, який рухається внутрішніми водами України, тоді як на міжнародній арені ці питання є пріоритетними в економічному розвитку країни.

Охарактеризовано недоліки нормативно-правових актів у сфері забезпечення нагляду і контролю за безпекою судноплавства, зокрема, з’ясовано, що відсутність чіткої регламентації понятійно-категоріального апарату в деяких випадках призводить до неоднозначного тлумачення норм та виникнення між ними колізій, що, в свою чергу, ускладнює їх застосування.

Автор, аналізуючи положення «Керівництво і критеріїв для служб руху судів на внутрішніх водних шляхах», підтримує створення в Україні служби руху судів, що покращить ефективність контролю і нагляду за дотриманням правил експлуатації суден, і як наслідок, призведе до зменшення аварійних ситуацій та правопорушень у сфері судноплавства.

За результатами аналізу адміністративно-правового регулювання сфери судноплавства запропоновано заповнювати прогалини нормативно-правової бази України у ряді випадків шляхом прямого визнання міжнародних стандартів з перспективою їх подальшого узгодження з іншими нормативно-правовими документами у досліджуваній галузі. У той же час слід враховувати, що велика частина міжнародних договорів містять стандарти, які потребують пристосування та конкретизації до умов системи безпеки різних країн. Законодавство повинно відповідати розвитку галузі та йти «в ногу з часом», оскільки ефективний контроль і нагляд унеможливлюється при застарілому, неузгодженому, суперечливому законодавстві.

Підпункт 1.3.2. «Сутність та особливості правил експлуатації маломірних суден» присвячено правилам, за якими здійснюється користування маломірними судами. В результаті аналізу Правил користування маломірними (малими) суднами на водних об’єктах областей України встановлено: 1) кожна область нашої держави встановлює власні Правила користування маломірними (малими) суднами на водних об'єктах, які затверджені рішенням держадміністрації; 2) Правила «побудовані» хаотично, без чіткої структурованості та містять суттєві розбіжності стосовно правил інших областей; 3) термін дії Правил у жодному документі не закріплений.

Автор акцентує увагу на реєстрації суден, як одному із способів здійснення контролю та нагляду. Охарактеризовано нормативні-правові документи, відповідно до яких здійснюється реєстрація суден. З’ясовано, що на сьогодні жоден нормативно-правовий акт загальнодержавної дії не конкретизує строки подачі до Інспекції Головного державного реєстратора флоту України документів про реєстрацію річкового та маломірного судна.

Дисертантом зроблено висновок, що реєстрація та порядок користування засобами водного транспорту визначаються нормативно-правовими актами, які мають різну юридичну силу. Автором запропонована структура Єдиних Правила користування маломірними суднами на водних об’єктах України.

Розділ 2          «Зміст нагляду та контролю за безпекою судноплавства» складається з трьох підрозділів. У підрозділі 2.1. «Адміністративно-правовий статус та діяльність органів нагляду та контролю за безпекою судноплавства» охарактеризовано діяльність органів, які здійснюють  контроль і нагляд за безпекою судноплавства. З’ясовано, що провідний орган державного нагляду за дотриманням міжнародних, національних норм і правил, що регламентують усі аспекти безпеки судноплавства та запобігання забрудненню довкілля з суден, – це Головна інспекція України з безпеки судноплавства (далі – Держфлотінспекція); визначена сфера нагляду цього органу. Наведено та проаналізовано статистику кількісних показників засобів морського, річкового транспорту та маломірних суден з 2006 року й дотепер. Дисертантом узагальнено кількість здійснених перевірок підрозділами Держфлотінспекції України з 2005 по 2009 рік. Здійснено аналіз аварійних подій на засобах водного транспорту та визначені основні їх причини.

Зроблено висновок, що контрольно-наглядова діяльність, яка здійснюється структурними підрозділами Держфлотінспекції України (Державною морською інспекцією з безпеки судноплавства, Держрічінспекцією, регіональними представництвами та інспекціями судноплавного та портового нагляду) на сьогоднішній день потребує оптимізації. Це обумовлено організаційною нестабільністю Держфлотінспекції України, а саме процесом її ліквідації, який тимчасово призупинено до кінця 2010 року. Виділено недоліки у роботі структурних підрозділів Держфлотінспекції.

У підрозділі 2.2. «Адміністративно-правова відповідальності за порушення безпеки судноплавства» визначено юридичний склад адміністративного проступку. Автором запропоновано під об’єктом адміністративних деліктів, вчинених відносно безпеки судноплавства, розуміти суспільні відносини, що складаються з приводу забезпечення безпеки судноплавства на внутрішньоводних шляхах та територіальному морі України. Наведено статистику щодо адміністративних правопорушень на водному транспорті за останні п’ять років та застосованих санкцій.

У ході аналізу особливостей деліктів, які вчиняються при недотриманні вимог правил безпеки судноплавства, з’ясовано, що нормативно-правові акти, які регулюють діяльність сфери судноплавства, включають велику кількість правил, інструкцій, постанов, затверджених різними суб’єктами нормотворчості, порушення яких утворює складову протиправного діяння суб’єкта (користувача) засобів морського, річкового транспорту та маломірних суден щодо їх безпечної експлуатації. Зокрема, у ст.ст. 114–118 та ст. 133 КУпАП ідеться про спеціальні правила, які визначають сукупність заборон, недотримання яких суб’єктом (користувачем) передбачає настання негативних наслідків, шкоди стосовно об’єкта, який охороняється законодавством.

З метою уніфікації термінології автором обґрунтовано пропозицію у назві статті 116 Кодексу України про адміністративні правопорушення «Порушення правил по охороні порядку і безпеки руху на річковому транспорті і маломірних суднах» термін «руху» замінити на термін «експлуатації». При цьому під експлуатацією засобів морського, річкового транспорту та маломірних суден автор пропонує розуміти будь-яке використання особою, яка має право на вчинення певних дій (керування, зупинення, стоянка та ін.), засобів морського, річкового транспорту та маломірних суден.

З’ясовано, що адміністративні проступки, які стосуються безпечної експлуатації суден, можуть бути вчинені як у формі дії, так і у формі бездіяльності. Запропоновано під поняттям «судноводій» розуміти фізичну особу, яка досягла 18-річного віку, має посвідчення на керування судном, незалежно від того, чи є ця особа власником судна, чи керує ним на інших законних підставах. Під поняттям «судновласник» запропоновано розуміти юридичну або фізичну особу, яка є власником морського, річкового транспорту чи маломірного судна й експлуатує його на законних підставах.

Визначаючи коло суб’єктів адміністративної відповідальності, дисертант обґрунтовує, що неповнолітні, які вчинили проступки, передбачені ст.116 КУпАП, повинні нести відповідальність на загальних підставах. Запропоновано до ч. 2 ст. 13 КУпАП, яка регламентує відповідальність неповнолітніх, включити ст.116 КУпАП. Обґрунтовано, що під адміністративною відповідальністю за порушення безпеки судноплавства необхідно розуміти відповідальність посадових осіб, користувачів, судновласників, судноводіїв та інших учасників відносин у транспортній сфері, які забезпечують безпеку судноплавства, а також осіб, які експлуатують морський, річковий транспорт та маломірні судна на внутрішніх водних шляхах України.

Визначено види адміністративної відповідальності за порушення безпеки судноплавства, шляхом аналізу статистичних даних з’ясовано, що найбільш розповсюдженим стягненням є накладення штрафів.

У підрозділі 2.3. «Удосконалення системи контрольно-наглядової діяльності за безпекою судноплавства» визначено та охарактеризовано питання-завдання, які слід врегулювати для удосконалення контрольно-наглядової діяльності, оскільки без їх вирішення неможливе ефективне та повне забезпечення безпеки та законності у сфері судноплавства. Автором розділено всі завдання кожного учасника, який бере участь у процесі забезпечення безпеки судноплавства, на первинні та вторинні. До первинних віднесено: удосконалення нормативно-правових і нормативно-технічних актів у сфері судноплавства з питань нагляду та контролю за безпекою судноплавства; підвищення активності взаємодії відповідних органів; удосконалення кадрового забезпечення; належне фінансове забезпечення. До вторинних віднесено: спостереження обстановки на водних шляхах; забезпечення безпечного транспортування закритих та небезпечних вантажів; виховання високого рівня законослухняності у суб’єктів, які беруть участь у роботі засобів водного транспорту; розповсюдження та обмін інформацією, досвідом зарубіжної практики.

Дисертантом з’ясовано, що однією з причин збільшення деліктів, пов’язаних із керуванням та передачею керування річковим або маломірним судном особі, яка не має права на керування, порушенням правил експлуатації зазначеного транспорту, порушенням місць плавання тощо, є низький розмір штрафів як засобу адміністративного стягнення. Тому встановлення більш суворих заходів адміністративної відповідальності за порушення адміністративного законодавства у сфері безпеки судноплавства на сьогодні є нагальною потребою.